ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/6755/21

          Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді               Варняка С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Херсонській області,  третя особа - Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, у якому просить:

- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області щодо нарахування та виплати судді Херсонського міського суду Херсонської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47320 грн.;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року з урахуванням раніше виплачених сум у загальній сумі 176132 (сто сімдесят шість тисяч сто тридцять дві) грн. 38 коп.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що, розмір суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року не відповідає Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і проводиться із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". При тому, наведена норма за Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 була визнана неконституційною. Як вбачається з довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області № 1464/02 від 23.10.2020 року, розмір недоотриманої позивачем суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року включно становить 176132,38 грн. У свою чергу описані обставини щодо виплати позивачу протягом спірного періоду суддівської винагороди в обмеженому розмірі порушили її право на належне матеріальне забезпечення, та оскільки недоотримані кошти на даний час так і залишаються не виплаченими, означений факт спонукав позивача звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою від 08.11.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем поданий відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що ТУ ДСА в Херсонській області позов не визнає. Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 року ТУ ДСА в Херсонській області нарахувало позивачу суддівську винагороду у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-ІХ. Відповідач вказує, що нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалося ТУ ДСА в Херсонській області у відповідності до вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Водночас, виплата такої винагороди не у повному обсязі мала місце внаслідок запроваджених законодавцем у ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" обмежень, які в силу згаданих вище положень Бюджетного кодексу України ТУ ДСА України як суб`єкт владних повноважень повинен був застосовувати. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ). З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Державна судова адміністрація надала до суду пояснення на позовну заяву, відповідно до якої третя особа вважає позов необґрунтованим. Зокрема, свою позицію мотивує тим, що ДСА України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо Територіального управління, відповідно Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Відповідно до Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333 (зі змінами), виплата суддівської винагороди як і заробітної плати працівникам апарату суду, у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації видатків 2111 "Заробітна плата". Кошторисні призначення Територіального управління за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 становили 166 288,437 тис гривень. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню за КПКВК 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя", за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" у сумі 166 288,437 тис. грн., відкриті в повному обсязі. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №, 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVTD-19 на всій території України з 12 березня 2020 року встановлено карантин. Територіальне управління як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ). Також третя особа вказує, що Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення. Отже, дія частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратила чинність 28.08.2020. Таким чином, у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. З огляду на викладене ДСА України просить відмовити у задоволенні позову.

Згідно з приписами ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5   ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи викладене, суд розглядає дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини.

Указом Президента України від 28 грудня 2010 року №1290/2010 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Каховського міськрайонного суду Херсонської області.

На підставі Указу Президента №301/2013 від 23.05.2013 року позивача переведено на посаду судді Суворовського районного суду міста Херсона міського суду Херсонської області.

Рішенням Вищої ради правосуддя №518/0/15-19 від 21.02.2019 року ОСОБА_1  переведено на посаду судді  Херсонського міського суду Херсонської області.

Указом Президента України № 936/2019 від 23.12.2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Херсонського міського суду Херсонської області.

Наказом голови суду №03-01/80 від 07.06.2019 року ОСОБА_1 з 14.02.2019 року призначено надбавку за вислугу років у розмірі 40%.

В період з 18.04.2021 року по 28.08.2021 року відповідач нараховував та сплачував ОСОБА_1 щомісяця суддівську винагороду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 14 частини 1 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією та Законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Як вбачається зі змісту Європейської хартії про закон Про статус суддів від 10 липня 1998 року, рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їх рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їх незалежність та неупередженість.

В Основних принципах незалежності судових органів (Схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) визначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Правосуддя вимагає, щоб кожен мав право на справедливий і публічний розгляд в компетентному, незалежному та об`єктивному суді відповідно до принципів, проголошених в Загальній декларації прав людини (стаття 10), Міжнародному пакті про громадянські й політичні права (стаття 14) та інших документах Організації Об`єднаних Націй. Для здійснення цього права необхідно мати незалежний судовий орган. Пунктом 11 Основних принципів регламентовано, що термін повноважень суддів, їх незалежність, безпеку, відповідну винагороду, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватись законом.

Частинами 1, 2 ст. 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частинами 1 та 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до п.1 ч.3 цієї ж статті базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Крім того, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, незаконності зміни розмірів суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 11 березня 2020 року, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

У цих рішеннях Конституційний Суд України зазначив, у тому числі те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018).

У Рішенні від 03.06.2013 р. №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України свідчать про те, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Разом з тим, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням змін, внесених до вказаної постанови, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Разом з цим, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Конституція України).

Аналізуючи викладене, можливо дійти висновку, що наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.

Отже будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

З огляду на викладене суд доходить до висновку про те, що обмеження за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівської винагороди позивача розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів, на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) було неправомірним.

Наведене узгоджується з висновками Верховного суду викладеними у постанові від 03 березня 2021 року по справі № 340/1916/20.

Суд також звертає увагу на те, що ч. ч. 1-4 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Статтею 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до п. 5 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19) основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Судом встановлено, що у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року ТУ ДСА в Херсонській області нарахувало позивачу суддівську винагороду у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-IX.

Сума невиплачених за вказаний період коштів з суддівської винагороди склала 176132,38 грн.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не оспорюються сторонами.

Спірною в справі є правомірність виплати суддівської винагороди не у повному обсязі внаслідок запроваджених законодавцем у ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" обмежень.

Отже, як встановлено судом, нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалося ТУ ДСА в Херсонській області у відповідності до вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Разом з тим, виплата такої винагороди не у повному обсязі мала місце внаслідок запроваджених законодавцем у ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" обмежень.

Обмеження права позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі становить порушення вимог ст.19, 130 Конституції України, ст.135 Закону № 1402 та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Оскільки під час розгляду справи встановлено порушення прав позивача щодо не отримання нею суддівської винагороди у повному обсязі у зв`язку з прийняттям нормативного акту, що визнаний неконституційним, то суд убачає підстави для ефективного захисту порушених прав позивача застосувати ч. 3 ст. 152 Конституції України як норму прямої дії (ч. 3 ст. 8 Конституції).

Так, з матеріалів справи вбачається, що загальна сума обмеження суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року становить 176132,38 грн. (не виплачена суддівська винагорода без урахування обов`язкових податків та зборів).

Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Згідно з ч.ч.1 та 2 ст.148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Частиною 4 наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Положеннями ст.149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно вищезазначених приписів ч.1 ч.3 ст. 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.

Враховуючи викладене суд вважає, що оскільки ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності, зокрема, судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), ДСА України та її територіальних управлінь, а тому і обов`язок виплатити нараховану, але обмежену у розмірі до виплати суддівську винагороду позивачу за заявлений період з 18.04.2020 по 28.08.2020 року, покладено саме на ДСА України як на розпорядника коштів вищого рівня.

Частиною 1 ст.25 Бюджетного Кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.1, п.1 ч. 2 ст. 22 Бюджетного Кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головним розпорядником бюджетних коштів, в даному випадку, є Державна судова адміністрація України, яка є учасником даного процесу.

Крім того, суд зазначає, що частиною 1 ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-VІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі за текстом Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).

Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період".

З огляду на п. 25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням.

Натомість, відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 148 Закону № 1402 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на викладене та враховуючи вимоги ч.2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межи заявлених позивачем вимог з метою повного захисту прав та інтересів позивача та застосувати такий спосіб захисту прав позивача, як стягнення з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь позивача грошової суми у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 року у розмірі 176132,38 грн., з обов`язковим утриманням податків та зборів.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Суд зауважує, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (частина 7 статті 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Застосування наведеного способу захисту виключає підстави застосування передбаченого п.2 ч.1 ст.371 КАС України звернення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь позивача суддівської винагороди за один місяць.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно у розмірі 176132,38 грн. (сто сімдесят шість тисяч сто тридцять дві гривні 38 коп.) з обов`язковим утриманням податків та зборів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.   

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була  подана  у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили  після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                                                                           С.О. Варняк

кат.  106020000