Дата документу 24.12.2021 Справа № 315/1591/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 315/1591/20                                         Головуючий у 1 інстанції: Романько О.О.

№ 22-ц/807/3239/21                                         Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року        м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого:                Крилової О.В.

суддів:                Подліянової Г.С.

                       Полякова О.З.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 06 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , подану через представника: адвоката Грону Дениса Сергійовича, до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та трьох відсотків річних,

ВСТАНОВИВ

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди земельних ділянок, стягнення заборгованості з орендної плати та зобов`язання відповідача негайно передати земельні ділянки стягнення боргу за договором позики та трьох відсотків річних.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 12.05.2017 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 в борг 1220 доларів США, що на дату подачі позову складає 34483,30 грн за курсом Національного банку України, який станом на 25.10.2020 становить 28,265 грн за один долар США. Відповідач власноручно написав розписку від 12 травня 2017 року, в якій зазначив про зобов`язання повернути кошти позивачу у строк до 15 листопада 2017 року, тобто фактично сторонами було укладено договір позики. У визначений термін відповідач гроші не повернув, чим допустив однобічну відмову від виконання зобов`язань та істотно порушив умови договору позики.

Посилаючись на незаконність дій з боку відповідача, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу 34 483 грн 30 коп, три відсотки річних у розмірі 3 044 грн 47 коп, витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн 80 коп та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000 грн.

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 06 липня 2021 року позовну заяву задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що апеляційну скаргу вважає необґрунтованою та такою, яка не підлягає задоволенню. Наголошує на тому, що відповідач упродовж терміну існування боргу не оспорював його недійсність та не вимагав повернення останньому власноруч складеної розписки.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 травня 2017 року між позивачем ОСОБА_2  та відповідачем  ОСОБА_3  укладено письмовий договір позики, що підтверджується копією розписки від 12.05.2017 р. (а.с. 5).

Відповідно до умов договору позики від 12.05.2017 р., відповідач ОСОБА_3 взяв в борг у ОСОБА_2 гроші в сумі 1220 доларів США, які зобов`язався повернути у строк з 01 по 15 листопада 2017 року (а.с. 5).

Станом на 30 жовтня 2020 року (дата подачі позову) та на час розгляду справи судом відповідач борг не повернув.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт укладення між сторонами 12.05.2017 р. договору позики підтверджується належним та допустимим письмовим доказом: розпискою відповідача від 12.05.2017 року, а тому суд вважає доведеним факт існування боргового зобов`язання відповідача перед позивачем, невиконаного в строк належним чином.

Також судом зазначено, що при дослідженні письмових документів за даною справою, а саме зі змісту розписки вбачається, що сам відповідач зазначив природу правових відносин, які склалися між сторонами, вказавши, що він взяв кошти саме в борг, зазначив їх розмір та зобов`язувався їх повернути позивачу у визначені строки. Відповідачем не заперечувався сам факт складення ним такої розписки та не спростовувалася справжність підпису останнього в ній.

Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

12 травня 2017 року між позикодавцем ОСОБА_2 та позичальником ОСОБА_1 укладено договір позики у вигляді розписки, засвідчений підписом відповідача одноособово (а.с. 5).

У зазначеній розписці міститься запис такого змісту: «взяв у ОСОБА_2 суму грошей 1220 $ (одна тисяча двісті двадцять доларів США). Зобов`язуюсь повернути з 1 по 15 листопада 2017 р.». Враховуючи зазначене, строк дії даного договору спливає 15 листопада 2017 року, що підтверджується відповідним написом у розписці.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із положеннями статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями частини першої статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до статті 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання, відповідно до статті 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Зобов`язання повинні виконуватись в строк, що передбачений умовами Договору (стаття 530 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц зазначено: «договір позики за своїми правовими ознаками є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і, залежно від установлених результатів, робити відповідні правові висновки».

Судом першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, встановлено факт, що відповідач не виконав умов укладеного із позивачем договору позики, оформленого у вигляді розписки, факт власноручного підписання якої відповідач не оспорює, зробив правильний висновок, що боржник зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням трьох відсотків річних.

Доводи відповідача стосовно того, що він не брав грошові кошти в позику, а брав на зазначену у розписці суму гербіциди не є переконливими з огляду на відсутність доказів на підтвердження даної обставини.

Натомість, вказана розписка містить відомості, що відповідач отримав кошти із зобов`язанням повернення, а не інше майно, зокрема, гербіциди.

Такі висновки суду узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду у справах від 08.10.2020 № 194/1126/18.

У справі, яка переглядається, встановлено, що до моменту спливу строку договору позики відповідач у добровільному порядку не виконав зобов`язання.

Установивши, що факт укладення між сторонами 12 травня 2017 року договору позики підтверджується належним та допустимим письмовим доказом, а саме розпискою відповідача від 12.05.2017 р., суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність факту існування боргового зобов`язання відповідача перед позивачем, невиконаного в строк належним чином та наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32–41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381–383 ЦПК України, апеляційний суд,–

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 06 липня 2021 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2021 року.

Головуючий                                                                О.В. Крилова

Судді:                                                                        Г.С. Подліянова

                                                                               О.З. Поляков