ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2006 р. | № 2-3/4241-2006 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Глос О.І., |
суддів: | Бакуліної С.В., Кривди Д.С., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим |
на постанову | Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 р. |
у справі | №2-3/4241-2006 |
господарського суду | Автономної Республіки Крим |
за позовом | Державного підприємства "Кримські генеруючі системи" |
до | Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим |
про | стягнення 7 036,38 грн. |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2006 р. у справі №2-3/4241-2006 (суддя Соколова І.О.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 р. (судді: Плут В.М., Горошко Н.П., Гонтар В.І.), позов задоволено: стягнуто з Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим на користь Державного підприємства "Кримські генеруючі системи) 4 837,27 грн. основного боргу, 292,42 грн. пені, 1468,1 грн. індексу інфляції, 438,38 грн. —3% річних, а всього 7 036,38 грн., витрати по держмиту в розмірі 102,00 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У касаційній скарзі Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим (далі —Головне управління), не заперечуючи проти наявності заборгованості за договором від 01.10.2000 р. №8, просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2006 р., постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 р. у справі №2-3/4241-2006 та прийняти нове рішення, яким стягнути з Управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим 7 036,38 грн. заборгованості та 118,00 грн. за інформаційно-технічні послуги по забезпеченню судового процесу, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки належним відповідачем у справі є Управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, тому що відповідно до ст.ст. 122, 125—127 та пп. 20 п. 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій України" від 07.02.2002 р. №3018-III з 01.01.2003 р. функції організаційного та матеріально-технічного забезпечення судів було покладено на Державну судову адміністрацію України.
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 05.09.2006 р. №02-12.2/277 змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого —судді Глос О.І., суддів: Бакуліної С.В., Кривди Д.С.
Сторони не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених у них фактичних обставин правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
01.10.2000 р. між Державним підприємством "Кримські генеруючі системи" в особі Сакських теплових мереж (далі —енергопостачальна організація) та Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим (споживач) було укладено договір №8 постачання теплової енергії у вигляді гарячої води.
Згідно з пп. 1.1 п. 1 договору енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію у вигляді гарячої води, а споживач був зобов'язаний повністю сплачувати отриману теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в строк, передбачений даним договором.
Відповідно до п.п. 6.3. п. 6 договору споживач за три дні до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість вказаної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період із урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.
Позивач свої зобов'язання за договором від 01.10.2000 р. №8 перед споживачем виконав повністю, здійснив відпуск у необхідних обсягах теплової енергії у вигляді гарячої води.
Однак, в порушення умов вказаного договору в частині своєчасної оплати за спожиту теплову енергію у вигляді гарячої води відповідач не розрахувався повністю з позивачем за надані послуги, внаслідок чого виникла непогашена заборгованість за отриману теплову за період з 01.11.2002 р. по 30.12.2002 р., яка складає 4 837,27 грн., що підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечується.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій всебічно та повно дослідили всі обставини справи та дійшли правильного висновку щодо задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Факт виконання позивачем умов договору від 01.10.2000 р. №8 щодо відпуску відповідачу у спірний період теплової енергії та часткової неоплати останньої відповідачем за період з 01.11.2002 р. по 30.12.2002 р. в сумі 4 837,27 грн. встановлено господарськими судами, підтверджено матеріалами справи і відповідачем не заперечується.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідач, не заперечуючи факту надання позивачем послуг з постачання теплової енергії у спірний період і невиконання споживачем умов договору щодо оплати вказаних послуг, вважає, що належним відповідачем у даній справі має бути Державна судова адміністрації України (Управління в Автономній Республіці Крим), якій з 01.01.2003 р. передано функції організаційного та матеріально-технічного забезпечення судів.
Однак, господарськими судами зазначені доводи цілком правомірно не було взято до уваги, оскільки: по-перше, сума боргу у розмірі 4 837,27 грн. виникла внаслідок неналежного виконання умов договору постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.10.2000 р. №8, зобов'язаною стороною в якому є Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, яке не вжило заходів щодо зміни умов договору та порядку розрахунків; по-друге, позовні вимоги стосуються періоду з 01.11.2002 р. по 30.12.2002 р., а функції матеріально-технічного забезпечення судів Державній судовій адміністрації України було передано тільки у 2003 р.
Таким чином, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій із дотриманням правил ст. 43 ГПК України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 1117 ГПК України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
За таких обставин постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 р. у справі №2-3/4241-2006 відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 р. у справі №2-3/4241-2006 —без змін.
Головуючий О.Глос
Судді С.Бакуліна
Д.Кривда