Справа  № 2–305 / 11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

                26  січня  2011  року.                                                                   м.  Суми.

            Зарічний  районний суд  м.  Суми  у  складі :  головуючого – судді  Бойка  В.Б.,

                                                                                          при  секретарі – Москаленко  Т.В.,

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  м.  Суми  цивільну  справу  за  позовною  заявою ОСОБА_1  до  Товариства  з  обмеженою  відповідальністю « Український  промисловий  банк «,  Публічного  акціонерного  товариства «  Дельта Банк «, 3-тя  особа :  Приватне  підприємство  «  Суми-Капітал «  

про  визнання договору  недійсним,    

В С Т А Н О В И В :

    позивачка  обґрунтовує свої вимоги тим, що 26.09.2008  року між нею  та  Товариством  з  обмеженою  відповідальністю « Український  промисловий  банк « ( далі – ТОВ ) було укладено іпотечний  договір  з  метою  забезпечення  вимог за  укладеним  кредитним договором  від  тієї  ж  дати  з  3-ю   особою - Приватним  підприємством                                 «  Суми-Капітал «   ( далі – ПП ). Згідно  з  умовами  договору,  позивачка  передала  в  іпотеку  житловий  будинок АДРЕСА_1,  загальною  площею 482  кв.м.  та  земельну  ділянку,  на  якій  будинок  розташований,  сумарною  вартістю 1892000  грн.

Позивачка зазначає,  що  була  змушена  укласти  цей  іпотечний  договір  у  зв»язку  з  наявністю  тяжких  обставин  та  на  вкрай  невигідних  для  себе  умовах,  оскільки  засновником  ПП  є  син  позивачки,  а  керівником – його  дружина.  ПП  має  статус  забудовника  житлового  будинку  з  офісними  приміщеннями  за  адресою : м.  Суми,  вул.  Пушкіна,  51/1, 26.09.2006  року  ПП  укладало  з  ТОВ  кредитний  договір,  а  27.10.2006  року  між  ними  було  укладено  договір  будівництва.  Внаслідок  невиконання  ТОВ  своїх  зобов”язань  за  договором, 26.09.2008  року  виникла  необхідність  перекредитування.  При  цьому,  ТОВ  висунув  додаткові  вимоги  щодо забезпечення нового  кредитного  зобов”язання.  

Таким  чином,  як  вказує  позивачка,  внаслідок  крайньої  нужденності  сім”ї  сина,  з  метою  недопущення  банкрутства  ПП,  під  впливом  тяжких  обставин,  вона  і  була  змушена  укласти  спірний  договір,  який  просить  визнати  недійсним  на  підставі  ст.  233  ЦК  України.

    В  судовому  засіданні  представник  Публічного  акціонерного  товариства                       «  Дельта Банк « ( далі – ПАТ )  з  заявленими  вимогами  не  погодився  та  пояснив,  що  ПАТ  є  правонаступником  ТОВ  у  кредитному  зобов”язанні ( а.с.  130-139 ).  Ввважає,  що  зміст  укладеного  між  сторонами  договору  не суперечить  чинному  законодавству,  зокрема  ЦК  та   Закону  України  «  Про іпотеку «.  І потека  має  похідний  характер  від  основного  зобов”язання  та  є  дійсною  до  його  виконання  належним  чином.  Оскільки  кредитний  договір на  даний  час  не  виконаний  та  ніким  не  оспорювався,  законом  не  встановлено  обмежень  в  видах  та  розмірах  забезпечення  зобов”язання,  при  отриманні  кредиту  зацікавлені  особи  мали  можливість  звернутися  до  іншої  банківської  установи,  але  погодилися  з  усіма  запропонованими  ТОВ  умовами,  просить  в  задоволенні  позову  відмовити  за  необгрунтованістю.

    Представник  відповідача - ТОВ  в  судове  засіданні  не  з”явився,  про  час  розгляду  справи  повідомлявся.

    Представник  3-ї  особи  з  заявленими  вимогами  погодився  та  надав  аналогічні  пояснення,  що  і  представник  позивача.  

    Суд,  заслухавши  пояснення  учасників  процесу, дослідивши  письмові  докази  по  справі,  матеріали  про  відмову  в  порушенні  кримінальної  справи,  вважає,  що  заявлені  вимоги  задоволенню  не  підлягають,  виходячи  з  наступного.  Згідно  зі  ст.ст.  10-11  та  60  ЦПК  України  кожна  сторона  повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона  посилається  як  на  підставу  своїх  вимог  і  заперечень.  Суд  розглядає  цивільні  справи  в  межах  заявлених  вимог і  на  підставі  наданих сторонами  доказів.

    Як  вбачається  із  матеріалів  справи, 26.09.2008  року  між позивачкою  та ТОВ було укладено іпотечний  договір  з  метою  забезпечення  вимог  іпотекодержателя  за  укладеним  з  ПП  кредитним договором  від  тієї  ж  дати. Згідно  з  умовами  договору,  позивачка  передала  в  іпотеку  житловий  будинок АДРЕСА_1,  загальною  площею 482  кв.м.  та  земельну  ділянку,  на  якій  розташований  будинок,  сумарною  вартістю 1892000  грн. ( а.с.  7-10,  47-75 ).

    ПП  має  статус  забудовника  житлового  будинку  з  офісними  приміщеннями  за   адресою : м.  Суми,  вул.  Пушкіна,  51/1.  26.09.2006  року  ПП  укладало  з  ТОВ  кредитний  договір,  а  27.10.2006  року  між  ними  було  укладено  договір  будівництва            ( а.с.  20-46 ).  

    Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб’єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої домовленості.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.  

    Суду  не  надано  достатніх  та  беззаперечних  доказів  невиконання  ТОВ  своїх  зобов”язань  за  вказаними  договорами,  жоден  з  них  з  боку  ПП  не  оспорювався  та  недійсним  не  визнавався.

Згідно з  ч. 1  ст. ст. 215  ЦК  України,  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті  233 ЦК,  а  також  роз»яснень,  які  містяться  у  п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України  №9 від 6 листопада 2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними «, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.

Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Тобто,  під  тяжкими обставинами слід  розуміти  не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися  з урахуванням всіх обставин справи. Зокрема,  потерпілий, який оскаржує правочин, повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених умовах не уклав би правочин.

    Таких  обставин  позивач  не  довів  та  по  справі  не  встановлено.

Як  вбачається  із  копії  статуту  ПП  та  копії  наказу  про  призначення  директора,   засновником  ПП  є  син  позивачки ( ОСОБА_2 ),  а  керівником – його  дружина                          ( ОСОБА_3 ).

    Згідно  з  п.  2.1   статуту  ПП,  метою  його  діяльності  є  отримання  прибутку  і  реалізація  на  підставі  отриманого  прибутку  інтересів  засновника.

    Статтею  42  ГК  України  передбачено,  що  підприємництво – це  самостійна,  ініціативна,  на  власний  ризик  господарська  діяльність,  що  здійснюється  суб”єктами  господарювання  з  метою  досягнення  економічних  і  соціальних  результатів  та  одержання  прибутку.

Із  матеріалів  справи  вбачається,  що ПП  та  ТОВ  неодноразово  узгоджували  між  собою  зміни  як  до  кредитного  договору,  так  і  до  договору  будівництва,  погоджувалися  нові  графіки  фінансування,  продовжували  дати  введення  об»єкта  будівництва  в  експлуатацію.  Жодна  зі  сторін  питання  про  розірвання  договору  або  про  відповідальність  контрагента  не  ставила,  в  т.ч.  і   26.09.2008  року  при  укладанні  нового  кредитного  договору.

Як  діяльність  ПП,  так  і  діяльність  установи  банку – ТОВ  спрямовані  перш  за  все  на  отримання  позитивних  наслідків  їх  господарської  діяльності – прибутку. Доказів  крайньої  нужденності  сім”ї  сина  позивачка  суду  не  надала. Прибутковість  або  банкрутство  ПП  прямого відношення  до  позивачки   не  має.  

Позивачка  не  надала  суду  і  жодних  доказів  того,  що  ТОВ  у  вересні  2008  року  висунув  додаткові  вимоги  щодо забезпечення нового  кредитного  зобов”язання  у  вигляді  саме  передачі  в  іпотеку  належного  позивачці  нерухомого  майна. Суд  погоджується  з  позицією   ПАТ   в  тій  частині,  що  позивачка  безпосередньо  участі  у  виконанні  кредитного  договору  та договору  будівництва  не  брала,  стороною  не  була,  тому  ці  зобов»язання  могли  бути  забезпеченими  і  без  участі  позивачки.

В  свою  чергу,  остання  укладала  іпотечний  договір  свідомо,  мала  можливість  запропонувати  ПП ( а фактично – своїм  родичам )  звернутися  до  іншої  банківської  установи,  обговорювати  з  ТОВ  інші  умови  забезпечення  кредиту  тощо,  але  погодилася  з  усіма  запропонованими  ТОВ  умовами.  Більше  того,  матеріали  справи  свідчать  про  те,  що  позивачка  тривалий  час,  майже  2  роки  погоджувалася  з  існуванням  іпотечного  договору,  визнавала  його  дійсним.

Судом  встановлено також,  що  останній  кредитний  договір  від  26.09.2008  року  на  даний  час  не  позивальником  належним  чином  не  виконується,  станом  на  16.12.2010  року  ПП  має  по  ньому  заборгованість  в  загальній  сумі  4426222,47  грн.,  що  підтверджується  наявним  у  справі  розрахунком ( а.с. 140-141 ).  Таким  чином,  у  ТОВ,  який  мав  достатню  інформацію  про  стан  будівництва, були  підстави  26.09.2008  року  вимагати  додаткових  гарантій  у  вигляді  іпотеки повернення  кредитних  коштів.

До речі,  як  вбачається  із  показань  учасників  процесу  в  судовому  засіданні,  ПП,  на  даний  час  фактично  господарською  діяльністю  не  займається  та  не  в змозі  погасити  кредит,  про  ці  обставини  позивачці  також  було  відомо  до  звернення  до  суду  з  позовом.

Беручи до уваги зазначене вище, суд приходить до висновку, що позивачка  заявлені  вимоги  належним  чином  не  обґрунтувала,  тому підстав  ставити  під  сумнів  законність  укладеного  між  сторонами  іпотечного  договору  немає,  а  в  задоволенні  позову  належить  відмовити  за  необґрунтованістю  вимог.

Керуючись  ст.ст. 203, 215, 233 ЦК України,  ст.ст. 10-11, 57-60, 212-215 ЦПК України,  суд -  

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене до судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.              

СУДДЯ                                                                                                  В.Б.  БОЙКО