ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2021 року м. Київ № 640/19677/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних

виплат Київської міської державної адміністрації

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Київської міської державної адміністрації (03165, м. Київ, просп. Любомира Гузара, буд. 7, ЄДРПОУ 22886300), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Київської міської державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , здійснити перерахунок та доплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі передбаченому статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (5 мінімальних пенсій за віком);

- зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Київської міської державної адміністрації здійснити перерахунок щорічної разової' грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , з урахуванням розміру зазначеної соціальної виплати, визначеного статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком), та здійснити їх виплату з урахуванням фактично виплачених сум, що складає 7354,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2021 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що останній має статус учасника бойових дій та має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, згідно з частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Так, у 2021 році відповідач виплатив вказану допомогу у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 року №325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", що порушує права позивача, з огляду на те, що у 2021 році після прийняття Конституційним судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) позивач набув право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі, передбаченому статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідач подав до суду письмовий відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні, виходячи з того, що виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій здійснена відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань" від 08.04.2021 року №325, у сумі 1491,00 гривень, як учаснику бойових дій на підставі списку, наданого уповноваженим органом.

Також, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що відповідачу не надано право на встановлення розмірів щорічної грошової допомоги до 5 травня, зокрема, Центр проводить перерахунок коштів, які надходять від Міністерства, та безпосередню виплату особам, які мають право на отримання такої допомоги.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_2 виданого 19 серпня 2016 року Генеральним штабом Збройних Сил України.

Згідно положень статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, позивач, яку часник бойових дій, має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивачу у 2021 році нараховано та виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1491,00 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" від 08.04.2021 року №325.

Вважаючи, що відповідачем здійснено перерахунок вказаної вище допомоги у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку належної йому суми разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік.

Листом від 27.05.2021 року №051-044-Г-931-14 Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат повідомив позивача, що грошова допомога за вказаний період виплачена в повному обсязі та відповідно до вимог встановлених чинним законодавством, а тому підстави для здійснення перерахунку та проведення доплати до виплаченого розміру грошової допомоги немає.

Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати грошової допомоги до 5 травня не в повному обсязі протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі Закон №3551-ХІІ) визначено правовий статус ветеранів війни, положеннями Закону забезпечено створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. До 01 січня 1999 року зазначений Закон не містив положень щодо права учасників бойових дій на отримання щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, проте, з 01 січня 1999 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV, яким статтю 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII доповнено частиною в наступній редакції: "Щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком".

Водночас, підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон України від 28 грудня 2007 року № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 12 Закону України № 3551-XII викладено в новій редакції, а саме: "Щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI, визнані неконституційними.

В свою чергу, протягом 2012-2014 років на підставі Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказана обставина є загальновідомою, а тому в силу положень частини 3 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, не потребує доказування.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.

Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В свою чергу, Конституційний Суд України своїм рішенням від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Таким чином, на момент виникнення спірних відносин на підставі рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 відновлено дію частини п`ятої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 № 3551-XII у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року№367-ХІV.

Згідно наданої довідки Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України від 22.06.2021 року №305/429 повідомлено, що перерахування коштів на виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік в розмірі 1491,00 грн учаснику бойових дій ОСОБА_1 здійснювалось на підставі списку наданого Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України. Виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня провадилась за місцем служби, а саме Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено статтею 12 Закону № 3551-XII, що порушує права позивача.

Поряд з цим, суд бере до уваги, відповідно до частини першої статті 17-1 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 05 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім`ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.

Підпунктом 41 пункту 4 вказаного Положення визначено, що Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 05 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII.

Відповідно до пункту 1 Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 січня 2007 року № 65 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 березня 2017 року №349) Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є бюджетною організацією та підпорядковується Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно з підпунктами 3.1, 3.2 пункту 3 цього Положення головними завданням Центру є забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту та обслуговування населення, надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави; підготовка документів для виплати всіх видів соціальної допомоги, житлових субсидій у готівковій формі на придбання твердого і рідкого пічного палива та скрапленого газу, компенсаційних виплат інвалідам, виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших грошових виплат.

Згідно з підпунктом 4.9 пункту 4 Положення Центр відповідно до покладених на нього завдань проводить перерахунки розмірів грошової допомоги (в тому числі у зв`язку з індексацією), забезпечує своєчасну підготовку бухгалтерської та статистичної звітності з використанням уніфікованих програмних засобів.

Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги.

Також, суд зауважує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ. При цьому, вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Таким чином, чинність станом на момент здійснення виплати позивачу разової грошової допомоги постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 року №325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" не може бути підставою для висновку про обґрунтованість розміру виплаченої позивачу разової грошової допомоги до 5 травня, оскільки до спірних правовідносин повинні бути застосовані норми саме Закону № 3551-XII як акту вищої юридичної сили.

Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеним у рішенні Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №440/2722/20, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року.

Суд виходить з того, що позивач у даній справі має статус учасника бойових дій, а не статус особи з інвалідністю, але також має право на пільги, зокрема, право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, виплату якої уповноважений здійснювати відповідач, проте, вказана пільга передбачена не статтею 13, а статтею 12 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тобто дана адміністративна справа відповідає двом ознакам зразкової справи №440/2722/20, а тому, не визнаючи її типовою, під час розгляду слід враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №440/2722/20.

В той же час, Кабінетом Міністрів України у постанові від 08.04.2021 року №325 установлено, що у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 05 травня, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, становить 1491,00 гривень, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п`ятою статті 12 цього Закону.

Таким чином, на час виплати позивачу у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 05 травня одночасно діяли норми Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XIІ та постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року №325.

Аналіз наведених норм чинного законодавства України, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 29 вересня 2020 року у справі №440/2722/20, які підтримані постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року, свідчить про те, що разова грошова допомога до 05 травня у 2021 році повинна виплачуватися учасникам бойових дій у розмірі, встановленому частиною п`ятою статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-ХІV.

При цьому, вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 05 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Таким законом є Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.

За частиною четвертою статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Тобто, вказаний Закон є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком.

Щодо посилань відповідача на те, що жодним нормативно-правовим актом не надано повноважень центру встановлювати розміри щорічної грошової допомоги до 5 травня, оскільки такий розмір визначено постановою Уряду №325, суд зазначає наступне.

У рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Згідно статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі №1-37/2008).

Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Також Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень Європейського Суду з прав людини "Кечко проти України" (заява №63134/00, пункти 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява №67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Таким чином, на переконання суду, відповідач не довів правомірність своїх дій щодо відмови здійснити позивачу перерахунок та виплату щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня 2021 року у розмірі, визначеному статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", натомість позивач довів обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а отже позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) задовольнити.

2.Визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Київської міської державної адміністрації щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі меншому ніж передбачено статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"

3.Зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Київської міської державної адміністрації (03165, місто Київ, проспект Любомира Гузара, будинок 7, код ЄДРПОУ 22886300) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік, виходячи з розміру п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко