ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7080/21 Справа № 215/645/20 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2021 року                                                                м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Кислиця І.В.

сторони справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2021 року,  яке ухвалено суддею  Демиденком Ю.Ю. у місті Кривому Розі та повне судове рішення складено 28 травня 2021 року, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві, (надалі – Управління Фонду) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В мотивування заявлених позовних вимог зазначила, що перебувала в трудових відносинах з Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, на посаді начальника відділу медичних та соціальних послуг. Згідно наказу № 498к від 29.03.2019 року позивача було звільнено з займаної посади з 29.03.2019 року за п.6 ст. 36 КЗпП України.

Рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.08.2019 р., яке залишено без змін рішеннями апеляційної та касаційної інстанцій, ОСОБА_1 було поновлено на роботі, та стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2019 року по 16.08.2019 року в сумі 84422, 70 грн.

11.01.2020 року Шевченківським районним ВДВС у м. Києві було відкрите виконавче провадження про примусове поновлення позивача на займаній посаді та стягнення середньої заробітної плати згідно рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

17.01.2020 року на особовий рахунок позивача відповідачем перераховано 67 960, 26 грн. із призначенням платежу «заробітна плата».

22.01.2020 року у службовому приміщенні Шевченківського районного відділу ВДВС у м. Києві в присутності представника відповідача, від державного виконавця позивач дізналась про видання відповідачем наказу № 1675к від 28.12.2019 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу медичних та соціальних послуг.

У зв`язку з викладеним, позивач після неодноразового уточнення позовних вимог, в кінцевій редакції від 27.07.2020 року просила суд стягнути, з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за період з 19.08.2019 року по 27.07.2020 року в сумі 208835, 10 грн.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2021 року в якому виправлено описку ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 28 травня 2021 року позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м.Києві про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м.Києві на користь ОСОБА_1 324251 грн. 41 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 серпня 2019 року по 24 травня 2021 року включно, з розрахунку середньоденного заробітку 888 грн. 66 коп. за 439 днів за відрахуванням отриманої допомоги по безробіттю.

Суми стягнуті без урахування податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м.Києві – 840 грн. 80 коп. судового збору на користь держави.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення середньої заробітної плати за один місяць в сумі 15551 грн. 50 коп.

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 червня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Не погоджуючись із рішенням суду позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права посилаючись просила рішення суду скасувати частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити стягнувши з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 19.08.2019 року по 27.07.2020 року у сумі 208 835, 10 грн. та фактично понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 169, 00 грн. (48 369,00 грн.). В іншій частині рішення суду залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначила, що вона двічі, 28.03.2020 року та 22.07.2020 року, скористалась наданим їй і до початку першого судового засідання зверталася до суду із заявами про збільшення позовних вимог, поступово збільшуючи їх з 56 874.24 грн. (з 19.08.2019 року по 22.01.2020 року) до 151 960,86 (з 19.08.2019 року по 31.03.2020 року) і востаннє до 208 835,10 грн. (з 19.08.2019 року по 27.07.2020 року).

Зважаючи на відсутність правових підстав для подальшого збільшення позовних вимог в межах розгляду даної справи. Позивач звернулася до Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з новою позовною заявою від 27.10.2020 року про стягнення з цього ж самого Відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за період з 28.07.2020 року по 27.10.2020 року. Отже, в даній справі позовні вимоги ОСОБА_1 на суму 208 835,10 грн. обмежені періодом з 19.08.2019 року по 27.07.2020 року.

Період стягнення середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду починаючи з 28.07.2020 року є предметом розгляду справи №215/587/20, а тому збільшення судом першої інстанції на власний розсуд періоду та суми стягнення є порушенням принципу диспозитивності.

Вирішуючи дану справу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою виконання рішення суду, на 65870,33 грн., тобто суму допомоги по безробіттю, яку отримала позивач за період з період з 15.05.2019 року по 20.01.2020 року, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, підстав для зменшення його розміру, законом не передбачено.

Крім того, витрати на професійну правничу допомогу на суму 14 169,00 грн.,(48 369 грн.) витрачені позивачем, є документально підтвердженими, вони співмірні зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та підлягають стягненню на користь позивача.

В апеляційній скарзі відповідач Відділення Фонду посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В мотивування доводів апеляційної скарги зазначив, що стягуючи з Управління на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 19.08.2019 року по 24.05.2021 року на суму 324251,41 грн. суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, що свідчить про порушення норм процесуального права.

З моменту видання наказу про поновлення позивачки на роботі, тобто з

28.12.2019 року,остання фактично була допущена до виконання трудових обов`язків,проте на роботу вона не виходила, жодних перешкод у допущенні до робочого місця їй не чинилось. Період затримки виконання рішення суду тривав з 19.08.2019 року по

28.12.2020 року, а тому позовні вимоги, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення після 28.12.2019 року є необгрунтованими.

З огляду на те, що протягом тривалого періоду з моменту видання наказу про поновлення Позивачки на роботі, остання свідомо на роботу не виходила, що підтверджують багаточисельні акти про її відсутність на робочому місці, які складаються і до теперішнього часу, трудову книжку для внесення відповідного запису не надала. Сам факт відмови Позивачки надавати трудову книжку для внесення до неї відповідних записів є свідченням очевидного небажанням останньої поновлюватись на роботі.

Таким чином, вина відповідача судом не доведена, а отже стягнення коштів з Відповідача для здійснення оплати праці Позивачки без фактичного виконання роботи не відповідає змісту статті 94КЗпП .

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу Відділення Фонду залишити без задоволення, рішення суду скасувати частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити стягнувши з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 19.08.2019 року по 27.07.2020 року у сумі 208 835, 10 грн. та фактично понесені нею витрати на професійну правничу допомогу

У поясненнях ОСОБА_1 зазначила, що постановою Верховного Суду від 06.09.2021 року у справі № 215/2330/19 остаточно встановлено невідповідність наказу №1675к від 28.12.2019 року вимогам чинного законодавства України про поновлення працівника на роботі згідно рішення суду., що є підставою для звернення з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час невиконання рішення суду.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 , які кожен окремо підтримали доводи своєї апеляційної скарги та просили її задовольнити, заперечували проти доводів апеляційної скарги відповідача, просили залишити її без задоволення, представника відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві – Ксьонз С.М. в режимі он-лайн на відеозв`язку, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача просив залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційних скарг та наданих відзивів, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено та вбачається з трудової книжки, що ОСОБА_1 ,   з 01.08.2017 р. займала посаду начальника відділу медичних та соціальних послуг Фонду, 

Відповідно до наказу № 498-к від 29.03.2019 р. ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за ст.36 п.6 КЗпП України, у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці ( том 1 а.с. 9-11).

Рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.08.2019 р., яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року, скасовано наказ Фонду №498-к від 29.03.2019 року про звільнення. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу медичних та соціальних послуг з 29.03.2019 р., стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2019 р. по 16.08.2019 р. в сумі 84422, 70 грн.. Рішення в частині поновлення позивача на роботі і стягнення середнього заробітку за один місяць звернено до негайного виконання.

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) Савчуком К.П. від 11.01.2020 року, відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №215/2330/19 виданого 19.08.2019року ( том 1, а.с. 29-30)

Згідно наказу ФССУ УВД фонду у м. Києві№1675к від 28.12.2019 року ОСОБА_1 поновлена на позаштатній посаді начальника відділу медичних та соціальних послуг Фонду, оскільки в Фонді з 01.04.2019 р. створено відділ медичних та соціальних послуг з іншими функціональними завданнями. (а.с.115 т.1)

Відповідно до довідки Фонду №51 від 14.06.2019 р., та судового рішення, розмір середньоденного заробітку позивача, розрахованого згідно Постанови КМУ №10 від 08.02.1995 року «Про порядок обчислення середньої заробітної плати», становить 888 грн. 66 коп. при середньомісячному заробітку 15551,50 грн. (16237,15 +14865,85:2 міс).

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалась, на те що у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, відповідач має виплатити їй середній заробіток

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконано рішення суду про поновлення ОСОБА_1  на роботі на попередній посаді, поновлення позивача на позаштатній посаді не є належним виконанням рішення суду про поновлення  ОСОБА_1  на попередній роботі (посаді) яка була включена в штатний розпис, вказане є підставою для стягнення середнього заробітку на користь працівника, за весь час затримки з 19.08.2019 року по 24.05.2021 року що становить 324 251 грн. 41 коп.

Колегія суддів не може повністю погодитися із висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна повністю визнати законним і обґрунтованим.

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Між сторонами виник спір з приводу затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, та виплатою у зв`язку з цим середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Встановлено, що рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.08.2019 р., яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року, скасовано наказ Фонду №498-к від 29.03.2019 року про звільнення. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу медичних та соціальних послуг з 29.03.2019 р., стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2019 р. по 16.08.2019 р. в сумі 84422, 70 грн.. Рішення в частині поновлення позивача на роботі і стягнення середнього заробітку за один місяць звернено до негайного виконання.

У відповідності до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Належним виконання судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.  

Встановлено, що наказом ФССУ УВД Фонду у м. Києві№1675к від 28.12.2019 року ОСОБА_1 поновлена на позаштатній посаді начальника відділу медичних та соціальних послуг Фонду, оскільки в Фонді з 01.04.2019 р. створено відділ медичних та соціальних послуг з іншими функціональними завданнями. (а.с.115 т.1)

Таким чином суд робить висновок що поновлення позивача на позаштатній посаді не є належним виконанням рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на попередній роботі (посаді) яка була включена в штатний розпис.

Такий же висновок зроблено судом при розгляді скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо вимоги від 31.01.2020 р. щодо вставлення строку для надання трудової книжки, та закриття виконавчого провадження, яке було закрито на думку суду неправомірно (а.с. 106-110 т.1)

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги представника відповідача що ОСОБА_1   свідомо на роботу не виходила, що підтверджують багаточисельні акти про її відсутність на робочому місці, які складаються і до теперішнього часу, трудову книжку для внесення відповідного запису не надала. Сам факт відмови Позивачки надавати трудову книжку для внесення до неї відповідних записів є свідченням очевидного небажанням останньої поновлюватись на роботі, оскільки поновлення  на роботі ОСОБА_1  на позаштатній посаді начальника відділу медичних та соціальних послуг управління виконавчої дирекції Фонду соціального страху4вання України у м. Києві, не є належним виконанням рішення суду . Вказане є підставою для стягнення середнього заробітку на користь працівника, за весь час затримки, з метою захисту порушених прав позивача, відповідно до приписів ст.236 КзПП України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач необґрунтовано та неправомірно не виконав рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі на попередній посаді. Надані докази не спростовують беззаперечно встановлених обставин того, що ОСОБА_1 до теперішнього часу не була поновлена на попередній посаді з якої її було звільнено, а явка на роботу на посаду не передбачену трудовим договором, виходить за межі обов`язків робітника.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

На день розгляду справи у суді першої інстанції позивач перебувала у вимушеному прогулі 439 дні, а тому на її користь підлягав стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 19.08.2019 року по 24.05.2021 року у розмірі 324 251,41 грн. (888,66 грн. (середньоденна заробітна плата) х 439 дні-65 870,33 грн.).

Разом з тим, відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, правом щодо розпорядження якими наділені особи, які беруть участь у розгляді справи.

Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_1 остання просила суд стягнути на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу лише за 235робочих днів, а тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги як позивача так і представника відповідача, що стягуючи з Фонду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про оновлення на роботі за період з 19.08.2019 року по 24.05.2021 року у розмірі 324 251,41 грн. суду першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, у зв`язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Крім того, відповідно до Статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідностатті 15 ЦПК Українипредставництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертоюстатті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно доЗакону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.

Для того, щоб суд міг визначити розмір понесених витрат на правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу, сторона по справі повинна подати детальний опис наданих робіт (послуг) та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При відшкодуванні витрат на правничу допомогу розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, акти виконаних робіт тощо). У такому випадку важливо, щоб договір про надання правничої допомоги був з прозорим ціноутворенням, аби суд міг об`єктивно оцінити вартість та обсяги роботи адвоката. Адвокат повинен також надати детальний опис виконаних робіт з наданням доказів (документального підтвердження) факту виконаних адвокатом робіт.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до п.6 ч. 1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності, зокрема, є:надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі ОСОБА_1 надала суду договір про надання правової допомоги від 15.01.2021 року (а.с. 99-100 т. 3), додаткову угоду № 1 до договору про правову допомогу від 15.01.2020 року(а.с. 101-102 т. 3), рахунок № 13/03 від 13.03.2020 року на суму 14 169 грн. (а.с. 103 т. 3), акт приймання-передачі правничої допомоги відповідно до умов договору №01/20 про надання правової допомоги від 15.01.2020 року та Додаткової угоди №1 від 15.01.2020 року(а.с. 106-107т. 3) квитанція про оплату на суму 34 200 грн. (а.с. 109 т. 3).

Крім того, до суду апеляційної інстанції надано договір про надання правової допомоги від 12 квітня 2019 року, Додаткова угода №1 до договору б/н про надання правової допомоги від 12.04.2019року, Акт приймання-передачі правничої допомоги від 06.12.2021 року відповідно до умов договору б/н про надання правової допомоги від 12.04.2019 року та Додаткової угоди №1 від 13.08.2019 року, рахунок №06/12 від 06.12.2021 року на суму 5 378, 20 грн..

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу з урахуванням складності справи, принципу розумності і співмірності та обсягом фактично виконаних робіт (наданих послуг)в розмірі 20 883, 50 грн. за розгляд справи у суді першої інстанції та витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 5378 грн. 20 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 376, 381, 381-383 ЦПК України, суд,

       П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2021 року в частині стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 19 серпня 2019 року по 24 травня 2021 року в розмірі 324 251 грн. 41 коп. та щодо розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задовольнити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 19 серпня 2019 року по 27 липня 2020 року в сумі 208 835, 10 грн. без утримання податку й інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 883, 50 грн. за розгляд справи у суді першої інстанції та витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 5378 грн. 20 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 грудня 2021 рок.у

Головуючий:

Судді: