Справа № 168/606/21

Провадження № 2/168/260/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

       23 грудня 2021 року                                         смт. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Малюта А.В.,

секретаря судових засідань -Сулеви Н.С.,

за участю:

позивача  ОСОБА_1 та його представника адвоката Скочиляс І.М.,

представника відповідача – Алєксєєва В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференціїї цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про стягнення страхового відшкодування,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скочиляс І.М., звернувся до суду з позовом до ПАТ «Страхова компанія «Перша» (далі - Відповідач) про стягнення грошового відшкодування, в якому збільшивши позовні вимоги, просить стягнути з Відповідача на свою користь страхове відшкодування у розмірі 36 894 грн. 28 коп., пеню у розмірі 6 062 грн. 74 коп., 3% річних у розмірі 1 314 грн. 28 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 937 грн. 99 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 500 грн. 00 коп.

Позов мотивований тим, що 12 лютого 2020 року мала місце дорожньо-транспортна пригода, під час якої водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Фольксваген», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішоходів: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП останній помер на місці події, а позивач ОСОБА_1 з тілесними ушкодженнями був доставлений у Ратнівську ЦРЛ.

Відповідальність ОСОБА_2 , водія транспортного засобу - автомобіля марки «Фольксваген», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди застрахована згідно полісу № АО3081696 у ПрАТ «СК «Перша».

21 травня 2020 року на адресу ПрАТ «СК «Перша» позивачем надіслані заяви про виплату страхового відшкодування потерпілому ОСОБА_4 . Листом від 01 грудня 2020 року Відповідач повідомив про розрахунок належної страхової виплати позивачу у розмірі 16 297.28 грн. відшкодування шкоди, пов"язаної з лікуванням потерпілого та 814.88 грн. моральної шкоди. А 09 грудня 2020 року на банківський рахунок ОСОБА_1 . Відповідач сплатив 8 556.28 грн., що становило 50 % від зазначених сум.

15 квітня 2021 року на адресу ПрАТ «СК «Перша» позивачем надіслана заява про виплату 56 676.00 грн., що складалася із відшкодування за встановлення ОСОБА_1 . III групи інвалідності. А 23 липня 2021 року на банківський рахунок ОСОБА_1 . Відповідач сплатив 28 352.40 грн., що становило 50 % від зазначеної суми.

Листом від 08 вересня 2021 року ПАТ «СК «Перша» повідомило ОСОБА_1 про прийняте рішення щодо проведення часткової виплати страхових відшкодувань потерпілому у розмірі 50% згідно поданих заяв. У решті 50% відшкодування за встановлення ОСОБА_1 III групи інвалідності, відшкодування шкоди, пов"язаної із лікуванням та відшкодування моральної шкоди йому було відмовлено.

В обґрунтування відмови у виплаті 50% страхового відшкодування страховик посилається на наявність провини пішохода ОСОБА_1 у настанні дорожньо-транспортної пригоди.

Однак відмову ПрАТ «СК «Перша» у виплаті 50% страхового відшкодування позивач вважає неправомірною та такою, що не ґрунтується на нормі закону.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що пішохід не є джерелом підвищеної небезпеки, а тому наявність чи відсутність вини пішохода у настанні дорожньо-транспортної пригоди не може бути підставою для покладення на нього зобов`язання із відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно постанови від 31 липня 2020 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 13 лютого 2020 року за ознаками кримінального правопорушення за частиною 2 статті 286 КК України, справу було закрито за відсутністю у діях ОСОБА_2 , водія транспортного засобу - автомобіля марки «Фольксваген», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 складу кримінального правопорушення. При цьому інформація щодо наявності умислу потерпілого чи непереборної сили у настанні дорожньо-транспортної пригоди в постанові про закриття кримінального провадження відсутня.

Відповідальність за шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки у даній дорожньо-транспортній пригоді покладається на водія транспортного засобу, за участю якого відбулась дорожньо-транспортна пригода, а у даному випадку - на страховика забезпеченого транспортного засобу - ПрАТ «СК «Перша» в повному обсязі. Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про стягнення з Відповідача на свою користь страхового відшкодування у розмірі 36 894 грн. 28 коп., пені у розмірі 6 062 грн. 74 коп., 3% річних у розмірі 1 314 грн. 28 коп., інфляційних втрат у розмірі 3 937 грн. 99 коп. та судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 500 грн. 00 коп. Додав копії рішень першої, апеляційної та касаційної інстанцій з розгляду аналогічних справ.

Ухвалою судді Старовижівського районного суду від 13 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 11.00 год. 01 листопада 2021 року. Ухвалою Старовижівського районного суду від 27 жовтня 2021 року задоволено клопотання представника позивача адвоката Скочиляс І.М. Постановлено провести підготовче засідання в режимі відеоконференції між Старовижівським районним судом та адвокатом. Підготовче засідання в режимі відеоконференції між Старовижівським районним судом та адвокатом Скочиляс І.М. не відбулось із технічних проблем, що склались у адвоката Скочиляс І.М. Ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 01 листопада 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 11 год. 00 хв. 30 листопада 2021 року. Явку сторін визнано обов`язковою для надання особистих пояснень. 16 листопада 2021 року представник позивача адвокат Скочиляс І.М. надіслала до суду клопотання про проведення судових засідань до закінчення розгляду справи по суті в режимі відеоконференції. В зв`язку з її проживанням у м.Львів та суттєвою завантаженістю в судових справах. Ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 17 листопада 2021 року в задоволенні клопотання представника позивача адвоката Скочиляс І.М. про проведення судового засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Страхова компанія «Перша» про стягнення страхового відшкодування в режимі відеоконференції відмовлено. Ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 30 листопада 2021 року відкладено судове засідання у цивільній справі на 12 год. 00 хв. 23 грудня 2021 року. Визнано явку сторін обов`язковою для надання пояснень. Причиною відкладення судового засідання було те, що представник відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Перша» не з`явився. Про причини неявки не повідомив. Ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 06 грудня 2021 року визнано поважними причини пропуску строку на подання Відповідачем відзиву на позовну заяву та поновлено його. Долучено поданий відзив на позов до матеріалів справи.

В задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про проведення судового засідання у цивільній справі в режимі відео конференції відмовлено. Однак, ухвалою Старовижівського районного суду від 20 грудня 2021 року клопотання представника відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Перша» Алєксєєва В.В. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено. Судове засідання 23 грудня 2021 оку було проведено в режимі відеоконференції із представником відповідача ОСОБА_5 .

У поданому відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. Зазначає, що у постанові від 31 липня 2020 року про закриття кримінального провадження встановлено порушення позивачем ОСОБА_1 вимог пунктів 4.1.б, 4.4., 4.11. ,4.14 а, г, д ПДР. Органом досудового слідства також встановлено, що в діях ОСОБА_1 виявлено ознаки адміністративних правопорушень передбачених статтею 124, частиною 3 статті 127 КУпАП. Бо потерпілий ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, вийшли на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки, рухались по дорозі для автомобілів, а не по пішохідній доріжці, не мали на своєму одязі світлоповертальних елементів та намагалися зупинити транспортний засіб, перебуваючи на проїзній частині поза межами населеного пункту у темну пору доби. Вважає, що це доводить факт грубої необережності зі сторони потерпілого ОСОБА_1 . Тому у відповідності до частини 2 статті 1193 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що при наявності у діях потерпілого грубої необережності , розмір страхового відшкодування йому зменшується. Тому Відповідач переконаний , що належний позивачу обсяг страхового відшкодування сплачений йому на особистий рахунок у встановлені строки. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша» не відмовляла ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування. А здійснила йому виплату , враховуючи обставини настання страхового випадку та норми цивільного законодавства. Категорично Відповідач заперечив щодо стягнення на користь позивача будь-яких витрат на професійну правничу допомогу. Бо відсутні порушення законних прав та інтересів позивача ОСОБА_1 . Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази сплати зазначеного розміру витрат на правову допомогу. Додав копії рішень першої, апеляційної та касаційної інстанцій з розгляду аналогічних справ.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Перша» - Алєксєєв В.В. заперечив щодо задоволення позову з підстав, зазначених у відзиві.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Скочиляс І.М в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, аргументуючи мотивами, викладеними в позовній заяві. Просила суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі. Надала суду в порядку статті 179 ЦПК України відповідь на відзив. Зазначила, що відсутність вини водія ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення , передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, не є підставою для відмови виплати Відповідачем страхового відшкодування у повному обсязі. Вважає, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець транспортного засобу зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. У відповідності до частини 5 статті 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Таких обставин, які б вказували на те, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого ОСОБА_1 . Відповідачем не вказано, докази відсутні. На позивача законом не покладається обов`язок доказувати вину відповідача в заподіянні шкоди. Позивач має довести факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. Тому відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду.

Представник позивача ОСОБА_6 також заперечує твердження Відповідача про те, що груба необережність потерпілого ОСОБА_1 (перебування у стані алкогольного сп`яніння, вихід на проїжджу частину) стали причиною ДТП. Вказані обставини не є проявом грубої необережності. У постанові досудового слідчого органу про закриття справи не зазначено, що потерпілий ОСОБА_1 вчинив саме грубу необережність, а вина позивача (його умисел) у порушенні ПДР за статтями 124, частиною 3 статті 127 КУпАП не встановлена судом у законному порядку.

Що стосується покликання Відповідача на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів сплати зазначеного розміру витрат на правову допомогу, то вказала на наступне. Оскільки розмір таких витрат зафіксований сумою вартості послуг за надання правової допомоги, то розмір її гонорару як адвоката в сумі 6 500.00 грн. є визначеною. Тому така вимога є обґрунтованою та підтвердженою належними та допустимими доказами.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Частинами 1-4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Так, статтею 81 ЦПК України встановлено правила обов`язку доказування і подання доказів в цивільній справі.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 5 вказаної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).Згідно ж з частиною 7 статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень .Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Проаналізувавши доводи представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Скочиляс І.М., заперечення представника відповідача – ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

13 лютого 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення № 12020030000000062 за фактом дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 12 лютого 2020 року, на автомобільній дорозі М-19 сполученням «Доманово-Ковель-Чернівці-Тенреблече», а саме неподалік села Вужиськ Ратнівського району Волинської області. Відповідно до фабули якого водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Фольксваген», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішоходів: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП останній помер на місці події, а позивач ОСОБА_1 з тілесними ушкодженнями був доставлений у Ратнівську ЦРЛ (а.с.66).

31 липня 2020 року постановою слідчого СУ ГУ Національної поліції у Волинській області кримінальне провадження  внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020030000000062 від 13 лютого 2020 року закрите у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України (а.с.83-88). Вказана постанова та копії матеріалів кримінального провадження скеровані начальнику Старовижівського ВР Ратнівського ВП ГУНП у Волинській області для притягнення потерпілого ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 124, частиною 3 статті 127 КУпАП. Доказів про встановлення вини позивача ОСОБА_1 ( у формі умислу чи необережності) за вказаними статтями КУпАП Відповідачем суду не надано.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , водія транспортного засобу - автомобіля марки «Фольксваген», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди застрахована згідно полісу № АО3081696 у ПрАТ «СК «Перша». Що визнається сторонами та копіями матеріалів страхової справи № ЦВ0319410(20-00-001163 (а.с. 21-25).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (пункт 2.1. статті 2 цього Закону). Абзацом першим пункту 36.1 статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

За змістом пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Відтак, положення цього пункту застосуванню не підлягають, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 визнаний у даній ДТП у статусі потерпілого пішохода. Що у розумінні положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , цивільно-правова відповідальність якого не може бути застрахованою у відповідності до положень цього Закону.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Судом встановлено, що розмір страхового відшкодування та його складові визначено самим відповідачем, та не заперечується позивачем.

Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно частини 5 статті 1187 ЦК України  особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

У відповідності до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За правилами статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Згідно статті 24.1 Закону у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

А відповідно до статей 26.1, 26.2 шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується у розмірах, визначених відповідно до Цивільного кодексу України. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить: у разі встановлення III групи інвалідності - 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку.

Згідно статті 26-1 Закону страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 надана III група інвалідності (а.с.64-65). 21 травня 2020 року на адресу ПрАТ «СК «Перша» позивачем надіслані заяви про виплату страхового відшкодування потерпілому ОСОБА_4 . Листом від 01 грудня 2020 року Відповідач повідомив про розрахунок належної страхової виплати позивачу у розмірі 16297.28 грн. відшкодування шкоди, пов"язаної з лікуванням потерпілого та 814.88 грн. моральної шкоди . А 09 грудня 2020 року на банківський рахунок ОСОБА_1 . Відповідач сплатив 8 556.28 грн., що становило 50 % від зазначених сум.

15 квітня 2021 року на адресу ПрАТ «СК «Перша» позивачем надіслана заява про виплату 56 676.00 грн., що складалася із відшкодування за встановлення ОСОБА_1 . III групи інвалідності. А 23 липня 2021 року на банківський рахунок ОСОБА_1 . Відповідач сплатив 28 352.40 грн., що становило 50 % від зазначеної суми .

Дані обставини про факт проведення оплати Відповідачем 50% належних ОСОБА_1 згідно розрахунку заявлених позивачем сум сторонами не оспорюються та доказуванню не підлягають.

Як підставу для виплати такої суми Відповідач посилається на приписи пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі чого Відповідачем поділено навпіл суму відшкодування обох виплат у зв`язку з наявністю вини пішохода ОСОБА_1 . Однак судом зроблено висновок що у даному випадку вина позивача ОСОБА_1 (потерпілого у ДТП) у порушенні ПДР за статтею 124, частиною 3 статті 127 КУпАП у встановленому законом порядку не встановлена, докази Відповідачем суду не надані. Бо вказаною постановою від 31 липня 2020 року вину ОСОБА_1 не встановлено, як і не встановлено форму такої вини (груба необережність).

Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала,  якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За висновком Суду, оскільки цивільно-правова відповідальність володільця автомобіля застрахована, дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, в порядку частини 2  статті 1167 ЦК України . А тому позивачу слід відшкодувати недоплачене страхове відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 407.44 грн. Бо доводи Відповідача про те, що на підставі пункту 36.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова компанія повинна відшкодувати лише половину заподіяної шкоди є безпідставними та необґрунтованими.

Окрім того, згідно із частинами першою-третьою статті 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд висновує, що  ЦК України є загальним нормативно-правовим актом. А сама частина 2 статті 1193 ЦК зазначає, що розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Норми Закону № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним нормативно-правовим актом. Даний закон не передбачає випадків зменшення страховиком розміру розрахованих сум страхового відшкодування та страхового відшкодування завданої моральної шкоди.

Таким чином, на думку суду, у Відповідача були відсутні підстави для поділу навпіл суми страхового відшкодування завданої моральної шкоди, витрат на лікування та відшкодування за встановлення III групи інвалідності. А рішення страховика (Відповідача) про зменшення розміру страхового відшкодування наполовину є невірним, та таким, що не ґрунтується на положення вказаного Закону, тобто невмотивованим.

А тому позивачу слід відшкодувати недоплачені Відповідачем суми витрат на лікування в розмірі 8 148.85 грн.; відшкодування за встановлення III групи інвалідності в розмірі 28 338.00 грн.; невиплаченої моральної шкоди в розмірі 407.44 грн. Всього по страхових виплатах 36 894.28 грн.

Окрім того, згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» у лютому 2020 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі дорівнювала 4 723.00 гривень.

За статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Згідно з пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Абзацом 2 пункту 4 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» встановлено, що положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов`язанням, яке виникає з договірних зобов`язань. Винятком є відповідальність страховика (стаття 992 ЦК).

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат невиплаченої 50% суми витрат на лікування та моральної шкоди за період з 10 грудня 2020 року по 01 листопада 2021 року складає : 2062.98грн., з яких : пеня 1106.52 грн.; 3% річних 229.92 грн. та інфляційні втрати – 726.54 грн. (розрахунок а.с.122). А за період з 24 липня 2020 року по 01 листопада 2021 року невиплаченої 50% відшкодування за встановлення III групи інвалідності складає: 9 252.00 грн., з яких : пеня 4 956.22 грн.; 3% річних -1084.36 грн. та інфляційні втрати – 3 211.42 грн. (розрахунок а.с.123). Всього загальна сума по нарахуванню пені, 3% річних та інфляційних втрат невиплаченої Відповідачем 50% суми за вказані періоди становить 11 314.98 грн. З яких : пеня 6 062.74 грн.; 3% річних 1 314.28 грн. та інфляційні втрати – 3937.96 грн.

Судом перевірено розрахунок здійснений позивачем та встановлено, що такий не містить арифметичних помилок, є вірним, а тому вимога про стягнення пені 6 062.74 грн.; 3% річних 1 314.28 грн. та інфляційних втрат – 3937.96 грн., а всього 11 314.98 грн. підлягає до задоволення. Хоча в самій заяві про збільшення позовних вимог представником позивача І.М.Скочиляс допущено помилку в сумі інфляційних витрат, які просить стягнути. Зазначено суму 3 937,99 грн., хоча як збачається із розрахунків (а.с.122,123) дана сума становить 3 937,96 грн. Проте на загальну суму, яку просить стягнути - пеню, три відсотки річних від простороченої суми та інфляційні витрати (11 314,98 коп.) дана помилка не впливає. Тобто суд вважає її опискою.

Враховуючи вищевикладене суд, дослідивши матеріали справи, вивчивши зібрані докази, приходить до висновку, що вимоги позивача знайшли своє підтвердження. А тому, враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню.

Так з відповідача на користь позивача слід стягнути 36 894.28 грн. страхового відшкодування шкоди, пені 6062.74 грн.; 3% річних 1314.28 грн. та інфляційних втрат – 3937.96 грн.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно положень частин 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (частина 3 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 4-6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.  У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.  Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Позивачем надано договір про надання правової допомоги від 06 серпня 2021 року (а.с.107-111), детальний опис робіт (а.с. 133) та квитанцію від 09 листопада 2021 року (а.с. 134) про сплату за надану правову допомогу у загальному розмірі 6500 гривень. Тому суд критично ставиться до твердження Відповідача про відсутність в матеріалах справи доказів про сплату заявлених витрат для надання правничої допомоги. А згідно позиції Верховного суду ( постанова від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

За таких обставин, враховуючи встановлені частинами 4-6 статті 137 ЦПК України критерії співмірності, сплачена позивачем адвокату сума гонорару підлягає відшкодуванню в розмірі 6500,00 грн., що, на думку Суду, відповідає зазначеним критеріям.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного і керуючись статтями 16, 625, 992,1167, 1187, 1193 ЦК України,

статтями 6, 23, 26,26-1, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»,

статтями 81, 89, 133, 137, 141, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України,

суд

У Х В А Л И В :

Позов   ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про стягнення страхового відшкодування, - задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства  «Страхова компанія «Перша», код ЄДРПОУ 31681672, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 36 894,28 (тридцять шість тисяч вісімсот дев`яносто чотири гривні 28 копійок) гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства  «Страхова компанія «Перша», код ЄДРПОУ 31681672, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 пеню в розмірі 6 062.74 (шість тисяч шістдесят дві гривні 74 копійки) гривень; 3% річних в розмірі 1 314.28 (одна тисяча триста чотирнадцять гривень 28 копійок) гривень та інфляційні втрати в розмірі 3 937.96 (три тисячі дев`ятсот тридцять сім гривень 96 копійок) гривень. А всього пені, 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 11 314.98 (одинадцять тисяч триста чотирнадцять гривень 98 копійок гривень).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства  «Страхова компанія «Перша», код ЄДРПОУ 31681672, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 500,00 (шість тисяч п`ятсот) гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства  «Страхова компанія «Перша», ЄДРПОУ 31681672, на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.(дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , паспорт серія НОМЕР_3 , виданий Старовижівським РВ УМВС України у Волинській області 23 січня 2006 року, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство  «Страхова компанія «Перша», код ЄДРПОУ 31681672, місце знаходження: м.Київ, вул. Фізкультури,30.

Суддя А.В.Малюта