РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

18 січня 2011 року                           селище Верховина             Справа №  2-2/11

Верховинський районний суд Івано-Франківської області  у складі:                    

головуючого судді: Данилюк    М.П.   

секретаря                     Фурманюк В.М.

з участю сторін:                                                                           

позивачки                                                ОСОБА_1,

відповідача                                             ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Верховина справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення із малолітніми дітьми: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 суд,-

                                              В С Т А Н О В И В:

Позивачка  ОСОБА_1 із своїми малолітніми дітьми звернулася в суд із позовом до колишнього чоловіка ОСОБА_2  про вселення.

         Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що між нею та ОСОБА_2 склались неприязні відносини  і шлюб між ними розірвано.

          Попередньо під час весілля в 1998 році мати позивача пообіцяла подарувати їм недобудований житловий будинок в с.Красник. Договір дарування недобудованого будинку вона оформила в 2004 році на відповідача ОСОБА_2  Перебуваючи в шлюбі із відповідачем, вони спільно добудовували даний будинок. У цей будинок вона разом з дітьми вселилась в січні 2005 року, а офіційно прописалась згідно рішення виконкому від 08.11.2005 року, попередньо погодивши це із відповідачем, який в той час перебував за кордоном.

Вважає, що будинок є їх із відповідачем спільною сумісною власністю, оскільки вони добудовували його під час перебування у шлюбі. Після розірвання шлюбу  відповідач почав перешкоджати їй та неповнолітнім дітям проживати у вказаному будинку. В результаті чисельних суперечок відповідач силою позбавив її, та трьох їх неповнолітніх дітей, можливості проживати у спільному будинку, в якому вони прописані й постійно проживали. У зв’язку з цим вона разом із дітьми, змушена тимчасово проживати у знайомих та родичів. Просить позов задовольнити, та вселити її разом із неповнолітніми дітьми в житловий будинок в АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що між ним та ОСОБА_1 склались неприязні відносини  і шлюб між ними розірвано.

Згідно договору дарування від 09.03.2004 року його мати подарувала йому незавершений будівництвом житловий будинок, що знаходиться в с.Красник Верховинського району.

Даний будинок є його постійним місцем реєстрації та проживання. Позивачка ОСОБА_1, користуючись його тимчасовою відсутністю, у зв’язку з перебуванням за кордоном, без його відома та згоди, 26.10.2005 року підробила і подала до Красницької сільської ради власноручно написані нею письмові заяви від його імені та від свого імені щодо  прописки в його будинку її та  їхніх трьох дітей.

На підставі цих заяв виконкомом Красницької сільської ради прийнято рішення від 08.11.2005 року на підставі якого його колишню дружину ОСОБА_1 та їхніх трьох дітей прописано до його житлового будинку . Після народження третьої дочки вся сім’я дійсно вселилася в недобудований будинок, але до сьогоднішнього дня будинок не зданий в експлуатацію, в будинку спорядковані тільки одна кімната та кухня і душова і вселяти позивачку він не має куди, згідний вселити тільки одну найменшу дочку, а позивачка проживає у своїх батьків де проживали вони раніше всі сім’єю, до того періоду як його мати подарувала йому недобудований будинок.

Позивачка позбавила його можливості в повному обсязі користуватися подарованим йому нерухомим майном, зокрема садибою як об’єктом права власності. Добровільно виписатись та звільнити житлове приміщення позивачка відмовлялася, тому він звернувся в суд із позовом про виселення, але його позов задоволений не був судом і на даний час він рішення Верховинського та Івано-Франківського апеляційного суду оскаржує у вищому спеціалізованому суді. Просить в позові відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши письмові докази, вважає, що   позов підлягає до задоволення із наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 та позивачка ОСОБА_1 з 25.10.1998 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від спільного проживання мають трьох малолітніх дітей, зокрема дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, що стверджується свідоцтвами про їх народження (а.с.6,7). Вказана сім’я із січня 2005 року проживала у спірному житловому будинку.

15 січня 2010 року шлюб між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, трьох малолітніх дітей залишено на проживання при матері, що стверджується рішенням Верховинського районного суду від 15.01.2010 року (а.с.5).

Згідно договору дарування від 09.03.2004 року матеріали, обладнання та конструкції, які були використані в процесі будівництва даного житлового будинку, який на момент укладення цього договору незакінчений будівництвом, готовністю 66 % були подаровані  відповідачу ОСОБА_2 його матір’ю ОСОБА_1.( а.с.9).

 Право власності на спірний житловий будинок загальною площею 311,8 кв.м. відповідач ОСОБА_2 набув 01.06.2004 року, що стверджується свідоцтвом про право власності( а.с.10).

Відповідно до  ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку( доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи з наведених обставин, суд, з урахуванням того , що відповідачу були подаровані 09.03.2004 року матеріали, обладнання та конструкції, які були використані в процесі будівництва даного житлового будинку, який на момент укладення  договору був незакінченим будівництвом, готовністю 66 %, а  01.06.2004 року відповідач  набув права власності не на матеріали, а на цілісний житловий будинок загальною площею 311,8 кв.м.,  вважає твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що спірний будинок  повністю належить  йому на праві приватної власності необґрунтованим і  таким, що не відповідають обставинам справи.

Також, суд, вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що його колишня дружина із дітьми незаконно вселилась та зареєструвалась в будинку, оскільки на їх підтвердження не наведено належних доказів.

Із виписки з погосподарської книги № 1 с.Красник .( а.с.11) вбачається, що вся сім’я зареєстрована в погосподарському дворі  постійно, в т.ч. як позивачка так і відповідач і їх троє неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений в праві користування житлом інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законодавством.

Згідно ст.156 ЖК України члени сім’ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім’ї власника будинку належать дружина наймача, їх діти, батьки, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство і припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Рішенням Верховинського районного суду від 16 червня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа служба у справах дітей Верховинської районної державної адміністрації про усунення перешкод в користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1, виселення без надання іншого житлового приміщення, стягнення солідарно моральної шкоди в розмірі 40 000 грн. відмовлено за їх безпідставністю та необґрунтованістю. Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21.10.2010 р. вище вказане рішення Верховинського районного суду залишено без зміни.

Відповідач самовільно, без будь-яких підстав на те, позивачку разом із їхніми неповнолітніми дітьми позбавив права на житло, та виселив їх із будинку, а тому їх право порушене і підлягає судовому захисту.

Таким чином, суд вважає підставними вимоги позивачки та її неповнолітніх дітей про вселення до житлового будинку по АДРЕСА_1.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 9,116,156,157 ЖК України, ст.ст. 60-62 СК України, ст.ст.209,213-215  ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити   Вселити ОСОБА_1 разом із неповнолітніми дітьми: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в житловий будинок по АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Івано-Франківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10- денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги..

                  Головуючий:                                           М.П.Данилюк