ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2021 р. Справа№ 910/8641/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 25.11.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 (повний текст рішення складено 24.06.2021)

у справі №910/8641/19 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське"

до Національного банку України

за участі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві

про відшкодування шкоди 77 924 000, 00 грн

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Страхове товариство "Іллічівське" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - відповідач) про відшкодування майнової шкоди в розмірі 37 504 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача Національна комісія, що здійснює держане регулювання у сфері ринків фінансових послуг прийняла неправомірне рішення від 18.11.2016 N 2907 про анулювання ліцензій Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське", чим завдала майнову шкоду позивачу у розмірі 37504000, 00 грн.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просив:

- стягнути з відповідача відшкодування майнової шкоди в розмірі 76 924 000, 00 грн завдану внаслідок прийняття неправомірного рішення - розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 18.11.2016 N 2907 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" та невиконання розпорядження Державної регуляторної служби України від 13.02.2017 N 35;

- стягнути з відповідача відшкодування немайнової шкоди в розмірі 1 000 000, 00 грн завдану внаслідок прийняття неправомірного рішення - розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 18.11.2016 N 2907 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" та невиконання розпорядження Державної регуляторної служби України від 13.02.2017 N 35.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 відмовлено повністю в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" до Національного банку України про відшкодування шкоди 77 924 000, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про приниження ділової репутації позивача Нацкомфінпослуг або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням його ділової репутації, відповідач у справі діяв в межах наявних в нього повноважень.

Крім того суд першої інстанції вказував, що розрахунки позивача про стягнення упущеної вигоди, які базувались на показниках, які позивач отримував у період з 2014 по 2016 роки, є теоретичними і побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Страхове товариство "Іллічівське" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі №910/8641/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказав, що необхідною підставою для відшкодування державою шкоди є факти неправомірних дій державного органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тобто, на думку скаржника, суд першої інстанції повинен був дослідити саме наявність фактів неправомірних дій органу державної влади, а не факт скасування неправомірного рішення органу державної влади.

Крім того позивач зазначав, що чинним розпорядженнямДержавної регуляторної служби України від 13.02.2017 №35, яке суд визнав як доказ зазначено, що «у Нацкомфінпослуг були відсутні правові підстави для здійснення заходів контролю та прийняття рішень за їх результатами за відсутності затверджених КМУ ліцензійних умов на провадження страхової діяльності на момент здійснення правових заходів». Отже, на думку позивача, суд не взяв до уваги зміст розпорядження ДРС від 13.02.2017, у якому чітко вказано про відсутність підстави для анулювання ліцензій позивача.

Також позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції, що позиція суду першої інстанції про відсутність відповідальності держави в даному випадку формує у представників органів державної влади ідею, за якої повинна будь-що підкорятися свавільному рішенню органів державної влади, повторно звертатися за отриманням ліцензії, а не захищати свої порушені права. Такий стан речей є неприпустимим в демократичному суспільстві та йде в розріз з принципом верховенства права.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №910/8641/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі № 910/8641/19 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.

21.09.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В обґрунтування свого відзиву відповідач зазначав, що хоч Національний банк в силу приписів статті 2 Закону України «Про Національний банк України» і є особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, проте останній не уособлює у собі державу в цілому, а відтак не може бути юридичною особою публічного права на яку покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди за дії інших органів державної влади в силу приписів положень статті 1174 ЦК. В силу положень частини 3 статті 4 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк не відповідає за зобов`язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов`язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов`язання.

Відповідач вказував, що Національний банк не відповідає за зобов`язаннями фінансових установ, а фінансові установи не відповідають за зобов`язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов`язання (частина 4 ст. 4 Закону України «Про Національний банк України»).

Крім того відповідач зазначав, що викладені позивачем обґрунтування щодо незаконності винесеного Нацкомфінпослуг розпорядження №2907 не відповідають дійсним обставинам справи, а також не підтверджують настання збитків у зв`язку із його прийняттям, що виключає такий елемент правопорушення, як неправомірні дії.

28.09.2021 на адресу суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві просило суд у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" відмовити повністю, здійснювати розгляд справи за участі представника третьої особи.

В обґрунтування свого відзиву третя особа зазначала, що позивач/апелянт не підтвердив належними та допустимими доказами неправомірність дій Національної поліції, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг при винесені розпорядження №2907 від 18.11.2016. Крім того на думку третьої особи, апелянт не довів суду заподіяну йому шкоду у загальному розмірі 77 924 000,00 грн та реальності упущеної вигоди.

Після усунення недоліків апелянтом, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі № 910/8641/19. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі відповідно, але не пізніше 20.09.2021. Роз`яснено апелянту право подати до суду апеляційної інстанції заперечення на відзив (у разі його надання) в письмовій формі протягом 5 днів з дня його отримання (в разі надання - надати суду докази надсилання (надання) їх іншим учасникам справи), але не пізніше 27.09.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали, але не пізніше 27.09.2021. Розгляд апеляційної скарги у справі №910/8641/19 призначено на 07.10.2021.

В судове засідання, яке відбулось 07.10.2021 з`явились всі учасники справи, у розгляді справи було оголошено перерву до 25.11.2021.

В судове засідання, яке відбулось 25.11.2021 також з`явились представники позивача, відповідача та третьої особи.

Представник Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 25.05.2021 у справі №910/8641/19.

Представник Національного банку України в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві просив суд у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" відмовити повністю.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 13.10.2016 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі за текстом - Нацкомфінпослуг) було винесено розпорядження №2563, яким встановлено, що Приватним акціонерним товариством "Страхове товариство "Іллічівське" порушено вимоги законодавства у сфері фінансових послуг, та зобов`язано товариство усунути порушення законодавства про фінансові послуги, зазначені в пунктах 2, 3, 4, 5, 6 констатуючої частини даного розпорядження та повідомити Нацкомфінпослуг про усунення порушень з наданням підтверджуючих документів у термін включно до 14.11.2016.

18.11.2016 позивачем складено акт №106/13/6-09 про невиконання товариством розпорядження №2563 про усунення порушень ліцензійних умов, встановлених для провадження страхової діяльності, у якому зафіксовано порушення законодавства про фінансові послуги.

22.11.2016 Нацкомфінпослуг прийняла розпорядження №2907 про анулювання ліцензії на провадження страхової діяльності позивача відповідно до якого постановила:

1. Анулювати ліцензії Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" на провадження страхової діяльності, а саме:

- з обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса, що видана розпорядженням Нацкомфінпослуг № 1 від 05.01.2016;

- з обов`язкового медичного страхування, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 890 від 25.11.2010;

- з обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 7 від 12.01.2011;

- з обов`язкового страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 1377 від 20.11.2008;

- з обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 6840 від 23.02.2007;

- з обов`язкового авіаційного страхування цивільної авіації, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 8320 від 04.12.2007;

- з обов`язкового страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 4826 від 01.11.2005;

- з обов`язкового страхування цивільної відповідальності суб`єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об`єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об`єкти та об`єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 5320 від 06.02.2006;

- з обов`язкового страхування відповідальності суб`єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 5320 від 06.02.2006;

- з обов`язкового особистого страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд), що видана розпорядженням Держфінпослуг № 5320 від 06.02.2006;

- з обов`язкового страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 738 від 15.12.2011;

- з добровільного страхування залізничного транспорту, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 6468 від 30.11.2006;

- з добровільного страхування повітряного транспорту, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 790 від 28.10.2010;

- з добровільного страхування здоров`я на випадок хвороби, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 8320 від 04.12.2007;

- з добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту), вантажів та багажу (вантажобагажу), що видана розпорядженням Держфінпослуг № 64 від 17.01.2008;

- з добровільного страхування фінансових ризиків, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 64 від 17.01.2008;

- з добровільного страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту), що видана розпорядженням Держфінпослуг № 64 від 17.01.2008;

- з добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 64 від 17.01.2008;

- з добровільного страхування вантажів та багажу (вантажобагажу), що видана розпорядженням Держфінпослуг № 64 від 17.01.2008;

- з добровільного страхування відповідальності перед третіми особами (крім цивільної відповідальності власників наземного транспорту, відповідальності власників повітряного транспорту, відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника), що видана розпорядженням Держфінпослуг № 625 від 20.08.2009;

- з добровільного страхування від нещасних випадків, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 625 від 20.08.2009;

- з добровільного страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту), що видана розпорядженням Держфінпослуг № 348 від 27.03.2008;

- з добровільного страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника), що видана розпорядженням Держфінпослуг № 348 від 27.03.2008;

- з добровільного страхування медичних витрат, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 4045 від 24.05.2005;

- з добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника), що видана розпорядженням Держфінпослуг № 5320 від 06.02.2006;

- з добровільного страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій, що видана розпорядженням Держфінпослуг № 5320 від 06.02.2006;

- з добровільного медичне страхування (безперервне страхування здоров`я), що видана розпорядженням Держфінпослуг № 5320 від 06.02.2006;

- з добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), що видана розпорядженням Держфінпослуг № 5320 від 06.02.2006;

- з добровільного страхування сільськогосподарської продукції, що видана розпорядженням Нацкомфінпослуг № 2198 від 24.07.2014.

Інформація щодо Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" була оприлюднена на офіційному сайті Нацкомфінпослуг у розділі "Зупинення, обмеження діяльності фінансових установ.

В подальшому, 21.12.2016 позивач звернувся зі скаргою до Експертно-апеляційної ради при Державній регуляторній службі України на рішення Нацкомфінпослуг щодо анулювання ліцензії на провадження страхової діяльності.

За результатами розгляду скарги, 13.02.2017 Державною регуляторною службою України прийнято розпорядження №35 про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, шляхом скасування розпорядження від 22.11.2016 №2907 про анулювання ліцензії на провадження страхової діяльності Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське".

28.12.2017 за скаргою позивача працівниками Державної регуляторної служби України складено акт позапланової перевірки додержання вимог законодавства у сфері ліцензування Нацкомфінпослуг № 10/158-Л-2017, в якому встановлено порушення Нацкомфінпослуг в частині невиконання розпорядження Державної регуляторної служби України № 35 від 13.02.2017.

13.03.2019 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва відмовлено в задоволенні позову Нацкомфінпослуг до Державної регуляторної служби про скасування розпорядження від 13.02.2017 № 35.

24.06.2019 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Нацкомфінпослуг залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2019 - без змін.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що станом від дати анулювання його ліценцій - 26.11.2017 і до дати звернення до суду із позовом в Державному реєстрі фінансових установ, управління яким здійснює Нацкомфінпослуг міститься інформація про анулювання ліцензій товариства, тобто Нацкомфінпослуг протягом майже 3 років розміщує на офіційному інтернет - сайті відомості про позивача, як про компанію щодо якої прийнято розпорядження про анулювання ліцензій (недостовірну інформацію). При цьому, розпорядження Державної регуляторної служби України № 35 від 13.02.2017 Нацкомфінпослуг виконано так і не було.

Позивач зазначав, що у висновку № 4 експертного економічного дослідження по листу від 06.05.2019, складеного 26.06.2019 Полтавським бюро судово - економічної експертизи та аудиту, на вирішення якого було поставлено питання: "Чи підтверджується документально та відповідає Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" "Розрахунок розміру прямих та побічних збитків (втрачена вигода) по ПрАТ Страхове товариство "Іллічівське" за період з листопада 2016 року до 31 грудня 2018 року від дій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг?", експерт О. М. Шейко дійшов висновку, що в обсязі наданих для дослідження матеріалів встановлено, що розрахунок розміру прямих та побічних збитків (втрачена вигода) по ПрАТ Страхове товариство "Іллічівське" за період з листопада 2016 року по 31 грудня 2018 року від дій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг в сумі прямих збитків - 37 504 тис. грн (у вигляді страхових резервів), сумі втраченої вигоди - 958 тис. грн (у вигляді чистих збитків від фінансової діяльності), сумі побічних збитків - 29 769 тис. грн (збитки від знецінення акцій), відповідає Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та документально підтверджується.

З матеріалів справи слідує, що для з`ясування розміру шкоди, яка завдана позивачу, в тому числі втраченої вигоди, в результаті анулювання ліцензій 18.11.2016, суд ухвалою від 05.11.2019 призначав у справі судово-економічну експертизу, проведення якої доручив експертам Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська незалежна судова експерта установа", та на вирішення якої ставив наступні питання:

- Чи підтверджується документально та відповідає Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" "РОЗРАХУНОК РОЗМІРУ ПРЯМИХ ТА ПОБІЧНИХ ЗБИТКІВ (ВТРАЧЕНА ВИГОДА) по ПрАТ "Страхове товариство "Іллічівське" за період з листопада 2016 року по 31 грудня 2018 року від дій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг"?;

- Чи документально обґрунтований розмір матеріальної шкоди, зокрема: 37 504 000, 00 (тридцять сім мільйонів п`ятсот чотири) сума прямих збитків у вигляді витрат страхових резервів, 958 000 (дев`ятсот п`ятдесят вісім тис. грн.) - втрачена вигода у вигляді чистих збитків від фінансової діяльності, 29 769 000 (двадцять дев`ять мільйонів сімсот шістдесят дев`ять) - збитки від знецінення акцій, нанесеної Приватному акціонерному товариству "Страхове товариство "Іллічівське", в результаті анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності 18.11.2016?

Відповідно до наданого Київською незалежною судово - експертною установою висновку експерта за результатами проведення судово - економічної експертизи від 11.02.2020 № 2935, складеного судовим експертом Семенюк Олександром Петровичем:

- в результаті проведеного дослідження, згідно наданих матеріалів (в т.ч. даних фінансової звітності ПрАТ "СТ "ІЛЛІЧІВСЬКЕ") встановлено, що "Розрахунок розміру прямих та побічних збитків (втрачена вигода) по ПрАТ "Страхове товариство "Іллічівське" за період з листопада 2016 року по 31 грудня 2018 року від дій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг" щодо суми збитків у вигляді витрат страхових резервів у розмірі 37 504 тис. грн, збитків від фінансової діяльності у розмірі 958 тис. грн, збитків від знецінення акцій у розмірі 29 769 тис. грн, є документально та нормативно обґрунтованим;

- в результаті проведеного дослідження, виходячи з наданих на експертизу матеріалів, встановлено, що: збитки у вигляді витрат страхових резервів, понесених ПрАТ "СТ "Іллічівське" за 2016-2018 роки, становлять 37 504 тис. грн; збитки від фінансової діяльності підприємства становлять 958 тис. грн; збитки від знецінення акцій становлять 29 769 тис. грн.

В ході розгляду справи первісного відповідача - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг було замінено на його правонаступника - Національний банк України, оскільки згідно з пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг" від 12.09.2019 № 79-IX установлено, що з 01.07.2020 Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку є процесуальними правонаступниками Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у судах у межах повноважень, встановлених Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Звертаючись до суду апеляційної інстанції позивач у своїй скарзі зазначав, що відповідно неправомірність дій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг підтверджується розпорядженням Державної регуляторної служби України № 35 від 13.02.2017, яке набрало чинності та є обов`язковим до виконання, і яким чітко встановлено прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг неправомірного рішення. Крім того позивач зазначав, що шкода полягає в завдання прямих збитків, втраченої вигоди та побічних збитків, розмір яких підтверджений експертним висновком, складеним на замовлення позивача, та висновком, складеним за результатами експертизи, призначеної судом.

Зі змісту позовної заяви також вбачається, що позивач визначив причинний зв`язок полягає у тому, що у результаті анулювання ліцензій позивача господарська діяльність страхової компанії була повністю зупинена. На думку позивача в даному випадку наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, що є підставою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної неправомірним рішенням. Також позивач зазначав, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг систематично та тривало вчиняла дії на зниження престижу та довіри до діяльності позивача, зокрема, позбавила позивача права займатися господарською діяльністю, понад 2 роки відмовляється скасовувати розпорядження про скасування ліцензій, розміщує на власному сайті інформацію про анулювання ліцензій позивача, внаслідок чого було завдано шкоду діловій репутації позивача, яку позивач оцінює в 1 000 000, 00 грн.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності та/або відсутності всіх необхідних елементів для притягнення відповідача до такого виду відповідальності як стягнення збитків як правонаступника Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг, незаконними діями якої, як стверджує позивач, йому було завдано збитків.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) внормовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, є правопорушення, що включає так складові елементи: шкода, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та шкодою виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного органу є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фінансовими вважаються, зокрема, послуги у сфері страхування.

Статтею 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" було визначено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснювалося щодо інших ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно зі ст. 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції, зокрема: здійснює контроль за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку фінансових послуг; проводить самостійно чи разом з іншими державними органами перевірку діяльності учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг), а також інших юридичних осіб та фізичних осіб, які здійснюють діяльність з надання фінансових послуг, для якої законом встановлені вимоги щодо одержання ліцензії та/або реєстрації, без відповідної ліцензії та/або реєстрації; у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення; надсилає фінансовим установам та саморегулівним організаціям обов`язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів.

Відповідно до статті 39 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 40 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" серед заходів впливу, які можуть бути застосовані Нацкомфінпослуг до суб`єктів господарювання за порушення законодавства передбачене тимчасове зупинення або анулювання ліцензії на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг.

Статтею 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) внормовано, що анулюванням ліцензії є позбавлення ліцензіата права на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про анулювання його ліцензії. Ліцензія вважається анульованою з дня, коли ліцензіат дізнався чи повинен був дізнатися про анулювання ліцензії, але у строк, не менший за один тиждень з дня прийняття органом ліцензування рішення про анулювання виданої йому ліцензії.

Якщо ліцензіат протягом строку набрання чинності рішенням органу ліцензування про анулювання ліцензії, встановленого частиною восьмою цієї статті, подає скаргу (апеляцію) до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, дія цього рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування за результатами розгляду апеляції Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування. Рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування набирає чинності з дня видання ним розпорядження про задоволення або відхилення апеляції чи про необхідність усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено до суду.

Як слідує з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 18.11.2016 постановила розпорядження № 2907 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське", у зв`язку із невиконанням вимог розпорядження від 13.10.2016 № 2563, яким було зобов`язано останнього усунути порушення ліцензійних умов, в тому числі щодо невиконання обов`язку по виплаті страхового відшкодування та дотримання нормативів диверсифікованості та достатності активів.

За результатами розгляду скарги позивача на розпорядження про анулювання ліцензій Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування Державної регуляторної служби України дійшла висновку про задоволення скарги. Державна регуляторна служба України 13.02.2017 видала розпорядження № 35 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування", яким зобов`язала Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг усунути порушення у сфері ліцензування, скасувавши розпорядження від 18.11.2016 № 2907. В розпорядженні Державної регуляторної служби України від 13.02.2017 № 35 було встановлено порушення Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг вимог п. 3 ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 9, ч. 7 ст. 19 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" при прийнятті розпорядження від 18.11.2016 (відсутність правових підстав для здійснення заходів контролю та прийняття рішень за їх результатами, за відсутності затверджених Кабінетом Міністрів України Ліцензійних умов на провадження страхової діяльності на момент здійснення планових заходів контролю).

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування є постійно діючим колегіальним органом при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування та діє за регламентом, що затверджується спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Ліцензія, стосовно якої орган ліцензування прийняв рішення про анулювання і щодо якої Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування розглядається апеляція на рішення органу ліцензування, є чинною до дня прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування щодо розгляду апеляцій або інших скарг здобувачів ліцензії чи ліцензіатів, проектів нормативно-правових актів та/або пропозицій про запровадження чи скасування ліцензування виду господарської діяльності є обов`язковими для розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування у триденний строк з дня ухвалення відповідного рішення Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування і є підставою для видання спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування розпорядження про задоволення апеляції або про відхилення апеляції, про розгляд скарг, про погодження чи відхилення проектів нормативно-правових актів та/або усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Розпорядження про задоволення апеляції чи про відхилення апеляції, про розгляд скарг, про погодження чи відхилення проектів нормативно-правових актів та/або усунення порушень законодавства у сфері ліцензування надсилаються відповідному органу ліцензування та здобувачеві ліцензії, ліцензіату чи заявнику протягом трьох робочих днів з дня їх прийняття.

Пунктом 10 Положення про експертно-апеляційну раду при Державній службі з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, затвердженого постановою Кабінету міністрів України внормовано, що за результатами розгляду проектів нормативно-правових актів, пропозицій до них та звернень (апеляцій) радою приймаються рішення, які мають характер експертних висновків.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті в межах його повноважень, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - підприємцями.

Частиною 5 ст. 19 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" орган ліцензування, який одержав розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, зобов`язаний в установлений у розпорядженні строк подати спеціально уповноваженому органу з питань ліцензування інформацію про виконання вимог такого розпорядження.

З урахуванням наведеного вище можна дійти висновків, що рішення експертно-апеляційної ради мають характер експертних висновків, є обов`язковими до розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування, та що закон не встановлює таких наслідків прийняття розпорядження спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування про задоволення апеляції за результатом розгляду скарги, як визнання рішення про анулювання ліцензії неправомірним, нечинним, скасованим, тощо, або визнання дій органу ліцензування щодо прийняття такого рішення незаконними.

Крім того, суб`єкт господарювання у разі порушення його прав, внаслідок неправомірного анулювання ліцензії, наділений правом звернутися за захистом у загальному порядку до суду, оскільки, законом чітко внормовано, що рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено до суду, у відповідності до норм статті 21 ЦК України.

Судом було встановлено, що розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 18.11.2016 № 2907 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" позивач до суду не оскаржував, відповідно неправомірність відповідного рішення у спосіб визначений законом не визнавалася.

Крім того судом було встановлено, що у справі №826/4292/17 предметом позову були вимоги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг до Державної регуляторної служби України про визнання протиправним і скасування розпорядження від 13.02.2017, відтак в предмет доказування у відповідній справі входили питання щодо правомірності дій Державної регуляторної служби України при постановленні розпорядження № 35 від 13.02.2017, і не входили питання правомірності дій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг при винесенні розпорядження від 18.11.2016 № 2907, а відтак, відповідні обставини не досліджувалися, і не встановлювалися Окружним адміністративним судом міста Києва.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що у справі № 826/4292/17 не встановлювалися обставини, щодо неправомірності дій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг при винесенні розпорядження від 18.11.2016 № 2907.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем не було надано доказів щодо неправомірності дій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг при винесенні розпорядження від 18.11.2016 № 2907.

Водночас суд першої інстанції вірно зазначив, що обставини невиконання Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг обов`язкового для неї розпорядження Державної регуляторної служби України від 13.02.2017 № 35 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування" доведені матеріалами даної справи. Але при цьому, в матеріалах справи відсутні докази щодо скасування розпорядження від 18.11.2016 № 2907

У зв`язку із встановленими судом обставинами, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в даному випадку з боку Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг мала місце бездіяльність щодо виконання обов`язкового для неї розпорядження Державної регуляторної служби України від 13.02.2017 № 35 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування".

Позивач звертаючись із позовом зазначав, що йому в тому числі, внаслідок протиправного невиконання Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг розпорядження № 35 від 13.02.2017 були завдані:

- прямі збитки - 37 504 тис. грн, у вигляді витрат страхових резервів;

- втрачена вигода - 958 тис. грн, у вигляді чистих збитків від фінансової діяльності;

- побічні збитки - 29 769 тис. грн, у вигляді збитків від знецінення акцій.

Зазначений розмір збитків позивача розрахований керівником позивача Терзі О. С. в "Розрахунку розміру прямих та побічних збитків (втрачена вигода) по ПрАТ Страхове товариство "Іллічівське" за період з листопада 2016 року по 31 грудня 2018 року від дій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг" (аркуш 54, том 2).

Обставин відповідності зазначеного "Розрахунку розміру прямих та побічних збитків (втрачена вигода) по ПрАТ Страхове товариство "Іллічівське" за період з листопада 2016 року по 31 грудня 2018 року від дій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг" Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та його документального підтвердження, позивач обгрунтовував висновком № 4 експертного економічного дослідження по листу від 06.05.2019, складеним 26.06.2019 експертом Шейко О. М. та висновком експерта за результатами проведення судово - економічної експертизи від 11.02.2020 № 2935, складеним експертом Семенюк О. П. Крім того, документальну обґрунтованість розміру матеріальної шкоди позивач доводить висновком експерта за результатами проведення судово - економічної експертизи від 11.02.2020 № 2935, складеним експертом Семенюк О. П.

Зі змісту позовних вимог слідує, що позивач в обґрунтування розміру збитків у виді упущеної вигоди посилався на аналіз своєї господарської діяльності попередніх років, звіти про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2014 рік, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2015 рік та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2016 рік, "Розрахунку розміру прямих та побічних збитків (втрачена вигода) по ПрАТ Страхове товариство "Іллічівське" за період з листопада 2016 р. по 31 грудня 2018 р. від дій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг" та висновки експертів.

До складу збитків, відповідно до ст. 22 ЦК України та ст. 225 Господарського кодексу України включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок незаконних дій державного органу; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі, якби право позивача не було порушене. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті для їх одержання.

Нормою статті 142 ГПК України визначено, що прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Склад валового доходу та валових витрат суб`єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об`єкта оподаткування.

В законодавстві про бухгалтерський облік та звітність прибуток розуміється як сума, на яку доходи перевищують пов`язані з ними витрати, а дохід - як збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). Що стосується доходу, то він визначається як "збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників)" (п. 3 Розд. I Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності").

Тому, при визначенні розміру неодержаного доходу (прибутку) необхідно застосовувати положення ст. 142 ГК України та Податкового кодексу України.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивачем не було надано суду докази, які б свідчили про реальність неодержаних позивачем доходів в розмірі 958 тис. грн, та підтверджували дійсність отримання позивачем доходу у відповідному розмірі, якби Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг було виконане розпорядження № 35 від 13.02.2017 та скасовано рішення про анулювання ліцензій позивача, наприклад, договорів, угод, тощо, із яких би суд міг точно встановити дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання відповідних грошових сум (страхових премій), до матеріалів справи додано позивачем не було.

При цьому суд першої інстанції вірно зазначив, що із змісту висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 11.02.2020 № 2935, складеного експертом Семенюк О. П. вбачається, що сума втраченої вигоди у розмірі 958 тис грн розрахована, як різниця збитку за 2016-2018 роки та суми витрат страхового резерву (38 462 тис. грн - 37 504 тис. грн = 958 тис. грн), тобто у відповідному висновку реальність розміру упущеної вигоди жодним чином не обґрунтована.

В дослідній частині висновку № 4 експертного економічного дослідження по листу від 06.05.2019, складеного 26.06.2019 експертом Шейко О. М., зазначено, що чистий фінансовий результат (збитки), згідно результатів фінансової діяльності, за період з листопада 2016 року по 31 грудня 2018 року складає 38 462 тис. грн, при цьому дохід у вигляді чистих зароблених страхових премій зменшився з 187 400 тис. грн за 2016 рік до нуля тис. грн за 2018 рік. На підставі наведеного експертом зроблений висновок, що за період з листопада 2016 року по 31 грудня 2018 року втрачена вигода у вигляді недоотримання доходу від чистих зароблених страхових премій складає 958 тис. грн.

Однак, суд зазначає, що у зазначеному висновку реальність розміру упущеної вигоди також не обґрунтована.

Стосовно вжитих позивачем заходів, для одержання доходів в розмірі 958 тис. грн, то про такі позивач не зазначає взагалі. При цьому, сам по собі аналіз прибутку попередніх періодів не свідчить про неодмінне повторення фінансових результатів у майбутніх періодах.

На переконання колегії суддів, вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у разі здійснення страхової діяльності з урахуванням середньорічних показників, які позивач отримував у період з 2014 по 2016 роки, є теоретичними, побудованими на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би отримати позивач, якщо б Нацкомфінпослуг не здійснювала протиправну бездіяльність.

Висновки суду першої інстанції, стосовно вимог позивача стосовно збитків від знецінення акцій позивача, то такі збитки не є збитками позивача, є обґрунтованими, оскільки останній не є власником емітованих ним акцій, і відповідно позивач не є належним позивачем щодо таких позовних вимог.

Стосовно понесення позивачем прямих збитків, в розмірі 37 504 тис. грн, у вигляді витрат страхових резервів суд зазначає таке.

Статтею 1 Закону України "Про страхування" внормовано, що страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування). Страховики зобов`язані формувати і вести облік страхових резервів у порядку та обсягах, встановлених цим Законом, станом на кожен день. Страховики, які мають право укладати договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, формують та ведуть облік страхового резерву збитків, які виникли, але не заявлені, та страхового резерву коливань збитковості в обов`язковому порядку. Страхові резерви в обсягах, що не перевищують технічних резервів, а для страхових компаній із страхування життя - математичних резервів, утворюються у тих валютах, в яких несуть відповідальність за своїми страховими зобов`язаннями.

Страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя (математичні резерви).

Формування резервів із страхування життя, медичного страхування і обов`язкових видів страхування здійснюється окремо від інших видів страхування.

Страховики зобов`язані вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за формою, яка забезпечить отримання інформації, необхідної для врахування при формуванні страхових резервів. Уповноважений орган може встановити порядок та форму ведення обліку договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування.

Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов`язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

Кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами різних категорій.

Розмежування збитку на прямий і непрямий проводиться залежно від тих причин, які викликали майнову шкоду, породили її. Прийнято вважати, що прямі збитки вважаються прямим, безпосереднім слідством порушення і тому підлягають відшкодуванню.

Сформовані страхові резерви - це величина, яка визначає грошову оцінку зобов`язань страховика за договорами страхування (перестрахування), розрахована відповідно до вимог законодавства за встановленими методами та формулами їх розрахунку з метою забезпечення майбутніх страхових виплат.

З огляду на зазначене, зменшення страхових резервів відбувається за рахунок виплати страхових сум і страхового відшкодування за зобов`язаннями страховика, які виникли на підставі договорів страхування.

Слід враховувати, що виконання зобов`язання за договором не може розглядатися як реальна шкода, тому сума основного боргу не повинна включатися до складу збитків, оскільки правова природа основного боргу та збитків суттєво відрізняються.

Таким чином, зменшення страхових резервів (їх втрата) за своєю правовою природою не може входити до складу прямих збитки, оскільки відповідне зменшення відбувається за рахунок виконання страховиком його договірних зобов`язань.

Механізм визначення розміру збитків у даному випадку законодавчо не визначений, однак враховуючи, що для визначення розміру збитків страхової компанії необхідні спеціальні знання, розмір збитків може бути підтверджений висновком експерта.

З матеріалів справи слідує, що позивач визначив розмір своїх прямих збитків в "Розрахунку розміру прямих та побічних збитків (втрачена вигода) по ПрАТ Страхове товариство "Іллічівське" за період з листопада 2016 року по 31 грудня 2018 року від дій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг". А висновки експертів надає на підтвердження правильності такого розрахунку.

Висновки експертиз наявні у справі лише підтверджують розрахунок складений позивачем на основі даних фінансової звітності позивача, але жодним чином не встановлює реальні (прямі) збитки позивача.

Колегія суддів зазначає, що наданий позивачем в якості доказу по справі висновок № 4 експертного дослідження по листу від 06.05.2019, складений 26.06.2019, є експертним економічним дослідженням, а не висновком експерта, про що зазначено в тексті висновку. Також у висновку не вказано, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. З огляду на вказане, суд не приймає такий висновок, в якості доказу - висновку експерта, і розцінює його як письмовий доказ по справі. Крім того, суд звертає увагу, що наданий позивачем висновок експертного дослідження не відповідає вимогам ст. 101 ГПК України.

Стосовно висновку експерта за результатами проведення судово - економічної експертизи від 11.02.2020 № 2935, складеного судовим експертом Семенюк О. П., колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявні докази, із яких вбачається, що експерт Семенюка О. П. був притягнутий до дисциплінарної відповідальності, у зв`язку з допущеними порушеннями вимог нормативно - правових актів з питань судової - експертної діяльності та методик проведення судових-експертиз під час складання висновку судово-економічної експертизи від 11.02.2020 № 2935, що відповідно обґрунтовано викликає у суду сумніви щодо допустимості відповідного доказу. Згідно рішення про притягнення експерта до дисциплінарної відповідальності дослідницька частина висновку малоінформативна, не містить повного аналізу дослідження документів та розрахунків, судовий експерт не уточнив період, який ним досліджувався, що впливає на обґрунтованість зроблених експертом висновків.

З урахуванням вищенаведених обставин судом першої інстанції було обґрунтовано відхилено висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 11.02.2020 № 2935, як неповний та такий, що не може підтвердити факт понесення позивачем шкоди. З урахуванням наведених вище обставин можна дійти висновку, що розмір збитків, внаслідок бездіяльності відповідача, та сам факт їх понесення позивачем не доведений.

Стосовно посилань позивача на причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю Нацкомфінпослуг щодо визнання нечинним розпорядження про анулювання ліцензій позивача та його майновими втратами, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що позивач фіксував збитки за наслідками своєї господарської діяльності задовго до прийняття рішення про анулювання ліцензій позивача.

Відповідно до частини 10 статті 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" у разі анулювання ліцензії з підстав, передбачених пунктами 5-10 частини другої цієї статті, суб`єкт господарювання може подати заяву про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності (повністю або частково) не раніше ніж через рік з дня набрання чинності рішенням органу ліцензування про анулювання попередньої ліцензії.

Однак, судом було встановлено, що матеріали справи не містять докази, що позивач звертався до органу ліцензування із заявою про отримання ліцензій замість тих, що були анулювані, а тому, на переконання суду, твердження апелянта про те, що тільки неправомірні дії Нацкомфінпослуг стали єдиною і достатньою причиною понесення позивачем збитків, зокрема, у період з 2018 по 2019 роки, є безпідставним і вказує на відсутність безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями (бездіяльністю) органу влади та майновими втратами позивача.

Беручи до уваги вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, про недоведеність позивачем таких елементів цивільного правовопрушення, як розмір збитків (прямих та упущеної вигоди), факт їх понесення, та причинно--наслідкового зв`язку, в даному випадку відсутні правові підстави для настання для відповідача цивільно-правової відповідальності за допущену з боку Нацкомфінпослуг протиправну поведінку (бездіяльність) у вигляді відшкодування позивачу збитків в загальному розмірі 76 924 000,00 грн (прямі збитки - 37 504 тис. грн, у вигляді витрат страхових резервів; втрачена вигода - 958 тис. грн, у вигляді чистих збитків від фінансової діяльності; побічні збитки - 29 769 тис. грн, у вигляді збитків від знецінення акцій). Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Крім того зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачем були заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача 1 000 000,00 грн шкоди завданої діловій репутації (немайнової шкоди).

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, компенсація моральної шкоди також здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. 3 постанови пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Відповідно до ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Частиною 1 ст. 94 ЦК України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 Цивільного кодексу України.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

У абзаці 2 пункту 5 Інформаційного листа "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію" № 01-8/184 від 28.03.2007 Вищий господарський суд України роз`яснив, що діловою репутацією юридичної особи є престиж її фірмового (комерційного) найменування, торгових марок та інших належних їй нематеріальних активів серед споживачів її товарів і послуг. Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів. Зазначені дії завдають майнової та моральної шкоди суб`єктам господарювання, а тому ця шкода за відповідними позовами потерпілих осіб підлягає відшкодуванню за правилами статей 1166 та 1167 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищенаведені норми колегія суддів дійшла висновку, що позивач, звертаючись до суду з вимогою про відшкодування шкоди, завданої порушенням ділової репутації не надав суду жодних доказів, які б свідчили про приниження ділової репутації позивача Нацкомфінпослуг або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням його ділової репутації, поширення Нацкомфінпослуг у будь-якій формі саме неправдивих, неточних або неповних відомостей щодо позивача. Крім того, на переконання колегії суддів позивачем не було доведено, що вчинення будь-яких інших дій Нацкомфінпослуг призвело до зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача, так як відповідач у справі діяв в межах наявних в нього повноважень.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів" від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції Приватним акціонерним товариством "Страхове товариство "Іллічівське" не було подано належних та переконливих доказів на підтрердження своїх вимог. Колегія суддів звертає увагу, що доводи, викладені у апеляційній скарзі Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 прийнято після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону та є обгрунтованим.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі №910/8641/19 - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі №910/8641/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі №910/8641/19 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Приватне акціонерне товариство "Страхове товариство "Іллічівське".

4. Матеріали справи №910/8641/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 20.12.2021.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Є.Ю. Шаптала

С.Р. Станік