Справа №2-А-15/2011р.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 січня 2011 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:
головуючого Рудюка О.Д.
при секретарі Карпенко О.І.,
розглянувши адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду, призначення та стягнення недоплаченої щомісячної допомоги дітям війни, -
В С Т А Н О В И В:
Позивачка звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що протягом 2006-2010р.р. вона, як дитина війни, не отримувала соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому просила визнати дії відповідача неправомірними, зобов’язати його здійснити такий перерахунок та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни в період з 01.01.2006р. по 01.10.2010р. включно, поновивши при цьому пропущений процесуальний строк звернення до суду.
У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги.
Представник відповідача до суду не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, - причини неявки суду невідомі.
Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
З матеріалів справи вбачаються спірні правовідносини, що виникли між Управлінням Пенсійного фонду України у Вишгородському районі та позивачкою з приводу виплати державної соціальної допомоги дітям війни.
При вирішенні цієї справи суд застосовує Закон України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності 01 січня 2006 року і є чинним на час розгляду справи (далі Закон), та Конституцію України.
Згідно ст.ст.8,19 Конституції України та ст.9 КАС України, суд при розгляді цієї справи, виходить з принципів верховенства права й законності, відповідно до яких органи державної влади, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом установлено, що позивачка згідно ст.1 Закону є дитиною війни та знаходяться на обліку у відповідача, як пенсіонерка і має право на державну соціальну підтримку в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, запроваджену з 01 січня 2006 року ст.6 цього ж Закону.
Всупереч Закону позивачці виплачувалась така допомога згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 у розмірі меншому від встановленого Законом.
Суд зазначає, що відповідно до ст.ст.21,22 Конституції України конституційні права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод не допускається.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітей війни встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Конституційний принцип правової держави вимагає від неї утримуватися від обмеження загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі прав дітей війни на отримання соціальних виплат у вказаних вище розрахункових величинах.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зазначено у рішеннях №8-рп/2005 від 11.10.2005р. та № 6-рп/2007 від 09.07.2009р.) пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
До них зокрема, належать і дійти війни, яким призначається доплата до пенсії за спеціальним законом про їх статус.
У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів ст.22 Конституції України не допускається.
Згідно ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами України, а тому питання визначення розрахункової величини, що використовується для підвищення пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, є також предметом виключно законів України.
За висновком Конституційного Суду України зупинення законом України про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України не відповідає ст.ст.1,3 ч.2 ст.6, ч.2 ст.8, ч.2 ст.19, ст.ст.21,22, п.1 ч.2 ст.92, ч.ч.1,2,3 ст.95 Конституції України.
Таким чином, суд вважає, що дії Управління щодо невиплати позивачці доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є неправомірними, оскільки не відповідають вимогам ст.6 Закону.
Згідно ст.ст.1,2 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсій за віком, та який щорічно затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет на відповідний рік.
При цьому прожитковий мінімум є базовим соціальним стандартом (ч.3 ст.46 Конституції України, ст.6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»), який визначається виключно законами України.
Тим самим, суд вважає наявними порушення прав позивачки, які підлягають захистові, а пред'явлений позов частковому задоволенню з урахуванням наведеного вище.
Разом з тим, підстав для зобов’язання відповідача здійснити виплату недоотриманої доплати до пенсії за минулий час разом із відновленням пропущеного процесуального строку згідно ст.99 КАС України не встановлено.
При цьому, виходячи з характеру спірних публічних правовідносин, які передбачають здійснення на користь позивачки періодичних виплат протягом тривалого часу, позивачка могла і повинна була дізнатися про порушення своїх прав з часу здійснення відповідних виплат у розмірі меншому від встановленого законом.
З урахуванням наведеного, слід зобов’язати здійснити перерахунок і виплату пенсії і доплат до неї в розмірах установлених Законом, який суд вважає необхідним здійснити з 16.05.2010р., відповідно до імперативних вимог ст.99 КАС України, виходячи з шестимісячного строку для звернення до суду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 160-163, 183-2 КАС України, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги на дітей війни.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму державної соціальної допомоги в розмірі 30% пенсії за віком відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 16 травня 2010 року по 16 листопада 2010 року з урахуванням виплачених сум.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня її отримання шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд.
Постанова є остаточною крім випадків її оскарження в апеляційному порядку.
СУДДЯ