ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2006 р. | № 5/20-14/455 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Самусенко С.С. (головуючий), |
Панченко Н.П., (доповідач), |
Черкащенка М.М., |
розглянувши касаційне подання і додані до нього матеріали | Прокурора Київського району м. Полтава |
на постанову Київського міжобласного | від 23.03.2006 року господарського суду |
у справі | № 5/20-14/455 |
за позовом | Прокурора Київського району м. Полтава в інтересах держави в особі НАК “Украгролізинг” |
до третя особа про | ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка” Полтавська господарська асоціація “Облагропроммеханізація” стягнення 417 980,95 грн. та розірвання договору №152/л від 05.03.1999 р. про умови лізингу сільськогосподарської техніки, її поставки, повернення коштів за надану в лізинг сільськогосподарську техніку та здійснення інших платежів |
В судовому засіданні взяли участь представники
позивача –Дубовик В.А. (дов. №16/40-06 від 26.06.2006),
третьої особи –Ломаков О.М. (дов. №5 від 01.03.2006),
ВСТАНОВИВ:
Прокурор Київського району м. Полтави в інтересах держави в особі НАК “Украгролізинг”, м. Київ в особі Полтавської філії НАК “Украгролізинг” у грудні 2003 року звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка” про стягнення 417980,95 грн., з яких: 32912, 01 грн. –основний борг, 1921,47 грн. –пеня, 299000 грн. –вартість об’єкта лізингу, 84147,47 грн. –щорічна надбавка та розірвання договору №152/л від 05.03.1999 р. про умови лізингу сільськогосподарської техніки, її поставки, повернення коштів за надану в лізинг сільськогосподарську техніку та здійснення інших платежів.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 23.08.-28.08.2005 у справі №14/455-5/20 визнано недійсним договір №152/л від 05.03.1999 р. про умови лізингу сільськогосподарської техніки, її поставки, повернення коштів за надану в лізинг сільськогосподарську техніку та здійснення інших платежів. Визнано недійсним договір №2 від 15.05.2001 р. (така дата договору №2 від 15.05.2002 вказана в оригіналі рішення суду від 23.08.-28.08.2005 а.с. 36-39 т. ІІІ, а.с. 131, 132, т. ІІ) в частині передачі права власності на комбайн “Марал-125” та уступки права вимоги по договору №152/л від 05.03.1999 р. про умови лізингу сільськогосподарської техніки, її поставки, повернення коштів за надану в лізинг сільськогосподарську техніку та здійснення інших платежів Полтавською господарською асоціацією “Облагропроммеханізація” Полтавській філії НАК “Украгролізинг” з моменту його укладення. У задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.03.2006 рішення господарського суду Полтавської області від 23.08.-28.08.2005 у справі №5/20-14/455 залишено без змін.
У касаційному поданні прокурор Київського району м. Полтави просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.03.2006 та рішення господарського суду Полтавської області від 23.08-28.08.2005 у справі №14/455-5/20, прийняти нове рішення, яким стягнути з відкритого акціонерного товариства ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка” на користь Національної акціонерної компанії “Украгролізинг” суму основного боргу в розмірі 32912 грн., 01 коп., пеню у розмірі 1921 грн. 47 коп., вартість об’єкта лізингу 200000грн., суму щорічної надбавки 84147 грн. 47 коп., а всього 417980 грн. 95 коп. і постановити рішення про розірвання договору №152/л від 05.03.1999 р. “Про умови лізингу сільськогосподарської техніки, її поставки, повернення коштів за надану в лізинг сільськогосподарську техніку та здійснення інших платежів”. Прокурор вважає, що суди попередніх інстанцій прийняли рішення від 23-28.08.2005 та постанову від 23.03.2006 з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 7, 16, 21 Закону України “Про лізинг”, ст.ст. 48, 59, 61, 153 ЦК УРСР, п.п. 3.2.2, 7.4.1, 7.4.4 Закону України “Про податок на додану вартість”, “Порядку використання коштів державного лізингового фонду на придбання вітчизняної сільськогосподарської техніки та двигунів до неї”, затвердженого постановою КМ України №25 від 15.01.1998 р., та “Порядку використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються для технічного переоснащення агропромислового комплексу”, затвердженого постановою КМ України №1352 від 26.07.1999 р., ст.ст. 43, 47, 22, 35, 43, 83, 84, п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України. В касаційному поданні зазначено, що фактично ПДВ на суму боргу по лізингових операціях не нараховувався, що у постанові Вищого господарського суду України у справі №15/63-16/41 зазначено, що Договором №152л від 05.03.1999 р., актом прийому-передачі від 30.06.1999 р. визначено, що вартість техніки, переданої відповідачу складає 299000 грн. В додатку №1 до договору саме ця сума визначена як сума наданих коштів, і відповідно, розрахунок лізингових платежів узгоджено таким чином, що передбачає повернення саме цієї суми. При цьому в додатку №1 не передбачено ні включення ПДВ до суми платежів, ні сплату ПДВ додатково до визначеного їх розміру. Тому прокурор вважає, що суди попередніх інстанцій, які не прийняли встановлені судом у справі №15/63-16/41 зазначені вище факти, порушили ст. 35 ГПК України. Прокурор також посилається на те, що статтею 21 Закону України “Про лізинг”, який діяв на момент укладення договору, передбачено, що у разі якщо об’єктом лізингу є державне майно або договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії, договір лізингу підлягає обов’язковій реєстрації у встановленому КМ України порядку. Договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними. Прокурор зауважує, що комбайн “Марал-125”, який є предметом лізингу за договором фінансового лізингу №152/л від 05.03.1999 р., не був на момент укладення договору державною власністю (державним майном). Дана техніка була придбана ПГА “Облагропроммеханізація” згідно з договором купівлі-продажу №4/л –3 від 12.03.1999 р. За договором купівлі-продажу №4/л-3 від 12.03.1999 р. право власності на техніку переходило до ПГА “Облагропроммеханізація”, а не до держави. Згідно з п. 13 Порядку використання коштів Державного бюджету, затвердженого постановою КМ України №1352 від 26.07.1999 р., техніка, одержана в лізинг, до закінчення строку договору лізингу є власністю лізингодавців, тобто в даному випадку власністю ПГА “Облагропроммеханізація”. Згідно з актом приймання-передачі №12 від 30.06.1999 р. комбайн “Марал-125” був переданий ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка”. Даний акт посвідчує одночасно дві операції: 1. купівлі-продажу за договором №4/л-3 від 12.03.1999 р.; 2. передачі у фінансовий лізинг за договором лізингу №152/л від 05.03.1999 р. Кошти Державного бюджету України виділялись Полтавській господарській асоціації “Облагропроммеханізація” згідно з договором про умови виділення та повернення коштів Державного лізингового фонду №16-2-21 від 13.08.1999 р. (а.с. 30). Дані кошти мали цільовий характер і повинні були спрямовуватись на закупівлю вітчизняної сільськогосподарської техніки для подальшої передачі цієї техніки у фінансовий лізинг. Кошти за договором №16-2-21 від 13.08.1999 р. фактично переходили на умовах повернення, платності, строковості ПГА “Облагропроммеханізація” на 5років (п.4.1 договору), і остання несла відповідальність за їх повернення перед державним лізинговим підприємством “Украгролізинг”, правонаступником якого є Національна акціонерна компанія “Украгролізинг”. Прокурор зауважує, що згідно зі ст. 21 Закону України “Про лізинг” залучення державних коштів є підставою реєстрації лише договору пайового лізингу. В п. 2. ч. 2 ст. 4 Закону України “Про лізинг” зазначено, що пайовий лізинг - це здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. Виходячи з цього в договорі пайового лізингу поряд з лізингодавцем та лізингоодержувачем беруть участь один або декілька кредиторів, які інвестують свої кошти у здійснення лізингу. При цьому згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про лізинг” сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна. В договорі фінансового лізингу №152/л від 05.03.1999 р. учасниками є лізингодавець, лізингоодержувач і відсутні залучені кредитори. Отже, держава хоча і виділяла для закупівлі техніки кошти ПГА “Облагропроммеханізація” за договором №16-2-21 від 13.08.1999 р. не була кредитором, залученим до договору фінансового лізингу №152/л від 05.03.1999 р. Тому майно, передане за договором №152/л від 05.03.1999 р., не було державним майном, договір №152/л від 05.03.1999 р. не є договором пайового лізингу, по ньому не надавались державні гарантії, за таких обставин даний договір не підлягає обов’язковій державній реєстрації і немає підстав визнавати його недійсним у зв’язку з не проведенням такої реєстрації.
Прокурор не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що договір №152/л від 05.03.1999 р. є недійсним, оскільки в ньому не зазначені передбачені ст. 7 Закону України “Про лізинг” істотні умови, а саме: 1. розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, і вважає, що такий висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи, не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, оскільки склад лізингових платежів зазначений в розділі 8 Договору №152/л від 05.03.1999 р. Крім того в п. 9.1 Договору зазначено, що лізингові платежі мають бути перераховані лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця згідно з графіком платежів (додаток до договору №1). В графіку лізингових та інших платежів зазначені: 1. розмір лізингових платежів (графа –“всього сума платежів”); 2. склад лізингових платежів (графи: “сума відшкодувань наданих коштів”, “сума щорічного відсотку на залишок неповернутих коштів”, “оплата послуг лізингодавця”); 3. графік лізингових платежів (графа –“дата надання та повернення коштів”); строк лізингу передбачений в п. 4.7 договору, де зазначено, що строк лізингу складає 5 років з моменту прийняття техніки, що передається в лізинг за актом прийому-передачі. Крім того, пунктом 14.1. договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його остаточного виконання, але в будь-якому випадку до повного повернення коштів згідно з додатком №1. Відповідачем надано примірник акта приймання-передачі сільськогосподарської техніки без зазначення дати його складання. На підставі цього акта суд першої інстанції, дійшов висновку про неможливість встановлення дати передачі техніки в лізинг, а отже і неможливість встановлення строку, на який укладено договір 3152/л від 05.03.1999 р. При цьому судами попередніх інстанцій не прийняті до уваги наданий позивачем примірник акта приймання-передачі сільськогосподарської техніки №12 від 30.06.1999 р. та накладної №66 від 30.06.1999 р., копії яких знаходяться в матеріалах справи, а оригінали надавались в судовому засіданні для ознайомлення представником ПГА “Облагропроммеханізація”. У вказаних документах чітко зазначена дата передачі комбайна “Марал-125” ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка”.
В касаційному поданні зазначено, що відповідно до ст. 202 ЦК УРСР уступка вимоги, основана на угоді, укладеній у письмовій форм, повинна бути вчинена у простій письмовій формі. Договір №2 від 15.02.2002 р. укладений у простій письмовій формі. Згідно з ст. 46 ЦК УРСР недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (ст. 44 ЦК УРСР), позбавляє сторони в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР. Отже, зазначає прокурор, виходячи з положень ст.ст. 46, 48, 202 ЦК УРСР договір №2 від 15.02.2002 р. не може бути визнаний недійсним.
Статтею 197 ЦК УРСР передбачено, що уступка права вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов’язана з особою кредитора. Не допускається уступка вимог про відшкодування майнової шкоди, викликаної ушкодженням здоров’я або заподіяння смерті. Законом і договором №152/л від 05.03.1999 не передбачено будь-яких обмежень стосовно уступки права вимоги по договору фінансового лізингу. Договір 32 від 15.02.2002 не містить уступки права вимоги, пов’язаної з особою кредитора та вимоги, пов’язаної з відшкодуванням шкоди, викликаної пошкодженням здоров’я або заподіяння смерті. Отже, договір №2 від 15.05.2002 р. не суперечить вимогам ст. 197 ЦК УРСР і з цих підстав не може бути визнаний недійсним. Прокурор зауважує, що ПГА “Облагропроммеханізація” як первісний кредитор передала весь пакет документів, який свідчить про право вимоги за договором №152/л від 05.02.1999 р. Договір про уступку права вимоги №2 віл 15.05.2002 р. не містить жодних положень, які б суперечили ст. 198 ЦК УРСР і з цих підстав не може бути визнаний недійсним.
В ст. 199 ЦК УРСР визначено право боржника в разі відсутності повідомлення про уступку вимоги, що відбулася, виконати зобов’язання первісному кредиторові. Статтею 200 ЦК УРСР передбачено право боржника висувати проти вимоги нового кредитора всі заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання повідомлення про уступку права вимоги. Прокурор вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не обґрунтовують в чому саме договір №2 від 15.02.2002 р. суперечить вимогам ст.ст. 199, 200 ЦК УРСР, а отже і рішення про недійсність договору з підстав такої невідповідності є необґрунтованим.
Пунктом 1.1. договору №2 від 15.05.2002 р. передбачено, що предметом договору є передача ПГА “Облагропроммеханізація” у власність Полтавської філії НАК “Украгролізинг” майна, що придбане ПГА “Облагропроммеханізація”, зокрема, у СП “Адвіс” відповідно до договору купівлі-продажу №4/Л-3 від 12.03.1999 р. і передане в подальшому у фінансовий лізинг. Згідно з актом приймання-передачі №12 від 30.06.1999 р., який укладений відповідно до п. 7 Порядку використання коштів державного лізингового фонду, затвердженого постановою КМ України №25 від 15.01.1998 р., комбайн “Марал-125” був переданий ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка”. Даний акт посвідчує одночасно дві операції: 1. купівлі-продажу за договором №4/Л-3 від 12.03.1999 р., на який є посилання у самому акті; 2. передачі у фінансовий лізинг за договором лізингу №152/л від 05.03.1999 р. Виходячи з цього за договором №2 від 15.05.2002 р. Полтавській філії НАК “Украгролізинг” передавалося право власності на майно, яке знаходилось в лізингу ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка” згідно з договором №152/л від 05.03.1999 р.
Відповідно до ст. 128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. договору №2 від 15.05.2002 р. право власності на майно передається згідно з актами. На виконання договору №2 від 15.05.2002 р. був складений акт №2 від 15.05.2002 р., згідно з пунктом 1 якого ПГА “Облагропроммеханізація” передає, а ПФ НАК “Украгролізинг” приймає майно, яке було придбане за кошти державного лізингового фонду і знаходиться у фінансовому лізингу у лізингоодержувачів, вказаних в додатку №1 до акта. В додатку №1 до акта приймання-передачі майна та прав вимоги боргових зобов’язань №1 прямо зазначене майно, яке передається (комбайн “Марал-125”), в кого це майно знаходиться у користуванні та на умовах якого договору (у ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка” згідно з договором №152/л від 05.03.1999 р.). За таких умов відповідно до ст. 128 ЦК УРСР Полтавській філії НАК “Украгролізинг” право власності на майно за договором №2 від 15.05.2002 перейшло з моменту передачі, тобто з моменту підписання акта приймання-передачі майна та права вимоги боргових зобов’язань №1. Оскільки законом не передбачено спеціальних особливостей набуття права власності за договорами, до категорії яких відноситься договір №2 від 15.05.2002 р., право власності за яким переходить з моменту передачі майна, або з моменту, визначеному в договорі, прокурор вважає, що в цьому випадку договір №2 від 15.05.2002 р. повністю відповідає вимогам ст. 128 ЦК УРСР і не може бути визнаний недійсним.
Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 10 Закону України “Про лізинг”, яка діяла на момент переходу до Полтавської філії НАК “Украгролізинг” права власності на майно, що є об’єктом лізингу за договором №152/л від 05.03.1999 р., у разі переходу права власності на об’єкт лізингу від лізингодавця до іншої особи договір лізингу зберігає чинність щодо нового власника. Отже, з моменту переходу права власності на об’єкт лізингу до ПФ НАК “Украгролізинг” до неї перейшли всі права і обов’язки лізингодавця за договором 3152/л від 05.03.1999 р., в тому числі право вимоги боргових зобов’язань. Пунктом 1.1. договору №2 від 15.05.2002 р., п. 1 акта приймання-передачі право власності та право вимоги боргових зобов’язань від 15.05.2002 р. та додатком до нього прямо передбачено передачу права вимоги зобов’язань за договором №152/л від05.03.1999 р.
Прокурор зауважує, що відповідно до ст. 83 ГПК України суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Предметом спору по даній справі є стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором №152/л від 05.03.1999 р. з ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка” на користь держави в особі НАК “Украгролізинг” в особі ПФ НАК “Украгролізинг”. Договір №2 від 15.05.2002 р. не пов’язаний з предметом спору і регулює взаємовідносини між ПГА “Облагропроммеханізація” та ПФ НАК “Украгролізинг”. Отже, приймаючи рішення про визнання частково недійсним договору №2 від 15.05.2002 р. суд порушив норму процесуального права, а саме ст. 83 ГПК України. При цьому суд, визнаючи частково недійсним договір №2 від 15.05.2002 р., прийняв рішення, яке стосується прав і обов’язків ПГА “Облагропроммеханізація”, яка є стороною вказаного договору і третьою особою без самостійних вимог по даній справі.
Прокурор зазначає, що по справі №5/20-14/455 в позовних вимогах не ставилось питання про визнання недійсними договору фінансового лізингу №152/л від 05.03.1999 р. та договору №2 від 15.05.2002 р. Прокурор вважає, що рішення в частині визнання недійсним договору №2 від 15.05.2002 р. було прийнято судом з порушенням ст. 47 ГПК України, без обговорення в судовому засіданні обставин його відповідності закону. Рішення в частині визнання недійсним договору №152/л від 05.03.1999 р. було прийнято судом з порушенням ст. 47 ГПК України, оскільки після залучення до участі у справі ПГА “Облагропроммеханізація”, не проводилось обговорення в судовому засіданні обставин його відповідності закону та недійсності. Вказані факти свідчать, в свою чергу, про порушення судом ст. 43ГПК України, п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, оскільки судом не були створені сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. За таких умов ПФ НАК “Украгролізинг”, як позивач, та ПГА “Облагропроммеханізація”, як третя особа, були позбавлені можливості доведення перед судом переконливості доказів, які свідчать про відповідність вимогам закону договору фінансового лізингу №152/л від 05.03.1999 р. та договору №2 від 15.05.2002 р та їх дійсність.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом Полтавської області та Київським міжобласним апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні господарського суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.03.1999 р. між відкритим акціонерним товариством “Зіньківська сільгосптехніка” та Полтавською господарською асоціацією “Облагропроммеханізація” укладено договір №152/л про умови лізингу сільськогосподарської техніки, її поставки, повернення коштів за надану в лізинг сільськогосподарську техніку та здійснення інших платежів, відповідно до умов якого ПГА “Облагропроммеханізація” (лізингодавець), зобов’язувалась передати, а ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка” (лізингоотримувач) зобов’язувалося прийняти у лізинг сільськогосподарську техніку, а саме: комбайн “Марал-125”. На підставі вищезазначеного договору, накладної б/н від 05.04.1999 р. на отримання кормозбирального комбайна “Марал-125” з жаткою трав’яною, кукурудзяною та підбирачем валків та податкової накладної від 13.12.1999 р. за №70, виданих ПГА “Облагропроммеханізація” ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка”, відповідно до акта приймання-передачі сільськогосподарської техніки без номера та дати, місця складання, підписаного ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка”, ПГА “Облагропроммеханізація” та ВАТ “АК АДВІС” Хмельницький комбайновий завод”, ПГА “Облагропроммеханізація” (лізингодавець) передала, а ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка” (лізингоотримувач) прийняло сільськогосподарську техніку, а саме: кормозбиральний комбайн “Марал-125” з жаткою трав’яною, кукурудзяною та підбирачем валків, вартість якого становить 249166,67 грн., податок на додану вартість становить 49 833,33 грн., всього 299 000 грн. з ПДВ.
Згідно з пунктом 11.1 договору №152/л від 05.03.1999 р. на забезпечння виконання зобов’язань між ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка” та ПГА “Облагропроммеханізація” укладено договір застави від 01.02.2001 р., відповідно до якого лізингоотримувач - ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка” (заставодавець) передало в заставу лізингодавцю - ПГА “Облагропроммеханізація” (заставодержатель) майно котельні на суму 261464 грн.
Наказом №43 від 27.04.2001 р. Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” зобов’язала Полтавську філію НАК “Украгролізинг” прийняти право власності на майно та вимоги боргових зобов’язань до лізингоодержувачів, у яких знаходиться майно у користуванні на умовах договору фінансового лізингу.
15 травня 2002 року між Полтавською філією НАК “Украгролізинг” (філія) та Полтавською господарською асоціацією “Облагропроммеханізація” (лізингодавець) укладено договір №2, предметом якого є передача лізингодавцем у власність філії майна, придбаного лізингодавцем в 1998-2000 роках на умовах договорів купівлі-продажу за рахунок коштів державного лізингового фонду.
З червня 2002 року розрахунки відповідачем проводились безпосередньо через Полтавську філію НАК “Украгролізинг”.
11.06.2003 р. державним виконавцем РВ ДВС Зінківського районного управління юстиції при виконанні виконавчого напису №1-483 від 28.03.2003 р. про повернення об’єкта лізингу –комбайна “Марал-125” з ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка” на користь Полтавської філії НАК “Украгролізинг” за несплату двох лізингових платежів, проведено вилучення у ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка” комбайна “Марал –125” №WLB 22 M-125 WS001595, 1998 року випуску Хмельницького комбайнового заводу в робочому стані з трав’яною жаткою на полі СКБ “Зоря” Зінківського району Полтавської області.
Комбайн “Марал-125” , вилучений у ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка” на користь ПФ НАК “Украгролізинг”, передано останнім приватній фірмі “Подоляка”, Диканського району Полтавської області, згідно з договором фінансового лізингу №22/пф від 18.06.2003 р.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.05.2004 у справі №15/63-16/41 задоволено позов заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі НАК “Украгролізинг” в особі структурного підрозділу Полтавської філії НАК “Укргаролізинг” до ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка” про стягнення 235 860, 30 грн. по договору №152/л від 05.03.1999 р. Стягнуто з ВАТ “Зіньківська сільгосптехніка” на користь НАК “Украгролізинг” в особі Полтавської філії НАК “Укргаролізинг” основного боргу 219386,83 грн., 16473,47 грн. пені.
Визнавши недійсними договори №152/л від 05.03.1999 р., №2 від 15.05.2001 р. на підставі статті 48 ЦК УРСР, господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті рішення та постанови не оформили передбачені частиною другою названої статті ЦК УРСР реституційній наслідки, що є обов’язком, а не правом суду (пункт другий постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. №3 “Про судову практику в справах визнання угод недійсними”).
Для вирішення питання про зобов’язання сторін повернути одна одній все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі –відшкодувати його вартість (реституційні наслідки), судам необхідно з’ясувати, що одержала кожна із сторін за оспорюваним договором. Для цього сторони повинні надати суду необхідні докази. Зважаючи на це під час нового розгляду суд першої інстанції повинен на підставі представлених йому доказів з’ясувати всі фактичні обставини справи та об’єктивно оцінити докази. Суди попередніх інстанцій не повністю з’ясували обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не встановили наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.
Беручи до уваги, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій в порушення ст. 43 ГПК України не були всебічно і повно розглянуті всі обставини справи, зокрема, щодо відповідності договорів № 152/л від 05.03.1999 р. та № 2 від 15.05.2002 р. вимогам закону, щодо розміру заборгованості та інших платежів, які стягуються у цій справі позивачем згідно з договором № 152/л від 05.03.1999 р. у спірний період, та виходячи з повноважень касаційної інстанції щодо перевірки повноти встановлення обставин справи у рішенні або постанові господарського суду, передбачених частиною 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, відсутність якої унеможливлює правильність застосування норм матеріального права при вирішенні спору, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що прийняті у справі судові рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, встановити обставини справи та в залежності від встановленого і відповідно до чинного законодавства вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне подання Прокурора Київського району м. Полтава на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.03.2006 р. у справі № 5/20-14/455 задовольнити частково.
2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.03.2006 р. у справі № 5/20-14/455 та рішення господарського суду Полтавської області від 23.08-28.08.2005 р. у справі №5/20-14/455 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.
Головуючий Самусенко С.С.
С у д д я Панченко Н.П.
С у д д я Черкащенко М.М.