СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2021 року                          м. Харків                      Справа № 922/2575/21  

          Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя  Пуль О.А.,

без участі представників сторін,

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (вх. №3163 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 27.08.2021, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Калініченко Н.В., час проголошення рішення - не зазначено, дата складання повного тексту рішення - 27.08.2021, у справі № 922/2575/21

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна", м. Київ,

до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія", м. Харків,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" про стягнення завданих збитків в порядку регресу в розмірі 12 013, 22грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.08.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що беручи до уваги перебування відповідача у стані припинення та відсутність доказів звернення до ліквідаційної комісії відповідача з кредиторськими вимогами та відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, з урахуванням приписів частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, суд доходить висновку, що позивач обрав не вірний спосіб захисту, а звернення позивача з позовом про стягнення матеріальної шкоди з відповідача не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду від 27.08.2021, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" завдані збитки в порядку регресу в розмірі 12 013, 22грн; судові витрати  просить покласти на відповідача.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що страхувальник за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів звернувся до позивача із заявою про страхове відшкодування, та позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 12 013, 22грн на користь страхувальника. Отже, на підставі викладеного, до позивача перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за відшкодування заподіяних збитків.

Апелянт зазначає, що він звертався до відповідача із претензією про відшкодування шкоди в порядку регресу ще 30.08.2019, яка останнім була проігнорована, чим було порушено право позивача на отримання страхового відшкодування.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за таких підстав, відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду Харківської області від 27.08.2021 у справі №922/2575/21 та постановлено здійснити її розгляд у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено відповідачу строк до 29.11.2021 для подання відзиву на апеляційну скаргу з  доказами  його надсилання апелянту; встановлено учасникам справи строк до 29.11.2021 для подання заяв і клопотань.

Копії ухвали апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження були надіслані сторонам на їх адреси, зазначені в матеріалах справи та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручені, про що свідчать наявні у матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Від відповідача у встановлений судом строк не надійшло відзиву на апеляційну скаргу; заяв і клопотань щодо суті спору від учасників справи також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В силу статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2021, у зв`язку з відпусткою судді Мартюхіної Н.О., для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Пуль О.А.

Дослідивши матеріали справи, які суд визнає достатніми для розгляду апеляційної скарги у спрощеному провадженні, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, 10.08.2018 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (надалі - страховик) та ОСОБА_1 (надалі - страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №АМ.130192, за яким було застраховано ризик настання збитків страхувальника, що спричинені пошкодженням, знищенням, втратою забезпеченого транспортного засобу (автомобіля KIA Sportage, державний номерний знак НОМЕР_1 ).

11.10.2018 у місті Харкові по вулиці Алчевських, будинок 25 відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій автомобіль BMW X3, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , яка, не обравши безпечної дистанції, скоїла зіткнення із автомобілем KIA Sportage, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Страхувальник 11.10.2018 звернувся до страховика із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку.

Страховик, з урахуванням розрахунку страхового відшкодування, затвердив страховий акт № UA2018101100060/L01/01 від 17.10.2018 на суму             12 013, 22грн.

Відповідно до платіжного доручення №21957 від 17.10.2018, страховик перерахував страхувальнику грошові кошти у розмірі 12 013, 22грн з відповідним призначенням платежу.  

Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність особи, що керувала транспортним засобом BMW X3, державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована у Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" згідно із полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК3499130 (діючий поліс на 12 жовтня 2018 року).

10 січня 2019 року постановою Київського районного суду міста Харкова у справі №640/21338/18 водія ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

30.08.2019 позивач надіслав відповідачу претензію вих.№204253/ІНС від 14.01.2019 про здійснення виплати страхового відшкодування у сумі                           12 013, 22грн.

У відповідь відповідач сформував запит за вих. № 2876 від 03.10.2019, в якому просив надати завірені копії повного тексту договору добровільного страхування наземного транспорту з усіма додатками, а також фотоматеріали огляду пошкодженого автомобіля.

18 листопада 2019 року позивач надіслав на вказану електрону адресу запитувані відповідачем документи.

Враховуючи те, що на момент звернення до суду відповідач не здійснив перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, останній звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 12 013, 22грн.

Місцевим господарським судом також встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" з 22 травня 2021 року перебуває у процесі припинення за рішенням засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

Апеляційним господарським судом встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" перебуває в стані припинення, 07.12.2021, рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації; вимоги кредиторів розглядаються до 02.02.2022.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Даний спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених позивачем у зв`язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Закон України "Про страхування" регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових  інтересів  підприємств, установ, організацій та фізичних осіб. Згідно зі статтею 1 вказаного Закону, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про страхування", страхове відшкодування - страхова виплата,  яка  здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Відповідно до норм статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто, до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після здійснення такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Така правова позиція викладена, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що грошові кошти, які становлять предмет даного позову, підлягають стягненню в порядку суброгації, а не в порядку регресу, як помилково вказав позивач.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, набув право вимоги до відповідача, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

У даному випадку позивач у цій справі обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді звернення до суду із позовом про стягнення грошової суми до відповідача, який перебуває в стані припинення.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації (стаття 104 Цивільного кодексу України).

Статтею 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 110 Цивільного кодексу України, юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Згідно з частиною восьмою статті 111 Цивільного кодексу України, ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, яка ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

За змістом положень частин третьої, четвертої статті 112 Цивільного кодексу України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Таким чином, несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог.

Між тим, в матеріалах справи відсутні докази звернення до ліквідаційної комісії відповідача з кредиторськими вимогами та відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду.

Виходячи із змісту статті 112 Цивільного кодексу України,  у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду.

В аспекті питання належності обраного позивачем способу захисту суд зауважує, що згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують, при цьому, виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Суд  звертає увагу, що застосування  конкретного  способу захисту цивільного права  залежить  як від  змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа,  так і  від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес  мають бути  захищені судом у спосіб,  який  є ефективним,  тобто  таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.  Спосіб захисту  порушеного права або інтересу  має бути  таким,  щоб у позивача не виникала необхідність  повторного  звернення до суду.

Такі правові висновки  сформульовані у  постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу  суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем,  ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Тобто, спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Таким чином, як ефективний засіб (спосіб) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тож визначення та обрання ефективного способу є запорукою поновлення порушеного права особи, а у разі такої неможливості - отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Отже, завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб  з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Якщо суд дійде висновку, що  обраний позивачем спосіб захисту  не передбачений законом або договором та/або  є неефективним для захисту порушеного права  позивача, у цих правовідносинах  позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Такий правовий висновок викладений у  постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Як зазначено вище, позивач у цій справі обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді звернення до суду із позовом про стягнення грошової суми до відповідача, який перебуває в стані припинення.

Водночас, законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи.  Такого способу захисту порушеного особою, що припиняється,  права стягувача (кредитора) як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості  норми статей 104-112 Цивільного кодексу України не передбачають.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.01.2020 у справі №922/416/19.

Також у вказаній постанові міститься посилання на висновки Верховного Суду у постанові від 03.05.2018 у справі №924/478/16, згідно яких суд погодився з висновками місцевого та апеляційного господарського судів щодо того, що позивачем відповідно до вимог статті 112 Цивільного кодексу України та з урахуванням приписів частини другої статті 16 Цивільного кодексу України обраний не вірний спосіб захисту, оскільки жодна норма цивільного законодавства не вимагає додаткового звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості до звернення з позовом про включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу боржника.  Належним способом захисту прав кредитора у такому випадку  є вимога про зобов`язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника визнаних ним вимог, а не про стягнення з боржника грошових коштів. Звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з боржника не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу особи, що припиняється.

Вочевидь, прийняття судом рішення про задоволення позову про стягнення з боржника, який перебуває в стані припинення, грошових коштів  не свідчить про можливість ефективного захисту порушеного права позивача,  оскільки не виключає необхідності в подальшому звернутись до ліквідаційної комісії відповідача щодо визнання його кредиторських вимог, та, у випадку відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду,  повторного звернення до суду.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.11.2021 у справі №922/2194/21 з аналогічних правовідносин.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, і доводи апеляційної скарги зазначеного не спростовують.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування  рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"  слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 27.08.2021 у справі № 922/2575/21 – без змін.

Виходячи з приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати апелянта зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 256, 269-270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 27.08.2021 у справі № 922/2575/21   залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя                                                                    Л.М. Здоровко

Суддя                                                                                           Л.І. Бородіна  

Суддя                                                                                           О.А. Пуль