Справа № 643/22711/21

Провадження № 1-кп/643/1601/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2021

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Олійника О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Свешнікової О.О.,

прокурора – Берестової М.В.,

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12021221170002878 від 03.11.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Московського районного суду м.Харкова перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12021221170002878 від 03.11.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова було обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 01.01.2022 року.

Прокурором, у судовому засіданні, було подано і підтримано клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого, на 60 діб, без застосування застави.

Клопотання прокурора обґрунтовується тим, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, що підтверджується наявністю відомостей, які здатні переконати в тому, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення та ґрунтується на відомостях, що об`єктивно пов`язують обвинуваченого із вчиненими кримінальними правопорушеннями (рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»).

На цей час продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч.І ст. 177 КПК України, а саме ризик того, що ОСОБА_1 може переховуватись від суду, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання судом його винуватим (реальне відбуття покарання у вигляді позбавлення волі). Крім того, прошу Суд звернути увагу на те, що обвинувачений неодружений, не має дітей чи інших осіб на утриманні, не навчається, не працевлаштований, а відтак не має міцних соціальних зв`язків, тому відсутні обставини, які б утримували обвинуваченого від втечі.

При цьому небезпека можливості переховування обвинуваченого не є єдиним ризиком та не вимірюється виключно на підставі суворості вироку суду, а поряд із сукупністю інших фактичних обставин, що обґрунтовано доводять наявність й інших ризиків, виправдовують тримання обвинуваченого під вартою.

Так, ОСОБА_1 офіційно не працевлаштований, законних джерел доходу не має, крім того обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, вчиненого з метою незаконного збагачення. Наведене свідчить про існування ризику вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень, зокрема у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Крім цього, прокурор звертає увагу суду на те, що на розгляді Київського районного суду м. Харкова вже перебуває обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК України, про що обвинувачений обізнаний, а тому наведене свідчить про асоціальну спрямованість діяльності обвинуваченого.

Також продовжує мати місце ризик того, що обвинувачений може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні (п. З ч.І ст. 177 КПК України), чинити тиск свідків чи іншим чином спонукати їх до відмови від показань або їх зміни у цьому кримінальному провадженні, оскільки показання свідків є одним із ключових доказів у провадженні.

На підставі викладеного прокурор вважає, що до ОСОБА_1 не може бути застосований інший, більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, оскільки більш м`який запобіжний захід не буде здатним забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та не попередить настання наведених вище ризиків.

Таким чином, на підставі сукупності ризиків, які можуть виникнути під час судового розгляду, прокурор вважає, що до обвинуваченого ОСОБА_1 доцільно застосувати запобіжний захід (продовжити дію обраного) у вигляді тримання під вартою строком до 2 місяців, а саме на 60 діб.

Прокурор у судовому засіданні підтримала заявлене клопотання та просила його задовольнити.

Обвинувачений проти задоволення клопотання заперечував, просив суд змінити запобіжний захід на домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 не заперечував проти розгляду клопотання про продовження (обрання) запобіжного заходу та проведення підготовчого судового засідання без участі захисника.

У судовому засіданні, на уточнюючі запитання суду, обвинувачений пояснив, щодо затримання проживав за адресою реєстрації, разом з матір`ю, братом, сестрою та вітчимом. Батьки розлучені, батько проживає у с. Липці, проте підтримує спілкування із батьком, навчався у машинобудівному коледжі, після 1 курсу бросив навчання, також закінчив ЦПТУ № 3 за спеціальністю електрогазозварювальник, офіційно не працював, підробляв вантажником, батьки не допомагають, у матері проблеми із алкоголем, у батька не складається із роботою, інших джерел доходів не має, тому вдався до діяльності в якій його обвинувачують.

Вирішуючи заявлене клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, заслухавши клопотання та думку сторін кримінального провадження, встановив наступне.

Частиною третьою ст. 315 КПК України, в редакції згідно Рішення Конституційного Суду України від 23.11.2017 року, передбачено, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Виходячи з положень розділу ІІ КПК України, зокрема ст. 131, 176 вказаного Кодексу, запобіжні заходи, в тому числі тримання під вартою, є одними з видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно ч. 1 ст. 333 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Як вбачається з структури розділу IV КПК України, судове провадження у першій інстанції в якості однієї із стадій включає підготовче провадження.

Таким чином, застосування запобіжних заходів під час підготовчого провадження, в тому числі вирішення питання щодо продовження тримання обвинуваченого під вартою на стадії підготовчого провадження, здійснюється згідно з положеннями розділу ІІ КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України, розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою здійснюється згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Частиною п`ятою ст. 199 КПК України передбачено, що слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Таким чином, підставою для продовження тримання особи під вартою є, зокрема, встановлення, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Московського районного суду м.Харкова від 05.11.2021 року відносно ОСОБА_1 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України на 60 діб - до 01.01.2022 року, із визначенням розміру застави у розмірі 181 600 грн.

Обвинувачений ОСОБА_1 у даному кримінальному провадженні обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за яким законом передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.

Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України, розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою здійснюється згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Згідно ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосовано до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років, а також до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Частиною п`ятою ст. 199 КПК України передбачено, що слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Таким чином, підставою для продовження тримання особи під вартою є, зокрема, встановлення, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Суд, перевіривши наявність ризиків, що передбачені ст. 177 КПК України, які вказані у клопотанні прокурора, встановив наступне.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити.

Як обов`язковий критерій застосування запобіжного заходу, в тому числі його продовження, ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.

Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися. Однак в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. Під час встановлення ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи таку поведінку обвинуваченого, суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Судом при оцінці ризиків, на які посилається прокурор у своєму клопотанні на предмет їх зменшення, або з`явлення нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою зазначає, що судовий розгляд кримінального провадження тільки призначено, свідки не допитувались, письмові докази не досліджувались.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд, відповідно до положень ст. 178 КПК України, враховує дані про особу обвинуваченого, відсутність даних про його офіційне працевлаштування, сімейний стан, відсутність осіб, які знаходяться на утриманні обвинуваченого, відсутність законних джерел до існування, відсутність власного житла, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винним, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків, попередження переховуванню від суду, незаконного впливу на свідків, вчинення інших кримінальних правопорушень, суд дійшов висновку, що на даній стадії кримінального провадження ризики здійснення обвинуваченим дій, передбачених у п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та на які посилається прокурор в клопотанні про продовження застосування запобіжного заходу, не зменшились настільки, що вже не могли би виправдовувати подальше тримання обвинуваченого під вартою та жодний з інших, більш м`яких запобіжних заходів, не здатний їм запобігти, а отже підстави для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який відсутні.

Щодо ризику переховування обвинуваченого від суду, суд зазначає наступне.

Суд вважає даний ризик доведений прокурором, оскільки ризик переховування обумовлюється можливістю притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для нього наслідками і суворістю передбаченого покарання, оскільки кримінальне правопорушення, яке передбачене ч. 2 ст. 307 КК, у якому ОСОБА_1 обвинувачується, є тяжким, санкція якого, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.

Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі № 674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012, усвідомлення ймовірності визнання вини особи з висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та є підставою для тримання особи під вартою.

Щодо ризику незаконно впливати на свідків з боку обвинуваченого, суд зазначає наступне.

Також, суд погоджується з доводами прокурора щодо існування ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків. Суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК). За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, а також, у разі необхідності і після цих стадій, під час дослідження судом письмових доказів, оскільки у сторін кримінального провадження може виникнути необхідність для повторного допиту деяких свідків, у разі задоволення судом такого клопотання. На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, адже за наслідками ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, обвинувачені стають обізнаними про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні.

Щодо ризику вчинити інші кримінальні правопорушення обвинуваченим, суд зазначає наступне.

Суд погоджується з доводами прокурора щодо продовження існування ризику вчинення інших кримінальних правопорушень обвинуваченим, у тому числі з корисливих мотивів, у зв`язку відсутністю законних джерел доходу, що вказує на наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Також, суд враховує, що батьки обвинуваченого не працюють, не допомагають йому, роботи обвинувачений не має, що підштовхнуло його до незаконної діяльності у сфері обігу наркотичних засобів. Крім того, судом враховано, що на розгляді у Київському районному суді м. Харкова перебуває ще один обвинувальний акт, відповідно до якого він обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 307 КК України.

Будь-яких інших доказів, які б свідчили про зменшення ризиків, передбачених у п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, вказаних у клопотанні прокурора у суду відсутні.

За таких обставин, у суду відсутні докази про можливість запобігання тим ризикам на які посилається прокурор шляхом зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.

Під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, судом було враховано прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (пункт 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі «Шишков проти Болгарії», пункт 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі «Тасе проти Румунії»).

Крім того, беручи до уваги прецедентну практику Європейського суду з прав людини, ризики не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), та мають підтверджуватися фактичними даними. При цьому такі дані, на думку суду, повинні свідчити про можливості існування певних підозр, щодо таких ризиків тобто вірогідності настання наслідків, запобіжниками яких вони є. А отже, розглядаючи клопотання, судом було враховано ті фактичні дані, які, на його думку, є доказами в розумінні положень ч. 1 ст. 177 КПК України.

На думку суду, саме обраний запобіжний захід - тримання під вартою, відповідає завданням кримінального провадження, визначеного ст. 2 КПК України, меті застосування запобіжного заходу даним щодо обвинуваченого, встановленим обставинам - усунути ризики, які є запобіжником саме належної процесуальної поведінки.

Враховуючи наведене, оскільки вказані у клопотанні прокурора ризики продовжують існувати, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків, суд на даній стадії судового провадження вважає за доцільне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого до 17 лютого 2022 року включно.

Згідно ст. 205 КПК України, ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Керуючись ст. 196, 197, 205, 331, 372, 395 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Призначити до судового розгляду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України у відкритому судовому засіданні в приміщенні Московського районного суду м. Харкова 23.12.2021 о 10 годині 30 хвилин.

В судове засідання викликати учасників кримінального провадження.

Клопотання прокурора про обрання (продовження) строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 - задовольнити.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраний обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів з моменту постановлення цієї ухвали.

Строк дії ухвали встановити до 17 лютого 2022 року включно.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Ухвала, в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим у той самий строк з моменту вручення йому копії ухвали суду.

Повний текст ухвали оголошений 24 грудня 2021 року о 13 годині 00 хвилин.

Суддя - О.О. Олійник