Справа № 419/2884/21

Провадження № 2-о/419/236/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2021 року Новоайдарський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді Глазкової Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Шапка О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Новоайдар Луганської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи, заінтересована особа – Новоайдарський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Щастинському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Новоайдарського районного суду Луганської області з заявою про встановлення факту смерті особи, заінтересована особа – Новоайдарський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Щастинському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ померла його мати – ОСОБА_2 , яка за життя була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 медичною установою «Луганське республіканське бюро судово – медичної експертизи» видане лікарське свідоцтво про смерть №2074 від 10.12.2021 року та довідка про причину смерті.

На теперішній час ОСОБА_1 має намір отримати свідоцтво про смерть померлої у визначеній законодавством формі, проте наявні у заявника документи про смерть ОСОБА_2 не відповідають встановленій формі документів відповідно до чинного законодавства України та не є підставою для проведення державної реєстрації смерті, тому заявник вимушений звернутися до суду з цією заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ, Україна.

Заявник ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, в наданій заяві просив розглядати справу за його відсутності.

Представник заінтересованої особи Новоайдарського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Щастинському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у судове засідання не з`явилась, надала письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, повідомила про відсутність відомостей про смерть ОСОБА_2 .

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ померла мати заявника – ОСОБА_2 , яка за життя була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою про реєстрацію місця проживання в паспорті померлої, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.8 – зворотна сторона).

Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується копією лікарського свідоцтва про смерть №2074 та копією довідки про причину смерті, виданих 10.12.2021 року медичною установою «Луганське республіканське бюро судово – медичної експертизи», відповідно до яких ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті – набряк речовини головного мозку, загальне переохолодження організму (а.с.9).

Факт того, що заявник ОСОБА_1 є рідним сином ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується копією свідоцтва про народження заявника серії НОМЕР_1 від 07.03.1970 року (а.с. 7).

На теперішній час ОСОБА_1 має намір отримати свідоцтво про смерть померлої у визначеній законодавством формі, проте наявні у заявника документи про смерть ОСОБА_2 не відповідають встановленій формі документів відповідно до чинного законодавства України та не є підставою для проведення державної реєстрації смерті, тому заявник вимушений звернутися до суду з цією заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ, Україна.

Встановлення факту смерті матері заявнику необхідно для отримання свідоцтва про смерть зразку встановленого законодавством України. Іншим чином встановити даний факт можливості немає.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про реєстрацію актів цивільного стану» підставою для проведення державної реєстрації смерті є документ встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Згідно положень ч.2 ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є смерть фізичної особи. Відповідно до положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до п. 18  Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року  рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання. Рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для органів, які реєструють такі факти або оформляють права, що виникають у зв`язку із встановленим судом фактом. В разі встановлення   у   судовому   порядку   факту   реєстрації    акту громадянського  стану  орган реєстрації актів громадянського стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду.

Оцінюючи копію лікарського свідоцтва про смерть №2074 та копію довідки про причину смерті, виданих 10.12.2021 року медичною установою «Луганське республіканське бюро судово – медичної експертизи», суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Приймаючи до уваги викладені заявником обставини, підтвердження їх належними доказами, відсутність заперечень з боку заінтересованої особи, з метою захисту прав особи, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 258, 263-265, 315-319, 430 ЦПК України, суд,

                                                                    ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи, заінтересована особа – Новоайдарський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Щастинському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) – задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Козятин Вінницької області, Україна, громадянки України, жіночої статі, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ Луганської області, Україна.

Рішення суду підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Новоайдарський районний суд Луганської області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення до Луганського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 28 грудня 2021 року.

Суддя                 Ю.О. Глазкова