КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26.01.2011                                                                                           № 51/201

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Лосєва  А.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Святогор Є.А. – дов. б/н від 07.12.2009р.;  

від відповідача:     не з’явились;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПП "Хронос"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 08.11.2010

 у справі № 51/201 ( .....)

 за позовом                               ПП "Хронос"

 до                                                   ТОВ "Ліндстрем"

 про                                                   визнання недійсним договору №83 від 18,10,2007р.

ВСТАНОВИВ:

 Приватне підприємство “Хронос” (далі – позивач) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ліндстрем” про визнання недійсним договору про послуги по обслуговуванню наданого робочого одягу №83 від 18.10.2007р., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з боку позивача оспорюваний договір підписано неуповноваженою особою, що є безумовною підставою для визнання цього договору недійсним на підставі              ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2009р. у справі №15/350 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ліндстрем” до Приватного підприємства “Хронос” про стягнення заборгованості за договором №83 від 18.10.2007р., залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України, встановлено наявність оспорюваного договору та встановлено факт схвалення правочину Приватним підприємством “Хронос” шляхом часткової оплати отриманих за договором послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2010р. у справі №51/201 в позові було відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2010р. у справі №51/201 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що  судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2010р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.01.2011р.

В судовому засіданні 26.01.2011р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2010р. у справі №51/201 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 26.01.2011р. не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, відзив на апеляційну скаргу не надав, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідача про місце, дату та час судового засідання, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами, у відповідності до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

18.10.2007р. між позивачем, як замовником, та відповідачем було укладено договір про послуги по обслуговуванню наданого робочого одягу №83 (далі – Договір).

У відповідності до умов Договору (п.2) позивач отримує від відповідача робочий одяг, який останній зобов’язується доставляти, прати та обслуговувати робочий одяг та забезпечувати зміну зношеного робочого одягу, що використовується за прямим призначенням.

Обґрунтовуючи вимоги про визнання Договору недійсним, позивач наголошував на тому, що Договір від імені позивача підписаний  ОСОБА_1 Однак, названа особа не володіла необхідним обсягом дієздатності, тобто, Договір підписано неуповноваженою особою, тому відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України він має бути визнаний недійсним.

Місцевий господарський суд відмовив в позові, зазначаючи про те, що наявними у справі доказами підтверджено схвалення укладання Договору позивачем, у зв’язку з чим підстави для визнання цього Договору недійсним відсутні.

Апеляційний господарський суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За договором прокату наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов’язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк (ст. 787 Цивільного кодексу України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

В ст. 237 Цивільного кодексу України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (ст. 241 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що від імені позивача оспорюваний Договір підписав громадянин ОСОБА_1

В позовній заяві та в апеляційній скарзі зазначено про те, що ОСОБА_1 з 13.05.2005р. до 01.04.2009р. займав посаду завідуючого автомийки про що свідчать наявні в матеріалах справи наказ №2-к від 13.05.2005р. про прийняття ОСОБА_1 на роботу до Приватному підприємстві “Хронос” та наказ №27-к від 01.04.2009р. про його звільнення. За твердженням позивача, ОСОБА_1 привласнив повноваження директора Приватного підприємства “Хронос” та підписав з відповідачем Договір №83 від 18.10.2007р. з перевищенням повноважень, а також неправомірно (без дозволу) скористався печаткою підприємства при підписанні цього Договору.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що директором Приватного підприємства “Хронос” та особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені підприємства без довіреності, в т.ч. підписувати договори, є Надоян Тенгіз Камілович (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та Статут залучені до матеріалів справи).

Однак, твердження позивача про те, що ОСОБА_1 неправомірно скористався печаткою Приватного підприємства “Хронос” є недоведеним належними доказами. Посилання на постанову Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві про відмову у порушенні кримінальної справи щодо незаконних дій ОСОБА_1 також є безпідставним.

Апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до умов оспорюваного Договору оплата по наданню у користування робочого одягу та наданню послуг з його доставки, прання та обслуговування здійснюється на підставі рахунків відповідача.

З наявних у справі рахунків-фактур на оплату обслуговування робочого одягу, а також банківських виписок вбачається здійснення позивачем оплати по рахункам відповідача, виставленим на підставі спірного Договору, що в свою чергу свідчить про схвалення позивачем Договору №83 від 18.10.2007р.

Окрім того, в матеріалах справи наявна копія рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2009р. у справі №15/350, в якій приймали участь ті самі сторони, залишене без змін відповідними постановами Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України. Предметом розгляду у названій справі були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Ліндстрем” про стягнення з Приватного підприємства “Хронос” заборгованості за Договором №83 від 18.10.2007р. Під час розгляду справи №15/350 судом було встановлено схвалення оспорюваного Договору Приватним підприємством “Хронос” шляхом часткової оплати послуг, а також відсутність доказів передачі печатки іншій особі, її втрати та інших документів, які б свідчили про притягнення ОСОБА_1 або іншої особи до відповідальності за незаконне використання печатки.

Згідно зі ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладених обставин позивач суду не надав.

За результатами перегляду справи апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Договору про послуги по обслуговуванню наданого робочого одягу №83 від 18.10.2007р. згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2010р. у справі №51/201 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені при поданні апеляційної скарги, не відшкодовуються та покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Хронос” залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2010р. у справі №51/201 – без змін.

2. Матеріали справи №51/201 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 31.01.11 (відправлено)