Справа № 466/3305/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2021 року                                                                                             м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі:     головуючий суддя                    Едер П. Т.

                    секретар с/з                               Ренета К. М.

з участю:    позивача                                    ОСОБА_1

                    представника позивача            адвоката Стецик О. П.

                    відповідача                                ОСОБА_2

                    представника відповідача        адвоката Солдатенка А. В.

розглянувши у відкрито1му судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,-

                                                    у с т а н о в и в:

27 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Львова з позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділ майна подружжя.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 07 травня 2020 року вимогу про поділ майна подружжя виділено в самостійне провадження.

17 квітня 2020 року ОСОБА_3 подав до Шевченківського районного суду м. Львова  зустрічний позов до відповідачки ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

01 вересня 2020 року  позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 подав суду заяву про збільшення позовних вимог за зустрічним позовом.

Стислий виклад позицій сторін.

Обгрунтування позивача за первісним позовом.

ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна колишнього подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 та автомобіля «DAEWOOO LANOS» д.н. НОМЕР_1 . В рахунок розподілу спільного майна просить присудити в її користь 2/3 спірної квартири, оскільки донька, народжена у шлюбі із відповідачем після фактичного припинення шлюбних відносин із останнім проживає з нею, а аліменти, які сплачуються ОСОБА_3 на її утримання є недостатніми для фізичного, духовного розвитку та лікування дитини. В частині розподілу спірного автомобіля просить присудити в свою користь 1/2 ідеальну частку цього майна, іншу половину такого залишити у власності відповідача.

Заперечення відповідача за первісним позовом.

Письмовий відзив на первісний позов відповідачем не подавався.

Обгрунтування позивача за зустрічним позовом.

Відповідач заявив зустрічний позов про визнання за ним права власності на 3/4 спірного транспортного засобу із присудженням його 1/4 у власність позивачки. Заявлені вимоги мотивує придбанням цього майна  частково за свої особисті кошти – одноразову допомогу, що була виплачена йому після звільнення з Збройних Сил України у запас і є виплаченою винагородою за особисті заслуги. Право власності на частку в автомобілі, що відповідає грошовому внеску сторін, зробленому за рахунок коштів, одержаних у кредитній установі просить розподілити між сторонами порівну із присудженням кожній стороні спору по 1/2 цієї частки, що відповідає  1/4 у праві власності на транспортний засіб в цілому. В підсумку претендує на 3/4 спірного автомобіля, а позивачці просить виділити 1/4 такого.

Крім цього, відповідачем збільшено зустрічні позовні вимоги та заявлено про припинення права позивачки на частку у спірній квартирі із одночасним стягненням з нього в її користь вартості 1/2 цього нерухомого майна. В обґрунтування поданої заяви покликається на неподільність спірного житла, неможливість спільного володіння та користування ним разом із позивачкою. Крім цього, просить стягнути з ОСОБА_1 в свою користь половину витрат, понесених ним особисто на утримання спірної квартири за останні три роки перед поданням первісного позову, зокрема з оплати комунальних послуг у зв`язку з самоусуненням позивачки від участі в витратах по утриманню спільної нерухомості.

Заперечення відповідача за первісним позовом.

Письмовий відзив на первісний позов відповідачем не подавався.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 07 травня 2020 року роз`єднано позовні вимоги, викладені у позовній заяві ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділ майна подружжя. Вимогу про поділ майна подружжя - виділене в самостійне провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 09 червня 2020 року прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та об`єднано з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 серпня  2020 року продовжено строк підготовчого провадження у справі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 08 вересня  2020 року задоволено клопотання сторони позивача за первісним позовом про витребування доказів. Постановлено витребувати з Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» інформацію про відкриті банківські рахунки на ім`я ОСОБА_3 , копії банківських договорів та інших документів, які підтверджують укладення таких та довідки про рух коштів на рахунках.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 31 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 04 лютого 2021 року зупинено провадження у вищевказаній цивільній справі на час захворювання ОСОБА_3 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 16 червня 2021 року поновлення провадження у справі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про відвід головуючому судді.

Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів, норми права, що застосовані судом при розгляді спірних правовідносин та висновки суду.

У судовому засіданні сторони у справі та їхні уповноважені представники, підтримали свої позовні вимоги, з підстав та обґрунтувань, що викладені в первісній та зустрічній позовних заявах відповідно.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом ст. ст. 11, 15 ЦК України, цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно зі статтею 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У судовому засіданні встановлені наступні обставини та зміст спірних правовідносин, які виникли  між сторонами.

З 13 листопада 2003 року сторони по справі перебували у шлюбі, припиненому на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 7 травня 2020 року, яке не оскаржувалося і набрало законної сили.

За час подружнього життя, а саме 21.03. 2006 року сторонами придбано автомобіль «Daewoo Lanos» ДН НОМЕР_1 та 24 травня 2007 року трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , які є предметом спору (т.1 а.с.9-10).

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень спірне житло перебуває у спільній сумісній власності позивачки та відповідача без виділення часток співвласників (т. 1 а. с.63 ).

З Єдиного державного реєстру транспортних засобів, власником автомобіля «Daewoo Lanos» НОМЕР_2   є ОСОБА_3 – відповідач у справі (т. 1 а. с10).

Згідно із ст. 60 ч. 1 СК України, аналогічною за змістом ст. 368 ч. 3 ЦК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови № 11  від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

У судовому засіданні встановлено, що спірний автомобіль було придбано у 2006 році за рахунок отриманого відповідачем кредиту у сумі 25000 грн. (т. 1 а. с. 35) та одноразового платежу у сумі 20490 грн., внесеного особисто ОСОБА_3 21 березня 2006 року (т. 1 а. с. 34).

Ці обставини визнані сторонами по справі, їх представниками, з достатньою підтверджуюся платіжним дорученням банківської установи-кредитодавця про перерахування суми отриманого кредиту безпосередньо підприємству, де придбавався транспортний засіб, квитанції про оплату другого внеску відповідачем, довідки кредитної установи про погашення ОСОБА_3 суми кредиту (т. 1 а. с. 34-36). 

Суд знаходить, що кредитні кошти, хоч і були перераховані банківською установою напряму підприємству, в якому відповідач купив автомобіль, надійшли у спільну сумісну власність сторін по справі з підстав, передбачених ст. 60 ч. ч. 1-2 СК України, а частка у праві власності на це майно, що відповідає платежу, здійсненому за рахунок отриманого банківського кредиту, є спільною сумісною власністю сторін.

Водночас  іншу частку у праві власності на це ж майно, еквівалентну одноразовому грошовому внеску ОСОБА_3 слід визнати його особистою приватною власністю, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 57 ч. 1 п. 3 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, що належали їй, йому особисто. Згідно з ч. 3 цієї ж ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Як встановлено з наявної у матеріалах справи архівної довідки територіального архіву Міністерства оборони України № К-922/988 від 10.06.2020 року у грудні 2005 року у зв`язку із звільненням відповідача з лав Збройних Сил України йому була нарахована одноразова грошова допомога у розмірі 36 438, 17 грн. (т. 2 а. с. 33).

Вказана виплата передбачена ст.15 ч. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» і обчислюється з розрахунку 50% місячного грошового забезпечення військовослужбовця, що звільняється у запас, за кожен повний календарний рік військової служби.

Відтак зазначена допомога є винагородою військовослужбовцеві, а у даній справі відповідачу за його особисті заслуги  і надійшла в його особисту приватну власність.

Такі виплати згідно з п. 22-м абз. 2-м Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №146 від 26 лютого 1993 року навіть не враховуються при визначенні розміру аліментів.

Відповідно до ст. 57 ч. 7 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Оскільки жодних інших доходів, за рахунок яких відповідач ОСОБА_3 міг би сплатити одноразово понад 20000 грн., у 2006 році він не мав, проти чого учасники процесу не заперечували. Тому суд визнає доведеним, що оплата за автомобіль 21 березня 2006 року здійснена саме за рахунок попередньо отриманої ОСОБА_3 одноразової допомоги при звільненні в запас.

Таким чином частка у праві власності на спірний автомобіль, що відповідає цьому платежу у розмірі 20490 грн. є його особистою власністю  і складає 1/2 частину транспортного засобу (20490 х 100/45490= 50, 60%), що еквівалентно 50/100 чи 1/2 частині такого.

Право власності на другу половину автомобіля підлягає визнанню за кожною з сторін по справі у рівній частці, тобто по 1/4 частині такого в цілому. Відтак позивачці у цьому майні належить 1/4 ідеальна частка такого, а відповідачу – 3/4(1/2 або 2/4+1/4=3/4).

Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч. 3 цієї ж статті за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Проте до спірних правовідносин на, думку суду, дана норма застосована бути не може.

У судовому засіданні встановлено, що після припинення подружніх відносин між сторонами по справі їхня спільна дитина проживає разом з позивачкою без реєстрації за адресою АДРЕСА_2 (т. 2 а. с. 26).

Однак суд вважає, що ця обставина сама по собі не є достатньою для збільшення частки ОСОБА_1 у праві спільної власності на майно, придбане у шлюбі  із ОСОБА_3 .

Її збільшення  на підставі ст.70 ч. 3 СК України можливе лише за умови, що розмір аліментів, які одержує позивачка, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини, яка проживає з нею.

Визнавши у позовній заяві та під час пояснень у судовому засіданні, що відповідач добровільно надавав грошове утримання для дитини ОСОБА_1 не надала належних, допустимих та достатніх засобів доказування про те, в якому розмірі та з якою періодичністю відповідачем надавалися такі кошти.

Відповідно до ст. 12 ч. 3 ЦПК України, кожна сторона процесу зобов`язана довести перед судом обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог чи  заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 цього ж Кодексу доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

07 травня 2020 року рішенням Шевченківського районного суду м. Львова задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, ґрунтуючись на визнанні цих вимог відповідачем. Оскільки позивачка отримує аліменти від колишнього чоловіка саме в тому розмірі, на який претендувала, підстави для відступу від засади рівності часток сторін у праві спільної власності відсутні.

Відповідно до ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням  суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.  Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Як роз`яснив Касаційний цивільний суд, що діє у складі Верховного Суду, у постанові по справі  №210/2236/15-ц  від 18 липня 2019 року, припинення права особи на частку у спільному майні можливе за наявності хоча з однієї з чотирьох передбачених ч. 1 ст. 365 ЦК України підстав. Даний висновок враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин з підстав, передбачених ст. 263 ч. 4 ЦПК України. 

Згідно висновку судового експерта №19/06-20я від 30 червня 2020 року, залученого для проведення будівельно-технічної експертизи відповідачем у справі з підстав, передбачених ст. ст. 72, 102 ЦПК України, розділити спірну квартиру на два окремих помешкання згідно державних будівельних норм технічно неможливо.

Ринкова вартість 1/2 частки даного житла становить 480406, 65 грн. (т. 1 а. с. 72-84).

Неподільність спірної нерухомості визнавала й позивачка у своїй первісній позовній заяві (т. 1 а. с. 1-5). Від цього визнання в ході судового розгляду з підстав, передбачених ст. 82  ч. 2 ЦПК України вона не відмовлялася.

До заяви відповідача про збільшення позовних вимог за зустрічним позовом долучено квитанцію про внесення ним 260000 грн. на депозитний рахунок суду в якості компенсації за припинення права позивачки на частку у спільному майні (т. 1 а. с. 68). 

Таким чином відповідачем вчинено дії, спрямовані на припинення права іншого співвласника за частку у спільному майні необхідні і достатні згідно ст. 365 ЦК України для настання юридичних наслідків, передбачених цією нормою.

Внесення лише частини компенсації, визначеної судовим експертом є підставою для припинення права позивачки за первісним позовом на частку, еквівалентну фактично внесеним коштам.

Разом з тим не суперечить вимогам закону і приймається судом заява відповідача ОСОБА_3   про припинення права ОСОБА_1 на 1/4 частину спільної квартири.

Згідно  ст. 13 ч. 3 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Відтак заява відповідача, його представника з проханням припинити 1/4 частку позивачки у праві власності на житло з присудженням їй грошової компенсації, внесеної на депозитний рахунок суду не суперечить закону, хоч внесена відповідачем сума й значно перевищує вартість 1/4 спірної квартири.

Відтак за позивачкою слід визнати право власності на 1/4 спірної квартири, а за відповідачем – право на 3/4 такої.

Вирішуючи зустрічні вимоги в частині стягнення з позивачки в користь відповідача понесених останнім витрат по утриманню спірної квартири  суд виходить з наступного.  

Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що належить йому на праві власності.

До заяви про збільшення позовних вимог за зустрічним позовом долучено копії квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг квартири АДРЕСА_1 , на загальну суму 36000 гривень (т.1 а.с.91-157).

Згідно зазначених квитанцій платником зазначається ОСОБА_3 , а тому  суд вважає, що вимога позивача за зустрічним позовом про стягнення  половини витрат за оплату житлово-комунальних послуг у спірній квартирі підтверджені відповідними доказами. 

Згідно з ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати своє майно.

Обов`язок усіх співвласників брати участь у сплаті комунальних послуг передбачений ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», п. 14 Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинкових територій.        

Якщо квартира перебуває у спільній власності і усі витрати по її утриманню несе один співвласник, він має право регресу до інших співвласників на суму понесених витрат у відповідній частці. Саме до такого висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2020 року по справі № 703/2200/15-ц .

Оскільки судом перерозподілено частки у спірному майні сторін, з відповідачки за зустрічним позовом слід стягнути кошти за сплачені ОСОБА_3 комунальні послуги відповідно до визначеної судом частки, що становить 9000 гривень.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 11, 12, 13, 19, 23, 26, 34, 141, 209, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

                                                        у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності  на 1/4 частки  квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності  на 1/4 частки автомобіля «DAEWOO LANOS TF69Y», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2005 року випуску.

В решті позовних вимог - відмовити.

Позов (зустрічний) ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3   право власності на 3/4 частки  квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частки автомобіля «DAEWOO LANOS TF69Y», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2005 року випуску.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 9000,00 грн. (дев`ять тисяч гривень 00 копійок) сплачених  комунальних послуг.

В решті позовних вимог відмовити.

Виплатити ОСОБА_1 грошові кошти в сумі  260000,00 грн. (двісті шістдесят тисяч гривень 00 копійок), внесені ОСОБА_3 на рахунок ТУ ДСА України у Львівській області, згідно квитанції № 16 від 01.09.2020 року; р/р UA598201720355219002000000757; Код отримувача: 26306742; Банк отримувача: 820172 Державна казначейська служба України м. Київ; призначення платежу: «за припинення частки в квартирі ОСОБА_1 - сплачені ОСОБА_3 як депозит на рахунок суду, в порядку ст. 365 ЦК України для виплати грошової компенсації.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17 грудня 2021 року.

Суддя П. Т. Едер