Справа № 2а-569/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2011 року                                                                                       м. Одеса

Суддя Приморського районного суду м. Одеси Нікітіна С.Й., розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов’язання перерахувати пенсію,

ВСТАНОВИВ:

          В суд з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 і просить зобов’язати відповідача провести перерахунок його пенсії з урахуванням суми недоотриманого щомісячного підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2000 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність, встановленого законами України на відповідні роки та з 01.07.2006 року у розмірі не менш ніж 538,50 грн. та виплати відповідної суми різниці недовиплати після перерахування пенсії.

Вимоги ч.ч. 3, 4, 5 ст. 183-2 КАС України судом виконані.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він з 02.04.1997 року отримує пенсію та перебуває на обліку як учасник бойових дій. В зв'язку з чим на нього розповсюджуються дії ч. 4 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 р., якою передбачена щомісячна виплата підвищеної пенсії в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком для учасника бойових дій. На думку позивача, військовим комісаріатом, а в подальшому пенсійним фондом йому було не нараховано та неправильно відмовлено у проведені перерахунку підвищення пенсії. Позивач вважає, що починаючи з 2000 року військовий комісаріат та пенсійний фонд повинні були проводити розрахунок підвищення пенсії згідно Законів України “Про затвердження прожиткового мінімуму” на відповідні роки.

Суддя встановив, що відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 р., із змінами внесеними згідно Закону України № 458/95 від 23.11.19995 р., учасникам бойових дій пенсій або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком. В наступному, відповідно до Закону України №2939-ІУ від 05.10.2005 р. в ст. 12 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993 р., яка набула чинності з 01.07.2006 року, були внесені зміни відповідно до яких учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Перебуваючи на обліку в Головному управлінні пенсійного Фонду України в Одеській області, Позивачу, з 01.01.2000 року по 01.01.2005 року виплачувалось підвищення до пенсії виходячи з розміру 16,62 гривень, згідно постанови Кабінету Міністрів України №342 від 19.03.1996р., № 831 від 26.07.1996р., а в наступному згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002р. «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», якою був встановлений розмір підвищення до пенсії 19,91 гривень.

Проте суд не може погодитись з проведеними нарахуваннями та виплатою підвищення до пенсії з наступних підстав.

Відповідно до ч.З ст.46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»від 05.10.2000р. № 2017-ПІ. Відповідно до ст.17 вказаного Закону, мінімальний розмір пенсії за віком, як основна соціальна гарантія, встановлюється законами. Встановлення ж розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним норма закону.

Згідно ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум», від 15.07.1999р. № 966-ХІ, прожитковий мінімум застосовується для визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших.

Відповідно до ч. І ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003р. № 1058-1, який набрав чинності з 01.01.2004р., мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіка 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Зазначені вище норми вказують на те, що розмір мінімальної пенсії за віком, з якого необхідно проводити розрахунки додаткової пенсії позивачу, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму встановленого законом.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З урахуванням положень Конституції України, приймаючи до уваги пріоритетність законів над підзаконними актами, суд вважає, що при визначенні додаткової пенсії позивачу застосуванню підлягають ч.3 ст. 46 Конституції України, ч.4 ст.13 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993р., ст.17 Закону України № 2017-ПІ від 05.10.2000р. та ч. І ст.28 Закону України № 1058-1 від 09.07.2003р., а не постанови Кабінету Міністрів України, якими було істотно звужено обсяг встановлених пенсійних прав позивача.

Отже, суд вважає, що починаючи з 01.01.2000року по 31.12.2004 року позивачу неправильно було проведено нарахування та виплата підвищення до пенсії як учаснику бойових дій виходячи із розрахунку визначеного постановами Кабінету Міністрів України.

Законом України «Про прожитковий мінімуму на 2000р.»- розмір прожиткового мінімуму складав 216,56 гривень, в 2001 році він складав 248,77 гривень, Законом України «Про прожитковий мінімум на 2002р.»- розмір прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб складав - 268 гривень. Статтею 1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2003р.»склав - 268 гривень, у 2004р. розмір прожиткового мінімуму на 2004р. склав 284,69 гривні. У 2005 році - 332 гривні. Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2006рік», прожитковий мінімум для непрацездатних осіб склав з 01.01.2006р. 350 гривень, з 01.04.2006р. - 359 гривень.

Таким чином, позивач по справі починаючи з 01.01.2000 року по 01.07.2006 року повинен був отримувати підвищення до пенсії в розмірі 150% виходячи з мінімального прожиткового мінімуму встановленого законодавством у відповідних роках.

Разом з тим, суд вважає, що за зазначений період з 01.01.2000 року по 01.07.2006 року позов задоволенню не підлягає оскільки статтею 99 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо на встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду,якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суд не приймає до уваги посилання представника позивача про те, що до виниклих правовідносин строк звернення до суду не застосовується згідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», та ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки ними передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Але, в даному випадку, підвищення щодо яких виник спір, позивачеві взагалі не нараховувалися, а тому зазначене положення ст. 55 та ст. 46 згаданих Законів застосовуватися не може.

Також суд не приймає до уваги посилання представника позивача на ч. 4 ст. 99 КАС України щодо обчислення строку з дня коли позивач отримав відповідь від ГУ ПФ України в Одеській області щодо відсутності підстав про проведення перерахунку пенсії, оскільки таке звернення згідно чинного законодавства не є –до судовим порядком вирішення спору. Закони України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»взагалі не передбачають досудового порядку вирішення спору (ні органом що призначає та виплачує пенсію, ні вищестоящим органом) та визначають, що у випадку виникнення спору щодо нарахування та виплати пенсії, спори вирішуються у судовому порядку. Звернення позивача з листом до Г'У ПФ України в Одеській області згідно Закону України «Про звернення громадян»не може бути прийнято судом, як - досудовий порядок вирішення спору, оскільки такої норми зазначений закон не містить.

Таким чином, вимоги щодо перерахунку пенсії в період з 01.01.2000 року по 01.01.2006 року підлягають залишенню без розгляду.

Крім того, починаючи з 01.01.2006р. відповідно до внесених змін до ч.4 ст. 12 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993р., учасникам бойових дій пенсійним фондом нараховується 25% від прожиткового мінімуму, для осіб які втратили працездатність.

Як вбачається з матеріалів справи позивач, починаючи з 01.07.2006р. отримував підвищення до пенсії в розмірі та обсягах визначених Законом України № 3551-ХІІ від 22.10.1993р. В зв'язку з чим, суд вважає, що ГУ ПФ України в Одеській області, починаючи з 01.07.2006р. правильно проводило нарахування та виплату позивачеві підвищення до пенсії відповідно до умов закону.

Судом не приймаються до уваги посилання представника позивача, як на підставу заявлених позовних вимог, щодо звужування прав позивача визначених Конституцією України в зв'язку з внесеними змінами до ч.4 ст.12 Закону України 3551-ХІІ від 22.10.1993р., оскільки такі зміни до Закону на даний час не визнанні неконституційними, є чинними, а тому є обов'язковими для їх застосування.

Таким чином, за період з 01.07.2006 року до часу ухвалення рішення суду у справі, позов задоволенню не підлягає, оскільки право позивача не порушене, а захист права на майбутнє не передбачений законом.

Керуючись ч.ч. 6-8 ст. 183-2  КАС України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов’язання провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням суми недоотриманого щомісячного підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2000 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність, встановленого законами України на відповідні роки та з 01.07.2006 року у розмірі не менш ніж 538,50 грн. та виплати відповідної суми різниці недовиплати після перерахування пенсії.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами, або іншими особами, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, в апеляційному порядку, шляхом подачі в десятиденний строк з моменту отримання її копії, апеляційної скарги через суд першої інстанції.

Суддя: