СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
26 листопада 2007 року |
Справа № 2-27/7448-2007 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Дугаренко О.В.,
суддів Заплава Л.М.,
Лисенко В.А.,
за участю представників сторін:
позивач: не з'явився, Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1;
відповідача: Боброва Валентина Миколаївна, довіреність № б/н від 19.10.06, Фірма "Регіон-Сервіс";
третьої особи 1: ОСОБА_2, довіреність № 956 від 29.03.05, Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3;
ОСОБА_4, довіреність № 207 від 27.08.07, Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3;
ОСОБА_3, паспорт ЕС 260225 від 25.02.97,
третьої особи 2: ОСОБА_5, довіреність № б/н від 23.11.07, Залізничний відділ державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції;
розглянувши апеляційні скарги Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 та Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 11.09.2007 у справі №2-27/7448-2007
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Фірми "Регіон-Сервіс" (вул. Севастопольська, 68-а,Сімферополь,95000)
3-ті особи Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 (АДРЕСА_2)
Залізничний відділ державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції (вул. Чернишевського, 2,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95051)
про визнання права власності та спонукання до вчинення певних дій
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 11 вересня 2007 року у справі № 2-27/7448-2007 позов Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Фірми "Регіон-Сервіс", 3-ті особи Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 та Залізничний відділ державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції, про визнання права власності та спонукання до вчинення певних дій, задовольнити.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, 3-тя особа, Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Також, не погодившись з постановою суду, апеляційну скаргу подала 3-тя особа, Залізничний відділ державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції. В своїй скарзі 3-тя особа просить скасувати постанову господарського суду Автономної Республіки Крим, та прийняти нову постанову по справі, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
У судове засідання, призначене на 19 листопада 2007 року, з'явились усі сторони, крім представника третьої особи, заявника апеляційної скарги, відділ державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції. У зв'язку з цим розгляд апеляційної скарги було відкладено на 26 листопада 2007 року. У судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вказуючи на законність та обґрунтованість постанови господарського суду Автономної Республіки Крим. Представники третьої особи, Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, та сама третя особа підтримали свою апеляційну скаргу, вказуючи, що постанова господарського суду Автономної Республіки Крим прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням всіх обставин справи.
У судове засідання, призначене 26 листопада 2007 року з'явились усі сторони, крім представника позивача. Представник третьої особи, Залізничний відділ державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції, підтримав свою апеляційну скаргу, просив постанову господарського суду скасувати, прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позову відмовити.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач по справі звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати за ним права власності на автозаправну станцію, розташовану за адресою: М.Сімферополь, вул. Залеська, 88, що складається з: приміщення літер «А»операторською площею 30,1 кв. м., приміщення літер «Б», що є складом, площею 7,4 кв. м., навісу літер «В»площею 55,2 м. кв. об'ємом 28 м. куб., паркану площею 5,7 м. кв. Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 30 березня 2001 року між позивачем по справі і та відповідачем по даній справі був укладений договір позики. Згідно з умовами договору, ОСОБА_1 передав Фірмі «Регіон-Сервіс»суму позики 53 414 грн. для придбання Фірмою «Регіон-Сервіс»стаціонарної автозаправної станції в м. Сімферополь. Фірма «Регіон-Сервіс»зобов'язалася повернути суму позики позикодавцю в строк до 01.06.2003. Умовами договору позики було також визначено, що у разі неповернення до 01.06.2003 Фірмою «Регіон-Сервіс»позикодавцю суми позики, позикодавець стає власником придбаної Фірмою «Регіон-Сервіс»на позикові кошти стаціонарної автозаправної станції.
З матеріалів справи вбачається, що позичальник не виконав умови договору, у встановлений термін, суму позики не повернув позикодавцю, автозаправну станцію позикодавцю не передав і документи на право власності на автозаправну станцію не переоформив.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що В 2001 році Фірма «Регіон-Сервіс»за договором купівлі-продажу від 02.04.2001 купила у ПКФ «Альгіс»автозаправну станцію, розташовану на вул. Залеська, 88 в м. Сімферополь, і стала власником вказаного майна.
Як встановив суд першої інстанції, автозаправна станція на вул. Залеська, 88 в м. Сімферополь функціонувала з 1999 року як така, що належить ПКФ „Альгіс”, а з 2001 року -як така, що належить Фірмі «Регіон-Сервіс».
ПКФ «Альгіс»в 1997 році побудувала тимчасову автозаправну станцію. З 1 січня 1998 року реалізація паливно-мастильних матеріалів з блок-пунктів і пересувних автозаправних станцій була заборонена Наказом Міністерства торгівлі і зовнішньо економічних зв'язків № 508 від 29.09.1997.
У зв'язку з чим виникла необхідність переобладнати автозаправну станцію контейнерного типу, що належала Фірмі «Альгіс», на автозаправну станцію стаціонарного типу з підземними резервуарами для зберігання рідкого палива, операторською, місткостями для зберігання паливно-мастильних матеріалів. В 1998 році були узгоджені розробка проектно-кошторисної документації, розміщення і будівництво стаціонарної автозаправної станції в м. Сімферополь за адресою вулиця Залеська на площі 0,04 га з чисельністю обслуговування персоналу «Альгіс»із земель Сімферопольського ГЛОХ під розміщення АЗС, вибір земельної ділянки під будівництво автозаправної станції.
З 2001 року Фірма «Регіон-Сервіс»здійснювала такий вид підприємницької діяльності як роздрібна торгівля з об'єкту - автозаправної станції. В липні 2001 року стаціонарна автозаправна станція, розташована на вул. Залеська в м. Сімферополь, що належить Фірмі «Регіон-Сервіс», включена в схему розміщення автозаправних станцій.
Як вбачається з висновку Кримського науково-дослідного Інституту судових експертиз:
1. Конструктивно об'єкт автозаправної станції на вул. Залеська, 88 за станом на серпень 2002 року, на 2004 рік і січень 2007 року має 100% готовності і готовий до використовування за цільовим призначенням.
2. Ринкова вартість автозаправної станції, розташованої за адресою: м. Сімферополь, вул. Залеська, 88 за станом на серпень 2002 року складає 35867 грн.; за станом на червень 2003 року складає 49805 грн.; за станом на січень 2007 року складає 60436 грн.
З матеріалів справи вбачається, що суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3, третя особа по даній справі, має договір купівлі-продажу № 010440 від 17.06.2003 між нею та Спеціалізованим державним підприємством «Укрспец'юст»(далі по тексту СДП «Укрспец'юст») , в якому як предмет договору в п.1.2. вказані: «АЗС на вул. Залеська м. Сімферополь, будівельні матеріали і металопрокат на суму 10 437, 70 грн.», а також має банківську квитанцію № 601 від 17.06.2003 про оплату ОСОБА_3 на користь СДП «Укрспец'юст»за будматеріали і металопрокат на суму 10 437 грн. 70 коп.
ОСОБА_3 у судовому засіданні вказала, що за договором купівлі-продажу від 17.06.2003 вона купила у СДП «Укрспец'юст»саме автозаправну станцію, розташовану на вул. Залеська, 88 в м. Сімферополь, а не будівельні матеріали і металопрокат.
З матеріалів справи вбачається, що третя особа, Залізничний ВДВС Сімферопольського ГУЮ, в своєму листі вих. №1418/03-10 від 26.07.2007 на запит суду першої інстанції повідомив, що в цьому відділі ДВС не знаходяться на виконанні виконавчі документи відносно Фірми «Регіон-Сервіс». В своєму листі вих. №1720/01-11 від 25.10.2006 Залізничний ВДВС повідомив представнику Фірми «Регіон-Сервіс»про те, що перевіркою книг реєстрації виконавчих проваджень, надходження виконавчих документів відносно Фірми «Регіон-Сервіс»не виявлено. В своєму листі Державна виконавча служба Автономної Республіки Крим вих. № 8988/02-8 від 27.12.2006, вих. № 7973/02-8 від 04.12.2006 на запити представника Фірми «Регіон-Сервіс»підтвердила, що згідно наданої Державною виконавчою службою в Залізничному районі м. Сімферополя АРК інформації встановлено, що в архівній службі немає виконавчих проваджень відносно Фірми «Регіон-Сервіс», а в актах про знищення виконавчих проваджень і інших документів служби відомості про знищення виконавчих проваджень відносно Фірми «Регіон-Сервіс»відсутні.
Відсутність матеріалів виконавчого провадження відносно Фірми «Регіон-Сервіс», у тому числі відсутність постанови про відкриття виконавчого провадження відносно Фірми «Регіон-Сервіс»і постанови про накладення арешту на майно Фірми «Регіон-Сервіс», дають підстави вважати, що не мала місця перша стадія виконавчого провадження - відкриття виконавчого провадження (ст. 18-27 Закону України «Про виконавче провадження»), та що на момент укладення договору позики між ОСОБА_1 і Фірмою «Регіон-Сервіс»30.03.2001 і в період з 30.03.2001 і по теперішній час не було обмежень в праві власності на яке-небудь майно Фірми «Регіон-Сервіс», у тому числі в праві розпорядження і відчуження майна, у тому числі і автозаправної станції, і що автозаправна станція Фірми «Регіон-Сервіс», розташована по вул. Залеська, 88 в м. Сімферополь, не передавалася і не могла передаватися в період з 2001 і по теперішній час Залізничним ВДВС в СДП «Укрспец'юст»(його Кримський філіал), а Кримським філіалом СДП «Уркрспец'юст»- ОСОБА_3 в порядку Закону України «Про виконавчепровадження»за підставами недоведеності факту відкриття виконавчого провадження відносно Фірми «Регіон-Сервіс».
Також, колегія суддів наголошує на тому, що третя особа Залізничний ВДВС не надав суду доказів наступної стадії виконавчого провадження - стадії примусового виконання (гл. 4, 5, 6 Закону «України «Про виконавче провадження»).
Так, реалізація приміщення або іншого нерухомого майна, яким є автозаправна станція, що належить боржнику, повинна проводиться відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження»шляхом продажу з публічних торгів через спеціалізовану організацію в порядку, передбаченому Тимчасовим положенням про порядок проведення публічних торгів по реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим Наказом Мінюста України від 27.10.1999 № 68/5.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що ні Залізничний ВДВС, ні спеціалізована організація - СДП «Укрспец'юст»не надали жодного документу, передбаченого вищеназваними нормативними документами, на підтвердження факту реалізації автозаправної станції Фірмі «Регіон-Сервіс» будь-кому, у тому числі і ОСОБА_3
Реалізація іншого майна (не нерухомого), що належить боржнику, проводиться відповідно до закону шляхом його продажу на аукціоні через спеціалізовану організацію на підставі і в порядку, передбаченими статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження», пунктами 1.2., 10.1. Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Мінюстом України від 15.07.1999 № 42/5, Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою Наказом Мінюсту України № 74/5 від 15.12.1999, або шляхом його продажу через спеціалізовану організацію на комісійних умовах на підставі і в порядку, передбаченими статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження», пунктами 1.2., 10.1. Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Мінюста України від 15.07.1999 № 42/5, Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13.03.1995 № 37, Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою Наказом Мінюсту України № 74/5 від 15.12.1999.
З матеріалів справи вбачаться, що судом першої інстанції було зроблено запит документів у СДП «Укрспец'юст»як у спеціалізованої організації, створеної постановою Кабінету Міністрів України № 1270 від 14.07.1999 „Про створення спеціалізованого державного підприємства "Укрспец'юст", основними завданнями діяльності якого є забезпечення належного зберігання вилученого державними виконавцями майна, а також організація і проведення його реалізації шляхом продажу на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачено законом, на комісійних та інших договірних засадах.
З результатами запиту про придбання ОСОБА_3 якого-небудь майна у СДП «Укрспец'юст»останній за супровідною вих. №481 від 25,07.2007 надав суду фотокопії шести документів. На запит суду першої інстанції в своєму листі вих. № 508 від 27.08.2007 підтвердив, що СДП «Укрспец'юст»не має у своєму розпорядженні інших, ніж ці шість, документів в частині продажу майна громадянці ОСОБА_3.
Стверджуючи, що продав ОСОБА_3. будівельні матеріали і металопрокат на комісійних засадах, СДП «Укрспец'юст», так само як і Залізничний ВДВС, не надав суду документів, наявність яких передбачена Порядком реалізації арештованого майна, Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами, Інструкцією про проведення виконавчих дій, і які б підтверджували факт, повноту, законність і обґрунтованість реалізації майна як стадії виконавчого провадження. При відсутності всіх необхідних документів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що немає підстав затверджувати, що мала місце така реалізація і яке саме майно, у тому числі і які саме будівельні матеріали і металопрокат були продані ОСОБА_3.
Надана СДП «Укрспец'юст»фотокопія договору № 010440 від 09.09.2002 між РВДВС Залізничного районного управління юстиції м. Сімферополь і СДП «Укрспец'юст»про надання послуг з реалізації арештованого майна на комісійних засадах передбачає в п.1. реалізацію будматеріалів і металопрокату на суму 14 911 грн. без вказівки тієї обставини, майно якого власника СДП «Укрспец'юст»доручається продати на комісійних засадах.
Надана СДП «Укрспец'юст»фотокопія договору купівлі-продажу № 010440 від 17.06.2003 між СДП «Укрспец'юст»і ОСОБА_3 не передбачає такий предмет договору як автозаправна станція, а передбачає (п. 1.2. договору): АЗС по вул. Залеській в м. Сімферополь, будматеріали і металопрокат на суму 10 437, 70 грн.
СДП «Укрспец'юст»в своєму листі вих. № 347/23/127-6 від 20.07.2007 на запит суду першої інстанції підтвердило, що в договорі купівлі-продажу № 010440 від 17.06.2003 сталася описка: при заповненні пункту 1.2. договору допущена стилістична помилка, оскільки виходячи з пункту 1 договору від 09.09.2002, заявки державного виконавця для реалізації на комісійних засадах були передані будівельні матеріали і металопрокат на суму 10 437, 70 грн. СДП «Укрспец'юст»також підтвердив, що, враховуючи, що нормами статей 61, 66 Закону України „Про виконавче провадження" чітко визначений порядок реалізації арештованого нерухомого майна - виключно з прилюдних торгів, договір купівлі-продажу арештованого нерухомого майна (в даному випадку - АЗС) між покупцем та спеціалізованою організацією не міг бути укладений. Тим більше, що відповідно до норм статті 227 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (який діяв у 2003 році), укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна передбачало обов'язкову нотаріальну форму, якщо хоча б однією з сторін договору є громадянин.
Надана СДП «Укрспец'юст»фотокопія акту зниження ціни майна від 09.04.2003 свідчить про несповіщення стягувача і боржника про те, що проводиться зниження ціни і про неучасть їх в такій оцінці, немає доказів повноважень якогось ОСОБА_6 на проведення зниження ціни майна - довіреності, оскільки зниження ціни майна за своїм юридичним значенням є зміною умови договору в частині ціни договору, в зв'язку з чим необхідні такі ж повноваження як на підписання договору; немає доказів тієї обставини, що підпис в графі «Представник торгуючої організації»виконаний саме ОСОБА_6, а не іншою особою; зниження ціни не передбачено договором про надання послуг з реалізації арештованого майна на комісійних засадах від 09.09.2002; з 09.09.2002 до 09.04.2003 пройшло 9 місяців, тоді як Правила комісійної торгівлі передбачають строк реалізації прийнятого на комісію товару - 60 календарних днів, і ціна товару, який не реалізований на протязі 60 календарних днів, може бути знижена лише за домовленістю з комітентом -органом ДВС.
В копії акту зниження ціни майна від 09.04.2003 вказано не про автозаправну станцію, а про будівельні матеріали і металопрокат.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вищевказані копії заявки і зниження ціни з причини їх вищеописаної юридичної неспроможності не можуть служити достатньою підставою для затвердження, що обставина заявки і обставина зниження ціни мали місце насправді відносно будівельних матеріалів і металопрокату; відносно автозаправної станції в цих копіях не згадується.
Також, апеляційна інстанція вказує, що акт опису і арешту майна є документом, складати який СДП "Укрспец'юст" не уповноважено. Відсутність оригіналу такого документу як у СДП "Укрспец'юст", так і у органу ДВС - у Залізничного ВДВС Сімферопольського ГУЮ, не дало можливості суду першої інстанції підтвердити у встановленому законом порядку подлінність такого документу.
СДП «Укрспец'юст»в своєму листі вих. № 347/23/127-6 від 20.07.2007 підтвердило, що саме по вказаній квитанції СДП «Укрспец'юст»одержало від ОСОБА_3 10 437 грн. 70 коп. саме за будматеріали і металопрокат.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з договору купівлі-продажу № 010440 від 17.06.2003, укладеного між СДП «Укрспец'юст»і ОСОБА_3, він був укладений на суму договору 10 437 грн. 70 коп., що також підтверджується банківською квитанцією № 601 від 17.06. 2003 на суму 10 437 грн. 70 коп. Колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3 крім будівельних матеріалів і металопрокату не було придбано АЗС. З самого договору купівлі-продажу № 010440 від 17.06.2003 вбачається, що він був укладений на придбання „АЗС” (не вказано, що саме), будівельних матеріалів і металопрокату.
Третіми особами не доведено, що саме значилось під визначенням „АЗС”. Тоді, як з платіжного доручення вбачається, що платіж був здійснений за придбання будівельних матеріалів і металопрокату.
Реалізація автозаправної станції в межах виконавчого провадження повинна була здійснюватися з публічних торгів, оскільки є об'єктом нерухомого майна. Проте, така реалізація не мала місця. У зв'язку з чим немає підстав вважати такий договір дійсним: такий договір нікчемний. Крім того, для визнання такого договору дійсним повинен був бути дотриманий порядок і нотаріальна форма укладення договору, виходячи з характеру предмету договору і способу його придбання.
Договір купівлі-продажу № 010440 від 17.06.2003 в частині «АЗС» не має угоди сторін про предмет договору, у зв'язку з чим цей договір вважається неукладеним.
Опису предмету договору в договорі № 010440 від 17.06.2003 немає, отже, сторони не досягли угоди про предмет договору, у зв'язку з чим немає підстав для визнання договору №010440 від 17.06.2003 між СДП «Укрспец'юст»і ОСОБА_3 укладеним в частині майна під найменуванням «АЗС».
В договорі № 010440 від 17.06.2003 між СГП «Укрспец'юст»і ОСОБА_3 також не досягнуто угоди по іншому предмету договору, а саме: по майну під найменуванням „будматеріалів і металопрокату” на суму 10 437,70 грн.
В цілому ж, з копій документів, що були представлені СДП «Укрспец'юст», випливає про продаж ОСОБА_3. будівельних матеріалів і металопрокату не встановленого виду, не встановленого асортименту і не встановлено кількості, по не встановленої ціні за кожен вид, що не дало колегії можливості ідентифікувати такий предмет договору як автозаправна станція з таким предметом договору як будівельні матеріали і металопрокат.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності.
Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 318 Цивільного кодексу України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що між третьою особою ОСОБА_3 та СДП «Укрспец'юст»не було укладено договір на купівлю-продаж сама автозаправної станції по вул.. Залеська.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне, апеляційні скарги залишити без задоволення, тоді як підстав для скасування рішення господарського суду немає, а отже воно має бути залишено без змін.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Залізничого відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.09.2007 у справі № 2-27/7448-2007 залишити без змін.
Головуючий суддя О.В. Дугаренко
Судді Л.М. Заплава
В.А. Лисенко