Справа № 296/9365/20

2/296/334/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2021 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі

головуючого судді Адамовича О.Й.,

за участю секретаря судового засідання Світко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі за правилами загального позовного провадження справу за позовом  ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Товарна біржа «Полонекс», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки,

                                                               ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_2 , у якому просить визнати недійсним договір від 01.02.2018 року про відступлення права вимоги за договором іпотеки б/н від 31.03.2008 року, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та фізичною особою ОСОБА_2 ; вирішити питання судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в результаті укладання 01.02.2018 р. між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та фізичною особою ОСОБА_2 договору №162/К про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги до останнього перейшло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11325593000 від 31 березня 2008 року, договором іпотеки №б/н від 31 березня 2008 року, за якими боржником (іпотекодавцем) виступає ОСОБА_1 , сума заборгованості 1808653,05 грн. Оскільки договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу з огляду на різницю між номінальною вартістю відступленої вимоги та її ринковою (дійсною) вартістю, а ОСОБА_3 не має права на надання фінансових послуг, такий договір суперечить чинному законодавству, відповідно забезпечувальний договір від 01.02.2018 року  про відступлення права вимоги за договором іпотеки б/н від 31.03.2008 року є недійсним.

Ухвалою від 17 грудня 2020 року  прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

16 лютого 2021 року ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товарну біржу «Полонекс» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою суду від 27 квітня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у  справі до набрання законної сили рішенням у справі №295/15568/18 та про призначення судової економічної експертизи.

25 травня 2021 року ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про відвід головуючого судді Адамовича О.Й.

Ухвалою суду від 27 травня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження.

27 вересня 2021 року ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі до вирішення Касаційним цивільним судом у складі Верховного суду справи №757/61974/18.

Ухвалою суду від 27 вересня 2021 року заперечення на позов, які подані відповідачем ОСОБА_3 залишені без розгляду.

Учасники справи та їх представники в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Від  представника позивача адвоката Слівінського А.О. надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача. Позовні вимоги підтримано в повному обсязі та просили врахувати практику Верховного суду (а.с. 88 т.2).

В попередніх судових  засіданнях позивач та її представник адвокат Слівінський А.О. наголошували, що договір відступлення права вимоги містить ознаки факторингової операції, учасником якої не може бути фізична особа, а відтак за правовою сутністю є договором факторингу, що має наслідком недійсність договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Також позивачем були  надані додаткові письмові пояснення від 15.11.2021р., з відповідними доводами щодо обґрунтованості позовних вимог з посиланням на практику Верховного Суду (а.с.65-67 т.2). 

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності. В заяві також просив стягнути з позивача понесені ним витрати на правову допомогу, докази чого будуть надані протягом 5 дів з  дня ухвалення судового рішення (а.с.95 т.2).

В поданих письмових поясненнях по справі щодо позову заперечив, зокрема вказав,  що право грошової вимоги до позивача отримав на підставі проведених електронних торгів та в подальшому укладено оспорюваний договір. При заміні сторони кредитного договору не здійснювалося надання фінансових послуг. Послався на практику Верховного суду (а.с. 91-93 т.2).  

Відповідач ОСОБА_2 в попередніх судових засіданнях також вказував на відсутність правовідносин факторингу, який повинен укладатися між фінансовими установами. У зв`язку із викладеним просив у позові відмовити.

Відповідач Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», а також треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товарна біржа «Полонекс» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб заяв по справі не надсилали, будь-яких клопотань не подавали.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову виходячи з наступного.

31 березня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11325593000, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1   кредитні кошти у розмірі 180000, 00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 9090000,00 грн., з кінцевим терміном повернення до 31 березня 2038 року та зі сплатою 12,40 відсотків річних.

З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором,  31 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір нерухомого майна, яким передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку за кадастровим номером 18101366:00:04:010:0016, площею 143 кв м за адресою: АДРЕСА_2 , які належать позивачу на підставі укладеного договору купівлі-продажу квартири та земельної ділянки від 31 березня 2008 року (а.с.14-16 том 1).

08 грудня 2011 року АКІБ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу права вимоги, за умовами якого ПАТ «Дельта Банк» прийняло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11325593000 від 31 березня 2008 року.

27 червня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір №2 до договору про надання споживчого кредиту № 11325593000 від 31 березня 2008 року, за умовами якого заборгованість по кредиту переведена у національну валюту, а також договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 31 березня 2008 року (а.с. 17 т.1).

Відповідні зміни були внесені до іпотечного договору від 31.03.2008р. згідно договору про внесення змін та доповнень від 27.06.2013р. (а.с. 26 т.1) 

03 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних Фондом гарантування вкладів фізичних осіб запроваджено тимчасову адміністрацію і розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку.

У межах процедури продажу активів банку, що ліквідується, 04 січня 2018 року були проведені електронні торги, результати яких оформлені протоколом №UA-EA-2017-11-01-000193-c  (номер лоту F11GL921) (а.с. 103 т.1).

Зі змісту вказаного протоколу слідує, що до складу лоту віднесене право вимоги за кредитними договорами №11325593000 від 31 березня 2008 року, укладеним з фізичною особою (забезпечення: нежитлова будівля -  квартира АДРЕСА_3 ). Ціна продажу 597250,00 грн. Переможець ОСОБА_2 . Оператор електронного майданчика ТБ «Полонекс». Замовник (найменування банку, що ліквідується) ПАТ «Дельта Банк».

01 лютого 2018 року на підставі протоколу електронних торгів між відповідачами ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2   був укладений договір № 162/К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до умов якого банк відступає шляхом продажу ОСОБА_2 належні банку права вимоги банку до позичальника, іпотекодавця та поручителя, зазначені у додатку 1 до цього договору (а.с. 104-106 т.1).

Додаток 1 до вищевказаного договору № 162/К включає реєстр договорів, зокрема,  договір про надання споживчого кредиту №11325593000 від 31 березня 2008 року, договір іпотеки №б/н від 31 березня 2008 року та договір поруки №11325593000 від 31 березня 2008 року сторона договору (боржник) ОСОБА_1 , сума заборгованості 1808653,05 грн. (а.с. 107).

Оскільки відбулося відступлення права вимоги за основним договором, між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 01.02.2018р. було укладено нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, згідно якого до ОСОБА_2 перейшло право вимоги за договором іпотеки №б/н від 31 березня 2008 року, за якими боржником (іпотекодавцем) виступає ОСОБА_1 (а.с. 113 т. 1). 

Вказані вище обставини визнаються сторонами.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач стверджує, що договір № 162/К від 01.02.2018 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за  договором іпотеки від 31.03.2008 має ознаки договору факторингу, в той же час відповідач стверджує, що оспорюваний договір не є договором факторингу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика палата Верховного суду у постанові від 16.03.2021 по справі № 906/1174/18 вирішила виключну правову проблему стосовно розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу з огляду на укладення договорів відступлення (купівлі-продажу) вимог за результатами електронних торгів з продажу активів банку, який ліквідується, за відсутності одного варіанту реалізації розсуду суду, який можна вважати правильним щодо застосування у системному зв`язку статей 512, 514, 1077, 1078, 1079 ЦК України та положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у співвідношенні із статтями 203, 215 ЦК України, нормативно-правовими актами Фонду, які не містять заборони щодо придбання фізичними та юридичними особами, які не мають статусу фінансової установи майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.

Так, згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. 

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання  обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

  Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"  фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись  відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом  № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.

Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які знаходяться у відкритому публічному доступі за адресою https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search, ПАТ "Дельта Банк" знаходиться в стані припинення з 08.10.2015, рішення 10701780029017828.

Як вже було зазначено вище, відповідно до протоколу електронного аукціону №UA-EA-2017-11-01-000193-c  від 04.01.2018 через електронний торговий майданчик ТБ «Полонекс» ОСОБА_2 за ціною 597250,00 грн. придбав лот «право вимоги за кредитним договором №11325593000 від 31 березня 2008 року.

01.02.2018 між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за №162/К за кредитним договором №11325593000 від 31 березня 2008 року та договором іпотеки.

З наведеного вбачається, що за результатами торгів банк визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами.

Велика Палата підкреслила, що можлива різниця між номінальною та реальною вартістю вимог може бути обумовлена ліквідністю відступленого майнового права, тобто властивістю активу бути швидко проданим за ціною близько ринкової. Сама собою різниця між номінальною та реальною вартістю вимог, без врахування інших умов, ще не доводить факту фінансування первинного кредитора як ознаки договору факторингу.

Станом на 04.01.2018 мінімальна ціна лоту - права вимоги за кредитним договором №11325593000 від 31 березня 2008 року та договору іпотеки - становила 294377,99 грн.

Отже, за своєю правовою природою договір від 01.02.2018 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за №162/К за кредитним договором №11325593000 від 31 березня 2008 року та договором іпотеки є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, а тому не може бути віднесений до договорів факторингу.  

Окремо варто відзначити про те, що за змістом статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до положень частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Отже, суб`єкт, право якого порушено, може захистити його у конкретний спосіб, що передбачений законом або договором. Способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу, які передбачені законом (договором), спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, що його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконані.

За загальним правилом до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Належних та допустимих доказів того, що під час переходу від ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 прав кредитора у зобов`язанні, будь-яким чином збільшився та/або змінився обсяг зобов`язань за кредитним договором, матеріали справи не містять.

Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що від визнання у судовому порядку недійсними оспорюваного договору залежить подальша можливість законної реалізації позивачем обов`язку щодо погашення заборгованості за кредитними договорами.

При відступленні прав вимоги зобов`язання не припиняється, не змінюється - залишається одним і тим самим; відбувається тільки заміна особи на стороні кредитодавця. Відповідна заміна відбувається і в іпотечному договорі - новий кредитодавець стає іпотекодержателем.

Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

Аналогічних за своїм змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року в справі № 639/4836/17.

Також вбачається, що позивач оспорювала договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 01.02.2018р. №162/К, однак рішенням Печерського районного суду м.Києва від 17.12.2019р., яке залишено без змін Київським апеляційним судом в задоволенні позову відмовлено.   

Щодо доводів позивача про неможливість відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи, то такі розцінюються судом, як необгрунтовані, з огляду на таке.

Процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI, і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Наслідками початку процедури ліквідації банку, які передбачені статтею 46 спеціального Закону, є, зокрема, завершення банківської діяльності банку закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; настання строку виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) тощо.

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку.

Відповідно до пункту 6 частини 2статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на час укладення договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, з дня початку процедури ліквідації банку укладення правочинів, пов`язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону.

Згідно з частинами 6, 7 статті 51 зазначеного Закону майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках). Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду.

Пунктом 5.11 глави 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, що визначає умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури (в редакції, яка діяла до 21 листопада 2016 року), було унормовано, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 листопада 2016 року № 2526 «Про внесення змін до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» у пункті 5.11 глави 5 розділу V цього Положення виключені слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)».

Положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.

При цьому, враховуючи наслідки початку процедури ліквідації банку й цілі цієї процедури, обмеження прав фізичних осіб на участь у торгах з продажу прав вимоги ПАТ «Дельта Банк» законодавством не визначені.

В той же час Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом.

Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.

За таких обставин, суд не бере до уваги твердження відповідача про неможливість відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи, оскільки спірні договори про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги та права вимоги за іпотечним договором були укладені у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами, які не виключали можливість відступлення права вимоги на користь фізичних осіб.

Вказаний висновок узгоджується із висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року усправі № 910/4816/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц та від 16 грудня 2020 року у справі№ 640/14873/19.

Вирішуючи спір та дотримуючись вимоги законодавства про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд зазначає, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії судів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного суду над висновками об`єднаної палати чи колегії суддів. Також суд бере до уваги те, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припиненнята зміни відповідних правовідносин), що визначається обставинами кожної справи.

За наведених обставин, суд вважає, що відповідачем не доведені підстави для визнання недійсним договору відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Отже дослідивши докази по справі в їх сукупності, суд доходить висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

Беручи до уваги, що у задоволені позову відмовлено, судові витрати у виді сплаченого позивачем судового збору в розмірі 840,80 грн. слід покласти на позивача.

Керуючись ст. 203, 215 ЦК України, ст. 81,89,141,263-265 ЦПК України, суд

                                                                 УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Товарна біржа «Полонекс», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», адреса: м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, ЄДРПОУ 34047020.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа: Товарна біржа «Полонекс», адреса: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 33-Б.

Третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, адреса: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17.

       Головуючий суддя О. Й. Адамович

Дата складання повного тексту рішення: 20.12.2021.