Справа № 569/3357/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Гордійчук І.О.

секретар судового засідання Семенюк Ю.О.

за участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів. Просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти у розмірі 53000 доларів США та судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що 12.02.2019 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, у відповідності до якого ОСОБА_2 отримала від нього грошові кошти в розмірі 53000 доларів США (що станом на 15.02.2021 року еквівалентно 1475732 грн.00 коп.), про що відповідачем була написана розписка від 12.02.2019 року. Зобов"язання повернути зазначені кошти в обумовлені терміни до 12.02.2021 року. Кошти відповідачем повернуті не були. У зв`язку із не виконанням відповідачем свого зобов`язання, змушений звертатися до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 19.02.2021 року відкрито загальне позовне провадженні у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 23.06.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав та мотивів, які наведені у позовній заяві.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 заперечувала щодо задоволення позову повністю. Зазначила, що це фіктивний позов, у неї відсутні будь-які грошові чи боргові зобов"язання перед позивачем, позов направлений на незаконне заволодіння її майном. Відповідач повністю підтримала своє клопотання про відмову в позові, подане до суду 29.09.2021 року.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволення.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що 12.02.2019 року ОСОБА_2 під розписку взяла в борг у ОСОБА_3 53000 (п"ятдесят три тисячі) доларів США, які зобов`язалася повернути до 12.02.2021 р.

Суд також встановив, що отримані у позику грошові кошти на теперішній час відповідачем позивачу не повернуті у повному розмірі.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Вирішуючи справу суд враховує, що позивач на підтвердження своїх вимог долучив до матеріалів справи оригінал розписки від 12.02.2019 року, складений відповідачем про те, що вона, ОСОБА_2 під розписку взяла в борг у ОСОБА_3 53000 (п"ятдесят три тисячі) доларів США, які зобов`язалася повернути до 12.02.2021 р.(а.с.71)

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Як роз`яснив Верховний суд України у постанові від 13 грудня 2017 року у справі №309/3458/14-ц від 13 грудня 2017 року, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Однак відповідач грошові кошти не повернув. Про неналежне виконання відповідачем свого обов`язку щодо повернення грошових коштів також свідчить наявність боргового документа (розписки) саме у кредитора, який долучив її до справи.

В Постанові Великої Палати Верхового суду від 16 січня 2019 року ( справа № 464/3790/16-ц) зроблений наступний висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому, з огляду на положення ч. 1ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

При цьому відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Необхідність при цьому стягнення боргу саме в іноземній валюті ґрунтується на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій в постановах від 04.07.2018 року по справі №761/12665/14-ц провадження №14-134цс18 та від 16.01.2019 року по справі №373/2054/16-ц провадження №14-446цс18.

При цьому суд не повинен вказувати в резолютивній частині рішення еквівалент в гривнях, оскільки це внесе двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово, що слідує з постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року №723/304/16-ц провадження №14-360цс19.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1,2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, оскільки відповідач на час написання розписки мав в користуванні грошові кошти, належні позивачу, та сторони дійшли обопільної згоди про те, що такі кошти будуть перебувати у користуванні відповідача певний час, про що склали відповідну розписку, зазначене підтверджує факт укладення договору позики між ними та його умови. Знаходження розписки у позивача свідчить про невиконання відповідачем свого обов`язку про повернення боргу, а тому наявні підстави для стягнення боргу.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку про наявність спірних правовідносин між сторонами, які відносяться до договірних зобов`язань, зокрема, позики, встановив, що права позивача відповідачем порушені, тому вони підлягають захисту, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача борг за договором позики від 12.02.2019 року у розмірі 53000 доларів США.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 11350,00 грн судового збору.

Керуючись ст.ст.10,12,81,141,263,264,265,268,273,354 ЦПК України, суд,       

УХВАЛИВ:

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за розпискою від 12.02.2019 року у розмірі 53000 (п"ятдесят три тисячі) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати, що складаються з судового збору у розмірі 11350 (одинадцять тисяч триста п"ятдесят) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення виготовлено 22.12.2021 року.

Суддя                                        І.О.Гордійчук