ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № Б13/016-10(911/2945/20)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю:

позивача - ліквідатор ВАТ "Білицька меблева фабрика": Скопич Я. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021

у складі колегії суддів: Грека Б. М. (головуючого), Отрюха Б. В., Полякова Б. М.

у справі за заявою ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Білицька меблева фабрика"

до Головного управління ДПС у Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення

в межах справи № Б13/016-10

за заявою ОСОБА_1

до Відкритого акціонерного товариства "Білицька меблева фабрика"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

1. Після відкриття в справі про банкрутство ліквідаційної процедури ліквідатор боржника звернувся до суду з позовом до органу ДПС про визнання протиправним та скасування рішення.

2. Постановою апеляційного господарського суду скасовано ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі мотивовану тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства з направленням справи для продовження розгляду.

3. Верховний Суд при розгляді касаційної скарги у цій справі має вирішити питання щодо предметної юрисдикції спорів за позовом боржника у відкритій справі про банкрутство до органу ДПС про визнання протиправним та скасування рішення.

Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та спростування заперечень позивачем

4. В провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № Б13/016-10 за заявою ОСОБА_1 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Білицька меблева фабрика" (далі - ВАТ "Білицька меблева фабрика", боржник), порушена ухвалою суду від 15.04.2010.

5. Постановою Господарського суду Київської області від 22.08.2011 визнано боржника банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, яка триває на теперішній час.

6. 09.10.2020 до суду надійшла позовна заява ліквідатора ВАТ "Білицька меблева фабрика" від 30.09.2020 № 51 (вх. № 2987/20) до відповідача - Головного управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС у Київській області, скаржник) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДФС у Київській області від 15.05.2020 № Ю-36100-17 про сплату заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 43 736,45 грн, зокрема: недоїмки у сумі 37 945,60 грн, штрафу 76,34 грн та пені у сумі 5 714,51 грн.

7. Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.10.2020 вказану позовну заяву прийнято до розгляду у відокремленому провадженні в межах справи № Б13/016-10 про банкрутство ВАТ "Білицька меблева фабрика" за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 17.11.2020; встановлено сторонам процесуальні строки для подачі відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.

8. 17.11.2020 до суду надійшло клопотання відповідача від 16.11.2020 б/н (вх. № 25453/20) про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) оскільки відповідний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

9. Позивач проти вказаного клопотання заперечив та зазначив, що даний позов підлягає розгляду в межах справи про банкрутство боржника в силу статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

10. 17.11.2020 Господарський суд Київської області ухвалою закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України оскільки відповідний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

11. Місцевий господарський суд на підставі аналізу положень пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, а також норми статті 14.1.39. Податкового кодексу України (далі - ПК України) та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", дійшов висновку, що спір щодо визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДФС у Київській області від 15.05.2020 № Ю-36100-17 про сплату заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, у тому числі в межах справи про банкрутство ВАТ "Білицька меблева фабрика" та підвідомчий адміністративним судам відповідно до статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

12. Північний апеляційний господарський суд постановою від 26.01.2021 апеляційну скаргу ВАТ "Білицька меблева фабрика" - задовольнив, скасував ухвалу Господарського суду Київської області від 17.11.2020 та передав справу № Б13/016 (911/2945/20) до Господарського суду Київської області для подальшого розгляду.

13. Суд апеляційної інстанції з посиланням на правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду зазначив, що частиною другою статті 7 КУзПБ передбачено підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника в межах справи про банкрутство, але за умови участі боржника як сторони у спорі, відтак розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

14. Також у постанові зазначено, що системний аналіз положень кодексів (ГПК України, КУзПБ, КАС України) дає підстави вважати, що законодавець мав на меті сконцентрувати розгляд всіх майнових та грошових вимог за участі боржника і в тому числі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, саме в межах однієї процедури - процедури банкрутства, що має забезпечити повноту та комплексність вирішення питання платоспроможності боржника в процесі застосування відповідних процедур.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. ГУ ДПС у Київській області у поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

16. ГУ ДПС у Київській області в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на те, що з урахуванням принципу спеціалізації усі публічно-правові спори, у яких хоча б однією із сторін є суб`єкт владних повноважень, належать до адміністративної юрисдикції.

17. За твердженням скаржника Верховним Судом не досліджувалось питання чи передбачено чинним законодавством звернення юридичної особи - боржника до органу державної влади з позовною заявою про скасування рішення за правилами господарського судочинства.

18. Також ГУ ДПС у Київській області зазначає, що законодавцем встановлено розгляд будь-яких майнових спорів за участі боржника в межах провадження у справі про банкрутство такого боржника, окрім певної категорії публічно-правових спорів з огляду на що просить відступити від висновку щодо застосування статті 7 КУзПБ в наведених судом апеляційної інстанції постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

(ВАТ "Білицька меблева фабрика")

19. У відзиві на касаційну скаргу ВАТ "Білицька меблева фабрика" просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2021 у справі № Б13/016-10 (911/2945/20) без змін з посиланням на законність, обґрунтованість та прийняття останньої у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права.

20. ВАТ "Білицька меблева фабрика", з поміж іншого, зазначає, що КУзПБ допускає відповідачем у спорі, який розглядається в межах провадження у справі про банкрутство суб`єкта владних повноважень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій

21. Об`єктом касаційного перегляду є постанова апеляційного господарського суду, якою скасовано ухвалу суду про закриття провадження у справі та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

22. Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені в ній доводи, та доводи викладені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши дотримання господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду враховуючи приписи статті 300 ГПК України щодо перегляду у касаційному порядку судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи дійшов таких висновків.

23. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

24. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

25. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

26. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

27. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

28. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

29. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

30. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

31. Визначене Конвенцією поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Суди повинні керуватися принципом визначеності і не допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета судами різних юрисдикцій.

32. Згідно з приписами частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

33. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, згідно з частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

34. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18).

35. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

36. Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

37. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).

38. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

39. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано ПК України.

40. Згідно статті 14.1.39. ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

41. Відповідно до преамбули Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

42. З аналізу Розділу IV Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" вбачається, що адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування покладено на центральний орган державної влади, що реалізує державну правову політику.

43. Разом з тим відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

44. У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

45. Банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ, прийнятим відповідно до Закону України від 18.10.2018 № 2597-VІІІ та введеним в дію з 21.10.2019.

46. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

47. Отже, КУзПБ у порівнянні з попереднім процесуальним законом розширив свою дію щодо суб`єктів, які підпадають під його регулювання (неплатоспроможних фізичних осіб), що зумовило розгляд у господарському суді спорів про неплатоспроможність фізичних осіб, незалежно від того, чи займаються вони підприємницькою діяльністю.

48. Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення у ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.

49. Зокрема, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство наступає строк виконання всіх зобов`язань боржника, що має наслідком обов`язок усіх конкурсних (забезпечених) кредиторів пред`явити вимоги до боржника, а їх задоволення може здійснюватися лише у порядку, передбаченому КУзПБ, та в межах провадження у справі; пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом; провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню (частини чотирнадцята, сімнадцята статті 39 КУзПБ); активи боржника, що перебувають у податковій заставі, можуть бути звільнені господарським судом з податкової застави, про що виноситься ухвала у судовому засіданні за участю контролюючого органу, уповноваженого відповідно до ПК України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень (частина десята статті 41 КУзПБ).

50. Отже, при врегулюванні відносин неплатоспроможності законодавець відійшов від принципу їх розподілу за ознаками наявності у сторони (кредитора боржника) владних повноважень чи свободи волевиявлення, що характерно для цивільних правовідносин, об`єднавши їх в єдине провадження у справі про банкрутство з огляду на необхідність формування єдиного реєстру грошових вимог кредиторів та задоволення їх згідно з визначеною законом черговістю та пропорційністю. Зазначене дозволяє ефективно захистити право особи (кредитора, боржника) в межах одного судового провадження, уникаючи розподілу його на способи захисту, характерні для окремих юрисдикцій (адміністративної чи цивільної).

51. Застосувавши принцип концентрації у справі про банкрутство ряду майнових та немайнових спорів, КУзПБ розширив підсудність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та які раніше розглядалися судами інших юрисдикцій.

52. Відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

53. Частиною третьою статті 7 КУзПБ визначено процесуальні наслідки щодо необхідності надіслання до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство та який розглядає спір по суті, матеріалів справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство.

54. Отже, статтею 7 КУзПБ як процесуальним законом змінено юрисдикцію розгляду ряду спорів фізичних осіб - боржників щодо їх майна, які раніше розглядалися у цивільних судах, а також віднесено до господарської юрисдикції ряд інших спорів юридичних осіб, які стосуються майна боржника (юридичної чи фізичної особи), зокрема й тих, які виникають з кредиторами - контролюючими органами щодо сплати податків та зборів.

55. Так, абзацом четвертим частини другої статті 7 КУзПБ передбачено, що у разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

56. Такі повноваження суду характерні для адміністративного судочинства, яким розглядаються спори осіб із суб`єктами владних повноважень. Отже, законодавцем наділено господарські суди у справі про банкрутство повноваженнями щодо розгляду спору між боржником та суб`єктом владних повноважень за правилами офіційного з`ясування всіх обставин справи, характерними для розгляду адміністративних спорів (щодо виявлення та витребування доказів з ініціативи суду), що не передбачено загальними нормами ГПК України.

57. Специфіка правовідносин у процедурі банкрутства полягає у необхідності комплексного та збалансованого регулювання приватно-правових та публічно-правових інтересів щодо неплатоспроможної особи, що вимагає застосування приватно-правових та публічно-правових механізмів у ході провадження у справі про банкрутство. У різні періоди свого розвитку законодавець по-різному проводив межу між приватним та публічним інтересом в регулюванні відносин неплатоспроможності. Законодавство про неплатоспроможність є комплексним, воно об`єднує правові норми приватного та публічного права заради досягнення єдиної мети - найбільш повного задоволення у процедурі банкрутства вимог приватних та публічних кредиторів (податкових органів, органів соціального забезпечення), оскільки по завершенню ліквідаційної процедури таке задоволення унеможливлюється ліквідацією юридичної особи чи використанням майна боржника для задоволення вимог інших кредиторів, які включені до реєстру вимог кредиторів в ході провадження у справі про банкрутство.

58. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас урегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній" (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 № 4-зп).

59. За загальним правилом, публічно-правові відносини у сфері адміністрування податків, сплати загальнообов`язкових соціальних внесків регулюються ПК України та законами, які визначають порядок виникнення і сплати податкових зобов`язань та зобов`язань зі сплати цих внесків.

60. Так, ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1. статті 1 ПК України).

61. Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також елементи податку, підстави надання податкових пільг та порядок їх застосування, відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються ПК України або законами, які вносять до нього зміни (статті 4, 7, ПК України).

62. Однак законодавець не ототожнює поняття "виникнення" податкових зобов`язань з поняттями "стягнення податкового боргу" чи "погашення податкового боргу". Процедура стягнення (погашення) податкового боргу може регулюватися ПК України та іншими нормативними актами.

63. Зокрема, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені КУзПБ, з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (крім особливостей функціонування єдиного рахунку, подання звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску), зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (пункт 1.3 статті 1 ПК України).

64. Отже, з прийняттям КУзПБ законодавець змінив правила визначення юрисдикції таких спорів, сконцентрувавши розгляд усіх майнових та ряду немайнових вимог в межах однієї судової процедури банкрутства в судах господарської юрисдикції, задля повного та комплексного вирішення усіх правових проблем неплатоспроможної особи (як фізичної, так і юридичної), яка може бути визнана банкрутом (ліквідована) за наслідком такої процедури, що матиме наслідком закриття (припинення) провадження з розгляду спорів у всіх інших юрисдикційних органах з вимогами до неї.

65. За висновками Великої Палати Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладеними в постанові від 20.05.2020 у справі № 1340/3510/18 та в постанові від 05.07.2019 у справі № 826/17147/18 спір за позовом боржника про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є майновим за своєю правовою природою, оскільки за наслідком його розгляду в податкового органу може виникнути право на стягнення з боржника певної грошової суми (майнове право), яка в розумінні статті 190 ЦК України статті 190 ЦК України є майном боржника.

66. Отже, вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування рішення органу ДПС як майновий спір боржника, підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.

67. Правові висновки аналогічні зазначеним вище викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).

68. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що ініціювання поза справою про банкрутство, у межах якої суд розглядає спори про розмір грошових вимог до боржника, ще однієї справи в суді іншої юрисдикції стосовно наявності (відсутності) податкового боргу, визначеного у податковому повідомленні-рішенні, є неефективним як для захисту прав кредитора, так і для захисту прав боржника. Одночасний розгляд в судах різної юрисдикції спорів, судові рішення у яких впливають на визначення розміру грошових вимог до боржника, може зумовлювати необхідність зупинення провадження у справі про банкрутство цього боржника, що прямо забороняє КУзПБ.

69. Крім того, такий одночасний розгляд може ускладнити формування реєстру вимог кредиторів через необхідність перегляду за нововиявленими обставинами у справі про банкрутство відповідних судових рішень про результат розгляду спірних вимог кредитора. Саме тому процедура розгляду спору щодо оскарження податкового повідомлення-рішення є ефективним способом захисту прав боржника у спорі з уповноваженим державою органом щодо розміру спірної заборгованості такого органу та здійснюється у межах процедури банкрутства відповідного боржника.

70. Велика Палата Верховного Суду, визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, уже неодноразово зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб`єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб`єктами приватно-правових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19, від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 19.06.2019 у справі № 289/718/18, від 19.06.2019 у справі № 289/718/18, від 19.06.2019 у справі № 289/2210/17, а також у постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі № 334/5073/19).

71. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення у справу про банкрутство, реалізувати свої права та отримати задоволення своїх вимог.

72. КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили - процесуальними законами, які мають визначену законодавцем сферу правового регулювання. Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУзПБ та статтею статтею 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше.

73. Відтак у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу з 21.10.2019 підлягають застосуванню положення статті 7 КУзПБ, які визначають юрисдикцію розгляду таких спорів у межах провадження у справі про банкрутство у господарському судочинстві.

74. Спір у цій справі виник у зв`язку з оскарженням позивачем у жовтні 2020 року рішення ГУ ДФС у Київській області від 15.05.2020 № Ю-36100-17 про сплату заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 43 736,45 грн, зокрема: недоїмки у сумі 37 945,60 грн, штрафу 76,34 грн та пені у сумі 5 714,51 грн.

75. Позовні вимоги заявлено після відкриття ухвалою Господарського суду Київської області від 15.04.2010 відносно позивача провадження у справі № Б13/016-10 про банкрутство ВАТ "Білицька меблева фабрика" та в подальшому ліквідаційної процедури відкритої згідно постанови Господарського суду Київської області від 22.08.2011, яка тривала на момент подачі позову у цій справі.

76. Вирішення цього спору може залежати, серед іншого, від того, на підставі яких господарських операцій (до моменту порушення справи про банкрутство чи після порушення справи про банкрутство) прийнято оспорюване рішення податкового органу, оскільки відповідно до статті 41 КУзПБ на зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, поширюється зупинення виконання боржником зобов`язань, а вимоги щодо сплати таких податків і зборів (обов`язкових платежів) є конкурсними і підлягають задоволенню лише в порядку і в черговості, визначених КУзПБ, а не шляхом надіслання податкового повідомлення-рішення.

77. Отже, з прийняттям КУзПБ законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами (частина друга статті 7, абзац третій частини восьмої статті 45 КУзПБ), на відміну від попереднього регулювання Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та процесуальними кодексами.

78. З огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість цього спору, який виник після 21.10.2019, слід визначати із застосуванням положень статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі № Б13/016-10 про банкрутство ВАТ "Білицька меблева фабрика".

79. Як убачається з оскаржуваного судового рішення апеляційний суд дійшов правомірного висновку про наявність підстав для скасування ухвали Господарського суду Київської області від 17.11.2020 у справі № Б13/016-10 та направлення справи для продовження розгляду з огляду на помилковість закриття провадження у справі судом першої інстанції у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

80. Отже, висновки апеляційного суду в оскаржуваній постанові щодо підвідомчості спору про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДПС у Київській області господарському суду, який розглядає справу про банкрутство позивача, є релевантними для цієї справи, а також узгоджуються з правовими висновками викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).

81. Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), розглянувши доводи скаржника в частині обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частин другої статті 287 ГПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі №910/1116/18.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

82. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

83. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

84. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги ГУ ДПС у Київській області зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування немає.

Щодо судових витрат

85. Відповідно до статті 315 ГПК України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

86. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенням без змін оскаржуваного судового рішення витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у відповідності до приписів статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Висновки щодо застосування норми права

87. Спір за позовом боржника про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є майновим за своєю правовою природою, оскільки за наслідком його розгляду в податкового органу може виникнути право на стягнення з боржника певної грошової суми (майнове право), яка в розумінні статті 190 ЦК України статті 190 ЦК України є майном боржника.

88. Вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування рішення органу ДПС як майновий спір боржника, підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.

89. Процедура розгляду спору щодо оскарження податкового повідомлення-рішення є ефективним способом захисту прав боржника у спорі з уповноваженим державою органом щодо розміру спірної заборгованості такого органу та здійснюється у межах процедури банкрутства відповідного боржника.

90. КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили - процесуальними законами, які мають визначену законодавцем сферу правового регулювання. Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУзПБ та статтею 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше.

91. У правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу з 21.10.2019 підлягають застосуванню положення статті 7 КУзПБ, які визначають юрисдикцію розгляду таких спорів у межах провадження у справі про банкрутство у господарському судочинстві.

На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 у справі № Б13/016-10 (911/2945/20) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. І. Картере

В. Я. Погребняк