07.12.2021

Справа №489/4450/20

Провадження №2/489/494/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2021 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань - Бодюл А.О.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , відповідача - ОСОБА_3 , представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності, усунення перешкод у користуванні

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом, яким просила суд: встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з початку 2001 року по літо 2020 року; визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 та транспортний засіб марки Hyundai Tucson, Vin - НОМЕР_1 , рік випуску 2006, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 та Ѕ частки автомобіля марки Hyundai Tucson, Vin - НОМЕР_1 , рік випуску 2006, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; стягнути з відповідача судові витрати. Мотивуючи свої вимоги тим, що вона з відповідачем проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з початку 2001 року по літо 2020 року. У період перебування з відповідачем у шлюбних відносинах у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також, в цей період, ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 та транспортний засіб марки Hyundai Tucson, Vin - НОМЕР_1 , рік випуску 2006, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Відповідач на теперішній час чинить перешкоди у користуванні спірним майном. Добровільно зробити поділ спільного майна не бажає.

10 березня 2021 року від позивачки надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить, крім первісних позовних вимог: визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 : холодильник марки LG GW-F499BNKZ вартістю 14869,00 грн., телевізор марки LG 42LM660T вартістю 11476,00 грн., праску марки Filips GC 4887/00 вартістю 1500,00 грн., комп`ютер марки Bravis 153.25 вартістю 8254,00 грн., монітор марки Samsung SM 2033SN вартістю 2700,00 грн., принтер марки Samsung SCX-4300 вартістю 5200,00 грн., пральну машину марки LG Smart вартістю 14000,00 грн., меблі в дитячу кімнату (шафи - 2 шт, стіл письмовий, диван), загальною вартістю 3000,00 грн., тумбу - камін вартістю 2000,00грн., шафу-купе вартістю 6000,00 грн.; у порядку поділу майна подружжя виділити у власність ОСОБА_1 : меблі в дитячу кімнату (шафи - 2 шт, стіл письмовий, диван), загальною вартістю 3000,00 грн., телевізор марки LG 42LM660T вартістю 11476,00 грн., праску марки Filips GC 4887/00 вартістю 1500,00 грн., комп`ютер марки Bravis 153.25 вартістю 8254,00 грн., монітор марки Samsung SM 2033SN вартістю 2700,00 грн., принтер марки Samsung SCX-4300 вартістю 5200,00 грн.; усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення в квартиру та передачі ключів від квартири.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вказує, що позивачка зазначає, що шлюбні відносини між нею та відповідачем почалися з початку 2001 року і тривали до літа 2020 року. Проте, вказане твердження не відповідає дійсності, оскільки з 28.11.1986 по 26.02.2002, він був прописаний і проживав у батьків за адресою: АДРЕСА_2 , в цей період часу він з позивачкою взагалі не був знайомий. 26 лютого 2002 року він зареєструвався та фактично проживав у придбаному ним 10.10.2001, будинку АДРЕСА_3 . З позивачкою він познайомився в кінці 2002 року, вони зустрічалися, однак продовжували проживати окремо, кожен за місцем свого проживання, спільне господарство не вели. Позивачка на той час проживала у належній їй квартирі АДРЕСА_4 . 02.11.2004 він зареєструвався та почав проживати у придбаній ним 15.10.2004, квартирі АДРЕСА_1 . Приблизно у 2005 році, до нього переїхала проживати позивачка з сином. 01.02.2013 позивачка з сином були зареєстровані у вказаній квартирі. За період спільного проживання, вони з позивачкою розходилися, остаточно сімейні відносини припинені 08.01.2019, хоча вони продовжували проживати в одній квартирі. 02.03.2021 позивачка виїхала у невідомому напрямку, забрала при цьому майже всю побутову техніку та меблі. З усієї переліченої у позові побутової техніки залишилися лише холодильник LG GW-F499BNKZ та пральна машинка Direct Drive. Квартиру АДРЕСА_1 він придбав 15.10.2004 за кошти отримані від продажу житлового будинку АДРЕСА_3 , який належав йому на праві приватної власності, який був придбаний за кошти надані батьками до початку фактичних відносин з позивачкою. Щодо позовної вимоги про визнання об`єктом спільної сумісної власності та визнання по Ѕ частки за кожним автомобіля Hyundai Tucson, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зазначає, що вказаний автомобіль був придбаний та зареєстрований 16.05.2019 за його особисті кошти, які він отримав в борг та вже після припинення сімейних стосунків з позивачкою. Щодо поділу побутової техніки, зазначає, що у нього залишилося тільки холодильник LG GW-F499BNKZ та пральна машинка Direct Drive, все інше забрала позивачка коли виїхала з квартири. Таким чином фактично відбувся поділ майна.

Від представниці позивачки надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. зазначає, що позивачка з відповідачем проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з початку 2001 року до літа 2020 року. У період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу сторін в інтересах сім`ї, за спільні кошти було придбано рухоме та нерухоме майно, зазначені в позові. Відповідач у відзиві зазначає, що спірна квартира була придбана ним за кошти, які отримані від продажу житлового будинку АДРЕСА_3 . Вказаний житловий будинок нібито придбаний ним за кошти, які надані його батьками 10.10.2001 до знайомства з позивачкою. Вказане не відповідає дійсності, оскільки сторони вже проживали однією сім`єю з початку 2001 року, мали спільний побут, вели спільне господарство, мали спільні витрати, купували майно для спільного користування, придбали вказаний житловий будинок за спільні кошти, приймали участь у витратах на утримання житлового будинку, ремонтували його. 28.08.2004, вказаний житловий будинок був проданий. За кошти отримані від продажу будинку була придбана сторонами спірна квартира. В 2017 році сторонами за спільні кошти був придбаний транспортний засіб, який 16.05.2019 був зареєстрований за відповідачем. Додані до матеріалів справи розписки не є належними та допустимими доказами, оскільки вони, зокрема, не містять терміну повернення позики. Крім того, відповідачем не доведено, що нібито отримані ним вказані позики в 2019 році, доказами яких на його думку є вказані розписки, витрачені ним на придбання спірного транспортного засобу придбаного ще у 2017 році.

Ухвалою суду від 25.09.2020, забезпечено позов шляхом накладення арешту.

Ухвалою суду від 12.10.2020, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 19.01.2021, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні правовідносини.

Позивач вказує на те, що вона з ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з початку 2001 року по літо 2020 року, мають спільну дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За період сумісного проживання ними було придбано рухоме та нерухоме майно, яке вона вважає спільно набутим.

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідним сином ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с. 10).

Позивачем долучено до матеріалів справи медичну картку малолітнього ОСОБА_5 , з якої вбачається, місце проживання останнього: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 .

З картки форми Б вбачається, що за адресою: АДРЕСА_5 зареєстровані: ОСОБА_3 з 02 листопада 2004 року; дружина ОСОБА_1 з 01 лютого 2013 року; син ОСОБА_5 з 01 лютого 2013 року.

Позивачка в своєму позові зазначає, що у період перебування з відповідачем у шлюбних відносинах ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 та транспортний засіб марки Hyundai Tucson, Vin - НОМЕР_1 , рік випуску 2006, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відповідач в своєму позові вказує, що квартира АДРЕСА_1 придбана за кошти, отримані від продажу житлового будинку АДРЕСА_3 , який належав йому на праві приватної власності з 10.10.2001 року, який був придбаний за кошти, надані його батьками.

10 жовтня 2001 року на Миколаївській універсальній товарно-сировинній біржі зареєстрований Договір № 3274-Л купівлі - продажу нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , відповідно до якого ОСОБА_3 купив у ОСОБА_6 житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами та будівлями АДРЕСА_3 , зареєстрований в ММБТІ 12.10.2001 за реєстровим № 8050.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12.07.2004, визнано дійсним договір купівлі - продажу нерухомого майна цілого житлового будинку АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 10.10.2001, зареєстрованого за реєстровим № 3274-Л Миколаївською універсальною товарно-сировинною біржею.

28 серпня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 укладено Договір купівлі - продажу житлового будинку, а саме житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами та будівлями АДРЕСА_3 .

Вказаний договір купівлі - продажу житлового будинку посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Поліщук Л.В., 28.08.2004, та зареєстрований в реєстрі за № 2190.

15 жовтня 2004 року між ОСОБА_8 на ОСОБА_3 укладено договір купівлі - продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_3 купив у ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір купівлі - продажу був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Поліщук Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 2608.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 07.09.2020, вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу від 15.10.2004 року посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Поліщук Л.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2608.

Позивачка вказує, що транспортний засіб марки Hyundai Tucson, реєстраційний номер НОМЕР_2 був придбаний сторонами за спільні кошти у 2017 році.

Відповідач зазначає, що спірний транспортний засіб придбаний ним у 2019 році за кошти отримані ним в позику.

Згідно розписок від 20.02.2019 та від 03.03.2019, ОСОБА_3 запозичено грошові кошти на придбання автомобіля у загальному розмірі 3700 доларів США.

Представниця позивачки вказує, що вказані розписки не неналежними та не допустити доказами, оскільки, зокрема, не містять строку повернення позики.

З свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , вбачається, що транспортний засіб марки Hyundai Tucson, Vin - НОМЕР_1 , рік випуску 2006, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_3 з 16 травня 2019 року. Перша реєстрація якого здійснена 16 травня 2019 року.

Позивачкою долучено до матеріалів справи документ щодо транспортного засобу, в якому містяться відомості щодо оформлення транспортного засобу Hyundai Tucson, Vin - НОМЕР_1 , рік випуску 2006, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 .10.2017 року на теріторії Польщі та зазначено двох осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 АДРЕСА_6 .

З наряду - замовлення на доставку товару № П55-010806 від 19.12.2012, вбачається, що замовником на доставку за адресою: АДРЕСА_5 , холодильника марки LG GW-F499BNKZ, вартістю 14869,00 грн., є ОСОБА_1 .

Згідно видаткової накладної № П55-001923 від 06.03.2013, ОСОБА_1 було придбано телевізор марки LG 42LM660T та додатки до телевізора, загальною вартістю 11476,00 грн.

ОСОБА_1 було придбано комп`ютер марки Bravis 153.25 вартістю 8254,00 грн., монітор марки Samsung SM 2033SN вартістю 2700,00 грн., принтер марки Samsung SCX-4300 вартістю 5200,00 грн., що підтверджується Договором купівлі-продажу № НФМ-41506 від 30.12.2009 та товарним чеком № НФМ-41506 від 30.12.2009.

В лютому 2013 році між ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_11 були укладені Договори купівлі - продажу метало пластикових вікон. У вказаних договорах зазначено її місце проживання: АДРЕСА_5

Відповідно до товарного чеку № 7/09 від 07.09.2010, було придбано комп`ютерний кутовий стіл на суму 5600,00 грн.

Відповідач в своєму відзиві зазначає, що у нього залишилися тільки холодильник LG GW-F499BNKZ та пральна машинка Direct Drive, все інше забрала позивачка коли виїхала з квартири.

На підтвердження зазначеного суду надано фотознімки, відповідно до яких вбачається частково відсутні меблі.

Відповідно до листа відділення поліції № 2 Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Миколаївській області від 10.03.2021 за вих. № 4114/52-2021, ОСОБА_12 звертався до відділку поліції з заявою, в якій просив прийняти міри до цивільної дружини ОСОБА_1 , яка без відома забрала речі з квартири. На підставі вказаної заяви була проведена перевірка, в ході якої було прийнято рішення про припинення подальшого розгляду у зв`язку з відсутністю складу злочину.

З трудової книжки позивачки серії НОМЕР_6 , ОСОБА_1 офіційно працювала в Центральному районному управлінні Пенсійного фонду України в м. Миколаєві з 24 квітня 2001 року по 30 листопада 2006 року та з 01 грудня 2006 року по 30 грудня 2011 року в Ленінському районному управлінні Пенсійного фонду України в м. Миколаєві.

В період часу з 30.12.2011 по 13.11.2017, відсутні відомості щодо працевлаштування позивачки ОСОБА_1 .

З трудової книжки відповідача серії НОМЕР_7 , ОСОБА_3 офіційно працював водієм третього класу ВАТ «Астра - транс» з 28.02.2001 по 30.08.2005 та з 02.06.2016 по теперішній час водієм транспортних засобів третього класу ТОВ «Никобус».

Згідно довідки ТОВ «Никобус» від 30.03.2021 за вих. № 00000000001, ОСОБА_3 працює в ТОВ «Никобус» з 02.06.2016 по теперішній час на посаді водія транспортного засобу. Дохід за період з 01.01.2019 по 28.02.2021 склав 102 858,61 грн.

Відповідач ОСОБА_3 пояснив, що з ОСОБА_1 вони познайомились у серпні 2001 р., через рік почали проживати разом у приватному будинку, проживали разом, однією родиною з 2002 р. по 2019 р. У березні 2021 р. ОСОБА_1 разом з сином виїхала. Вона платила комунальні послуги.

При цьому відповідач жодним чином не заперечив, що з відповідачкою вони мешкали як родина, вели спільний побут, вели господарство, тощо.

Позивачка зазначила, що з 2000 року вони почали жити разом з відповідачем, спочатку недовгий час мешкали у його батьків, потім придбали будинок по АДРЕСА_3 у 2001 році. Згодом продали будинок та придбали квартиру по АДРЕСА_3 . У 2017 році разом їздили до Польщі для придбання автомобілю, переоформили його на державні номери вже в 2019 році. За весь час сумісного проживання вони мешкали як подружжя, вели спільне господарство , побут, несли витрати по утриманню майна. У відносинах у них народилась дитина. Фактично повністю вона виїхала з квартири від відповідача в квітні 2021 року, оскільки сумісне проживання вже було неможливим.

З метою встановлення факту спільного проживання позивача з відповідачем були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_13 повідомила, що з ОСОБА_1 знайома з 1997 р., працювали разом у Казначействі. Потім вона познайомила її з ОСОБА_3 , приблизно у 1998 р. З 2000 р. вони мешкали з батьками ОСОБА_3 , потім купили будинок, там народився син, потім продали будинок та переїхали у квартиру. Їх сім`ї дружили, святкували разом дні народження. Вона була у гостях сестри ОСОБА_3 , також багато разів була в будинку. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вона вважала сім`єю, вони жили як родина. У квартирі по АДРЕСА_7 , вона також була, знає, що вони купували машину, вони позичали у неї 400 доларів США, але точно не знає чи на покупку автомобіля, чи на оформлення документів. У 2020 р. вона була на дні народженні ОСОБА_1 , вони були разом. На теперішній час ОСОБА_1 винаймає квартиру, своєї квартири у неї немає. ОСОБА_3 зустрів іншу жінку та вигнав ОСОБА_1 , вона не знала, що вони не розписані.

Свідок ОСОБА_16 зазначив, що він знайомий з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , знає їх з 2004-2005 р. Більше спілкувався з ОСОБА_1 , зустрічав її у дворі, під`їзді, вона постійно проживала у квартирі, була головою ОСББ. Він сприймав, що вони проживали однією родиною. Наразі, близько року ОСОБА_1 не проживає у квартирі.

Свідок ОСОБА_17 пояснив, що проживає постійно у будинку з 1972 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заселилися у квартиру як сім`я, вона познайомилася з ними коли їх сину було 1,5 -2 р., їх квартира близько по сусідству. З моменту знайомства ОСОБА_1 постійно проживала у цій квартирі, вона з нею часто спілкувалися як сусіди. Вона вважала їх однією сім`єю. Наразі ОСОБА_1 у квартирі не проживає, переїхала, оскільки у неї з ОСОБА_3 почалися конфлікти. Про те, що вони не були розписані вона не знала.

Свідок ОСОБА_18 зазначила, родину ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знає з травня 2005 року, вони дружили, вона була у гостях, святкували разом свята, Новий рік, знає їх як родину. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 купували разом машину, близько 5 років назад, їздили купувати її за кордон, спочатку машина була на польських номерах, потім переоформили. У 2021 р. вона допомогала ОСОБА_1 перевозити її речі у з`ємну квартиру, оскільки вона виїхала і це було неочікувано та спонтанно.

Свідок ОСОБА_19 надала пояснення, що вона з чоловіком купили у 2001 р. будинок по АДРЕСА_3 . У березні 2002 р. у цей будинок переїхав син. До цього, з першою дружиною, син жив у них. У 2003 р. він став жити з ОСОБА_1 у будинку до 2004 р., після чого ОСОБА_3 продав будинок за 27000 та купив квартиру по АДРЕСА_8 , зробив ремонт, купив техніку. Вона пам`ятає ОСОБА_1 з 2003 р., вона була вже вагітна. ОСОБА_1 вона сприймала як невістку. 02 березня 2021 р. ОСОБА_1 виїхала з квартири.

Свідок ОСОБА_21 пояснив, що у 1991 р. вони з ОСОБА_3 одружилися, у цьому ж році народився син. Вони мешкали разом з батьками ОСОБА_3 , відкладали гроші на купівлю будинку. У 1998 р. вони розлучилися і вона з сином прописалися мешкати у гуртожиток. У 2001 р., восени, був куплений будинок, але вони вже разом не проживали. Син навідував батька у будинку. У 2002 р. вона дізналася, що у ОСОБА_3 є інша жінка, з якою він проживає у будинку, у них народилася дитина. Син приходив до батька, який мешкав з жінкою та дитиною і в будинок, і в квартиру. З ОСОБА_3 вона спілкувалася раз чи два на рік, з матір' ю частіше.

Свідок ОСОБА_22 повідомив, що знає ОСОБА_3 з дитинства, ОСОБА_1 знає з Нового року 2009 р., сприймав їх як сім`ю. Вони жили разом до 2019 р., у цьому році він носив їм вечерю, тоді між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відбулася сварка і наступного року ОСОБА_3 приніс вечерю йому. ОСОБА_3 проживав сам у своєму особистому будинку, ОСОБА_1 вже проживала у квартирі. Спілкувалися вони не часто, 5-10 разів на рік, переважно зустрічалися на АДРЕСА_9 він був один раз. ОСОБА_3 розповідав про покупку квартири, позичав у нього гроші у 2019 р. на купівлю машини. Достеменно йому не відомо яким чином складалися відносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Суд, проаналізувавши всі докази в їх сукупності, вважає доведеним факт проживання сторін однією сім`єю, оскільки фактично, зазначене не спростовано ані відповідачем, ані свідками. Мати відповідача зазначала що мала ОСОБА_1 за невістку.

Ствердження свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_22 суд не може сприймати у якості спростування факту проживання однією сім`єю, оскільки вони не мали близьких стосунків зі сторонами, мали періодичні зустрічі та не були обізнані про особисте життя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Однак при цьому для встановлення факту, суд повинен визначити період.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частинами 1,2 ст.54 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Згідно п.1 розділу VІІ Прикінцевих положень СК цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, які виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

До 2004 року діяв Кодекс про шлюб та сім`ю України (1970 року), який визнавав тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану ( ч.2 ст.6 цього Кодексу).

З наведеного вбачається, що можливість встановлення даного юридичного факту передбачена Цивільним Процесуальним Кодексом України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року. Положення ст. 273 ЦПК України 1963 року передбачали можливість встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті одного з подружжя. В інших випадках встановлення фактів проживання однією сім`ю у період до 01 січня 2004 року законодавством не передбачено.

Відповідно до п.5 ст.273 ЦПК України в редакції від 18 липня 1963 року, чинної на час виникнення правовідносин, суд розглядає справи про встановлення перебування у фактичних шлюбних відносинах у встановлених законом випадках, якщо шлюб в органах запису актів громадського стану не може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.11 Постанови від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах на підставі п.5 ст.273 ЦПК може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті (пропажі без вісті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

Лише з набранням чинності 01 січня 2004 року Сімейним кодексом України, пунктом 2 статті 3 вказаного Кодексу було визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Пункт 4 даної статті зазначає, що сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Виходячи з аналізу вказаної норми СК України, сім`єю є соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей ( власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв`язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Відповідно п.21 постанови №7 від 30 травня 2008 року Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про спадкування» при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємця за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди повинні встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

З огляду на викладене, суд позбавлений права встановлювати факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з початку 2001 року по 01 січня 2004 року.

Щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з 01 січня 2004 року по літо 2020 року, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо .

Статтею 3 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 8 Конституції України закріплено дію принципу верховенства права, як фундаментального принципу судової влади.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно п.5 ч.1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Шлюб це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб це добровільний, рівноправний союз, спільність чоловіка та жінки, спрямований на створення сім`ї.

Пунктом 21 Постанову Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що при розгляді справ щодо встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідно керуватися правилами ч.2 ст. 3 СК України: « сім`ю складають особи, що спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки».

Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.

За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім`ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз сім`ю шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.

За ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб.

Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Відповідно до Хартії прав сім`ї, сім`я це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові і солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають один одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя.

Незважаючи на законодавчу фетишизацію шлюбу, соціальний престиж цієї форми організації сімейного життя жінки та чоловіка, підтримку з боку канонічного права реально, попри невизнання та утиски, існує інша форма організації сім`ї жінки та чоловіка „фактичний шлюб, або конкубінат. Конкубінат це тривала, відкрита та стійка спільність чоловіка та жінки.

Альтернативою шлюбу є конкубінат, тобто фактичне спільне проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Жінка та чоловік мають на це право і відповідно право на повагу до свого вибору з боку держави та суспільства.

Європейський суд з прав людини зауважив, що відносини де-факто, як і відносини, що ґрунтуються на шлюбі, можуть вважатися сімейним життям, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв`язок існує поза шлюбом.

Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім`єю.

Суд вважає доведеним факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та враховуючі приписи законодавства вважає за можливе встановити такий факт з 01.01.2004 року по літо 2020 року, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності на спільне майно подружжя, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 64 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 Сімейного кодексу України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 висловив правову позицію, за якою майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сімї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), а інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно набуте нею, ним до шлюбу, майно набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму ВС «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 №11: «При застосуванні ст.74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю».

Згідно ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до умов ст. ст. 364,365 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ - право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього

Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, визначено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 Сімейного кодексу України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК України, за умови звернення подружжя (кожного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Згідно ч. 4, 5 ст.71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності допускається за згодою другого за умови попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Жоден із подружжя не вчинив таких дій, і автомобіль, як неподільна річ, не може бути реально поділений між сторонами відповідно до їх часток.

Спірна квартира визнається судом як об`єкт спільного майна подружжя та підлягає поділу в рівних частках за позивачем та відповідачем.

Рухоме майно суд вважає за необхідне поділити з урахуванням визначеної позивачем вартості (яка відповідачем не спростована), та з огляду на те, що позивачка фактично забрала певну частину речей.

Згідно положень ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

З`ясувавши всі обставини справи, дослідивши надані сторонами докази та установивши, що з 2001 року по літо 2020року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спільно вели господарство, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, суд приходить до висновку, що спірне нерухоме та рухоме майно було придбане під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Крім того, відповідачем належними та допустимими доказами не доведено того, що кошти від продажу будинку по АДРЕСА_3 були витрачені саме на придбання квартири АДРЕСА_1 .

Отож суд вважає, що відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Правовідносини у цій справі відповідають висновкам правової позиції Верховного Суду, який у справі №334/9028/15-ц від 13.03.19 зауважив, що позивач не спростував презумпції права спільної сумісної власності майна подружжя. Адже матеріали справи не містять належних доказів того, що спірне майно придбане за його особисті кошти.

Оскільки судом не встановлено переконливості тверджень відповідача про те, що спірне рухоме та нерухоме майно набуто у власність відповідачем лише за його особисті кошти і ним не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, то наявні підстави для задоволення позову в частині визнання майна спільною власністю подружжя.

При цьому суд не вбачає підстав для задоволення вимог щодо усунення перешкод у користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 та передачі їй ключів, оскільки остання не надала жодного належного та достатнього доказу у підтвердження наявності таких перешкод, більш того у судовому засіданні встановлено, що вона сама добровільно виїхала з квартири, ніяких відомостей щодо намагання потрапити до квартири та створення з боку відповідача перешкод при розгляді справи не надала.

Згідно приписів статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, інші судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача. Враховуючі часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 3760,52грн (420,20 за вимогу щодо встановлення факту, 1524,32 грн за вимогу щодо поділу квартири та машини, 1816 грн доплачений судовий збір за позовну заяву про збільшення позовних вимог).

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності, усунення перешкод у користуванні - задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 у період з початку 2004 по літо 2020 року.

Визнати спільно набутим майном подружжя:

-квартиру АДРЕСА_1 ;

-транспортний засіб марки Hyundai Tucson, Vin - НОМЕР_1 , рік випуску 2006, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

-холодильник марки LG GW-F499BNKZ вартістю 14869,00 грн.;

-телевізор марки LG 42LM660T вартістю 11476,00 грн.;

-праску марки Filips GC 4887/00 вартістю 1500,00 грн.;

-комп`ютер марки Bravis 153.25 вартістю 8254,00 грн.;

-монітор марки Samsung SM 2033SN вартістю 2700,00 грн.;

-принтер марки Samsung SCX-4300 вартістю 5200,00 грн.;

-пральну машину марки LG Smart вартістю 14000,00 грн.;

-меблі в дитячу кімнату (шафи - 2 шт, стіл письмовий, диван), загальною вартістю 3000,00 грн.;

-тумбу - камін вартістю 2000,00грн.;

-шафу-купе вартістю 6000,00 грн.;

В порядку поділу майна подружжя:

-визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину транспортного засобу марки Hyundai Tucson, Vin - НОМЕР_1 , рік випуску 2006, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

-виділити у власність ОСОБА_1 : меблі в дитячу кімнату (шафи - 2 шт, стіл письмовий, диван), загальною вартістю 3000,00 грн., телевізор марки LG 42LM660T вартістю 11476,00 грн., праску марки Filips GC 4887/00 вартістю 1500,00 грн., комп`ютер марки Bravis 153.25 вартістю 8254,00 грн., монітор марки Samsung SM 2033SN вартістю 2700,00 грн., принтер марки Samsung SCX-4300 вартістю 5200,00 грн.

В задоволенні позову в частині усунення перешкод шляхом вселення до квартири та передачі ключів - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3760грн 52коп.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , зазначена адреса проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , РНКОПП НОМЕР_8 .

Суддя Н.О. Рум`янцева

Повний текст судового рішення складено 23 грудня 2021