Справа № 428/8615/21

Провадження № 2/428/1679/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2021 року                                                        м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді                         Шубочкіної Т.В.,

за участю секретаря                         Волкової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору про надання послуг та повернення вартості замовлення за договором, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору про надання послуг та повернення вартості замовлення за договором.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 06.04.2021 уклала договір з відповідачем для виконання робіт з доставки та встановлення металопластикових виробів та сплатила завдаток у сумі 21 000 грн. Договір на даний час не виконаний, у зв`язку з чим позивач просить розірвати договір та стягнути з відповідача сплачену суму завдатку.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13.09.2021 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та призначено судове засідання.

Позивач у судове засідання не зявилася, про день, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило. Своїм правом на подачу відзиву не скористався.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що дана позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З матеріалів справи вбачається, що 06.04.2021 року між сторонами укладено договір про надання послуг № б/н. Згідно п. 1.1 договору замовник доручає, а виконавець зобов`язується організовувати дії по встановленню та доставці металопластикових виробів. У відповідності до п.п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, вартість замовлення складає 30 850 грн., завдаток складає 21 000 грн., залишок 9 850 грн. Вартість замовлення по даному договору включає вартість послуги по організації розрахунку, зберігання та доставки матеріалів, які погоджені із замовником, а також заміру.

Згідно копії квитанції від 06.04.2021 ОСОБА_3 на підставі договору сплатила ФОП ОСОБА_2 21 000 гривен.

Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.

Відповідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п.19 постанови від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Аналізуючи викладене вбачається, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним відповідно ст. 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі, пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Суд звертає увагу на те, що сторона повинна довести, що фактично укладено інший правочин і досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, і що вона помилково вважала один правочин за інший, тобто допустила істотну помилку - помилку щодо природи правочину.

Доказів на підтвердження того, що позивач неправильно сприймала фактичні обставини правочину, суду не надано. Разом з тим, будь-яких судових рішень про визнання позивача недієздатною або обмежено дієздатною до суду не надано. Під час укладання договору позивач самостійно вчинила правочини, усвідомлювала значення своїх дій та мала змогу ними керувати.

З огляду на зазначене, аналізуючи викладені обставини в їх сукупності, враховуючи відсутність підстав щодо визнання договору недійсним, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 76-81, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2  про розірвання договору про надання послуг та повернення вартості замовлення за договором – відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Луганського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя                                                                        Т. В. Шубочкіна