ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/5055/21

          Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Верхньорогачицької селищної ради Херсонської області Жованика Руслана Вікторовича про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі – позивачі) звернулись до суду із позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Верхньорогачицької селищної ради Херсонської області Жованика Руслана Вікторовича (далі – відповідач, державний реєстратор), в якому просять:

- визнати протиправним та скасувати рішення №59412606 від 22.07.2021р. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень постановлене державним реєстратором;

- зобов`язати державного реєстратора зареєструвати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою за кадастровим номером 6521581100:02:001:0337 площею 49,6 га, з яких 48,1 га рілля, 1, 2 га лісосмуга, 1, 2 га господарські шляхи, для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Зеленівської сільської ради Верхньорогачицького району Херсонської області по 1/3 частині за кожним на підставі рішення Верхньорогачицького районного суду Херсонської області від 30.03.2020р.

Мотивуючи заявлені вимоги позивачі зазначають, що рішенням Верхньорогачицького районного суду Херсонської області від 30.03.2020р. (справа №651/753/19), що набрало законної сили, за позивачами визнано право довічного успадковуваного володіння наведеною вище  земельною ділянкою в порядку спадкування за законом. Звернувшись до відповідача з приводу державної реєстрації наведеного права, позивачі отримали відмову, оформлену спірним рішенням, яка мотивована посиланням на ст. 24. ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. п. 18 та 23 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015р. №1127. Позивачі стверджують, що вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації речових прав визначений частиною 1 статті 24 наведеного Закону та налічує 13 пунктів, між тим у спірному рішенні не зазначено конкретного пункту, натомість державний реєстратор обмежився лише узагальненим посиланням на статтю в цілому. Водночас, посилання на п. 23 наведеного Порядку позивачі вважають недоречним, так як саме цей пункт вимагає від відповідача за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», прийняти відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування. Позивачі переконані в тому, що сукупність наведених обставин свідчить про незаконність спірного рішення.

Ухвалою суду від 10.09.2021р. позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення її недоліків.

Ухвалою суду від 05.10.2021р. у справі відкрито загальне позовне провадження. Призначено підготовче засідання на 21.10.2021р.

18.10.2021р. канцелярією суду зареєстровано відзив, в якому державний реєстратор не погоджується із доводами, викладеними у позовній заяві, при цьому зазначає, що перелік речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації визначений ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», втім відповідний перелік не містить норм, які б передбачали обов`язок державної реєстрації права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою. З огляду на те, що законодавством не передбачено для суб`єктів державної реєстрації прав обов`язку здійснювати державну реєстрацію права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наведене вказує на законність спірного рішення та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Ухвалою суду від 21.10.2021р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, з урахуванням його відкладення, на 11.11.2021р.

Сторони подали заяви, в яких просять здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні.

Відтак, керуючись приписами ч. 3 ст. 194 та ч. 9 ст. 205 КАС України, суд здійснюватиме розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням від 30.03.2020р. Верхньорогачицького районного суду Херсонської області (справа №651/753/19) визнано за позивачами право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 49,6 га, з яких 48,1 га рілля; 1,2 га лісосмуга; 1,2 га господарські шляхи, для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Зеленівської сільської ради Верхньорогачицького району Херсонської області по 1/3 частині за кожним, згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення 12 сесії Зеленівської сільради народних депутатів 21 скликання №73 від 26.02.1993р., ОСОБА_4 , що зареєстрований в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №6, в межах згідно з планом землекористування, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Верхній Рогачик Херсонської області.

07.08.2020р. рішення набрало законної сили.

На підставі означеного рішення позивачі звернулись до державного реєстратора прав на нерухоме майно Верхньорогачицької селищної ради Херсонської області Жованика Руслана Вікторовича із заявою (вх. №46838147 від 20.07.2021р.) про державну реєстрацію права довічного успадковуваного володіння землею, визначеного наведеним судовим рішенням.

Рішенням державного реєстратора Жованика Р.В. від 23.07.2021р. №59412606 позивачам відмовлено у проведенні державної реєстрації означеного права з тої підстави, що згідно приписів  ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заявлене право відсутнє у переліку прав, які підлягають державній реєстрації.

Не погоджуючись із правомірністю наведеного рішення, позивачі звернулись до суду із позовом про визнання його протиправним та скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Згідно ч. 2  ст. 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав здійснюється у порядку визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-ІV від 01.07.2004р. (далі – Закон №1952-ІV) та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015р. (далі – Порядок №1127).

Відповідно до п. 1 ч. 1 Закону №1952-ІV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах (ч. 3 ст. 10 Закону №1952-ІV).

Під час проведення реєстраційних дій державний реєстратор обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи (п. 4 ч. 3 ст. 10  Закону №1952-IV).

Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії (ч. 2 ст. 12 Закону №1952-IV).

Державна реєстрація прав проводиться, зокрема, в такому порядку: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень (ч. 1 ст. 18 Закону №1952-ІV).

Частиною 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку (ч. 4 ст. 18 Закону №1952-IV).

Державній реєстрації прав підлягають:

- право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва;

- речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності (крім права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов`язань); інші речові права відповідно до закону (п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Закону №1952-IV).

Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону №1952-IV).

Частиною 1 статті 24 Закону №1952-ІV встановлено перелік підстав відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зокрема, державний реєстратор приймає рішення про відмову у реєстрації прав у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України (ч. 13 ст. 15 Закону № 1952-IV).

Постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015р. затверджений порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За приписами п. 12 наведеного Порядку, під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Виходячи із системного аналізу наведених вище норм Закону №1952-IV та Порядку №1127 суд зазначає, що при прийнятті заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор перевіряє їх на наявність підстав для зупинення розгляду заяви чи відмови у реєстрації прав. При цьому, підставою для безумовного проведення державної реєстрації речового права є наявність судового рішення, яке набрало законної сили, щодо набуття заявником права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Як установлено судом за результатами дослідження матеріалів справи, підставою для звернення позивачів до державного реєстратора послугував факт набрання законної сили судовим рішенням, яким за ними визнано право довічного успадковуваного володіння відповідною земельною ділянкою, що у свою чергу безумовно створює для відповідача обов`язок зареєструвати за позивачами речове право, визначене таким судовим рішенням.

Водночас, щодо правової приводи права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Вказане право започатковане з 18.12.1990р. після прийняття Земельного кодексу Української РСР, відповідно до якого у довічне успадковуване володіння земля надавалася громадянам Української РСР для ведення сільського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва, традиційних народних промислів, у разі одержання у спадщину житлового будинку або його придбання (ст. 6 ЗК УРСР).

Статтею 50 цього Кодексу було встановлено, зокрема, що громадянам Української РСР, які виявили бажання вести сільське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їхніх сімей, надаються за їхнім бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

У 1992р. в Україні відбулась земельна реформа, в результаті якої законодавство, що регулює земельні відносини, зазнало значних змін. Земельний кодекс України в редакції від 13.03.1992 р. не передбачав такого виду права як довічне успадковане володіння земельною ділянкою. Між тим, згідно п. 8 постанови Верховної Ради України від 13.03.1992р. №2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005р. №5-рп визначено, що Земельним кодексом Української РСР від 18.12.1990р. запроваджено нову форму володіння землею — довічне успадковуване володіння. Земельний кодекс України в редакції від 13.03.1992р. закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їхній вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, довічного успадкованого володіння або тимчасового користування. При цьому, в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

З наведеного вище слідує, що особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, сьогодні також має законне право на таке володіння.

Беручи до уваги перехідні положення п. 8 вказаної постанови Верховної Ради України та рішення Конституційного Суду України, оскільки таке право володіння зберігається у користувачів земельної ділянки, а в чинному законодавстві відсутні норми, які регулюють право довічного успадковуваного володіння, до таких правовідносин мають застосовуватися норми, які були чинними на момент існування на законодавчому рівні такого права.

На відміну від права постійного користування землею, норми Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990р. встановлювали порядок та право успадкування земельної ділянки, яка була у спадкодавця на праві довічного успадковуваного володіння. Особливістю права довічного успадковуваного володіння є те, що саме на заміну такого права, яке закріплювалося ст. 6 Земельного кодексу РСР від 18.12.1990р., було замінено на право приватної власності, яке трансформувалося у ст. 6 Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992р., оскільки в радянські часи не було приватного права на землю.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою — це «квазіправо» власності з певними обмеженнями, але з правом його успадкування.

Відтак, посилання відповідача на приписи ст. 4 Закону №1952-IV, як на підставу для відмови у проведенні державної реєстрації за позивачами права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, суд вважає необґрунтованим, так як набуте позивачами речове право прирівнюється до права приватної власності у розумінні чинної (станом на момент розгляду справи) редакції Земельного коедксу України, у зв`язку із чим підлягає державній реєстрації згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону, так як визнане судовим рішенням, що набрало законної сили.

При цьому, суд критично ставиться до того, що у спірному рішенні відповідачем не зазначено конкретної підстави для відмови у проведенні державної реєстрації речового права, натомість наявне посилання на ст. 24 Закону №1952-IV, в той час як означена стаття налічує 13 підстав для відмови у проведенні державної реєстрації  прав.

Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені  Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед  законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція, зокрема у межах справ №806/1049/15, № 509/4156/15-а, № №804/4435/16, згідно якої, приймаючи рішення, відповідний орган повинен навести усі підстави його прийняття у вказаному рішення. Водночас, рішення суб`єкта владних повноважень вважається прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, якщо належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні не наведено.

Таким чином, суддя вважає, що наведені вище обставини вказують на протиправність спірного рішення, у зв`язку із чим рішення державного реєстратора №59412606 від 22.07.2021р. підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 1 ч. 1  ст. 5 КАС України  способом захисту прав особи від протиправної дії є визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень  та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 1  ст. 90 КАС України    передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1  ст. 77 КАС України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених  ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2  ст. 77 КАС України).

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підлягає повному задоволенню.

Судові витрати розподілити згідно приписів ч. 1 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 9,  14,  73-78,  90,  143,  242-246,  250,  255,  262 КАС України, суддя

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) до державного реєстратора прав на нерухоме майно Верхньорогачицької селищної ради Херсонської області Жованика Руслана Вікторовича (74402, Херсонська обл., Каховський район, смт. Верхній Рогачик, вул. Ювілейна, 56) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Верхньорогачицької селищної ради Херсонської області Жованика Руслана Вікторовича  №59412606 від 22.07.2021р. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Верхньорогачицької селищної ради Херсонської області Жованика Руслана Вікторовича зареєструвати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою за кадастровим номером 6521581100:02:001:0337 площею 49,6 га, з яких 48,1 га рілля, 1, 2 га лісосмуга, 1, 2 га господарські шляхи, для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Зеленівської сільської ради Верхньорогачицького району Херсонської області, по 1/3 частині за кожним на підставі рішення Верхньорогачицького районного суду Херсонської області від 30.03.2020р.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. за рахунок бюджетних асигнувань з державного реєстратора прав на нерухоме майно Верхньорогачицької селищної ради Херсонської області Жованика Руслана Вікторовича.

Стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. за рахунок бюджетних асигнувань з державного реєстратора прав на нерухоме майно Верхньорогачицької селищної ради Херсонської області Жованика Руслана Вікторовича.

Стягнути на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. за рахунок бюджетних асигнувань з державного реєстратора прав на нерухоме майно Верхньорогачицької селищної ради Херсонської області Жованика Руслана Вікторовича.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була  подана  у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                                                                           С.В. Гомельчук

кат.  109040000