Справа № 2А-2

2011 р.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

          18 січня 2011 р.                                                            смт. Станиця Луганська

                                                                                          Луганської області

Станично-Луганський районний суд Луганської області в складі:

                              головуючого судді                    Антонова Ю.А.,

                              при секретарі                              Славовій І.М.,

          за участю:          позивача                              ОСОБА_2,

                              представника позивача          ОСОБА_3,

                              представника відповідача          Дугіної Т.О.,

                              представника відповідача          Бурмістрова І.М.

розглянувши у судовому засіданні в смт. Станиця Луганська справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чугинської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області та Станично-Луганської районної ради Луганської області про визнання дій (бездіяльності) суб’єкта владних повноважень неправомірними, визнання формулювання причин звільнення з роботи неправильними і такими, що не відповідають чинному законодавству, про виплату грошової допомоги та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з дійсним позовом до Чугинської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області та Станично-Луганської районної ради Луганської області про визнання дій (бездіяльності) суб’єкта владних повноважень неправомірними, визнання формулювання причин звільнення з роботи неправильними і такими, що не відповідають чинному законодавству, про виплату грошової допомоги та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з 16.03.1990 року по 27.06.2003 року він працював головою Чугинської сільради Станично-Луганського району. Після звільнення з посади йому була призначена пенсія за інвалідністю. Згідно зі ст. 21 Закону України „Про службу в органах місцевого самоврядування” він мав право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних посадових окладів. Відповідачі його не повідомили про наявність у нього такого права, а він помилково вважав, що має право на її тримання по досягненню пенсійного віку.

Представник позивача ОСОБА_3 позов підтримав та наполягає на його задоволенні, у зв’язку з чим просить:

- Визнати причину пропуску строку з цим позовом до суду поважною, оскільки про порушене своє право він дізнався тільки у 2009 році, тому, вимоги ст. 99 КАСУ в цієї частині ним не порушені;

- Визнати запис № 13 у трудовій книжці ОСОБА_2, зробленою Станично-Луганською районною радою Луганської області 23.06.2003 року, виправленою на 27.06.2003 року про його звільнення такою, що не відповідає дійсному законодавству, анулюючи її, як незаконну;

- Зобов’язати Чугинську сільраду Станично-Луганського району зробити запис в трудовій книжці позивача під № 13 про його звільнення наступного змісту: ... звільнено у зв’язку з інвалідності 2 групи та виходом на пенсію, відповідно п. 2 ст. 40 КЗпП України, 27.06.2003 року...”;

- Зобов’язати Чугинську сільраду Станично-Луганського району Луганської області виплатити ОСОБА_2 грошову допомогу в розмірі 10 посадових окладів голови Чугинської сільради Станично-Луганського району Луганської області;

- Зобов’язати Чугинську сільраду Станично-Луганського району Луганської області, Станично-Луганську районну Раду Луганської області солідарно виплатити ОСОБА_2 13106 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх заявлених позовних вимог представник позивача посилається на те, що позивач повинен бути звільнений на підставі ст. 34 Закону України „Про службу в органах місцевого самоврядування” за станом здоров’я, а не в наслідку складання своїх повноважень голови сільради тому, що 23.06.2003 року він перебував на лікарняному, його необхідно було звільнити пізніше, після хвороби.

Позивач з 26.06.2003 року, згідно з висновком МСЕК є інвалідом 2 групи і на момент запису в його трудовій книжці про звільнення, Чугинська сільрада мала відомості про те, що він є інвалідом 2 групи. Звільняти його при таких обставинах по ст. 79 Закону України „Про службу в органах місцевого самоврядування” не було законних підстав.

Відповідач в особі Чугинської сільради –Дугіна Т.А. позов не визнала й просить у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити за необґрунтованістю, посилаючись на те, що ним пропущений процесуальний строк звернення з даним позовом до суду. Про те, що він повинен був бути звільнений, як він вважає –по інвалідності, він дізнався тільки через 6 років, після свого звільнення, з причини аналогічного звільнення колишнього секретаря Чугинської сільради Склярової Н.А., не може бути підставою для встановлення йому цього строку. Тому причина пропуску звернення до суду з цього приводу не може бути визнана поважною, оскільки цей строк пропущений позивачем тільки з його вини, враховуючи його особистісний досвіт роботи в органах місцевого самоврядування. Крім того, заява позивача про звільнення за станом здоров’я, фактично була 23.06.2003 року. Довідки про хворобу, лікарняний листок на той момент він не надав.

Відповідач в особі Станично-Луганської районної Ради Луганської області –Бурмістров І.М. позов не визнав і пояснив, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з наступних підстав:

- по перше, по його звільненню прийняте законне рішення 23.06.2003 року, згідно з рішенням 7 сесії Чугинської сільради. На вказаній сесії позивач був присутній особисто і міг впливати на хід розгляду його питання безпосередньо. Заяв від ОСОБА_2 з цього приводу будь-яких не надходило, тому було прийнято рішення про його звільнення, згідно з його поданою заявою від 23.06.2003 року. Підставою його звільнення по інвалідності повинна була бути довідка МСЕК, а її на момент розгляду цього питання –23.06.2003 року, не було, оскільки інвалідом він визнаний тільки 26.06.2003 року.;

- по друге, позивачем пропущений річний процесуальний строк звернення до суду з даним позовом і підстав до поновлення цього строку у нього не має. Його посилання на те, що він дізнався про порушення свого права тільки у 2009 році є безпідставною, надуманою. Позивач відпрацював понад 10 років в Органах місцевого самоврядування на посаді голови Чугиської сільради й повинен був знати порядок звільнення та внесення записів до трудової книжки працівників, тому законних підстав для задоволення його позовних вимог не має.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи приходить до висновку про залишення позовних вимог позивача ОСОБА_2 без задоволення, за необґрунтованістю, з причини пропуску ним процесуального строку звернення з даним позовом до суду і даний строк не підлягає відновленню за відсутністю законних підстав.

В ході розгляду даного позову в судовому засіданні було встановлено:

          - Заява про звільнення за станом здоров’я, позивачем була подана 23.06.2003 року (а.с. 37);

          - Інвалідом 2 групи позивач ОСОБА_2 є з 26.06.2003 року, згідно з довідкою МСЕК (а.с. 35);

- На момент подання заяви позивачем про звільнення і на момент фактичного проведення сесії сільської ради з цього питання –23.06.2003 року, він інвалідом не був.

- Позивач ОСОБА_2 звернувся з дійсним позовом до суду 06 липня 2009 року (а.с. 1-4);

Статтею 223 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про розгляд трудового спору безпосередньо до суду в трьохмісячний термін з дня коли він узнав або повинен був узнати пор порушення свого права, а в справах про звільнення –місячний термін з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 був звільнений рішенням 7 сесії Чугинської сільради Станично-Луганського району Луганської області № 7/1 від 23.06.2003 року. Вказане рішення сесії ним не оскаржене, що було встановлено в ході судового розгляду, а саме зміни формулювання причин звільнення та виплати грошової допомоги.

З матеріалів справи в судовому засіданні встановлено, що позивач наприкінці 2008 року почав звертатися за консультаціями з приводу порушеного його права на отримання грошової допомоги при звільнені. У січні місяці 2009 року з цього приводу він звернувся до Чугинської сільради Станично-Луганського району Луганської області, у виплаті цієї допомоги йому було відмовлено. У зв’язку з чим він, з приводу його звільнення, звернувся з дійсним позовом до суду (а.с. 101).

Відповідно до ст. 99 КАС України –адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду за захистом свого права за даним позовом, встановлюється річний строк, який, якщо не встановлене інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

          Згідно з ч.1 ст. 100 КАСУ, пропущення строку для звернення до адміністративного суду є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову при умові, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

В нашому випадку, на застосуванні пропущення строку звернення до суду позивачем, наполягають обидва відповідача по справі.

При вищевикладених обставинах суд не може взяти до уваги посилання позивача ОСОБА_2 і його представника ОСОБА_3, що строк звернення з даним позовом позивачем не порушений, оскільки він довідався про порушене своє право тільки в 2009 році, у виді відсутності до цього законних підстав.

Суд вважає, що не може бути законною підставою до відновлення процесуального строку позивачу для звернення з дійсним позовом до суду тільки той факт, на який він посилається, це отримана ним інформація у 2009 році про аналогічне звільнення колишнього секретаря Чугинської сільської ради Склярової Н.А., у якої інше формулювання її звільнення з наступною виплатою їй грошової допомоги, тобто через шість років, після звільнення самого позивача.

Суд вважає, що дана підстава до відновлення процесуального строку позивачеві, на звернення з дійсним позовом до суду є незаконною, а надуманою з його боку. Зібрані доводи переконали суд у законності й обґрунтованості відмови позивачеві в задоволенні заявлених ним позовних вимог, через пропуск ним процесуального строку звернення до суду з дійсним позовом і відсутності підстав до його відновлення.

          Керуючись ст.ст. 2, 99, 100, 122, 158-163, 167 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В :

          Позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення, за необґрунтованістю.

          Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня її проголошення.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Головуючий: