Справа № 462/7487/13-ц                                Головуючий у 1 інстанції: Боровков Д.О.

Провадження № 22-ц/811/3384/21                        Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія:1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мельничук О.Я.,

суддів Ванівського О.М., Шеремети Н.О.,

при секретарі Ждан К.О.,

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 23 вересня 2019 року за заявою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про заміну стягувача,-

В С Т А Н О В И В :

Представник заявника звернувся із заявою, у якій просить замінити стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на його правонаступника – ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» В обґрунтування заяви посилається на те, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2013 року солідарно стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» 24 795, 78 доларів США, 163 244 грн. штрафних санкцій, а також 3 441 грн. судових витрат. Зазначає, що 31 січня 2018 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло право грошової вимоги відносно боржника ОСОБА_2 та поручителів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 за кредитним договором № CL- 601/41/2007 від 2 листопада 2007 року. Просить заяву задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 23 вересня 2019 року задоволено заяву представника ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну стягувача.

Замінено стягувача ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» на ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у виконавчих листах, виданих Залізничним районним судом м. Львова у справі за позовом ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № CL- 601/41/2007 від 2 листопада 2007 року у розмірі 2 4795, 78 доларів США, 163 244 грн. штрафних санкцій, 3441,00 грн. судових витрат.

Ухвалу суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 . Вважає ухвалу суду незаконною. Вказує, що з умовами договору факторингу від 31 січня 2018 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», укладенням якого заявник обґрунтовує підстави для заміни сторони виконавчого провадження, вбачається обов`язок фактора перерахувати клієнту всі обов`язкові платежі, зокрема суму фінансування у розмірі 680 000 грн. протягом 30 календарних днів з моменту підписання договору, на банківський рахунок. Право вимоги за кредитними договорами виникає в момент підписання акту прийому – передачі реєстру боржників, за умови виконання фактором своїх зобов`язань.

Вважає, що у зв`язку з відсутністю доказів виконання умов договору факторингу щодо оплати загальної суми фінансування, неможливо встановити, чи набуло ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» право вимоги за кредитним договором щодо боржника ОСОБА_5 та чи мало право на передачу цих прав заявнику. Крім того, заявником не було доведено факт переходу до фактора права вимоги сплати від боржника витрат на судовий збір.

Просить ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 23 вересня 2019 року скасувати та постановити нову, якою в задоволенні заяви про заміну стягувача відмовити.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином.

06 грудня 2021 року від ОСОБА_6 , представника ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що договір про надання правової допомоги укладено з останньою 06 грудня 2021 року, що позбавило її можливості ознайомитися з матеріалами справи, проте, колегія суддів такі доводи для відкладення розгляду справи не приймає, оскільки на стадії оскарження даної ухвали в ОСОБА_4 було достатньо часу для укладення договору про надання правової допомоги завчасно. Окрім цього, участь сторін під час розгляду даної справи не є обов`язковою, а явка сторін такою судом не визнавалася, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає за можливе продовжити розгляд справи без участі сторін та їх представників.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 07 грудня 2021 року, є дата складення повного судового рішення – 20 грудня 2021 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволенню із наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну стягувача, суд виходив з тих обставин, що з укладення 31.01.2018 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» договору факторингу, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло право грошової вимоги відносно боржника ОСОБА_2 та поручителей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 за кредитним договором № CL- 601/41/2007 від 02.11.2007 року, в зв`язку з чим виникли підстави для заміни стягувача.

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Суди встановили, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2013 року ухвалено солідарно стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» борг за кредитним договором № CL- 601/41/2007 від 02 листопада 2007 року у розмірі 24 795,78 дол. США, 163 244,00 грн. штрафних санкцій, 3 441,00 грн. судових витрат.

21 вересня 2015 року Залізничним районним судом м. Львова видано виконавчі листи № 462/7487/13-ц про солідарне стягнення боргу з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Постановою головного державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області Марщівською І.П. від 29 грудня 2017 року виконавчий лист №462/7487/13-ц про стягнення з ОСОБА_4 боргу у розмірі 527 309,19 грн. повернутий стягувачу.

31 січня 2018 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» приймає право грошової вимоги відносно боржника ОСОБА_2 та поручителів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 за кредитним договором.

На час розгляду заяви ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну стягувача відсутні докази, що в провадженні органів виконавчої служби перебувають виконавчі документи з примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2013 року про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № CL- 601/41/2007 від 02 листопада 2007 року.

У статті 442 ЦПК України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Згідно частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку з заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої сторони. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 листопада 2013 року № 6-122цс13.

Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися , зокрема, внаслідок договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина тертя статті 656 ЦК України; (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України; (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2018 року у справі № 2-127/11 (провадження № 61-1648св17) зазначено, що «скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги. Так, в пункті 4.1. укладеного між ними договору визначено, що право власності на права вимоги, які відступаються за укладеним договором, вважається таким, що перейшло від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») в день підписання акта приймання-передачі права вимоги, за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Право вимагати від боржника виконання всіх зобов`язань в межах відступлених прав у фактора наступає після виконання ним зобов`язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Як встановлено судами та свідчать матеріали справи, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження виконання умов пунктом 3.1. договору, відповідно до якого фінансування за відступлені права вимоги надається фактором клієнту шляхом перерахування суми фінансування на рахунок клієнта двома платежами, суди зробили правильний висновок, що заявником не було належним чином доведено факт виникнення права вимоги, що відступається за укладеним договором. Сторони договору поставили три умови щодо настання моменту виникнення права вимоги за договором факторингу, що мають одночасно настати: укладення договору факторингу, підписання акта приймання-передачі права вимоги та сплата суми фінансування на рахунок клієнта. Враховуючи недоведеність заявником перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій були позбавленні правової можливості зробити висновок щодо переходу права вимоги до заінтересованої особи. Тягар доведення цих обставин у цьому провадженні покладається на заінтересовану особу, яка саме й звернулася із згаданими вимогами до суду».

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року в справі № 916/2286/16 вказано, що «як встановлено судами, пунктом 2.2 Договору відступлення передбачено, що новий кредитор набуває права кредитора з моменту здійснення розрахунків за даним договором відповідно до розділу 4 цього Договору, пунктом 4.1.1 якого визначено, що ціна договору в повному обсязі сплачена на момент укладення договору. В той же час, встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за Договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за Договором. Наведені обставини є самостійною та достатньою підставою для відмови позивачу у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником у цій справі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14. З огляду на викладене, за відсутності відповідних доказів здійснення оплати за відступлене право вимоги, посилання Скаржника (підпункт 6.2) на те, що ціна Договору відступлення оплачена до моменту укладення цього Договору і цей пункт має обов`язкову силу для учасників відповідних цивільних правовідносин, Суд вважає необґрунтованим. Суд апеляційної інстанції критично оцінив пункт 4.1.1 Договору відступлення, згідно з яким ціна договору в повному обсязі сплачена Новим кредитором на час укладення Договору відступлення, тобто не визнав це положення достатнім доказом на підтвердження зазначеної обставини. Верховний Суд, розглядаючи справу в межах, визначених статтею 300 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Враховуючи викладене, Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про заміну сторони її правонаступником».

У пунктах 6.20.-6.23. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року по справі № 911/3411/14 (провадження № 12-39гс20) зазначено, що «якщо після відкриття провадження за скаргою/заявою на судове рішення, поданою особою, яка вважає себе правонаступником позивача у спірних правовідносинах, буде встановлено, що така особа не набула прав та обов`язків правопопередника, суд своєю ухвалою закриває відповідне провадження на підставі визначеної процесуальним законодавством норми. У випадку коли ставиться питання про заміну стягувача у виконавчому провадженні та скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, встановлення судом обставин відсутності переходу прав від правопопередника до правонаступника буде мати процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідної заяви. Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при вирішенні цього питання повинен дослідити по суті обставини правонаступництва та не може обмежитися встановленням формальних умов застосування відповідного припису».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідно до договору факторингу від 31 січня 2018 року та витягу з додатку № 1 до договору факторингу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило право вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_2 ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (т. 2, а. с. 31 – 32, 34).

Пунктами 1.1, 1.2., 1.4. зазначеного договору передбачено, що Клієнт передає (відступає) Фактору право грошової вимоги, а фактор приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, стає кредитором за Кредитними договорами. Фактор здійснює фінансування клієнта шляхом передачі грошових коштів в розпорядження клієнту за відступлення прав вимог за плату, відповідно до умов цього договору. Права вимоги за кредитними договорами переходять до фактора з моменту виконання зобов`язань щодо перерахування всіх платежів, визначених п. 7 цього Договору, на підставі акта приймання-передачі реєстру боржників, форма якого наведена у Додатку 3 до цього договору.

Відповідно до пункту 6.2.3 права вимоги переходить до фактора з моменту підписання сторонами цього Договору та за умови виконання зобов`язання щодо перерахування всіх платежів, визначених п. 7 цього договору, і підписання акта приймання-передачі реєстру боржників, форма якого наведена у Додатку 3 до цього договору, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх заборгованості.

Згідно з пунктами 7.1, 7.2 сторони домовились, що сума фінансування складає 680 000,00 грн без ПДВ. Фактор здійснює фінансування клієнта шляхом перерахування 100 % грошових коштів, згідно з п. 7.1 цього Договору, на банківський рахунок клієнта одним платежем, протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами цього Договору.

У пункті 8 договору передбачено, що після здійснення оплати, передбаченої п. 7.2 цього договору клієнт повинен передати фактору кредитні документи, а також інші документи, які засвідчують права, що відступаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за актом прийому-передачі протягом 30 робочих днів з дати здійснення фінансування.

З наявного в матеріалах справи атку №1 прийняття-передачі Реєстру Боржників до Договору факторингу від 31 січня 2018 року вбачається, наступне:

клієнт (ТзОВ «ОТП Факторинг Україна) в строки передбачені п.7.2 договору виконав вимоги п. 1.2 Договору;

клієнт передав, а фактор (ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія») прийняв реєстр боржників зазначений в додатку 1 до цього договору;

даний акт укладено на виконання умов пп 1.1, 1.4 (права вимоги за кредитним договором переходять до фактора з моменту виконання зобов`язання щодо перерахування всіх платежів, визначених п.7 Договору, на підставі акту приймання-передачі Реєстру Боржників, форма якого наведена у Додатку 3 до договору).

Таким чином, факт здійснення розрахунку між сторонами пов`язаний з актом прийняття-передачі Реєстру Боржників до договору факторингу від 31 січня 2018 року і за наявності такого акту наявні підстави вважати, що клієнтом виконано умови договору факторингу щодо зобов`язання здійснити перерахування всіх платежів, визначених п.7 Договором факторингу.

Таким чином, звертаючись до суду ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» надала належні докази виконання умов договору факторингу щодо оплати ТОВ «ОТП Факторинг Україна» загальної суми фінансування договору, визначеної в пункті 7.1 договору. (том 2, а.с.53)

Суду не надано доказів того, що на час розгляду заяви ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну стягувача, в провадженні органів виконавчої служби перебувають виконавчі документи з примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2013 року про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № CL- 601/41/2007 від 02 листопада 2007 року.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про підставність заяви ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну стягувача.

З урахуванням встановленого, судом правильно замінено первісного стягувача на ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, в зв"язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 23 вересня 2019 року-  слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 23 вересня 2019 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її постановлення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 20 грудня 2021 року.

Головуючий:                                                О.Я. Мельничук

       Судді:                                                                О.М. Ванівський

                                                                       Н.О. Шеремета