ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2007 р. | № 21/124 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Коробенко Г.П. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України “Українська авіаційна транспортна компанія”, м. Київ
на рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2007 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2007
зі справи № 21/124
за позовом закритого акціонерного товариства “Авіаремонтне підприємство “УРАРП”, м. Київ (далі –Позивач)
до державного підприємства Міністерства оборони України “Українська авіаційна транспортна компанія” (далі –Відповідач)
про стягнення 1 355 249, 63 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
Позивача – Маковія В.В., Чабан Г.М.,
Відповідача – Савчука І.О.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про стягнення: суми основної заборгованості 1 104 105, 31 грн.; пені в сумі 117 761, 31 грн.; 3% річних у сумі 31 104, 29 грн.; “інфляційних витрат” у сумі 103 278, 72 грн., - у зв’язку з неналежним виконанням Відповідачем умов договору від 30.03.2001 № UCA-89-01 на виконання робіт технічного обслуговування авіаційної техніки (далі –Договір).
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.04.2007 (суддя Шевченко Е.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2007 (колегія суддів у складі: Зеленін В.О. –головуючий, судді Рєпіна Л.О. і Синиця О.Ф.), позов задоволено частково; з Відповідача стягнуто на користь Позивача: 1 104 105, 31 грн. основної заборгованості; 115 787, 98 грн. пені; 30 729, 27 грн. –3% річних; 103 278, 72 грн. “інфляційних витрат” та суму судових витрат; в іншій частині позову відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на статті 525, 526, 549, 625, 629, 837, 853 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 230 Господарського кодексу України (далі –ГК України), статтю 68 Повітряного кодексу України виходили з обґрунтованості позовних вимог саме в зазначених сумах.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України (з урахуванням уточнень до неї) Відповідач просить скасувати оскаржувані рішення та постанову з цієї справи та передати останню на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу мотивовано прийняттям цих судових рішень без належного врахування дійсних обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу (з доповненнями до нього) Позивач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про відсутність підстав для скасування рішення та постанови попередніх судових інстанцій з даної справи, та просить залишити ці судові рішення без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з укладеним сторонами Договором Позивач зобов’язався виконати роботи з технічного обслуговування авіаційної техніки, а Відповідач –оплачувати відповідні роботи в порядку та на умовах, визначених Договором;
- на виконання Договору Позивач виконав роботи і склав акти виконаних робіт на загальну суму 660 228, 60 грн., а Відповідач прийняв роботи, підписавши відповідні акти;
- за умовами Договору Відповідач оплачує виконані роботи протягом 5 банківських днів з моменту отримання від Позивача рахунка-фактури;
- Позивачем згідно з Договором було виконано роботи на загальну суму 1 354 105, 31 грн., а Відповідачем оплату робіт здійснено частково, в сумі 250 000 грн., у зв’язку з чим у нього утворилася заборгованість перед Позивачем у сумі 1 104 105, 31 грн.;
- пунктом 7.1 Договору передбачено обов’язок зі сплати пені за кожен день прострочення виконання зобов’язання за Договором;
- Позивачем подано розрахунок пені на суму 117 761, 31 грн. (контррозрахунку Відповідачем не надано). За розрахунком пені, здійсненим судом, сума останньої становить 115 787, 98 грн.;
- сума 3% річних за розрахунком Позивача становить 31 104, 29 грн., а за розрахунком суду 30 729, 27 грн.;
- сума “інфляційних витрат” за розрахунком Позивача складає 103 278, 72 грн. (контррозрахунку Відповідачем не надано).
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:
- акти виконаних робіт, підписані уповноваженими особами з обох сторін та скріплені печатками, не містять будь-яких зауважень з боку Відповідача щодо якості або обсягів виконаних робіт;
- Відповідач не оспорює фактів отримання послуг і наявності у нього заборгованості, але зазначає, що місцевим господарським судом не взято до уваги: виконання робіт не в повному обсязі, а саме –з продовження ресурсу двигунів Д-30КП/КП-2 №№ 0305348502098, 03053018802036; неповідомлення його (Відповідача) про прийняття чи неприйняття заявки до виконання, як це передбачено пунктом 3.1.2 Договору; те, що “інші рахунки він не отримував”, а тому нарахування за ними штрафних санкцій безпідставне; те, що у Позивача відсутній ліцензійний договір на виконання відповідних робіт;
- у матеріалах справи є сертифікати з додатками до них (т. 2, а. с. 79 - 96), видані Позивачу на здійснення технічного обслуговування авіаційної техніки, та рішення Державіаслужби про схвалення організації, відповідальної за супроводження ремонтно-конструкторської документації двигунів Д-30КП/КП-2 (т. 2, а. с. 97 - 100);
- “щодо наявності ліцензійного договору з Росією”: умови договору не передбачають необхідності надання його Позивачем на вимогу Відповідача та й взагалі його наявності; лист Державіаслужби (т. 2, а. с. 103) свідчить, що “з Росією міжнародна угода не підписувалася”; Позивачем використовувалася власна документація, затверджена “Укравіатрансом”, яким і видано Позивачеві сертифікати; судові не подано доказів використання Позивачем інтелектуальної власності ВАТ “Сатурн” або інших підприємств Російської Федерації, тому, за висновком апеляційної інстанції, наявність ліцензії в даному разі необов’язкова;
- посилання Відповідача на: невиконання Позивачем робіт з продовження ресурсу двигунів Д-30КП/КП-2 №№ 0305348502098, 03053018802036; неповідомлення про прийняття чи неприйняття заявки до виконання, як це передбачено пунктом 3.1.2 Договору, - не знайшли підтвердження, оскільки: Відповідачем не надано документів, що підтверджували б направлення ним такої заявки; Відповідачем не подано доказів того, що ці двигуни встановлювалися на літаки, вказані компанією “Aviation Service Consultants”, як непридатні для використання (як такі, що не відповідають технічним характеристикам);
- крім того, двигун Д-30КП/КП-2 № 03053018802036 Позивачем не міг бути “продовжений ресурсом в зв’язку зі спливом загального строку його напрацювання”, а двигун № 0305348502098 “за своїми технічними даними підпадав під дію бюлетеня № 1801-БЕ-Г від 18.02.2004, про що відповідач повідомлявся”;
- доводи Відповідача стосовно неотримання ним від Позивача рахунків на оплату також не підтверджено, навпаки, матеріали справи свідчать про зворотнє, а саме, наявні поштові повідомлення про отримання Позивачем кореспонденції –претензій із зазначенням рахунків, актів “з переліком періоду їх виконання”, актів звірки, зокрема, й тих, які Відповідач нібито не отримував; водночас судові не подано “жодного листа або претензій щодо невиконання позивачем в повному обсязі робіт”.
Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення суми заборгованості за Договором, а також відповідних сум пені, 3% річних та збитків, пов’язаних з інфляцією.
Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно з частиною першою статті 853 названого Кодексу замовник зобов’язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
За приписом статті 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що:
- одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;
- зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Статтею 193 ГПК України також передбачено, що:
- суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору;
- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (в тому числі пенею) є, зокрема, грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частини перша і третя статті 549 ЦК України).
Частина перша статті 230 ГК України також визначає, зокрема, пеню як грошову суму, що її учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За приписами частини другої статті 22 ЦК України збитками визнаються: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Оскільки зазначена стаття закріплює принцип повного відшкодування збитків, останні (реальні та упущена вигода) підлягають відшкодуванню з урахуванням офіційного індексу інфляції.
Відповідно до частини першої статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на встановлені попередніми судовими інстанціями фактичні обставини справи та з урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції нібито представники Відповідача “не були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином” спростовуються матеріалами даної справи, в яких є, зокрема, протоколи судових засідань від 15.03.2007 і від 03.04.2007 (т. 1, а. с. 135, 136), з яких вбачається, що відповідні засідання проведено за участю представника Відповідача Літвіщенко Г.А. (за довіреністю від 15.01.2007 № 6), причому зауваження з приводу неправильностей у цих протоколах у встановленому частиною п’ятою статті 811 ГПК України порядку Відповідачем не подавалися (у матеріалах справи відсутні).
З приводу посилання скаржника на необґрунтоване відхилення апеляційною інстанцією його клопотання про зупинення провадження в цій справі “до вирішення пов’язаної з неї іншої справи, що буде розглядатися Господарським судом м. Києва”, слід зазначити таке.
Згідно з частиною першою статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Скаржник зазначає, що прийнята господарським судом міста Києва його позовна заява до закритого акціонерного товариства “Авіаремонтне підприємство “УРАРП” стосується взаємовідносин сторін за Договором.
Однак саме лише наявність такого стосунку ще не є достатньою підставою для зупинення провадження в даній справі. Для цього необхідна ще й неможливість розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Така неможливість полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно в даній справі.
У даному разі обґрунтування зазначеної неможливості скаржником не наведено.
Інші доводи касаційної скарги стосуються питань, пов’язаних з відсутністю у Позивача, - на думку скаржника, - права “на використання результатів інтелектуальної власності (роботи по продовженню ресурсів двигунів та продовженню календарного строку служби двигунів)” в його (Позивача) господарській діяльності, оскільки такі права належать третій особі (ВАТ НПО “Сатурн”, Росія), та дозволу (ліцензії) на проведення відповідних робіт. Проте з’ясування і дослідження відповідних обставин, в тому числі відносин між Відповідачем і ВАТ “НПО “Сатурн”, перебуває поза межами предмету доказування у цій справі, який, за характером даного спору, пов’язується виключно з додержанням сторонами своїх зобов’язань за Договором, що в установленому порядку не розривався та не визнавався недійсним, а отже, підлягає належному виконанню.
Визначених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2007 зі справи № 21/124 залишити без змін, а касаційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України “Українська авіаційна транспортна компанія” –без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя Г. Коробенко
Суддя Б. Львов