№ 201/10702/21

провадження 2/201/3811/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року місто Дніпро

суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Музенідіс тревел Дніпро», третя особа фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про розірвання договору на туристичне обслуговування, стягнення збитків і моральної шкоди в порядку захисту прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 20 жовтня 2021 року звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Музенідіс тревел Дніпро» про розірвання договору на туристичне обслуговування, стягнення збитків і моральної шкоди в порядку захисту прав споживачів, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що 17 січня 2020 року між ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» в особі фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір на туристичне обслуговування № МЗТ/20-17/01, за умовами якого туроператор через турагента зобов`язався забезпечити надання комплексу туристичних послуг (туристичний продукт) для поїздки на відпочинок сім`ї позивача до Греції в липні 2020 року з оформленням медичного страхування туристів від нещасних випадків, загальною вартістю 132 455 гривень, які позивачем сплачено в рахунок туру повністю.

На підстав укладеного договору з боку ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» за заявкою на бронювання через грецького туроператора був заброньований туристичний продукт для позивача. Позивач виконав умови договору та здійснив оплату вартості туристичного турпродукту.

Відповідно до ч. І, 2 ст. 20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. І ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338- р «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» урядом запроваджено режим надзвичайної ситуації на всій території України в термін до 31 жовтня 2020 року, одночасно із запровадженням карантину до 31 жовтня 2020 року, тобто у період заброньованого туру.

Отже, станом на липень 2020 перетин державного кордону України з туристичними цілями громадянами України був обмежений, перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення припинено, а тому туристичне обслуговування у зазначеному у договорі напрямку був неможливим. Відповідачем в особі ФОП ОСОБА_2 повідомлено позивачу, що заброньована подорож не відбудеться, через відміну авіакомпанією Ellinair рейсів EL 142 та EL 141, запропоновано перенести тур на рік, на ці ж дати у 2021 році. В подальшому, на письмовий запит позивача про видачу маршрутного листа на переліт турагентом ФОП повідомлено, що діяльність компанії Mouzenidis Travel Greece тимчасово призупинено та ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» запропоновано в черговий раз перенести строки подорожі. З огляду на вищевказане позивачем третій особі (ФОП), як представнику відповідача, при особистій зустрічі було повідомлено про бажання розірвати договір та висловлено вимогу про повернення сплачених за договором коштів, на яку остання відповіла категоричною відмовою.

Таким чином, через неодноразову зміну строків подорожі, позивач повідомив туроператора в особі турагента про неможливість виконання сторонами договору з незалежних причин, тому, на думку позивача, у відповідності до ч. І ст. 907 ЦК України, п. 1 ч. 6 ст. 20 Закону України «Про туризм» зазначене належить вважати вимогою розірвати договір у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, а саме запровадження в державі надзвичайної ситуації, карантину, обмеження перетну державного кордону, який неможливо було передбачити і виконати виконавцем з незалежних від сторін причин, неодноразової зміни строків.

Позивач звернувся з цим питанням про захист прав споживача, відшкодування йому збитків до відповідача, але фактично отримав відмову. В добровільному порядку спір не вирішено, виник спір. Позивач вважає, що його права як споживача послуг туроператора було порушено, вказану шкоду повинен відшкодовувати відповідач, йому завдана моральна шкода; просив розірвати договір на туристичне обслуговування та стягнути з відповідача вказану шкоду, грошові кошти, моральну шкоду, задовольнивши позов у повному обсязі.        

Представник відповідача ТОВ «Музенідіс тревел Дніпро» проти позовних вимог, викладених обставин і задоволення позову заперечував, вказавши на те, що не доведена їх вина в завданні вказаної позивачем матеріальної шкоди, порушення його прав, вимоги позивача до них безпідставні, фактично просили розглянути справу за наявними матеріалами справи по закону. Надали відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на недоведеність позивачем обставин позову і порушення саме ними прав споживача - позивача.

Третя особа фізична особа-підприємець ОСОБА_2 підтримала позицію сторони відповідача і просила в задоволенні позову відмовити повністю.

       З`ясувавши думку сторін, третіх осіб, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні з наданих позивачем документів встановлено, що 17 січня 2020 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем укладений договір на туристичне обслуговування № МЗТ/20-17/01, за умовами якого відповідач мав надати позивачеві комплекс туристичних послуг з організації відпочинку його та 3 його близьких родичів на території Грецької Республіки. Станом на 18 жовтня 2021 року відповідачем не виконані зобов`язання за вказаним договором у визначений сторонами строк, в той час як взяті позивачем на себе зобов`язання за договором виконані в повному обсязі.

       Отже, 17 січня 2020 року між позивачем та відповідачем укладений договір на туристичне обслуговування 4 осіб із ціною договору в еквіваленті 4 543 євро. Згідно додатку № 1 до договору, датою початку туру було визначено 16 липня 2020 року, датою закінчення визначено 28 липня 2020 року. За умовами договору, на думку позивача, відповідач відповідав критеріям туристичного оператору (туроператору), встановленим ст. 5 Закону України «Про туризм», а третя особа відповідала критеріям туристичного агенту (турагенту), встановленим ст. 5 Закону України «Про туризм».

20 січня 2020 року відповідачем за рахунками на оплату № РІR116070АК та № РІR16070АL від третьої особи отримана сплачена позивачем обумовлена частина вартості послуг в розмірі 30 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями АТ КБ «ПриватБанк» від 20 січня 2020 року № 302 та №303. 10 лютого 2020 року відповідачем за рахунками на оплату № РІR116070АК та № РІR16070АL від третьої особи отримана сплачена позивачем обумовлена частина вартості послаг в розмірі 30 000 грн, що підтверджується платіжними дорученнями АТ КБ «ПриватБанк» від 10 лютого 2020 року № 316 та № 317.

15 червня 2020 року через неможливість в умовах пандемії коронавірусної хвороби надання послуг між позивачем та відповідачем підписаний додаток № 2 до договору, за яким датою початку туру було визначено 10 липня 2020 року, датою закінчення – 23 липня 2020 року, а підписаний 17 січня 2020 року додаток № 1 до договору втратив чинність.

24 червня 2020 року відповідачем від третьої особи отримана обумовлена частина вартості послуг в розмірі 2 500 грн, що підтверджується платіжним дорученням АТ КБ «ПриватБанк» від 24 червня 2020 року № 324.

На початку червня 2021 року третьою особою позивачу повідомлено про відновлення надання відповідачем послуг та можливість отримання туристичних послуг за умови оплати решти від вартості послуг. 12 червня 2021 року відповідачем за рахунком на оплату № РIR16070АК від третьої особи отримана сплачена позивачем обумовлена частина вартості послуг в розмірі 34 051. 25 грн, що підтверджується платіжним дорученням АТ КБ «ПриватБанк» від 12 червня 2021 року № 455. 15 червня 2021 року відповідачем за рахунком на оплату № РIR16070 АL від третьої особи отримана сплачена позивачем обумовлена частина вартості послуг в розмірі 35 904.53 грн., що підтверджується платіжним дорученням АТ КБ «ПриватБанк» від 15 червня 2021 року № 458.

Загальна сума сплачених позивачем відповідачу грошових коштів складає 132 455.78 грн.

У визначений додатком № 2 період (10 липня 2021 року – 23 липня 2021 року) відповідачем, як стверджує позивач, не виконані взяті на себе зобов`язання, хоча протягом червня 2021 року відповідачем були надані послуги іншим споживачам, які змогли здійснити туристичні поїздки до Грецької Республіки. Листом від 10 вересня 2021 року № 35 відповідач повідомив третю особу про неможливість надання туристичних послуг за умовами договору від 17 січня 2020 року.

Враховуючи викладене, як стверджує позивач, відповідач, маючи реальну можливість виконання в 2021 році взятих на себе зобов`язань за договором, повідомивши позивача про можливість виконати їх за умови повної оплати та отримавши її, не виконав власні зобов`язання, чим порушив права позивача, як споживача, через що позивач та 3 його близькі родичі зазнали моральних страждань. Діями та бездіяльністю відповідача завдана моральна шкода, адже вони всі розраховували та чекали на родинну відпустку більше року та зраділи, коли на початку червня 2021 року дізналися про те, що в липні 2021 року нарешті зможуть здійснити довгоочікувану подорож до Грецької Республіки. Після того, як їм стало відомо, що в червні 2021 року інші туристи вже відправились в туристичні подорожі до Грецької Республіки, позивач та його родичі остаточно заспокоїлись та почали підготовку до подорожі, а він заздалегідь сплатив решту вартості подорожі в розмірі 69 955.78 грн, що є великою сумою для нього, яку він відкладав довгий час. Повідомлення про скасування подорожі стало справжнім шоком для позивача та його близьким, призвело до психологічного напруження та знаходження у стані стресу через дії відповідача, який отримав гроші, послугу не надав та не повертає його гроші. Позивач вважає, що достатнім відшкодуванням йому завданої відповідачем моральної шкоди буде разова компенсація в розмірі 100 000 грн., яка з урахуванням тривалості та інтенсивності його моральних страждань, поведінки відповідача, обставин справи, буде відповідати принципам справедливості, виваженості та розумності, забезпечить превентивну функцію вчинення відповідачем подібних дій в майбутньому.

Відповідно до ч. І, 2 ст. 20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом.

Указом Президента України № 87/2020 від 13 березня 2020 року введено в дію рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричинено корона вірусом SARS-CoV-2», відповідно до якого з 17 березня 2020 року закрито регулярне пасажирське сполучення через державний кордон України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338- р «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» урядом запроваджено режим надзвичайної ситуації на всій території України в термін до 31 жовтня 2020 року, одночасно із запровадженням карантину до 31 жовтня 2020 року, тобто у період заброньованого туру.

Станом на серпень 2020 перетин державного кордону України з туристичними цілями громадянами України був обмежений, а тому туристичне обслуговування у зазначеному у договорі напрямку, на думку позивача, був неможливим.

З огляду на вищевказане позивачем третій особі (ФОП), як представнику відповідача, при особистій зустрічі було повідомлено про бажання розірвати договір та висловлено вимогу про повернення сплачених за договором коштів, на яку остання відповіла категоричною відмовою.

Отже, через неодноразову зміну строків подорожі, позивач повідомив туроператора в особі турагента про неможливість виконання сторонами договору з незалежних причин, тому, на думку позивача, зазначене належить вважати вимогою розірвати договір у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, а саме запровадження в державі надзвичайної ситуації, карантину, обмеження перетну державного кордону, який неможливо було передбачити і виконати виконавцем з незалежних від сторін причин, неодноразової зміни строків.

Позивач звернувся з цим питанням про захист прав споживача, відшкодування йому збитків до відповідача, але фактично отримав відмову. В добровільному порядку спір не вирішено, виник спір. Позивач вважає, що його права як споживача послуг туроператора було порушено, вказану шкоду повинен відшкодовувати відповідач, йому завдана моральна шкода, в добровільному порядку питання не вирішене, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду та просив розірвати укладений 17 січня 2020 року між ним та відповідачем договір на туристичне обслуговування № МЗТ/20-17/01, стягнути з відповідача на його користь кошти за ненадані туристичні послуги в розмірі 132 455.78 грн. та 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно 17 січня 2020 року між позивачем та відповідачем укладений договір на туристичне обслуговування 4 осіб із ціною договору в еквіваленті 4 543 євро. Згідно додатку № 1 до договору, датою початку туру було визначено 16 липня 2020 року, датою закінчення визначено 28 липня 2020 року.

20 січня 2020 року відповідачем за рахунками на оплату № РІR116070АК та № РІR16070АL від третьої особи отримана сплачена позивачем обумовлена частина вартості послуг в розмірі 30 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями АТ КБ «ПриватБанк» від 20 січня 2020 року № 302 та №303. 10 лютого 2020 року відповідачем за рахунками на оплату № РІR116070АК та № РІR16070АL від третьої особи отримана сплачена позивачем обумовлена частина вартості послаг в розмірі 30 000 грн, що підтверджується платіжними дорученнями АТ КБ «ПриватБанк» від 10 лютого 2020 року № 316 та № 317.

15 червня 2020 року через неможливість в умовах пандемії коронавірусної хвороби надання послуг між позивачем та відповідачем підписаний додаток № 2 до договору, за яким датою початку туру було визначено 10 липня 2020 року, датою закінчення – 23 липня 2020 року, а підписаний 17 січня 2020 року додаток № 1 до договору втратив чинність.

24 червня 2020 року відповідачем від третьої особи отримана обумовлена частина вартості послуг в розмірі 2 500 грн, що підтверджується платіжним дорученням АТ КБ «ПриватБанк» від 24 червня 2020 року № 324.

На початку червня 2021 року третьою особою позивачу повідомлено про відновлення надання відповідачем послуг та можливість отримання туристичних послуг за умови оплати решти від вартості послуг. 12 червня 2021 року відповідачем за рахунком на оплату № РIR16070АК від третьої особи отримана сплачена позивачем обумовлена частина вартості послуг в розмірі 34 051.25 грн, що підтверджується платіжним дорученням АТ КБ «ПриватБанк» від 12 червня 2021 року № 455. 15 червня 2021 року відповідачем за рахунком на оплату № РIR16070 АL від третьої особи отримана сплачена позивачем обумовлена частина вартості послуг в розмірі 35 904.53 грн., що підтверджується платіжним дорученням АТ КБ «ПриватБанк» від 15 червня 2021 року № 458. Загальна сума сплачених позивачем відповідачу грошових коштів складає 132 455.78 грн.

Листом від 10 вересня 2021 року № 35 відповідач повідомив третю особу про неможливість надання туристичних послуг за умовами договору від 17 січня 2020 року.

ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» здійснює свою господарську діяльність із повним дотриманням норм чинного законодавства України та не допускає будь-яких порушень у своїй діяльності, дотримується усіх принципів ведення підприємницької діяльності, а у діяльності із партнерами дотримується принципів, передбачених Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ЗУ «Про туризм», іншими нормативно-правовим актами, укладеними договорами та з повагою відноситься до своїх партнерів та клієнтів.

Між MOUZENIDIS TRAVEL – TRAVEL AGENCY TOURISM AND HOTELS ENTERPRISES SOCIETE ANONYME (MOUZENIDIS TRAVEL A.E., MOUZENIDIS TRAVEL S.A.) та ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» укладено агентський договір № MZT/GR-DNR/16-1 від 23 травня 2016 року з реалізації туристичного продукту та окремих туристичних послуг з урахуванням додаткової угоди № 2 від 11 вересня 2017 року про перейменування ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО».

У відповідності до п. 1.1. зазначеного договору, ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» зобов`язується за винагороду здійснювати угоди та/або інші правочини з реалізації сформованих MOUZENIDIS TRAVEL S.A. туристичних продуктів й/або окремих туристичних послуг, а також забезпечити комплекс заходів з їх реалізації на умовах цього Договору. Реалізація туристичного продукту (комплекс послуг по розміщенню туриста, екскурсійні послуги, послуги гідів-перекладачів, а також інші послуги) й/або окремих туристичних послуг (в т.ч. авіаперевезення, наземне обслуговування та інші послуги), надані згідно з заявками «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО», надалі «туристичний продукт», здійснюються «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» за дорученням, від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок MOUZENIDIS TRAVEL S.A.

Пунктом 1.3. Договору передбачено, що даний договір є формою підтвердження повноважень ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО».

Відповідно до преамбули договору на туристичне обслуговування № МЗТ/20-17/01 від 17 січня 2020 року, договір укладено між ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО», яке діє від імені та в інтересах Туристичних компаній MOUZENIDIS TRAVEL S.A. MOUZENIDIS TRAVEL CYPRUS LTD, MOUZENIDIS TRAVEL TBILISI LTD, від імені та за дорученням якого на підставі Агентського договору № АДТА/17-DNR.00395 від 16 серпня 2017 року діє ФОП ОСОБА_2 в особі ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої.

Отже, при укладенні договору на туристичне обслуговування № МЗТ/20-17/01 від 17 січня 2020 року ОСОБА_1 ознайомлювався в преамбулі договору, що договір укладається з ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО», від імені та за дорученням якого на підставі Агентського Договору на реалізацію туристичного продукту діяла ФОП ОСОБА_2 , яке в свою чергу є посередником та діє не від свого імені, а від імені туроператора нерезидента - компанії MOUZENIDIS TRAVEL S.A., яка безпосередньо надає туристичний продукт.

Таким чином, ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» здійснює комерційне посередництво (представницьку, агентську діяльність) із надання туристичних продуктів від імені та в інтересах Туристичної компанії MOUZENIDIS TRAVEL S.A. (Грецька Республіка).

З метою надання послуг за заявками № PIR16070AK та № PIR16070AL та виконання умов агентського договору № MZT/GR-DNR/16-1 від 23 травня 2016 року всі кошти були своєчасно перераховані грецькому туроператору компанії MOUZENIDIS TRAVEL S.A., що підтверджується документально відповідними банківськими документами.

Згідно розшифровки до Звіту про отримані кошти за реалізований туристичний продукт № 02 від 30 червня 2020 року компанії ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» підписаному з нерезидентом MOUZENIDIS TRAVEL S.A., за період з 01 січня 2020 року по 30 червня 2020 року ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» отримано грошові кошти від реалізації продукту Партнера в сумі 434 336.64 євро, а сума агентської винагороди компанії склала 2 273 євро.

Відповідно до зазначеного звіту: за номером бронювання PIR16070AK отримано 569.4 та 549.8 євро, а агентська винагорода компанії склала 6 євро; за номером бронювання PIR16070AL отримано 498.22, 79.74 та 478.63 євро, а агентська винагорода компанії склала 6 євро.

Відповідно до акта звіряння взаємних розрахунків за період 2020 року станом на 31 грудня 2020 року початкове сальдо на користь ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» складало 210 261.07 євро, а кінцеве сальдо – 651 075.08 Євро. Згідно із актом звіряння взаємних розрахунків станом на 30 червня 2021 року заборгованість MOUZENIDIS TRAVEL S.A. на користь ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» становить 654 492.33 євро.

Отримані на рахунок ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» грошові кошти у сумі 34 051.25 грн. згідно платіжного доручення № 455 від 12 червня 2021 року були перераховані відповідачем грецькому туроператору компанії MOUZENIDIS TRAVEL S.A., що підтверджується документально відповідними банківськими документами. Отримані на рахунок ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» грошові кошти у сумі 35 904.53 грн. згідно платіжного доручення № 458 від 15 червня 2021 року також були перераховані відповідачем грецькому туроператору компанії MOUZENIDIS TRAVEL S.A., що підтверджується документально відповідними банківськими документами.

Розшифровка до звіту про отримані кошти за реалізований туристичний продукт компанії ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» підписаному з нерезидентом MOUZENIDIS TRAVEL S.A. за період червня 2021 року відповідачу не переданий йому представником MOUZENIDIS TRAVEL S.A.

Довідкою АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ» вих. №17/1185 від 29 червня 2021 року підтверджується, що у період з 01 жовтня 2019 року по 18 червня 2021 року за договором № MZT/GR-DNR/16-1 від 23 травня 2016 року з реалізації туристичного продукту та окремих туристичних послуг через установу банку була перерахована нерезиденту з боку ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» загальна сума коштів 719 120 євро, а з боку нерезидента на рахунки ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» грошові кошти не перераховувалися.

Відповідно до п. 6.9 агентського договору № MZT/GR-DNR/16-1 від 23 травня 2016 року всі суми, отримані ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» на свій рахунок в гривневому еквіваленті за комерційним курсом від реалізації турпродукту MOUZENIDIS TRAVEL S.A. є власністю MOUZENIDIS TRAVEL S.A. (за вирахуванням агентської винагороди, додаткової вигоди). Зазначені суми є транзитними для ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» і знаходяться під її відповідальністю до моменту завершення всіх необхідних розрахунків між сторонами.

Отже на теперішній час, кошти за зазначеною заявкою відсутні на рахунках відповідача. Безпосередньо оплату послуг грецьким готелям та іншим місцям розміщення, оплату послуг авіаперевізникам здійснює туроператор, а саме компанія-нерезидент Mouzenidis Travel S.A.

У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 295 Господарського кодексу України, комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб`єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб`єкта, якого він представляє. Комерційним агентом може бути суб`єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.

У відповідності до ст. 305 Господарського кодексу України, відносини, що виникають при здійсненні комерційного посередництва (агентської діяльності) у сфері господарювання, регулюються цим Кодексом, іншими прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, що визначають особливості комерційного посередництва в окремих галузях господарювання. У частині, не врегульованій нормативно-правовими актами, зазначеними у цій статті, до агентських відносин можуть застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України, якими регулюються відносини доручення.

Відповідно до ст. 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Отже обов`язок щодо повернення коштів за договором виникає у туроператора-нерезидента MOUZENIDIS TRAVEL S.A., а не у ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО». ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» не зберегло кошти у себе, а перерахувало нерезиденту – грецькому туроператору MOUZENIDIS TRAVEL S.A. з метою надання споживачам туристичних послуг, не має коштів на своїх рахунках, тому не може повернути гроші, так як не має та ніколи не мало у своїй власності, а лише на своєму зберіганні до моменту перерахування їх до нерезидента.

При цьому, 13 квітня 2020 року Урядом Грецької Республіки прийнятий законодавчий акт «Заходи протидії наслідкам пандемії COVID-19 та подальших невідкладних положень» яким надано право грецьким туроператорам, готелям та авіаперевізникам по турах, анульованих в період з 25 лютого по 30 вересня 2020 року не повертати кошти, а надавати ваучери на майбутні поїздки протягом 18 місяців з дати отримання ваучеру. У разі, якщо після спливу 18-місячного терміну ваучер не буде використаний, кошти повертаються туроператором.

Відповідно до ч. І ст. 907 Цивільного кодексу України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Частиною 1 ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ч. І, 2 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягай згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно ч. З ст. 651 ЦК України у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.

Відповідно до п.1 ч. 6 ст. 20 Закону України «Про туризм» кожна із сторін договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі може вимагати внесення змін до цього договору або його розірвання у зв`язку із зміною істотних умов договору та обставин, якими вони керувалися під час укладення договору, зокрема у разі погіршення умов туристичної подорожі, зміни її строків.

ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» здійснює свою господарську діяльність із повним дотриманням норм чинного законодавства України та Закону України «Про туризм», відповідно до якого учасником відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні … здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг. Туристичним агентом може бути - юридична особа, створена згідно із законодавством України, … які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб`єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.

Отже, оскільки відповідач є посередником та діє від імені нерезидента MOUZENIDIS TRAVEL S.A., що підтверджується умовами укладеного договору, та агентським договором від 23 травня 2016 року, за умовами якого ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» здійснює діяльність за дорученням, від імені та в інтересах під контролем та за рахунок MOUZENIDIS TRAVEL S.A. (п.п. 1.1., 1.2), грошові кошти отримані ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» за реалізований турпродукт перераховано на рахунок туроператора MOUZENIDIS TRAVEL S.A., що доводиться платіжними документами, тому відсутні і правові підстави для розірвання договору та повернення грошових коштів й стягнення моральної шкоди з ТОВ «МУЗЕНІДІС ТРЕВЕЛ ДНІПРО» на користь позивача, який фактично надає посередницькі послуги та не має обов`язку з повернення відсутніх в нього грошових коштів.

Позивачем не надано жодного допустимого, належного та достатнього доказу, який би надав змогу дійти висновку, що позивач дійсно зазнав моральних страждань, переживань. У пунктах третьому та четвертому постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У заяві з вимогами про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому саме полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Таким чином, моральна шкода є категорією об`єктивною, тому, встановлюючи факт наявності такої шкоди, слід керуватися не лише тими критеріями, які зумовлюють суб`єктивне сприйняття потерпілого (почуття, емоції), а й тими, які характеризують її зовнішній прояв - порушення усталеного для даної особи способу життя, життєдіяльності.

У пункті дев`ятому постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам також роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Указом Президента України № 87/2020 від 13 березня 2020 року введено в дію рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричинено корона вірусом SARS-CoV-2», відповідно до якого з 17 березня 2020 року закрито регулярне пасажирське сполучення через державний кордон України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338- р «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» урядом запроваджено режим надзвичайної ситуації на всій території України в термін до 31 жовтня 2020 року, одночасно із запровадженням карантину до 31 жовтня 2020 року, тобто у період заброньованого туру.

Станом на серпень 2020 перетин державного кордону України з туристичними цілями громадянами України був обмежений, перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення припинено.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 12 ст. 20 Закону України «Про туризм» передбачено, що туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування, крім випадків, якщо: невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини туриста; невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини третіх осіб, не пов`язаних з наданням послуг, зазначених у цьому договорі, та жодна із сторін про їх настання не знала і не могла знати заздалегідь; невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося внаслідок настання форс-мажорних обставин або є результатом подій, які туроператор (турагент) та інші суб`єкти туристичної діяльності, які надають туристичні послуги, включені до туристичного продукту, не могли передбачити.

Частиною 7 та 8 ст. 20 Закону України «Про туризм» передбачено, що кожна із сторін договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі може вимагати внесення змін до цього договору або його розірвання у зв`язку із зміною істотних умов договору та обставин, якими вони керувалися під час укладення договору, зокрема у разі: 1) погіршення умов туристичної подорожі, зміни її строків; 2) непередбаченого підвищення тарифів на транспортні послуги; 3) запровадження нових або підвищення діючих ставок податків і зборів, інших обов`язкових платежів; 4) істотної зміни курсу гривні до іноземної валюти, в якій виражена ціна туристичного продукту; 5) домовленості сторін.

Туроператор (турагент) зобов`язаний не пізніш як через один день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніш як за три дні до початку туристичної подорожі повідомити туриста про таку зміну обставин з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту) або внести зміни до договору, змінивши ціну туристичного обслуговування.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 906 ЦК України передбачено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин, їх аналіз свідчить, що туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору у разі наявності його вини. Туроператор звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, якщо таке невиконання сталося у результаті подій, які туроператор не міг передбачити.

Позивач, звертаючись до суду із вимогами до відповідача про розірвання договору на туристичне обслуговування та стягнення сплачених грошових коштів, свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач не виконав зобов`язань за укладеним договором, наполягав на його розірванні та стягненні сплачених замовником коштів та моральної шкоди.

Згідно частини дванадцятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо після укладення договору стане очевидним, що роботи (послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов`язаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобов`язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору. Споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому цієї частини.

Відповідно до вимог договору на туристичне обслуговування туроператор, турагент не несуть відповідальність за рішення (дії) прикордонних служб України чи країн, через (до) які (яких) подорожує турист, а також інших установ щодо неможливості виїзду чи в`їзду туриста на (з) території цих країн; туроператор звільняється від відповідальності за порушення умов цього договору, якщо таке порушення викликане дією форс-мажорних обставин а саме: повінь, землетрус, цунамі, епідемії й інші стихійні явища природи, пожежі, вибухи, виходи з ладу чи ушкодження транспортних засобів, страйк, саботаж, локаут і інші непередбачені ситуації, що безпосередньо вплинули на виконання умов цього договору, оголошена чи неоголошена війна, революція, масові безладдя, законні чи незаконні дії органів державної влади.

Загальновідомим є факт, що Указом Президента України № 87/2020 від 13 березня 2020 року введено в дію рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричинено корона вірусом SARS-CoV-2», на виконання якого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 березня 2020 року № 287-р «Про тимчасове обмеження перетинання державного кордону, спрямоване на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», було тимчасово закрито з 00 год. 00 хв. 17.03.2020 року пункти пропуску (пункти контролю) через державний кордон для міжнародних пасажирських перевезень, крім здійснення перевезень осіб з метою забезпечення захисту національних інтересів або у зв`язку з виконанням міжнародних зобов`язань, а також представників дипломатичних установ та гуманітарних місій.

Зазначені обмеження були введені до 03 квітня 2020 року, проте надалі продовжені відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 25 березня 2020 року № 239 до 24 квітня 2020 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 23 березня 2020 року № 228 заборонено з 12 год 00 хв 24 березня 2020 року до 22 травня 2020 року прийняття та відправлення повітряних суден, що виконують пасажирські перевезення осіб, які здійснюють подорож з туристичною метою. Карантинні обмеження щодо перевезення було продовжено до 15 червня 2020 року.

Враховуючи в сукупності усі обставини по справі, оскільки відповідач є посередником та діє від імені нерезидента Mouzenidis Travel A.E., що підтверджується умовами укладеного договору, та агентським договором від 01 січня 2016 року, за умовами якого ТОВ «Музенідіс Тревел Україна» здійснює діяльність за дорученням, від імені та в інтересах під контролем та за рахунок Mouzenidis Travel A.E. (п.п. 1.1., 1.2); туристичні послуги не були надані ОСОБА_1 , у зв`язку з її відмовою від замовлення, грошові кошти отримані ТОВ «Музенідіс Тревел Україна» за реалізований турпродукт перераховано на рахунок туроператора Mouzenidis Travel A.E., що доводиться платіжними дорученнями, тому відсутні правові підстави для розірвання договору та повернення грошових коштів й стягнення моральної шкоди з ТОВ «Музенідіс Тревел Україна» на користь позивача, який фактично надає посередницькі послуги та не має обов`язку з повернення відсутніх в нього грошових коштів.

Частиною 1 статті 33 Закону України «Про туризм» передбачено, що суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов`язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Вимоги про повернення грошових коштів, сплачених позивачем за тур, не можуть вважатися збитками, так як це суперечить положенням ст. 22 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.  Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.  Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку посилається позивачка у позовній заяві,  споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.  Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася.

           Позивач не заперечує тих обставин, що відповідач на виконання умов договору забронював послуги з розміщення туристів в готелі, послуги з авіаперевезення в обидві сторони, перерахувавав кошти, сплачені нею Mouzenidis Travel A.E. Оскільки відповідач не відповідає за роботу перевізника (п. 10.3 договору), а неможливість здійснення подорожі у вказані у договорі строки сталася через скасування рейсів у зв`язку із встановленими обмеженнями щодо перетину кордону громадянами України, вимоги про стягнення коштів з відповідача на підставі ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не можна визнати обгрунтованими.

Суд застосовує норми права залежно від обґрунтування позовних вимог та характеру спірних правовідносин, незважаючи на те, чи було посилання на такі норми у позовній заяві. Сторона позивача в своїй позовній заяві не зазначає правову підставу стягування коштів (правова норма - збитки, шкода, безпідставно отримані кошти, витрати чи інш.), суть вимог зводиться до збитків.

До того ж за положеннями цієї норми: ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», стягуються збитки, а як зазначалося вище грошові кошти, сплачені на виконання договору не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 37 Закону України «Про захист прав споживачів», за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. В силу абзацу 2 ч. 3 вказаної статті, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз`яснив Верховний Суд України у постанові Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Так, вирішуючи спір про відшкодування шкоди у цій справі, обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана та наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою полягає в тому, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди.

При цьому, у відповідності до вимог процесуального законодавства, рішення є законним лише тоді, коли суд, виконавши усі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обгрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом у сукупності та відображено у судовому рішенні.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

       У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

       Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

       Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що вказані сторони в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могли б скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 до ТОВ «Музенідіс тревел Дніпро» про розірвання договору на туристичне обслуговування, стягнення збитків і моральної шкоди в порядку захисту прав споживачів відмовити.

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, в такому вигляді не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і не підлягають задоволенню повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 4, 15, 16, 18, 22, 23, 1166, 1167 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Музенідіс тревел Дніпро», третя особа фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про розірвання договору на туристичне обслуговування, стягнення збитків і моральної шкоди в порядку захисту прав споживачів відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

       Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -