2014/2-282/11

6/621/93/21

                                                                          УХВАЛА

                                        іменем України                                        

24 декабря 2021 года                                        м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області у складі:

судді - Бібіка О.В.

за участю секретаря - Попіка С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Змієві подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича про примусове проникнення до житла боржника, -

                                                            В С Т А Н О В И В :

23.12.2021 до Зміївського районного суду Харківської області надійшло подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Ю.В. про примусове проникнення до житла боржника, обґрунтоване тим, що на його виконанні перебуває виконавче провадження № 67776808 з примусового виконання виконавчого листа № 2-282/11 від 03.11.2011 року, виданого Зміївським районним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованості за кердитним договором № 6/4/26/007/480-К/687 від 25.07.2007 у розмірі 760996,21 грн. Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 05.12.2019 замінено стягувача на ТОВ "Фінансова компанія "Гефест". В ході виконання рішення встановлено, що вжиті виконавцем заходи щодо звернення стягнення на кошти та рухоме майно боржника не призвели до очікуваного результату у вигляді повного та фактичного виконання обов`язків боржника за виконавчими документами, у зв`язку з чим виникла необхідність звернутись до суду з поданням про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння, з метою пошуку та звернення стягнення на рухоме майно боржника, яке не підлягає державній реєстрації, опису та арешту такого майна.

Відповідно до ст. 439 ЦПК України суд розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, негайно, але не пізніше наступного дня з дня його надходження до суду, без повідомлення (виклику) сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного чи приватного виконавця.

Згідно із ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки ст. 439 ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. Судове засідання у даному випадку не проводиться.

Відповівдно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку з неявкою учасників справи.

Ознайомившись з матеріалами справи, суд дійшов наступного.

Пункт 6 частини 1 статті 4 Закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та пункт 4 частини 1 статті 2 Закону «Про виконавче провадження» встановлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов`язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями. Відповідно до ст. 1 Закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі — рішення) — сукупність дій, визначених у цьому законі органів й осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та в передбачених цим законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника-фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку з залученням працівників поліції, вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення.

Згідно частини 2 статті 30 Конституції України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду. Однак, конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства.

Обмеження права особи на недоторканність житла , яке визначено в Конституції України і міжнародно-правових актах визнається легітимним втручанням держави в права людини з метою забезпечення загального блага.

Невід`ємною засадою виконавчого провадження відповідно до п.2 ч.1 ст.2 ЗУ «Про виконавче провадження» є обов`язковість виконання рішення суду, а згідно ст.18 вказаного закону виконавець зобов`язаний вживати передбачені цим законом заходи щодо примусового виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 439 ЦПК України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» та процесуальних норм дає підстави для висновку про законодавче збалансування прав як особи, що ініціює питання звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано.

При цьому, питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння вирішується не інакше як шляхом прийняття вмотивованої ухвали суду з додержанням принципу верховенства права. Судове рішення про надання дозволу на проникнення до житла чи іншого володіння боржника має бути вмотивованим, тобто суду мають бути надані переконливі докази того, що виконавець вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до майна, проте це не дало результатів.

На обгрунтування доводів привтаним виконавцем надано наступні докази:

Виконавчий лист, виданий Зміївським районним судом Харківської області від 17.08.2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором № 6/4/26/2007/840-К/687 від 25.07.2007 у розмірі 760996, 21 грн (а.с. 90-91)

Постанову про відкриття виконавчого провадження № 67776808 від 06.12.2021 на підставі виконавчого листа № 2-282/11, виданого Зміївським районним судом Харківської області 03.11.2011 та супровідний лист про направлення вказаної постанови на адресу ОСОБА_1 (а.с. 92-95)

Постанову про арешт коштів боржника серії ВП № 67776808 від 06.12.2021 (а.с. 99-100)

Акт приватного виконавця серії ВП № 67776808 від 20.12.2021, з якого вбачається, що 07.12.2021 за вих. № 18123 боржнику направлено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67776808, якою боржника зобов`язано протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження подати виконавцю декларацію про доходи та майно, попередити боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відмостей та з`явитися до виконавця для повідомлення контактного номера телефону з метою узгодження дати та часу допуску в усатнволеному законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується для проведення виконавчих дій. Станом на 20.12.2021 боржник за викликом не прибув, причини неявки не повідомив, декларацію про доходи та майно не подав (а.с. 106)

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкті нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі - продажу серії ВЕО № 906576 від 25.07.2007, посвідченого Печенізькою держнотконторою р.н. 1092 (а.с. 108)

Відповідно до ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 18 ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади й органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території країни, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами.

Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень – складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

За позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України (абзац 15 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст. 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

У зв`язку із наведеним, суд приходить до висновку про те, що подання про примусове проникнення до житла підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 18,19,22 Закону України "Про виконавче провадження",ст.ст. 260, 261, 439 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Міністерства юстиції України Близнюкова Юрія Володимировича - задовольнити.

Надати дозвіл приватному виконавцю виконавчого округу Харківської області Міністерства юстиції України Близнюкову Юрію Володимировичу на примусове проникнення до житла, що належить на праві власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя: