Ухвала

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 296/1083/20

провадження № 61-20519ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 березня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Брох Алла Анатоліївна, про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Брох А. А., про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позову зазначала, що ОСОБА_3 є рідною сестрою її батька ОСОБА_4 , якій на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .

У шестимісячний термін з дня відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 позивач звернулась до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3 за правом представлення як спадкоємець другої черги спадкоємців за законом.

Постановою приватного нотаріуса від 20 вересня 2019 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність документів про родинні відносини між нею та ОСОБА_3 , а також у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Ураховуючи вищевикладене, просила суд встановити факт родинних відносин між нею та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , як між рідними племінницею та тіткою; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 як за спадкоємицею другої черги спадкоємців за законом за правом представлення.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року, позов ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , як між рідними племінницею та тіткою.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за правом представлення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суди попередніх інстанцій, дослідивши матеріали спадкових справ № 266/2011 та № 31/2018, копії свідоцтв про народження ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , дійшли висновку, що позивач є племінницею спадкодавиці і такий факт має юридичне значення.

11 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 березня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року.

Касаційна не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.

При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Особі, яка подала касаційну скаргу, слід звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі слід зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду (абзац 2 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини 2 статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.

Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 4 статті 389 ЦПК України з посиланням на частину 1 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 1 статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 3 статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.

У поданій касаційній скарзі заявниця не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень.

У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявниця не виконала вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявниці.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 березня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Брох Алла Анатоліївна, про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом повернути заявниці.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак