УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

Справа № 687/1557/17

Провадження № 22-ц/4820/1806/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Талалай О.І., Спірідонової Т.В. секретар судового засідання Кошельник В.М.

з участю : позивача, його представника, представника відповідача

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 687/1557/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 23 вересня 2021 року в складі судді Горобець Н.О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Чемеровецька селищна рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області про встановлення факту визнання батьківства, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, визнання недійсним договору дарування нерухомого майна та скасування реєстрації речових прав на нерухоме майно,

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, який було ним уточнено 30 листопада 2020 року, до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про встановлення факту визнання батьківства, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, визнання недійсним договору дарування нерухомого майна та скасування реєстрації речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина на спадкове майно, зокрема житловий будинок АДРЕСА_1 . Він є спадкоємцем померлого ОСОБА_4 і прийняв спадщину, вступивши в управління спадковим майном. З метою отримання свідоцтва про смерть батька він звернувся до Чемеровецького районного відділу ДРАЦС, однак йому було відмовлено, оскільки відсутні документи, що підтверджують родинні відносини. Зазначає, що його мати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у фактичних шлюбних відносинах. З самого народження він називав ОСОБА_4 батьком, останній утримував та виховував його, піклувався про нього як про сина.

В 2003 році його мати ОСОБА_3 , з метою позбавлення його права на спадкування, незаконно отримала свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВАЕ № 227590 на житловий будинок АДРЕСА_1 . В подальшому, ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_1 договір дарування вищевказаного будинку, чим були порушені його права.

Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 20 березня 2018 року позов задоволено, встановлено факт родинних відносин, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець та житель смт. Чемерівці, Чемеровецького району Хмельницької області є рідним сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а останній його рідним батьком.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 серії ВАЕ № 227590, що видане 21 лютого 2003 року державним нотаріусом Чемеровецької державної нотаріальної контори Пилявським В.Б., відповідачці ОСОБА_3 , 1931 року народження, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Скасовано реєстрацію права власності на нерухоме майно, домоволодіння по АДРЕСА_1 від 19 травня 2003 року проведену Чемеровецьким районним бюро технічної інвентаризації на власника ОСОБА_3 , 1931 року народження, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВАЕ № 227590 від 21 лютого 2003 року, реєстраційний № 1104354, номер запису 5-803 в книзі № 5.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , серії НАР № 139853р.849, вчинений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , що посвідчений 03 вересня 2015 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грица Л. М.

Скасовано державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, домоволодіння по АДРЕСА_1 за відповідачкою ОСОБА_1 жителькою АДРЕСА_2 , проведену 03 вересня 2015 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грица Л. М., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 713548268252, витяг серії ЕЕН № 750323, індексний № 43251842.

Постановою апеляційного суду Хмельницької області від 26 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 20 березня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 20 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області від 26 червня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідач ОСОБА_3 померла. Ухвалою Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 02 вересня 2021 року до участі в справі в якості правонаступника ОСОБА_3 залучено її спадкоємицю ОСОБА_1 .

Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 23 вересня 2021 року позов задоволено.

Встановлено юридичний факт визнання ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Чемерівці Чемеровецького району Хмельницької області, свого батьківства стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 21.02.2003 року державним нотаріусом Чемеровецької районної державної нотаріальної контори Пилявським В.Б., ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав померлому ОСОБА_4 на підставі дубліката свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 06.11.2002 року.

Скасовано державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , проведену Чемеровецьким районним бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_3 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВАЕ № 227590 від 21.02.2003 року.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 03.09.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Л.М. та зареєстрований в реєстрі № 849.

Скасовано державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , проведену приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Л.М. за ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує на порушення судом норм процесуального права, зокрема те, що суд першої інстанції неправомірно прийняв до розгляду позовні заяви в подальших редакціях, за винятком вимоги про визнання права власності, та розглянув позов у редакції позовної заяви від 25 листопада 2020 року, а оскільки будь-які фактичні обставини справи не змінилися, то в силу ч.4 ст.49 ЦПК України позивач не вправі був змінювати підстави позову. Здобуття позивачем або витребування судом нових доказів не може вважатись зміною фактичних обставин справи, позаяк факти, які такі докази посвідчують, існували ще до подачі ОСОБА_2 первісного позову. При цьому, розглянувши основну вимогу, суд першої інстанції встановив інший факт, що має юридичне значення, ніж той, про встановлення якого просив позивач, вийшовши тим самим за межі позовних вимог.

Зазначає, що факт визнання ОСОБА_4 свого батьківства стосовно ОСОБА_2 позивачем не доведений. Так, допитані в судовому засіданні свідки не дали чіткої відповіді з приводу того, чи утримував ОСОБА_4 . ОСОБА_2 , коли позивач ще був дитиною. Також, позивачем не спростовано право ОСОБА_3 на спадкування після смерті ОСОБА_4 , тому визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину у випадку наявності підстав для задоволення основної позовної вимоги є невірним способом захисту прав позивача. Правильним способом захисту в цьому випадку є внесення відповідних змін до свідоцтва про право на спадщину. Відсутність спадкової справи та відомостей у спадковому реєстрі не тягне за собою визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, оскільки такі підстави для визнання недійсним зазначеного правовстановлюючого документа не передбачено законом.

Вказує, що в силу ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно неможливе без одночасного визнання таких прав за особою, яка ставить питання про скасування таких прав за іншою особою. Тому вимоги про скасування державної реєстрації права власності за відповідачами без позовної вимоги про визнання права власності на спірне нерухоме майно також є невірно обраним способом захисту своїх прав позивачем, а невірний спосіб захисту прав є самостійною підставою для відмови у позові.

При цьому, зауважує, що навіть у випадку наявності підстав для задоволення позовних вимог по суті суд повинен був відмовити у позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Заслухавши учасників справи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню в частині з ухваленням в цій частині нового судового рішення з наступних підстав.

У відповідності до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Так судом встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в смт. Чемерівці Городоцького району Хмельницької області. За даними свідоцтва про народження від 17 грудня 1963 року НОМЕР_1 його матір`ю є ОСОБА_3 (відповідач у справі), відомості про батька відсутні (т.1 а.с. 12).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Чемерівці Чемеровецький район Хмельницька область та після його смерті відкрилася спадщина на спадкове майно (т.1 а.с. 81).

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою АДРЕСА_1 , (колишня адреса АДРЕСА_3 ), що підтверджується виписками з погосподарських книг Чемеровецької селищної ради Чемеровецького району 1967 року-1985 років (а.с.82-95 Т.1).

Погосподарські книги за 1961-1963 року та 1998 -2017 року в селищній раді відсутні.

В даних погосподарських книгах ОСОБА_4 вказаний як голова двору, а ОСОБА_2 як син. При цьому місце проживання позивача з дня його народження зареєстровано в АДРЕСА_1 , (колишня адреса АДРЕСА_3 ).

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 показали в суді, що ОСОБА_4 визнавав позивача ОСОБА_2 сином.

Відповідно до матеріалів інвентарної справи № 13237 житловий будинок в АДРЕСА_1 , (колишня адреса АДРЕСА_3 ), збудований ОСОБА_4 на земельній ділянці, відведеній на підставі рішення колгоспу АДРЕСА_4 від 20 листопада 1959 року. 18 травня 1967 року складено акт про закінчення будівництва і введення в експлуатацію домоволодіння ОСОБА_4 по АДРЕСА_5 (номер будинку закреслено, вказано АДРЕСА_3 ). Рішенням виконкому Чемеровецької селищної ради № 15 від 26 липня 1967 року затверджено вказаний акт приймання в експлуатацію і визнано право особистої власності за ОСОБА_4 на житловий будинок і інші надвірні будівлі по АДРЕСА_3 . Рішення містить відмітку про видачу ОСОБА_4 свідоцтва про право особистої власності на будинок від 25 листопада 1967 року № 5-803.

Рішенням виконкому Чемеровецької селищної ради від 29 жовтня 2002 року № 165 свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок від 25 листопада 1967 року на ім`я ОСОБА_4 , яке загублене, визнане недійсним, вирішено видати дублікат свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 на ОСОБА_4 . Цим же рішенням фактично змінено адресу будинку з АДРЕСА_6 .

21 лютого 2003 року ОСОБА_3 державним нотаріусом Чемеровецької державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВАЕ № 2227590, згідно з яким вона на підставі статті 531 ЦК України 1963 року (як непрацездатна особа, що перебувала на утриманні померлого не менше одного року до його смерті) є спадкоємцем майна ОСОБА_4 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_4 на підставі дублікату свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 06 листопада 2002 року, зареєстрованого у Чемеровецькому БТІ за № 5-803.

03 вересня 2015 року ОСОБА_3 уклала договір дарування, яким подарувала спірний житловий будинок з надвірними спорудами своїй дочці - ОСОБА_1 , яка зареєструвала своє право власності на це майно.

ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідач ОСОБА_3 померла. Ухвалою Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 02 вересня 2021 року до участі в справі в якості правонаступника ОСОБА_3 залучено її спадкоємицю ОСОБА_1 .

З приводу встановлення факту визнання батьківства, колегія суддів, дійшла наступних висновків.

У п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», зазначено, що суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, і вирішує їх з урахуванням обставин, передбачених ст. 53 Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР. Заяви про встановлення факту визнання батьківства щодо дитини, народженої до 1 жовтня 1968 року, розглядаються судом у випадках, коли померла особа визнавала себе батьком дитини до цієї дати.

Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 55 КпШС УРСР запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.

У статті 2 Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР» від 29 грудня 1969 N 2476-VII, передбачено, що Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР застосовується до шлюбно-сімейних правовідносин, що виникли після введення його в дію, тобто з 1 січня 1970 року. По шлюбно-сімейних правовідносинах, які виникли до 1 січня 1970 року, Кодекс застосовується до тих прав і обов`язків, що виникнуть після введення в дію Кодексу, за винятками, встановленими наступними статтями цього Указу.

Згідно статті 6 Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР» від 29 грудня 1969 N 2476-VII правила частин другої та третьої статті 53 Кодексу про встановлення в судовому порядку батьківства особи, з якою мати не перебувала в шлюбі, застосовуються у відношенні дітей, що народилися після введення в дію Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім`ю, тобто після 01 жовтня 1968 року.

Відповідно до частини першої статті 7 Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР» від 29 грудня 1969 N 2476-VII у відношенні дітей, які народилися до 01 жовтня 1968 року від осіб, що не перебувають між собою у шлюбі, батьківство може бути встановлено за спільною заявою матері дитини і особи, яка визнає себе батьком дитини. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановлення її місця проживання батьківство може бути встановлено за заявою батька. В разі смерті особи, на утриманні якої перебувала дитина і яка визнавала себе батьком дитини, факт визнання нею батьківства може бути встановлений в судовому порядку. На підставі спільної заяви батьків або батька дитини або рішення суду про встановлення факту визнання батьківства провадиться відповідна реєстрація в органах запису актів громадянського стану з внесенням запису про батька у свідоцтво про народження дитини.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що правила частин другої та третьої статті 53 КЗпШС застосовуються для встановлення в судовому порядку батьківства особи, з якою мати не перебувала в шлюб у відношенні дітей, що народилися після 01 жовтня 1968 року; у відношенні дітей, які народилися до 01 жовтня 1968 року умови встановлення факту визнання батьківства передбачалися частиною першою статті 7 Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР». У разі смерті особи, факт визнання нею батьківства може бути встановлений в судовому порядку за наявності таких умов: (а) перебування дитини на утриманні такої особи; (б) визнання особою себе батьком дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні по суті висновки зроблені в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 570/2797/13-ц (провадження № 61-5970св18) та в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року в справі № 183/3834/15-ц (провадження № 61-28689св18).

Так, за даними домової книги ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , постійно проживав разом з батьками та з дня народження проживає у житловому будинку по АДРЕСА_5 .

За даними погосподарських книг за 1967-1985 роки ОСОБА_2 зазначений як син ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які спільно проживали та вели спільне господарство і вказані як чоловік та дружина.

Також, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про те, що за життя ОСОБА_4 визнавав ОСОБА_2 своїм сином та утримував його, з огляду на що, дійшов правильного висновку щодо встановлення юридичного факту визнання ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Чемерівці Чемеровецького району Хмельницької області, свого батьківства стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також як було досліджено та вбачається із матеріалів справи, спірний будинок належав ОСОБА_4 на праві особистої власності на підставі рішенням виконкому Чемеровецької селищної ради № 15 від 26.07.1967 року та Свідоцтва про право особистої власності на будинок від 25.11.1967 року № 5-803, які ніким не були оскаржені чи скасовані, у передбаченому законом порядку.

Щодо вимог позивача про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, визнання недійсним договору дарування нерухомого майна та скасування реєстрації речових прав на нерухоме майно, то колегія судів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 527 ЦК України (в редакції 1963 року) спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця.

Згідно ст. 529 ЦК України (в редакції 1963 року) під час спадкування за законом спадкоємцями першої черги є, у рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

У відповідності до ст.. 531 ЦК України до числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

Як достовірно було встановлено, спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є його син ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі статті 531 ЦК України 1963 року (як непрацездатна особа, що перебувала на утриманні померлого не менше одного року до його смерті), які прийняли спадщину в порядку ч. 1 ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 р.) - вступивши в управління та володіння спадковим майном.

Разом з тим, відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21 лютого 2003 року державним нотаріусом Чемеровецької державної нотаріальної контори Пилявським В.Б., спадкоємцем всього майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі ст. 531 ЦК України, є лише ОСОБА_3 .

21 лютого 2003 року ОСОБА_3 державним нотаріусом Чемеровецької державної нотаріальної контори видано Свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВАЕ № 2227590 на весь житловий будинок АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 46).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

При цьому право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Згідно з роз`яснень, викладених у п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

Таким чином, аналіз наведеного дає змогу дійти висновку про те, що порушення у зв`язку з видачею Свідоцтва про право на спадщину за законом, прав іншої заінтересованої особи, якою в даному випадку є позивач ОСОБА_2 , як спадкоємець за законом першої черги, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.

З огляду на вказане, суд першої інстанції правильно виходив із того, що Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Чемеровецької державної нотаріальної контори Пилявським В.Б. ОСОБА_3 на весь належний спадкодавцю житловий будинок без врахування того, що фактично є інший спадкоємець за законом першої черги після померлого, який вважається відповідно до закону таким, що прийняв спадщину, тому така видача свідоцтва порушує права іншого спадкоємця та фактично унеможливлює його подальше оформлення в своїх правах на частину спадкового майна.

А тому, дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позову про визнання Свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним.

При цьому, колегія суддів враховує, що позивач є особою, яка має право на спадкування і він це право вже реалізував, прийнявши спадщину у встановленому законом порядку, проте на його частку було незаконно видано спірне свідоцтво про право на спадщину на ім`я відповідача, без урахування його частки, а йому постановою нотаріуса було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спірну спадщину, тому такий обраний ОСОБА_2 спосіб судового захисту є правильним та ефективним, з урахуванням встановлених конкретних обставин у справі, і ці обставини обґрунтовано були враховані судом першої інстанції.

Однак визнавши недійсними Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 21.02.2003 року видане державним нотаріусом Чемеровецької районної державної нотаріальної контори ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 03.09.2015 року, в повному обсязі суд першої інстанції допустився помилки, не врахував всі обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частина першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 ЦК України).

Згідно ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є його син ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі статті 531 ЦК України 1963 року (як непрацездатна особа, що перебувала на утриманні померлого не менше одного року до його смерті), які у встановленому порядку прийняли спадщину, оспорювані Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 21.02.2003 року державним нотаріусом Чемеровецької районної державної нотаріальної контори ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 та договір дарування, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 03.09.2015 року, порушують право позивача ОСОБА_2 як спадкоємця першої черги за законом на спадкування своєї частки спадкового майна в розмірі Ѕ частини.

При цьому, колегія суддів, виходить з того, що позивач жодним чином не оспорює право ОСОБА_3 на спадкування після смерті ОСОБА_4 , в зв`язку з чим фактично погоджується, що остання є спадкоємцем ОСОБА_4 відповідно до статті 531 ЦК України 1963 року (як непрацездатна особа, що перебувала на утриманні померлого не менше одного року до його смерті).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, які допомагають поновити (визнати) порушені (оспорювані) права та вплинути на правопорушника.

Порушене цивільне право чи цивільний інтерес підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

З цих підстав, суд апеляційної інстанції, вважає, що порушене право позивача на 1/2 частку спірного житлового будинку, яка не виділена у натурі, підлягає захисту шляхом визнання недійсним оспорюваних Свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.02.2003 року та договору дарування від 03.09.2015 року, саме в частині 1/2 частки спірного будинку.

Тому колегія суддів, приходить до висновку, що Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 21.02.2003 року державним нотаріусом Чемеровецької районної державної нотаріальної контори ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 та договір дарування, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 03.09.2015 підлягають визнанню недійсними лише в частині 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21.02.2003 року та договору дарування від 03.09.2015 у цілому порушуватиме права іншого спадкоємця - ОСОБА_3 на спадкування та розпорядження іншої Ѕ частки в спадковому майні.

Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 352/652/14-ц, від13 травня 2020 року у справі № 150/238/17, від 18 грудня 2019 року справа № 757/42677/16-ц, від 13 травня 2021 року справа № 645/2450/19

Також підлягають задоволенню позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації речових прав на 1/2 частину спірного нерухоме майно виходячи з наступного.

Відповідно до п. 9 ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

Відповідно до ч. 3 ст. 26 вказаного Закону у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Згідно п.п.3, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право, а також відновлення становища, яке існувало до порушення.

Таким чином, оскільки вище вказані свідоцтво про право на спадщину за законом та договір дарування жилого будинку мають бути визнані недійсними лише в частині Ѕ частини спірного об`єкту нерухомого майна, реєстрація права власності на житловий будинок за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підлягає скасуванню лише в частині Ѕ частини даного будинку.

За таких обставин рішення суду в частині визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21.02.2003 року державним нотаріусом Чемеровецької районної державної нотаріальної контори ОСОБА_3, визнання недійсним договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 03.09.2015 року, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволенню позову в цій частині частково та визнання недійсними вищевказаних правочинів та скасування права власності лише в частині Ѕ частини спірного житлового будинку.

В решті в цій частині позову слід відмовити.

Доводи апеляційної скарги, що судом порушено норми процесуального права, суд першої інстанції неправомірно прийняв до розгляду позовні заяви в подальших редакціях, за винятком вимоги про визнання права власності, та розглянув позов у редакції позовної заяви від 25 листопада 2020 року, а оскільки будь-які фактичні обставини справи не змінилися, то в силу ч.4 ст.49 ЦПК України позивач не вправі був змінювати підстави позову слід відхилити.

Позовні вимоги позивача були змінені після скасування Верховним Судом попередніх судових рішень по справі після повернення справи на новий розгляд, а отже позивач мав право після цього змінити позовні вимоги.

Крім того відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. В даному випадку така обставина відсутня.

Також безпідставними є посилання апелянта на те, що суд першої інстанції встановив інший факт, що має юридичне значення, ніж той, про встановлення якого просив позивач, вийшовши тим самим за межі позовних вимог.

В останній заяві про зміну позовних вимог позивач просив суд встановити факт визнання батьківства, тобто його вимоги фактично були сформульовані так як того вимагає цивільне законодавство на час народження позивача.

Необґрунтованими є твердження апелянта про недоведеність позивачем факту визнання ОСОБА_4 свого батьківства стосовно ОСОБА_2 позивачем не доведений.

Вказані обставинами підтверджуються даними погосподарських книг за 1967-1985 роки, в яких ОСОБА_2 зазначений як син ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які спільно проживали та вели спільне господарство, показами свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про те, що за життя ОСОБА_4 визнавав своїм сином ОСОБА_2 та утримував його.

Крім того відповідачем не надано суду жодних доказів, що за життя ОСОБА_4 заперечував факт визнання батьківства.

Не приймає до уваги суд і твердження апелянта, що вимоги про скасування державної реєстрації права власності за відповідачами без позовної вимоги про визнання права власності на спірне нерухоме майно є невірно обраним способом захисту своїх прав позивачем.

В даному випадку, після рішення суду позивач має у встановленому порядку оформити в нотаріуса свої спадкові права в позасудовий спосіб, а отже немає підстав для визнання за ним права власності на спірну частину житлового будинку, так як з врахуванням обставин справи це є компетенцією нотаріуса.

Відхиляє суд і посилання апелянта про відмову в позові зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 ЦК України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Колегія суддів дійшла висновку, що вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач пред`явив позов, не пропустивши цього строку, обчислюючи його від дня, коли він довідалася про порушення свого права, оскільки про існування свідоцтва про право на спадщину за законом він дізнався лише в листопаді 2017 році, коли відповідачем було пред`явлено до нього позов про виселення із вищевказаного житлового будинку. Вказане, в ході судового розгляду не було спростовано стороною відповідача, з огляду на що, немає підстав для застосування позовної давності.

У відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З врахуванням того, що позов та апеляційна скарга підлягають задоволенню частково фактично на 50% заявлених позовних вимог та відповідно вимог апеляційної скарги, позивачем та відповідачем було сплачено судовий збір в однаковому розмірі по 2880 грн., то відповідно до норм ч. 10 ст. 141 ЦПК України обидві сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат, які є рівними.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 23 вересня 2021 року в частині: визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21.02.2003 року державним нотаріусом Чемеровецької районної державної нотаріальної контори Пилявським В.Б., ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав померлому ОСОБА_4 на підставі дубліката свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 06.11.2002 року; скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , проведеної Чемеровецьким районним бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_3 згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВАЕ № 227590 від 21.02.2003 року; визнання недійсним договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 03.09.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Л.М. та зареєстрований в реєстрі № 849; скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , проведеної приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Л.М. за ОСОБА_1 та судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВАЕ № 227590, видане 21.02.2003 року державним нотаріусом Чемеровецької районної державної нотаріальної контори Пилявським В.Б., ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 ;

Скасувати державну реєстрацію права власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 , проведену Чемеровецьким районним бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_3 згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВАЕ № 227590 від 21.02.2003 року.

Визнати недійсним договір дарування в частині Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 03.09.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Л.М. та зареєстрований в реєстрі № 849.

Скасувати державну реєстрацію права власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 , проведену приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Л.М. за ОСОБА_1 .

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 грудня 2021 року.

Судді А.М. Костенко

О.І. Талалай

Т.В. Спірідонова