ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2007 р. | № 4/412-26/101 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Козир Т.П. |
суддів : | Мележик Н.І., Подоляк О.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ТОВ “Ельдорадо-ЛЗ” |
на постанову | від 18.06.2007 р. Львівського апеляційного господарського суду |
у справі | № 4/412-26/101 |
за позовом | ТОВ “Ельдорадо-ЛЗ” (надалі –Товариство) |
до | ДП “Ефорт 21” ЗАТ “Агентство економічної безпеки “Ефорт” (надалі –Підприємство) |
про | стягнення 204 571,70 грн. |
за участю представників: |
від позивача | - не з’явились |
від відповідача | - Семенін О.А. |
В С Т А Н О В И В:
В лютому 2007 р. Товариство звернулось до суду з позовом до Підприємства про стягнення 204571,70 грн.
В обґрунтування пред’явлених вимог Товариство посилалось на неналежне виконання Підприємством зобов’язань за договором на охорону майна №01/151006-21М від 15.10.2006 р., у зв’язку з чим у магазині, який розташований за адресою: м. Львів, вул. В. Великого, 123, сталася крадіжка товарно-матеріальних цінностей, внаслідок якої позивачу завдано збитків в оспорюваній сумі.
Підприємство проти задоволення позову заперечувало та посилалось на відсутність складу цивільного правопорушення.
Рішенням господарського суду Львівської області від 27.04.2007 р. (суддя Деркач Ю.Б.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.06.2007 р. (судді: Михалюк О.В., Новосад Д.Ф., Мельник Г.І.), в позові відмовлено з підстав необґрунтованості та неправомірності пред’явлених вимог.
Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 15.10.2006 р. між Підприємством (виконавець) та Товариством (замовник) укладено договір на централізовану охорону майна № 01/151006-21М (надалі –Договір), відповідно до умов якого замовник передає, а виконавець приймає під охорону майно, що знаходиться в магазині по вул. В. Великого, 123, у м. Львові.
В ніч з 29.01.2007 р. на 30.01.2007 р. невстановлені особи шляхом пролому бетонної підлоги через підвальне приміщення проникли в приміщення магазину та викрали товарно-матеріальні цінності.
Відповідно до ст. 978 ЦК України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.
Частиною 1 ст. 906 ЦК України передбачено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 7.1.3 Договору встановлено, що виконавець звільняється від відповідальності за майнові збитки, спричинені замовнику не з вини виконавця, а саме заподіяні, зокрема, розкраданням грошових коштів, виробів із золота, платини, паладію та з коштовним камінням, залишених на об'єкті понад суми встановленого ліміту, здійсненим шляхом крадіжки, а також у випадках, коли грошові кошти, вироби із золота, платини, паладію та з коштовним камінням, мобільні телефони, відео і фотокамери, зброя та боєприпаси, акцизні документи, отрути та наркотичні речовини зберігались не в сейфі або металевій шафі (ящику), прикріплених до підлоги.
Як досліджено судами, предметами викрадення у магазині були, зокрема, відео та фотокамери. Обов'язок по зберіганню цього товару в сейфі або металевій шафі (ящику), прикріплених до підлоги, покладений на позивача (п. 5.1.5 Договору). Проте, зазначені матеріальні цінності зберігались в скляних шафах, звідки і були викрадені.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приймаючи рішення та постанову суди підставно прийняли до уваги недоведеність позивачем дотримання умов Договору щодо належного зберігання товарно-матеріальних цінностей, а тому суди мотивовано вказали на наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності, як це передбачено п. 7.1.3 Договору.
Згідно п. 6.4 Договору відшкодування замовнику заподіяних з вини виконавця збитків здійснюється останнім за власною ініціативою або за рішенням суду, що набрало законної сили. Розмір збитків має бути підтверджений відповідними документами та розрахунками вартості викрадених, знищених чи пошкоджених товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, складеними за участю виконавця та звіреними з бухгалтерськими даними.
Відповідно до підпункту “г” п. 3 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 р. № 69 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.08.1994 р. № 202/412, проведення інвентаризації є обов'язковим при встановленні фактів крадіжок або зловживання, псування цінностей (на день встановлення таких фактів). У разі проведення раптових інвентаризацій всі товарно-матеріальні цінності підготовляються до інвентаризації у присутності інвентаризаційної комісії, в інших випадках - завчасно (п. 8 Інструкції). Проведення інвентаризації, зокрема, у випадку крадіжки майна, та регулювання інвентаризаційних різниць здійснюється у порядку, встановленому Положенням про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1993 р. № 158 (п. 10 та п. 11 Інструкції). Пунктом 3 цього Положення також передбачено проведення інвентаризації всього майна. З огляду на вказані норми у випадку крадіжки інвентаризація повинна проводитись всіх товарно-матеріальних цінностей.
Судами досліджено, що в порушення вказаних вимог контрольна перевірка інвентаризації цінностей у магазині проведена вибірково, у зв’язку з чим при нарахуванні збитків були враховані товарно-матеріальні цінності, за які відповідач відповідальності не несе. Акт контрольної перевірки, на який посилався позивач в обґрунтування завданих збитків, підставно не прийнятий судами до уваги з огляду на положення ст. ст. 33, 34 ГПК України. Відтак, висновки судів про недоведеність розміру збитків є обґрунтованими.
Матеріали справи свідчать про те, що вирішуючи спір, пов’язаний з відшкодуванням збитків, суди вірно розподілили між сторонами обов’язок доказування, правильно визначивши, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України).
Виходячи з цього, позивач повинен був довести наявність збитків і неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування.
Приймаючи рішення про відмову в позові суди виходили із відсутності всіх елементів складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Висновки судів відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.
На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, мотивовано відмовлено в позові.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, якими спростовано обставини, на які посилався позивач в обґрунтування своїх вимог і заперечень, ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ “Ельдорадо-ЛЗ” залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.06.2007 р. у справі № 4/412-26/101 залишити без змін.
Головуючий, суддя Т. Козир
С у д д і Н. Мележик
О. Подоляк