У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 січня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого: - Ковальчук Н.М.,
суддів - Буцяка З.І., Мельника Ю.М.,
при секретарі - Колесовій Л.,
з участю позивачки - ОСОБА_2,
представника позивачки - ОСОБА_3,
відповідача - ОСОБА_4,
представника відповідача - ОСОБА_5,
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Володимирецького районного суду від 30 листопада 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права у спільній сумісній власності подружжя на Ѕ частину будинковолодіння та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог Довговільська сільська рада, про визнання права власності на будинковолодіння в порядку спадкування,
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Володимирецького районного суду від 30 листопада 2010 року повністю задоволено первинний позов, зустрічний позов задоволено частково.
Цим рішенням визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину будинковолодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, як на частку у спільному майні подружжя. За ОСОБА_4 визнано право на Ѕ частку цього будинковолодіння в порядку спадкування за заповітом.
В поданій на рішення суду апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказує на його незаконність, оскільки висновки суду не відповідають викладеним у рішенні обставинам справи. Приймаючи рішення, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки визнав за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину будинковолодіння, хоча в своїх вимогах вона просила надати їй будинок в користування. Суд, при вирішенні спору, не застосував строки позовної давності, не взяв до уваги ухвалу Володимирецького районного суду від 12.09.1992 року про закриття справи про поділ майна подружжя у зв”язку з відмовою позивача від позову. На час розірвання шлюбу був чинний КПШС України, де в ст. 29 було передбачено, що для звернення з позовом до суду про поділ майна встановлюється трьохрічний строк позовної давності. Ним було заявлено вимогу про застосування строків позовної давності, як того вимагає ст.267 ЦК України 2003 року. Рішення суду ґрунтується на припущеннях без належних доказів. Судом відхилено той доказ, що за даними БТІ за померлим ОСОБА_6 права власності на будинок не зареєстровано. Інформація, яка міститься в акті прийняття в експлуатацію будинку не відповідає фактичним обставинам справи. Не взято до уваги пояснення свідків, які підтвердили, що будинок на час розлучення був недобудований, а ОСОБА_6 сам добудовував будинок до своєї смерті. Свідок ОСОБА_7, власниця земельної ділянки, пояснювала, що ще в 1974 році продала господарські будівлі батьку ОСОБА_6 Суд без будь-яких належних доказів прийшов до висновку, що земельна ділянка для будівництва спірного будинку надавалась подружжям. З цих підстав просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, по суті заявлених позовних вимог.
Заслухавши позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею право власності на 1\2 частину житлового будинку з господарськими будівлями, як на частку у спільному сумісному
__________________________________________________________________________________________________
Головуючий в 1 інстанції:Іванків О.В.
Справа 22-148-2011 р. Доповідач: Ковальчук Н.М.
майні подружжя, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ст.22 КпШС України і прийшов до правильного висновку, що наведеними у справі доказами достовірно встановлено факт будування спірного будинковолодіння ОСОБА_2 та ОСОБА_6 під час перебування у зареєстрованому шлюбі.
Виходячи з цих обставин, суд правильно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4 частково і визнав за ним право власності на 1\2 частину цього будинковолодіння, як на спадкове майно по заповіту, оскільки спадкодавцю на день його смерті належала половина будинковолодіння.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_2 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 13.09.1980 року по 25.05.1993 року(а.с.15.16).
26 січня 2009 року ОСОБА_6 помер(а.с.31).
Рішенням виконавчого комітету Довговільської сільської ради № 57 від 20 серпня 1987 року ОСОБА_6 виділена земельна ділянка під забудову індивідуального житлового будинку(а.с.160).
Згідно акту прийняття в експлуатацію індивідуального домоволодіння, забудовником якого був ОСОБА_6, будівництво будинку розпочато в 1986 році, закінчено у 1987 році. Станом на час складання акту були збудовані надвірні будівлі: хлів, вбиральня, льох, колодязь, огорожа штахетна(а.с.12.13).
Про те, що будинок був закінчений будівництвом у 1988 році свідчить і виписка з погосподарської книги Довговільської сільської ради де зазначено, що позивачка та її сім”я з цього року зареєстровані і проживали в будинку(а.с.61).
Вищенаведені докази дають підстави вважати, що житловий будинок з господарським будівлями по АДРЕСА_1 був побудований ОСОБА_2 та ОСОБА_6 за час перебування у шлюбі і відповідно до норм КпШС України, що був чинний на час створення спільної сумісної власності подружжя, вказане господарство належало подружжю в рівних долях.
21 липня 2006 року ОСОБА_6 склав заповіт відповідно до якого все належне йому майно заповів ОСОБА_4(а.с.34).
Відповідно до ст.1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов”язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також права та обов”язки, які можуть йому належати в майбутньому.
Оскільки, спадкодавцю на день смерті належало 1/2 частина у спільному майні подружжя, яке знаходиться по АДРЕСА_1, то ОСОБА_4 переходить право власності на спадщину по заповіту тільки на цю частину спірного будинковолодіння.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність будь-яких доказів, які слугували підставою вважати, що спадкодавцю та ОСОБА_2 спірний будинок не належав на праві спільної сумісної власності.
Не спростовують висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги, оскільки не ґрунтуються на доказах.
Виходячи з наведеного та враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити в силі.
На підставі викладеного, керуючись ст.303,307,308,315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Володимирецького районного суду від 30 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: підпис Ковальчук Н.М.
Судді: підписи
Згідно:суддя-доповідач Ковальчук Н.М.