ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2006 р. | № 25/13 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Щотки С.О. ( головуючий), Плюшка І.А., Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу | ЗАТ “Банк НРБ” |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2006 року |
у справі | № 25/13 |
за позовом | ЗАТ “Банк НРБ” |
до | ВАТ “Міжрегіональний фондовий союз”, акціонерного банку “Металург” |
про | визнання договору неукладеним, |
за участю представників : |
позивача відповідача 1 відповідача 2 | - Агратін С.А., Топкіна Ж.А., - не з’явились, - Кондратенко О.Б., |
В С Т А Н О В И В:
ЗАТ “Банк НРБ” звернулось до господарського суду з позовною заявою про визнання неукладеним договору купівлі-продажу №12089Т;05-05/0162-Т від 26.08.2005 року між АБ “Металург” та ЗАТ “БАНК НРБ” про передачу у власність процентних іменних облігацій ТОВ “Агропродукт” серії А в кількості 2000 шт. та про заборону ВАТ “Міжрегіональний фондовий союз” виконувати розпорядження АБ “Металург” щодо переказу вказаних облігацій на підставі неукладеного договору №12089Т;05-05/0162-Т від 26 серпня 2005 року без зустрічного розпорядження на їх зарахування з боку позивача.
Рішенням господарського суду м. Києва від 17.02.2006 (суддя: Морозов С.М.) у справі №25/13 провадження у справі в частині визнання неукладеним договору купівлі-продажу №12089Т;05-05/0162-Т від 26.08.2005 року припинено. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Місцевим господарським судом було встановлено, що договір №12089Т;05-05/0162-Т від 26.08.2005 року не укладався, його було визнано неукладеним і таким, що не створює ніяких прав та обов’язків для сторін.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2006 (судді: Моторний О.А., Кошіль В.В., Алданова С.О.) апеляційна скарга АБ “Металург” була залишена без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2006 року у справі № 25/13 залишене без змін. Здійснюючи апеляційний перегляд справи, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення господарського суду першої інстанції у справі №25/13 відповідає вимогам норм законодавства, однак судом першої інстанції були допущені помилки в мотивувальній частині рішення, які підлягають врахуванню, але не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Зокрема, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що господарський суд першої інстанції помилково розглянув по суті позовну вимогу про визнання договору неукладеним та зробив в мотивувальній частині помилковий висновок щодо визнання договору купівлі-продажу №12089Т;05-05/0162-Т від 26.08.2005 року неукладеним і таким, що не створює ніяких прав і обов’язків для сторін, оскільки вимога щодо визнання угоди між сторонами неукладеною не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді.
Не погоджуючись з постановою господарського суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Місцевий господарський суд законно та обґрунтовано припинив провадження у справі в частині визнання договору неукладеним, зважаючи на те, що вимога про встановлення факту неукладення договору не призводить до поновлення порушених прав. Така вимога не може бути предметом спору, самостійно розглядатись в окремій справі і є лише встановленням факту, що має юридичне значення, який може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне.
Водночас, відповідно до вимог ст. 47 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.
Згідно ст. 639 Цивільного кодексу України, договір вважається укладеним, коли йому надано тієї форми, про яку домовились сторони, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Статтями 207, 208 ЦК України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку, якщо він підписаний його стороною.
Як встановив місцевий господарський суд та підтверджується наявними у матеріалах справи документальними доказами, договору №12089Т;05-05/0162-Т від 26.08.2005 року не було надано належної письмової форми, при цьому, позивач не здійснював фактичних дій, які б могли свідчити про виконання вказаного договору і створювати правові наслідки для сторін.
Відтак, господарський суд міста Києва дійшов вірного висновку про те, що договір купівлі-продажу №12089Т;05-05/0162-Т від 26.08.2005 року є неукладеним і таким, що не створює ніяких прав та обов’язків для сторін.
Відповідно до вимог статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів. Статтею 20 ГПК України передбачений такий спосіб захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання як визнання наявності або відсутності прав.
Отже, виходячи з наведеного, господарський суд може визнати факт наявності чи відсутності прав та обов’язків сторін за господарським договором.
Окрім того, з огляду на вимоги ст.ст. 33, 34 ГПК України, місцевий господарський суд, законно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині заборони відповідачу 1 виконувати розпорядження АБ “Металург” щодо переказу облігацій ТОВ “Агропродукт” на підставі неукладеного договору №12089Т;05-05/0162-Т від 26.08.2005 без зустрічного розпорядження на їх зарахування з боку ЗАТ “БАНК НРБ”.
Відтак, на підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини та прийняте обґрунтоване і законне рішення.
Відповідно до вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ЗАТ “Банк НРБ” задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2006 року скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2006 року у справі № 25/13 залишити без змін.
Головуючий, суддя С. Щотка
С у д д і: І.Плюшко
О. Подоляк