ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
25.01.11 р. Справа № 10/3пн
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Кіровське,
код НОМЕР_1
до відповідача: Кіровської міської ради, м.Кіровське, ЄДРПОУ 04053051
про визнання права власності
Суддя Любченко М.О.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2 – по дов.
від відповідача: не з’явився
В засіданні суду брали участь:
СУТЬ СПРАВИ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Кіровське звернулася до господарського суду Донецької області з позовною заявою (з урахуванням уточнень б/н від 27.12.2010р.) до відповідача, Кіровської міської ради, м.Кіровське про визнання права власності на вбудоване нежитлове приміщення №3 загальною площею 42,5 кв.м., (літера А), яке розташовано у будинку АДРЕСА_1.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на проведення перебудови житлової квартири АДРЕСА_1, право власності на яку набуто позивачем на підставі договору міни від 06.03.2007р.
Відповідач у відзиві №02-29/126 від 12.01.2011р. будь-яких заперечень проти позову не надав.
Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого рішення по справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, суд вважає позовні вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Відповідно до ч.2 ст. 41 Конституції України право власності набувається в порядку, визначеному законом. В свою чергу, ст.328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається, зокрема, із правочинів.
Згідно ст.ст.11, 509 вказаного Кодексу підставою виникнення прав та обов’язків є, в тому числі, договори.
За приписами ч.ч.1, 2 ст.715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як свідчать матеріали справи, 06.03.2007р. між ОСОБА_1 (сторона-1) та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (сторона-2) було укладено договір міни квартир.
Відповідно до п.2 вказаного договору у власність сторони-1 перейшла квартира №3, розташована у житловому будинку №5, що знаходиться по вул.Шевченка в м.Кіровське, яка складається з двох житлових кімнат, житловою площею 28,4 кв.м., загальною 42,9 кв.м.
Відповідно до ч.3, 4 ст.334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Виходячи зі змісту надпису, зробленого на другій сторінці вказаного договору, останній посвідчено приватним нотаріусом міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за №460.
За таких обставин, приймаючи до уваги презумпцію правомірності правочину, суд дійшов висновку, що внаслідок укладання зазначеного договору міни, проведення його державної реєстрації, позивач став законним власником у розумінні норм ст.ст.11, 328, 509, 715 Цивільного кодексу України житлової квартири №3, яка розташована у будинку №5, що знаходиться по вул.Шевченка в м.Кіровське.
Право власності на придбану за договором міни квартиру зареєстроване за позивачем, що підтверджується витягом №26939417 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, який 06.08.2010р. було видано Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації м.Кіровське”.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.41 Конституції України, кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
За приписами ст.316 Цивільного кодексу України правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом із ст.ст.319, 320 вказаного Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, зокрема, використовувати його для здійснення підприємницької діяльності, якщо це не суперечить закону.
Відтак, приймаючи до уваги положення діючого законодавства за висновками суду позивач мав право на використання спірного об’єкту нерухомості при здійсненні підприємницької діяльності, у тому числі, шляхом проведення відповідної реконструкції квартири під потреби такої діяльності.
Статтями 7, 8 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що у виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.
Згідно із ст.152 вказаного Кодексу переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
Відповідно до ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Як свідчать матеріали справи, 18.04.2007р. виконавчим комітетом Кіровської міської ради Донецької області було прийнято рішення №181 „Про надання дозволу на реконструкцію квартири АДРЕСА_1 під магазин”. За змістом п.1 зазначеного рішення вказаний об’єкт нерухомості було виключено із житлового фонду міста, ОСОБА_1 надано дозвіл на реконструкцію квартири АДРЕСА_1 під магазин та зобов’язано представити проектну документацію у відділ архітектури та будівництва міської ради для отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
За поясненнями позивача, які підтверджуються відзивом №02-29/126 від 12.01.2011р. Кіровської міської ради, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 на підставі дозволу відповідача здійснила реконструкцію спірного нерухомого майна для використання у якості магазину з одночасною добудовою ганку. При цьому, в порушення п.3 рішення №181 від 18.04.2007р. виконавчого комітету Кіровської міської ради, реконструкція квартири №3, яка розташована у житловому будинку АДРЕСА_1, та добудова ганку були проведені без оформлення належної проектної документації.
Проведення в процесі власної господарської діяльності реконструкції і переобладнання приналежного майна у світлі гарантій щодо здійснення права власності, його непорушності та визначеності підстав для його припинення, встановлених законодавством, не мало і не могло мати своїм наслідком припинення або обмеження прав власності позивача на придбане майно з урахуванням його перебудови.
За твердженням позивача, вказані роботи були проведені Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 за власні кошти способом господарського розрахунку у відповідності з вимогами чинних державних будівельних норм, правил протипожежної безпеки, охорони праці, санітарних норм, тощо.
За результатами технічної інвентаризації, Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації м.Кіровське” складено технічний паспорт, в якому відображено конструктивні елементи та технічні характеристики реконструйованого позивачем вбудованого нежилого приміщення.
Оскільки будівельні роботи були проведені позивачем з порушенням п.3 рішення №181 від 18.04.2007р. виконавчого комітету Кіровської міської ради Донецької області щодо оформлення проектної документації на проведення вказаних робіт, за висновками суду, реконструкція об’єкту нерухомого майна та добудова ганку були здійснені самочинно.
Правовідносини, пов’язані з самочинним будівництвом об’єктів нерухомого майна регулюються в Україні, зокрема, ст.376 Цивільного кодексу України.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Виходячи зі змісту положень ст.376 Цивільного кодексу України, загальне правило ч.2 ст. 376 вказаного Кодексу України встановлює, що сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.
Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно реконструйованого/збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку.
При цьому, для визнання права власності на самочинно реконструйоване/збудоване майно, необхідно з’ясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи, а саме: встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих об’єктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, наявність наданої у передбаченому законом порядку земельної ділянки.
Як було встановлено вище та проти чого учасники справи не заперечують, позивач набув право власності на квартиру №3 у житловому будинку №5 по вул.Шевченко у м.Кіровське та здійснив її перебудову.
Одночасно, до матеріалів справи не надано будь-яких доказів порушення позивачем прав та законних інтересів інших осіб при здійсненні Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 повноважень власника майна.
Крім того, згідно з наданим до матеріалів справи технічним висновком, який складено Приватним підприємством „Експертно-технічний центр „Канон” (ліцензія серії АВ №360674) вбудоване нежитлове приміщення, переобладнане під магазин промислових товарів „Капітошка”, яке розташовано за адресою: м.Кіровське, вул.Шевченка, 5/3, є придатним для подальшої експлуатації за призначенням відповідно нормативним документам Міністерства регіонального розвитку та будівництва, Закону України „Про планування і забудову територій”. Зазначене приміщення відповідає пожежно-технічним та санітарно-гігієнічним вимогам, придатне для експлуатації.
За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Виходячи з того, що згідно із ліцензією серії АВ №360674 Приватному підприємству „Експертно-технічний центр „Канон” надано право технічного огляду і оцінки стану будівельних конструкцій будівель та споруд, інженерних мереж, обстеження і оцінки технічного стану будівельних конструкцій будівель, споруд та інженерних мереж (визначення параметрів і необхідних характеристик матеріалів і конструкцій із застосуванням спецустаткування, приладів та апаратури на об’єктах і у лабораторіях), несучих та огороджувальних конструкцій будівель та споруд, суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил при здійсненні реконструкції спірного об’єкту нерухомого майна.
Стосовно наявності у позивача прав на земельну ділянку, на якій розташовано спірне майно, слід зазначити наступне:
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За приписами ч.ч.2, 3 Земельного кодексу України у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Тобто, власники житлових та нежитлових приміщень, що розташовані в житловому будинку, є фактичними користувачами земельної ділянки, на якій розташовано сам будинок. Зазначена земельна ділянка в даному випадку використовується для експлуатації будинку спільно всіма власниками вбудованих приміщень.
Як встановлено судом, спірне нерухоме майно розташовано у житловому будинку АДРЕСА_1 та до моменту його реконструкції не було будинком, спорудою чи іншим окремо розташованим об’єктом.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що при здійсненні реконструкції квартири АДРЕСА_1 позивачем не було порушено положень чинного законодавства щодо цільового використання земельної ділянки, на якій розташовано відповідне нерухоме майно.
Одночасно, згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Частиною 4 ст.42 Земельного кодексу України передбачено, що розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
Як свідчать матеріали справи, зокрема, технічний паспорт від 09.08.2010р. при здійсненні реконструкції спірного майна відповідачем було добудовано ганок.
При цьому, виходячи зі змісту листа №02-20/1499 від 02.08.2010р. Кіровської міської ради Донецької області прибудинкова територія на будинок АДРЕСА_1 не визначена, внаслідок чого оформити належним чином за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою, на якій буде розташовано ганок для виходу із магазину, облаштований шляхом реконструкції квартири АДРЕСА_1, неможливо.
Таким чином, за твердженням відповідача та висновками суду, використання спірної нежилої будівлі можливо без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташовано ганок для входу в магазин.
Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.
Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов’язаних з позбавленням володіння.
За висновками суду, виходячи зі змісту ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України, звернення до суду з вимогами про визнання права власності визнано законодавцем як єдиний можливий спосіб узаконення самочинного будівництва. При цьому, у такому випадку рішення суду опосередковує не захист вже наявного у особи права власності, а виступає саме правостворюючим чинником, що випливає із ч.5 ст.11 цього Кодексу, та направлено на захист майнових, охоронюваних законом інтересів Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи відповідність спірного майна діючим будівельним, санітарним, протипожежним нормативним правилам, позовні вимоги про визнання права власності на вбудоване нежитлове приміщення №3 загальною площею 42,5 кв.м (літера А), яке розташовано у будинку АДРЕСА_1, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Виходячи з того, що з боку відповідача не було припущено будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір по цій справі, згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Кіровське до Кіровської міської ради, м.Кіровське задовольнити повністю.
Визнати право власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Кіровське на вбудоване нежитлове приміщення №3 загальною площею 42,5 кв.м (літера А), яке розташовано у будинку АДРЕСА_1.
У судовому засіданні 25.01.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддя Любченко М.О.
Повне рішення складено 01.02.2011р.