Справа № 2 а - 2/11

                                         П О С Т А Н О В А                                                                                                                                            ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

          31 січня 2011 року                                                     Глухівський міськрайонний                               суд Сумської області  в складі: головуючого судді  Васяновича В.М.,                     

          розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним                               позовом  ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення                     Глухівської міської ради Сумської області                                                                                                     - про визнання дій протиправними та зобов’язання здійснити перерахунок і виплату                     одноразової компенсації учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській атомній                                         електростанції та разову грошову допомогу як інваліду війни, -              

                                        В С Т А Н О В И В:

10 листопада 2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що він належить до 1 категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом ІІІ-ї групи, і згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно-бильської катастрофи»має право на отримання одноразової компенсації в розмірі 30 мінімальних заробітних плат. Крім того, посилається на те, що у зв’язку з втратою 30 % працездатності в результаті ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 30.05.2000 р. йому була встановлена III-я група інвалідності до 30 травня 2003 року, а 10.06.2003 р. у зв’язку з втратою 50 % працездатності в результаті ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС йому встановлена III-я група інвалідності безстроково. Також позивач мотивує свої вимоги тим, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент проведення виплати, однак, з часу встановлення інвалідності цю компенсацію він так і не отримав. Крім того, згідно ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»йому як інваліду війни III-ї групи щорічно до 05 травня повинна виплачуватися разова грошова допомога у розмірі  7 мінімальних пенсій за віком, але за 2007 –2010 роки така допомога виплачувалася йому у значно меншому розмірі. Тому позивач просить суд визнати незаконною бездіяльність управління праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради та зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити йому одноразову компенсацію в розмірі 30 мінімальних заробітних плат, а також щорічну разову допомогу як особі, прирівняній до інвалідів війни (III-ї групи) за 2007 –2010 роки в сумі 14665,42 грн. за вирахуванням проведених виплат і виплачувати її й у подальшому. Також просить суд розглянути дану справу без його участі.    

В судове засідання позивач не з’явився, хоча про місце й час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, хоча про місце й час  розгляду справи був повідомлений належним чином. Однак, управління праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради Сумської області подало суду заяву про розгляд справи без участі його представника, а також письмові заперечення, в яких відповідач посилається на те, що відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»щорічно до 5 травня інвалідам війни III-ї групи виплачується разова грошова допомога в розмірі семи мінімальних пенсій за віком.  

Але згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»виплата щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни III-ї групи у 2007 році здійснювалася у розмірі 300 грн.                        Також відповідно до Розділу ІІ п. 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»частина 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»була викладена в новій редакції:          «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України». А Постановою КМУ «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»і «Про жертви нацистських переслідувань»визначена разова грошова допомога інвалідам війни III-ї групи у розмірі   350 грн.                      Відповідно до вимог  чинного на той час законодавства позивачу й була виплачена у квітні 2007 року разова грошова допомога у розмірі 300 грн., а у квітні 2008 року –350 грн., тому відповідач вважає, що управління праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради діяло законно і просить відмовити в задоволенні його вимог про зобов’язання провести перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги за 2007 –2008 роки.                                                   Крім того, свої заперечення відповідач мотивує тим, що розмір такої допомоги був визначений постановою Кабінету Міністрів України і на 2009 рік він становив      380 грн., а на 2010 рік –420 грн., й у таких розмірах ця допомога й була своєчасно виплачена позивачу.                                         Також управління праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради вважає, що не підлягають задоволенню й вимоги позивача про зобов’язання нарахувати і виплатити одноразову компенсацію як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в розмірі 30 мінімальних заробітних плат, пославшись на те, що така компенсація була виплачена йому підприємством у 2000 році у розмірі 189,6 грн. згідно чинного на той час законодавства. Однак, у подальшому відповідач додатково повідомив суд, що в управлінні праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради немає даних про отримання позивачем цієї одноразової компенсації, а оскільки за законом вона мала виплачуватися протягом місяця з дня встановлення інвалідності, а інвалідність ОСОБА_1 було встановлено 30.05.2000 р., то було помилково зазначено, що така виплата була здійснена йому у 2000 році. Крім того, посилається на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАС України, тому просить застосувати ст. 100 КАС України та відмовити в задоволенні позову в цій частині.                                                  За таких обставин у відповідності до ч.4 ст. 122 КАС України суд розглядає дану справу у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.                                                                       Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:                    

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС і 30 травня 2000 року йому була встановлена III-я група інвалідності. В суді також установлено, що позивач є інвалідом війни III-ї групи. Дані обставини відпові-дачем не оспорюються.                                        Також в суді встановлено, що відповідачем було нараховано і виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу у 2007 році в розмірі  300 грн., у 2008 році –350 грн., у 2009 році –380 грн. і в 2010 році –420 грн.  

Відповідно до вимог ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»щорічно до 5 травня інвалідам війни III-ї групи виплачується разова грошова допомога в розмірі семи мінімальних пенсій за віком.  

Але дію частини п’ятої статті 13 було зупинено на 2007 рік в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги згідно із Законом України від 19.12.2006 р. №489-V.                               Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. №6-рп/2007 зупинення дії частини п’ятої статті 13 на 2007 рік, передбачене пунктом 13 статті 71 Закону України від 19.12.2006 р. №489-V, було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).                                                                                                                                             Також відповідно до Розділу ІІ п. 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»частина 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»була викладена в новій редакції:          «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».  

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року (справа №10-рп) визнано неконституційними положення Розділу ІІ п. 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», яким у 2008 році визначався розмір виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни.                                                                                                                                    Згідно ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціаль-ного захисту»щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв’язку або через установи банків пенсіонерам - за місцем отримання пенсії.                                                                                                                                   Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на  підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.                                                   Конституцією України передбачено (ч.2 ст. 95), що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загально-суспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.                                                                                                               Згідно ст. 23 Бюджетного кодексу України  будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються законом про державний бюджет України на відповідний рік.                                                   Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень статей закону, що визнані неконституційними, є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.                                                                                                                                            Таким чином, дія рішення Конституційного Суду України не поширюється на відносини, що виникли, змінилися чи припинилися до винесення судом відповідного рішення.                                                   А судом встановлено, що виплата позивачу щорічної разової допомоги як інваліду війни за 2007 рік була проведена у квітні 2007  року, за 2008 рік –у квітні 2008 року.                                                            На підставі вищевикладеного, суд вважає, що відповідач, здійснивши відповідні виплати за 2007 і 2008 роки до прийняття Конституційним Судом України рішень від  09 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 р., діяв правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначено діючим законодавством України, а тому в задоволенні вимог позивача про визнання неправо-мірними дій відповідача та зобов’язання його провести перерахунок та виплату йому щорічної разової допомоги як інваліду війни  III-ї групи за 2007 і 2008 роки необхідно відмовити за безпідставністю вказаних вимог.                                                                      В той же час, суд вважає, що позовні вимоги про визнання неправомірними дій відповідача та зобов’язання провести перерахунок і виплату позивачу щорічної разової допомоги як інваліду війни  III групи за 2009 і 2010 роки підлягають задоволенню, виходячи з наступного.                                         Так, згідно ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим законом, є недійсними.             

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або окремі їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень статей закону, що визнані неконституційними, є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Згідно вимог ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з цим позовом  10 листопада 2010 року, тому суд вважає, що на підставі вищевказаного Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року, а також ч.2 ст. 152 Конституції України, управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання позивача з 22 травня 2008 року повинно було нарахувати й виплатити йому разову грошову допомогу як інваліду війни III-ї групи у розмірі, передбаченому ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».                                                                                                                                    Посилання відповідача на те, що ці виплати у 2009 та 2010 роках проводилися на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України, суд вважає необґрунтованим, оскільки вони звузили зміст та обсяг існуючих прав та свобод позивача, як громадянина, що суперечить вимогам основного закону. Суд також вважає, що питання стосунків між суб’єктами владних повноважень щодо отримання в повному обсязі фінансування для виконання положень Законів України не може погіршувати соціальний захист позивача та розмір гарантованих йому Законом соціальних виплат.                     Також судом не приймаються до уваги заперечення відповідача щодо відсутності фінансування на виплату в повному розмірі щорічної разової допомоги, оскільки сама по собі відсутність фінансового забезпечення державних соціальних гарантій і відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для порушення права громадянина на отримання соціальної допомоги.                                                  Доводи відповідача про відсутність механізму реалізації ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»також не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов’язання взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.                              Так само, суд не може прийняти до уваги доводи відповідача про відмову в задоволенні позову в зв’язку із законодавчою невизначеністю порядку обчислення мінімальної пенсії за віком з метою реалізації положень ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки відповідно до ч.4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і цей розмір застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим законом.

Питання визначення розміру мінімальної пенсії за віком, який застосовується при  розрахунку щорічної разової допомоги, законодавчо не визначено, але відповідно ж до ч.7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини.                                                                                                     Тому суд вважає, що при обчисленні розміру мінімальної пенсії для розрахунку щорічної разової допомоги інвалідам війни необхідно застосовувати загальні норми, які в даному випадку містяться у ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а також у ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»та ст. 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»щодо визначення прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.                                                                                                              Станом на  05 травня 2009 року мінімальна пенсія за віком становила  498 грн., а станом на 05 травня 2010 року –706 грн.                                                                                                                        За таких обставин, зважаючи на те, що нарахування і виплату щорічної грошової допомоги до 5 травня відповідним категорія громадян здійснюють органи праці та соціального захисту населення, суд вважає необхідним задовольнити вимоги щодо визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради Сумської області щодо нарахування та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни III-ї групи за 2009 та 2010 роки, а також в частині зобов’язання відповідача нарахувати і виплатити йому недоплачену щорічну разову грошову допомогу за 2009 рік та 2010 роки в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»станом на 05.05.2009 р. –498 грн. і на 05.05.2010 р. –706 грн. з вирахуванням  вже отриманої ним допомоги за ці роки (800 грн.).                                                                                                      Суд також вважає, що вимоги позивача про зобов’язання нарахувати і виплатити одноразову компенсацію як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду III-ї групи, в розмірі 30 мінімальних заробітних плат задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.                               Так, відповідно до вимог ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.                                                                                                     В суді встановлено, що управління праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради почало здійснювати відповідні виплати учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС, в т.ч. і одноразової компенсації, починаючи з 2004 року, а до 2004 року –відділенням державного казначейства у Глухівському районі на підставі платіжних доручень підприємства, у якому працював учасник ліквідації аварії на ЧАЕС. А згідно листа Глухівського управління державного казначейства від 24.01.2011 р., як право-наступника  відділення державного казначейства у Глухівському районі, на даний час у нього відсутні банківські документи за 2000 –2004 роки, тому неможливо підтвердити факт перерахування коштів для виплати ОСОБА_1 цієї одноразової компенсації.                                                                                                                                                        Відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в розмірі 30 мінімальних зарплат. При цьому, виплати, зазначені в цій статті, провадяться протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності чи смерті потерпілого.                               Судом установлено, що позивачу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, 30 травня 2000 року було встановлено III-ю групу інвалідності.                                                                                Справи щодо оскарження рішень дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб на час ймовірного порушення права позивача на отримання одноразової компенсації розглядалися за пра-вилами, передбаченими главою 31-А (ст.ст. 248-1 –248-10) ЦПК України 1963 р.

А відповідно до ч.1 ст. 248-5 ЦПК України 1963 р. громадянин, який вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого само-врядування, посадової і службової особи порушено його права, свободи чи законні інтереси, міг подати скаргу в суд у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод та законних інтересів. При цьому пропущений строк може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин.                                                   Також відповідно до ч.2 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів встановлюється шестимісячний строк, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.                                                                                                                                   Посилання відповідача на те, що ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»передбачено, що роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України і такий порядок був визначений Постановою КМ України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської ката-строфи»№836 від 26.07.1996 р., відповідно до якого інвалідам III-ї групи виплачується одноразова компенсація в розмірі 189,6 грн., є безпідставним, оскільки Кабінету Міністрів України було надано повноваження лише визначити порядок проведення цих виплат, а не встановлювати (зменшувати) їх розміри.                                          В той же час, суд вважає, що позивачу необхідно відмовити в задоволенні вказаних вимог у зв’язку з пропущенням строку звернення до суду, оскільки Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно-бильської катастрофи»був оприлюднений у встановленому законом порядку, тобто, доведений до відома громадян. А отже, ОСОБА_1 вправі був звернутися до суду зі скаргою (позовом) протягом двох місяців після 30 червня 2000 року, тобто, до 30 серпня 2000 року. Однак, у вказаний строк позивач до суду не звертався і заяву про поновлення пропущеного строку не надав, тому в задоволенні його вимог зобов’язання нарахувати і виплатити одноразову компенсацію в розмірі 30 мінімальних заробітних плат, у зв’язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.                                         На підставі ст.ст. 19, 22, 75, 92, 152 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», керуючись ст.ст. 8, 9, 11, 70, 71, 122, 160 - 163 КАС України, суд, -

                                        П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради Сумської області.

Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради Сумської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу як інваліду війни III-ї групи за 2009 та 2010 роки в розмірі 7 семи мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з вирахуванням суми отриманої щорічної разової грошової допомоги за 2009 –2010 роки.                                                                        У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На постанову суду може бути подана апеляційна скарга до Харківського  апеляційного адміністративного суду через Глухівський міськрайонний суд протягом   десяти днів з дня отримання копії постанови.

   Суддя