Справа № 2-163

2011 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2011 року

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі головуючого-судді Баранова В.І., при секретарі Сюсель І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мелітополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про поділ спільного майна подружжя, та за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області з позовом до відповідача про поділ їх спільного майна, придбаного під час шлюбу, а саме автомобіль марки DAEWOO LANOS, державний номер НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_2, визнавши за нею право власності на 1/2 частину вказаного автомобіля. В обґрунтування позову посилається на те, що 19.09.2003 року уклала шлюб з відповідачем, та перебували з ним у шлюбі до 08.02.2009 року, коли їх шлюб було розірвано. В період спільного подружнього життя з відповідачем, на спільні кошти ними був придбаний вказаний автомобіль, за їх спільною згодою зареєстрований на ім’я  відповідача. Вартість автомобіля в теперішній час складає 70000 грн. У зв’язку з тим, що відповідач не бажає в добровільному порядку поділити їх майно, вона змушена звернутися до суду з цим позовом.

Залучений судом у якості третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3, батько відповідача ОСОБА_2, звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на автомобіль DAEWOO LANOS, державний номер НОМЕР_1. В обґрунтування позову посилається на те, що автомобіль не належить до сумісного майна подружжя, оскільки придбаний на його особисті кошти, зобов’язання по кредитним договором перед КБ „ПриватБанк” виконувалися тільки ним. Під час спільного проживання подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в 2003 році, у нього виникла потреба у придбанні автомобілю для своїх особистих потреб. Оскільки на нього вже був оформлений кредит на загальну суму 71050 доларів США, отримати новий кредит він не мав можливості. За домовленістю з ОСОБА_2 16.10.2003 року він та ОСОБА_2 у Мелітопольському відділенні КБ „ПриватБанк” оформили на ім’я ОСОБА_2 кредит на придбання автомобілю на загальну суму 11350 доларів США, що на той момент складало 56300 грн., та домовилися, що кредитний договір оформлявся на ім’я ОСОБА_2, а умови по поверненню кредиту та відсотків за ним перед банком буде виконувати ОСОБА_3 Про цю домовленість було відомо також ОСОБА_1, та жодних заперечень з її боку не надійшло. Після отримання кредиту був придбаний вказаний автомобіль, який був зареєстрований у МРЕВ ДАІ на ім’я ОСОБА_2, оскільки оформити його на іншу особу, крім отримувача кредиту, було неможливим. На ім’я ОСОБА_3 було видано доручення на право керування вказаним автомобілем. До жовтня 2008 року умови кредитного договору виконувалися тільки ним, він за особисті кошти повертав отриманий кредит та відсотки за його користування, придбаний автомобіль жодного разу не був у користуванні подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1, до теперішнього часу сам автомобіль та документи на нього знаходяться у ОСОБА_3, квитанції про сплату процентів та відсотків знаходяться у нього та на них мається тільки його особистий підпис. На підставі викладеного, у зв’язку з тим, що автомобіль DAEWOO LANOS, державний номер НОМЕР_1 придбаний на його особисті кошти, ОСОБА_3 просить визнати за ним право власності на цей автомобіль.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник підтримали свій позов за вказаними доводами та підставами, просили визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобілю DAEWOO LANOS, державний номер НОМЕР_1, та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь судові витрати, пов’язані з оплатою судового збору, в розмірі 350 грн., та витрат на ІТЗ розгляду справи, в розмірі 30 грн. ОСОБА_1 пояснила, що 19.09.2003 р. вступила до шлюбу з ОСОБА_2 В період сумісного проживання на спільні кошти придбали автомобіль DAEWOO LANOS, який був зареєстрований на ім’я ОСОБА_2, вартість автомобіля в теперішній час складає 70000 грн. Гроші на автомобіль вони відкладали, а також оформили кредит та додавали гроші, які були подаровані їм на весілля. Поручителем за договором кредиту був батько ОСОБА_2, ОСОБА_3 Після придбання автомобілю кожного місяця сплачували кредит, гроші заробляли, працюючи на ринку. Кредит був сплачений в 2008 році. Гроші для погашення кредиту ОСОБА_1 давала щомісяця своєму чоловікові, ОСОБА_2, сама гроші в банк не носила, оскільки працювала. Про те, яким чином погашався кредит, ОСОБА_2 їй не розповідав. Гроші на погашення кредиту ОСОБА_3 вона ніколи не давала, чи робив це ОСОБА_2, їй не відомо. Позовні вимоги ОСОБА_3 не визнали в повному обсязі, оскільки автомобіль був придбаний за час спільного проживання з ОСОБА_2, кредит за автомобіль погашався за її та ОСОБА_2 спільні кошти, тому автомобіль є їх спільною власністю.

ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні позов ОСОБА_1 не визнали в повному обсязі, пояснили що в 2003 році ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_1. До укладення шлюбу його батьки подарували їм автомобіль „Славута”. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 запропонував придбати в кредит автомобіль для свого користування, але оскільки на нього вже було оформлено декілька кредитів, запропонував оформити кредит на ОСОБА_2 ОСОБА_1 знала про це та погодилася. Кредит погашав ОСОБА_3, користувався автомобілем також він. До банку для погашення кредиту ОСОБА_2 не ходив. Кредитний договір, який він уклав, не був визнаний недійсним. Позов ОСОБА_3 визнав, оскільки автомобіль був придбаний за його кошти.

ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав в повному обсязі, пояснив, що ОСОБА_2 є його сином. В 2003 році він запропонував синові взяти в кредит автомобіль та оформити його на ім’я ОСОБА_2, оскільки оформити кредит на його ім’я не було можливо у зв’язку з наявністю вже декількох оформлених кредитів. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проти цього не заперечували. Кредит на ім’я ОСОБА_2 був оформлений 10.10.2003 року. Після оформлення автомобілю на ОСОБА_2 останній видав доручення на право керування автомобілем на ім’я ОСОБА_3 Кредитні кошти сплачував ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2, всі питання про розстрочку виплат вирішував також він. В якості застави за кредитом виступав сам автомобіль. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїх грошей на виплату кредиту не вносили. Підтримав свій позов за вказаними доводами та підставами, вважає, що право власності на автомобіль повинно бути визнане за ним, оскільки автомобіль був придбаний на його кошти.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що в період з 19.09.2003 року по 06.02.2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, що також підтверджується копіями паспорту ОСОБА_1 /а.с.5/, свідоцтва про розірвання шлюбу /а.с.6/, та не оспорюється сторонами.

14.10.2003 року між ЗАТ ВКФ „Універсал” та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 був придбаний автомобіль DAEWOO LANOS /а.с.94/.

Згідно з довідкою Мелітопольського ВРЕР УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області /а.с.17/, копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 /а.с.93/, автомобіль DAEWOO LANOS, державний номер НОМЕР_1, зареєстрований 16.10.2003 року за ОСОБА_2.

Свідок ОСОБА_4 пояснив в судовому засіданні, що працює в ЗАТ КБ „ПриватБанк”. З кінця 2005 року він займався кредитом на ім’я ОСОБА_2, який був виданий для придбання автомобіля DAEWOO LANOS. Всі питання за цим кредитом вирішував ОСОБА_3, хто вносив платежі за кредитом, йому невідомо. Суму страхового внеску в банку сплачував ОСОБА_3 Питань про те, що кредит оформлений на ім’я ОСОБА_2, а сплачував його ОСОБА_3, не виникало. Зі ОСОБА_2 він спілкувався тільки по телефону, в банк він не приходив. Чиї кошти сплачувалися за кредитом, йому невідомо. Іноді за кредитом виникали заборгованості, але ОСОБА_3 їх погашав.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що в 2004-2005 роках працювала начальником кредитного відділення в ЗАТ КБ „ПриватБанк”. Вона знає ОСОБА_3 як клієнта їх відділення, він в них оформлював кредит на автомобіль. В 2003 році він звернувся з заявою про придбання автомобілю, вони давали згоду на видачу кредиту. Він хотів придбати автомобіль DAEWOO LANOS. Гроші за кредитом сплачувалися ОСОБА_3 Квитанції на погашення кредиту виписувалися на його ім’я. Інші особи кредит не погашали. На той момент в них була практика, що кредит оформлювався на одну особу, а погашався кредит іншою особою. Вона виписувала приходно-касові ордери на ім’я позичальника, за комп’ютерною програмою, а сплачував кредит ОСОБА_3. Чиї кошти сплачувалися за кредитом, їй не відомо.

Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки автомобіль DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_2, був придбаний ОСОБА_2 в період спільного проживання в шлюбі з ОСОБА_1, договір купівлі-продажу автомобіля від 14.10.2003 року визнаний недійсним не був, в переважній більшості квитанцій про сплату кредиту за автомобіль платником зазначений ОСОБА_2, суд вважає, що цей автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.    

Згідно з ч.1 ст.357 Цивільного кодексу України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Таким чином, суд вважає, що кожному з співвласників належить по 1/2 частині автомобілю, тобто позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на автомобіль DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_2, на підставі того, що він погашав кредит на придбання вказаного автомобілю, суд приходить до наступного.

Свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 пояснили, що кредит в банку сплачувався ОСОБА_3, однак це не доводить, що гроші, сплачені ним за кредит, були його особистими коштами, а не були видані подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Крім того, наявність декількох квитанцій про сплату кредиту на ім’я ОСОБА_3 не може слугувати підставою для визнання за ОСОБА_3 права власності на автомобіль, оскільки в переважній більшості квитанцій платником вказаний ОСОБА_2.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

ОСОБА_1 при подачі позову були сплачена сума судового збору, в розмірі 350 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, в розмірі 30 грн., що підтверджується квитанціями № 860983 та № 860963 від 23.02.2009 р. /а.с.3,4/, тому суд вважає необхідним стягнути ці кошти з ОСОБА_2 на її користь.

На підставі викладеного, керуючись ст.357 Цивільного кодексу України, ст.60 Сімейного кодексу України, ст.10, 60, 88, 208, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати право власності за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобілю DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_2.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 судові витрати: судовий збір 350 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 30 гривень, всього 380 гривень.

В задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 про визнання права власності на автомобіль DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_1, відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області протягом десяти днів з дня отримання копії рішення через Мелітопольський міськрайонний суд.

СУДДЯ                                                                      В.І.БАРАНОВ