У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 січня 2011 року м. РівнеКолегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого: - Ковальчук Н.М.,
суддів - Буцяка З.І., Мельника Ю.М.,
при секретарі - Колесовій Л.,
з участю представника позивачки - ОСОБА_2,
відповідачів - ОСОБА_3,.,
представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,
представника Томашгородської селищної ради –Вежечанін В.Г.,
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Рокитнівського районного суду від 8 грудня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до Томашгородської селищної ради, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту розпорядження житловим будинком, визнання нечинним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинковолодіння, визнання недійсними договорів дарування, припинення права власності на житловий будинок, визнання права власності на житловий будинок,
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Рокитнівського районного суду від 8 грудня 2010 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до Томашгородської селищної ради, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за безпідставністю.
В поданій на рішення суду апеляційній скарзі ОСОБА_7 вказує на його незаконність, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи. Приймаючи рішення, суд не взяв до уваги пояснення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які пояснили, що будинок по АДРЕСА_1 батько їй подарував на весіллі і цей будинок почала будувати сестра до того, як виїхала в м.Харків. Суд безпідставно прийшов до висновку, що об”єктом дарування 20 травня 1974 року був будинок по АДРЕСА_1, який згідно обставин, встановлених рішеннм Костопільського районного суду прийнятий в експлуатацію тільки у 1979 році. Суд послався на наявність свідоцтва про право власності ОСОБА_13 на будинковолодіння по АДРЕСА_1, виданого на підставі рішення виконкому Томашгородської сільської ради. При цьому суд не врахував, що ОСОБА_13 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а свідоцтво про право власності на домоволодіння видане у лютому 1991 року. За даними ОБТІ первинна реєстрація права власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_13 не проводилась, а тому і дарувати його для позивачки він не міг. З цих підстав просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши сторони, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
____________________________________________________________________________________________
Головуючий в 1 інстанції:Комзюк А.Ф.
Справа 22-218-2011 р. Доповідач: Ковальчук Н.М.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з тих мотивів, що будинок АДРЕСА_1 належав спадкодавцю, відсутні будь-яких докази, які підтверджували б право власності позивачки на цей будинок, а тому і відсутні підстави вважати, що позовні вимоги законні.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду.
З матеріалів справи вбачається: у листопаді 2009 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом, збільшивши його у серпні 2010 року, встановити факт розпорядження житловим будинком АДРЕСА_1, визнати недійсним та скасувати рішення виконкому Томашгородської селищної ради № 67 від 22 січня 1991 року про оформлення право власності на житловий будинок, визнати недійсним свідоцтво про право власності на будинок, видане на ім”я ОСОБА_13, визнати недійсним договір-дарування цього будинку, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 11 листопада 2009 року, припинити право власності ОСОБА_4 та визнати за нею права власності на вказаний житловий будинок.
Свій позов мотивувала тим, що 20 травня 1974 року батько –ОСОБА_13 подарував їй будинок по АДРЕСА_1, а у листопаді 2000 року цьому будинку присвоєно номер 3. Оскільки власником будинку є вона, то ОСОБА_13 не мав права заповідати будинок на користь ОСОБА_8, остання не мала право його дарувати.
Згідно ст. 534 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, що був чинний на час складення заповіту, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його ( не включаючи предметів домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам, як тим, що входять до кола спадкоємців за законом, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом.
Заповідач розпоряджається майном не тільки, яке йому належить на день складання заповіту, але й тим майном яке буде йому належати надалі на будь-яких законних підставах.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_13, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, 26 липня 1990 року житловий будинок з надвірними будівлями в смт.Томашгород по АДРЕСА_1 заповів дружині ОСОБА_8
Право спадкодавця на цей будинок стверджується: свідоцтвом про право власності, що видане виконкомом Томашгородської селищної ради від 15 лютого 1991 року і зареєстроване у Рівненському ОБТІ 15 лютого 1991 року; технічним паспортом від 12.11 1987 року.
Відповідно до довідки-характеристики, виданої Рівненським ОБТІ від 15 лютого 1991 року, будинок АДРЕСА_1 побудований у 1958 році.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність будь-яких доказів, які слугували підставою вважати, що спадкодавцю спірний будинок не належав.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у 1974 році померлий ОСОБА_13 подарував для позивачки будинок по АДРЕСА_1, де вона проживає в даний час.
Такий висновок підтверджено актом прийняття в експлуатацію будинковолодіння по АДРЕСА_1 від 10 лютого 1986 року зазначено, що будівництво будинку розпочате у травні 1973 року, закінчено у травня 1974 року. Комісія в присутності власника будинку ОСОБА_7 прийняла будинок до здачі в експлуатацію(а.с.151-153).
В цьому акті вказано, що для комісії наданий договір дарування будинку від 20.05.1974 року. Разом з тим, на цей же договір дарування позивачка посилається як на підставу набуття права власності на будинок АДРЕСА_1.
З копії рішення Костопільського районного суду від 6 травня 1986 року(а.с.146) видно, що у судовому засіданні по справі за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_14, ОСОБА_7 про виселення з будинку по АДРЕСА_1 позивачка дала пояснення, що даний будинок подарований для неї батьками, про що укладений договір дарування від 20.05.1974 року.
Жодними доказами не підтверджені доводи апеляційної скарги про те, що будинок АДРЕСА_1 на час складання заповіту належав позивачці.
Виходячи з наведеного та враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити в силі.
На підставі викладеного, керуючись ст.303,307,308,315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Рокитнівського районного суду від 8 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляд цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: підпис Ковальчук Н.М.
Судді: підпис Буцяк З.І.
підпис Мельник Ю.М.
Згідно:суддя-доповідач Ковальчук Н.М.