УХВАЛА

іменем України

23 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 643/10680/17

провадження № 51-5319ск21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т. В.,

суддів Марчука О. П., Слинька С. С.,

розглянув касаційну скаргу захисника Головіної О. С. в інтересах засудженого

ОСОБА_1 на вирок Московського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 9 серпня 2021 року в межах кримінального провадження № 12017220480003138 від 22 червня 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що

не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Встановлені обставини

За вироком Московського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 121 КК із урахуванням

ст. 102 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 , однак у касаційній скарзі щодо нього судові рішення не оскаржуються.

Згідно з вироком місцевого суду 18 червня 2017 року близько 5:00, ОСОБА_1 та неповнолітній ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходилися на центральній алеї парку «Перемоги» у м. Харкові на проспекті Тракторобудівників, 55, навпроти дитячих атракціонів, де підійшли до раніше незнайомого ОСОБА_3 та, діючи на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, маючи умисел направлений на заподіяння йому тілесних ушкоджень, усвідомлюючи протиправність та суспільно-небезпечний характер своїх дій, незважаючи на наявність сторонніх осіб, ОСОБА_1 наніс ОСОБА_3 удар кулаком правої руки по голові, від якого останній упав на землю. Після цього ОСОБА_1 завдав потерпілому 2-3 удари ногою по тулубу. Перебуваючи поблизу місця вчинення злочину, ОСОБА_4 почав робити зауваження ОСОБА_1 . Тоді ОСОБА_1 відійшов від потерпілого, але невдовзі повернувся і знову, стоячи зліва від лежачого на землі потерпілого ОСОБА_3 , наніс йому удари ногою по голові і тулубу. У цей же час, маючи умисел направлений на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_3 , усвідомлюючи протиправність та суспільно небезпечний характер своїх дій, неповнолітній ОСОБА_2 , діючи в групі із ОСОБА_1 , наніс по одному удару ногою в тулуб і по голові, а потім стрибнув обома ногами на голову потерпілого. Після вказаних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з місця вчинення злочину зникли,

а потерпілий ОСОБА_3 із тілесними ушкодженнями різних ступенів тяжкості був доставлений до ХНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О. І. Мещанінова», від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 228-Ат/17 від 27 липня 2017 року спричинені тілесні ушкодження у вигляді: травми голови (важка черепно-мозкова травма з внутрішньочереповими крововиливами, забоєм головного мозку і її подальшим ускладненням у виді набряку-набухання-дислокації стовбура головного мозку), яка має ознаки тяжкого тілесного ушкодження по критерію небезпеки для життя і була причиною смерті потерпілого; закритої травми грудної клітки з переломами 5-9 ребер зліва, переломом 7-го ребра справа, забоєм лівої легені, що має ознаки ушкоджень середнього ступеня тяжкості; синців і саден кінцівок, які мають ознаки легких тілесних ушкоджень.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 9 серпня 2021 року апеляційні скарги захисника Головіної О. С. та обвинувачених ОСОБА_2 і ОСОБА_1 залишив без задоволення, а зазначений вирок районного суду - без змін.

Суть питання

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та на суворість призначеного ОСОБА_1 покарання, просить змінити вирок місцевого й ухвалу апеляційного судів, призначити за ч. 2 ст. 121 КК покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 5 років та, застосувавши положення ст. 75 КК, звільнити від відбування цього покарання з установленням іспитового строку.

Захисник зазначає, що під час призначення покарання ОСОБА_1 суди належним чином не врахували даних про особу засудженого (вчинив лише один злочин, раніше до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався), ставлення до вчиненого (частково визнав вину, критично оцінив свою поведінку та висловив жаль з приводу вчиненого), перебування на службі у Збройних Силах України, звідки має позитивну характеристику. На переконання захисника, наведених обставин було достатньо для призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК.

Крім того, захисник вважає, що покарання ОСОБА_1 , пов`язане з ізоляцією від суспільства, не сприятиме меті, визначеній у ч. 2 ст. 50 КК. Так, згідно з досудовою доповіддю центру пробації, виправлення ОСОБА_1 можливе без його позбавлення чи обмеження волі на певний строк.

Мотиви Верховного Суду

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій

за ч. 2 ст. 121 КК захисником у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи ж захисника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій закону України про кримінальну відповідальність та про суворість призначеного ОСОБА_1 покарання не знайшли свого підтвердження в суді касаційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи,

що пом`якшують і обтяжують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій,

їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Статті 65-73 КК є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і

не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання, а також зважаючи на принцип індивідуалізації покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім як у випадках засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У такому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення злочину, за який передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд на підставах, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 75 КК у разі, якщо суд, крім як у випадках засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання, відповідно до статей 50, 65, 102 КК врахував характер і ступінь суспільної небезпечності та тяжкість вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК є тяжким. Також місцевим судом враховано всі обставини, наведені захисником у касаційній скарзі. Крім того, пом`якшуючою покарання обставиною, відповідно до ст. 66 КК, суд першої інстанції визнав вчинення злочину в неповнолітньому віці, а обтяжуючою покарання відповідно до ст. 67 цього Кодексу - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

На підставі викладеного місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те,

що виправлення ОСОБА_1 можливе лише за умов його ізоляції від суспільства із призначенням покарання в межах санкції ч. 2 ст. 121 КК.

Також місцевий суд обґрунтовано не знайшов підстав для призначення покарання більш м`якого, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК, оскільки про це свідчать дані про особу винного, характер і спосіб вчиненого діяння, а також відсутність обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Обставини, на які посилається в касаційній скарзі захисник, є аналогічними доводам його апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином дослідив і врахував під час прийняття рішення. Апеляційний суд перевірив викладені в ній доводи щодо призначеного покарання і своє рішення належним чином мотивував.

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд констатував, що покарання обвинуваченому ОСОБА_1 визначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром воно є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів та відповідає вимогам статті 65 КК.

З таким висновком погоджується колегія суддів касаційного суду та не вбачає порушень апеляційним судом вимог статей 404 та 419 КПК.

Відсутність кількох обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, не дає підстав для пом`якшення йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК.

З урахуванням факту призначення ОСОБА_1 покарання в нижній межі санкції

ч. 2 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років, застосування положень

ст. 75 КК за даних обставин є неможливим.

Отже, вид і розмір покарання, призначеного ОСОБА_1 , обрано на виконання вимог закону, з урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, даних про особу засудженого та обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання. Вони відповідають вимогам статей 50,

65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є справедливими, достатніми та необхідними для виправлення засудженого та попередження вчиненню нових злочинів.

З огляду на зазначене Касаційний кримінальний суд дійшов висновку про те, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувались при постановленні рішень.

Підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 цього Кодексу суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Оскільки наведені в касаційній скарзі аргументи свідчать про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, Касаційний кримінальний суд вважає за необхідне відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовити у відкритті касаційного провадження.

На цих підставах Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою

захисника Головіної О. С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Московського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 9 серпня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Т. В. Матієк О. П. Марчук С. С. Слинько