ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
10.01.11 р. Справа № 10/10пн
за позовом: Приватного підприємства „Радікал КО”, м.Маріуполь, ЄДРПОУ 20352511
до відповідача: Маріупольської міської ради, м.Маріуполь, ЄДРПОУ 33852448
про визнання права власності
Суддя Любченко М.О.
Представники:
від позивача: не з’явився
від відповідача: не з’явився
В засіданні суду брали участь:
СУТЬ СПРАВИ:
Позивач, Приватне підприємство „Радікал КО”, м.Маріуполь звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою (з урахуванням заяви б/н від 10.01.2011р.) до відповідача, Маріупольської міської ради, м.Маріуполь про визнання права власності на будівлю торгового павільйону (літера А-1) з тамбуром (літера а-1) та площадкою (літера а`), загальною площею 84,1 кв.м, яка розташована за адресою: м.Маріуполь, бул.Шевченка, 87.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність у нього права користування земельною ділянкою, на якій Приватним підприємством „Радікал КО” самовільно збудовано спірне нерухоме майно, а також на відсутність з його боку будь-яких порушень прав інших осіб.
10.01.2011р. до господарського суду Донецької області надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі представника Приватного підприємства „Радікал КО”.
Відповідач у відзиві №24/1 від 10.01.2011р. будь-яких заперечень проти позову не надав, розгляд справи просив здійснити без участі представника Маріупольської міської ради.
Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого рішення по справі.
Розглянувши матеріали справи, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
За змістом ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення між позивачем та відповідачем орендних відносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст.ст.123, 124 Земельного кодексу України та Законом України „Про оренду землі”.
В силу ст.124 вказаного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно із ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Як встановлено судом, на підставі рішення №534/10 від 17.12.2003р. Маріупольської міської ради, 14.04.2004р. між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_1 та 19.04.2004р. зареєстровано у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №340.
За змістом вказаного договору Маріупольська міська рада надала, а Приватне підприємство „Радікал КО” прийняло у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0112 га, яка знаходиться за адресою: м.Маріуполь, бул.Шевченко, 87, з метою використання її для роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (встановлення торгового павільйону).
Відповідно до акту приймання-передачі від 19.04.2004р. відповідач передав, а позивач прийняв у користування вказану вище земельну ділянку.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що внаслідок укладання зазначеного договору оренди позивач став законним користувачем у розумінні норм ст.ст.116, 124, 126 Земельного кодексу України земельної ділянки по бул.Шевченко, 87 у місті Маріуполі.
Відповідно до п.п.а, ґ ч.1 ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Одночасно, відповідно до п.а ч.1 ст.96 вказаного нормативно-правового акту, землекористувачі зобов'язані, в тому числі, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.
Приймаючи до уваги, що відповідно до змісту договору оренди від 14.04.2004р. земельна ділянка надавалась позивачу для роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (встановлення торгового павільйону), враховуючи положення п.п.а, ґ ч.1 ст.95, п.а ч.1 ст.96 Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що внаслідок укладання вказаного договору позивач набув право на використання зазначеної земельної ділянки для розташування спірного об’єкту нерухомого майна.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України „Про планування і забудову територій” замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користування земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2, 17 ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій” дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Виходячи зі змісту позовної заяви, без відповідного дозволу на виконання будівельних робіт на наданій в оренду земельній ділянці Приватним підприємством „Радікал КО” було збудовано будівлю торгового павільйону.
Таким чином, враховуючи приписи ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій” та твердження позивача, суд дійшов висновку, що проведене Приватним підприємством „Радікал КО” будівництво будівлі торгового павільйону, є самочинним будівництвом.
Згідно з вимогами ч.1, 2 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
При цьому, відповідно до ч.5 ст.376 вказаного Кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Виходячи зі змісту положень ст.376 Цивільного кодексу України, загальне правило ч.2 ст. 376 вказаного Кодексу України встановлює, що сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.
З урахуванням вимог ч.5 ст.376 Цивільного кодексу України необхідними умовами для визнання у судовому порядку права власності на самочинно збудоване майно є наявність у позивача права власності (користування) на земельну ділянку, на якій розташоване спірне майно, а також встановлення того факту, що самочинне будівництво не порушує прав інших осіб.
Як встановлено судом, позивач з моменту укладання договору оренди земельної ділянки від 14.04.2004р. та до цього часу є користувачем земельної ділянки, яка розташована за адресою: м.Маріуполь, бул.Шевченко, 87.
Одночасно, до матеріалів справи не надано яких-небудь доказів порушення позивачем прав та законних інтересів інших осіб при здійсненні повноважень користувача відповідної земельної ділянки на підставі договору оренди земельної ділянки від 14.04.2004р.
Крім того, згідно з наданим до матеріалів справи висновком експертного дослідження б/н від 20.01.2009р., який складено спеціалістом Приватного підприємства „Бюро судових експертиз” ОСОБА_2 (свідоцтво №НОМЕР_1 на право проведення будівельно-технічних експертиз, видане Міністерством юстиції України), нежила споруда - торговий павільйон (літера А-1) з тамбуром (літера а-1) та площадкою (літера а`), загальною площею 84,1 кв.м, який розташовано за адресою: м.Маріуполь, бул.Шевченко, 87, за об’ємно-планувальним рішенням не суперечить ДБН В.2.2-9-99 „Громадські будівлі і споруди”, ДБН 360-92** „Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень”. Одночасно, відповідно до змісту висновку спеціаліста будівля торгового павільйону є нерухомим майном.
За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Виходячи з того, що згідно із свідоцтвом №НОМЕР_1 спеціалісту Приватного підприємства „Бюро судових експертиз” ОСОБА_2 надано право проводити будівельно-технічні експертизи, суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил при будівництві спірного об’єкту нерухомого майна.
Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.
Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов’язаних з позбавленням володіння.
Виходячи зі змісту ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України, звернення до суду з вимогами про визнання права власності визнано законодавцем як єдиний можливий спосіб узаконення самочинного будівництва. При цьому, у такому випадку рішення суду опосередковує не захист вже наявного у особи права власності, а виступає саме правостворюючим чинником, що випливає із ч.5 ст.11 цього Кодексу.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що спірний об’єкт збудований на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи відповідність спірної будівлі діючим будівельним нормативним правилам, позовні вимоги про визнання права власності на будівлю торгового павільйону (літера А-1) з тамбуром (літера а-1) та площадкою (літера а`), загальною площею 84,1 кв.м, яка розташована за адресою: м.Маріуполь, бул.Шевченка, 87, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Виходячи з того, що з боку відповідача не було припущено будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір по цій справі, згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Приватного підприємства „Радікал КО”, м.Маріуполь до Маріупольської міської ради, м.Маріуполь задовольнити повністю.
Визнати право власності Приватного підприємства „Радікал КО”, м.Маріуполь на будівлю торгового павільйону (літера А-1) з тамбуром (літера а-1) та площадкою (літера а`), загальною площею 84,1 кв.м, яка розташована за адресою: м.Маріуполь, бул.Шевченка, 87.
У судовому засіданні 10.01.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддя Любченко М.О.
Повне рішення складено 17.01.2011р.