Справа № 2-14/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2011    Тростянецький районний суд Сумської області в складі:

          головуючого - судді-Литовченко Н.  О. , при секретарі Бабкова Я. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тростянець цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Приватбанк" ,  третя особа приватний нотаріус Тростянецького районного нотаріального округу ОСОБА_2  Про захист прав споживача, про визнання недійсним кредитного договору, -

 ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа ОСОБА_2 про захист прав споживача, а саме про визнання  недійсними кредитного договору від 03.03.2008р. №SUT0GA0000000001 та договору іпотеки.

В обґрунтування позову позивач вказала, що 03.03.2008р між нею та відповідачем укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач надав кредитні кошти в сумі 40000доларів США на споживчі цілі, а також 9800доларів США на сплату страхових платежів у випадку неподання позичальником банку підтверджуючого документу про сплату чергових страхових платежів з інших джерел з терміном погашення по 03.03.2028р., зі сплатою 12% річних на залишок кредиту, щомісячної винагороди за резервування ресурсів  0,48% річних, разової винагороди за надання фінансового інструменту 2% від суми кредиту, щомісячний платіж – 458,79 доларів США, період сплати з 1 по 5 число кожного місяця.

У забезпечення виконання вимог боргового зобов’язання між відповідачем і нею був укладений договір іпотеки від 03.03.2008р., предметом якого був належний позивачці житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 загальною вартістю на час укладання договору згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно 233536грн. та визначеною сторонами вартістю 292200грн. Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_2 та накладено заборону на відчуження.

Позивач вважає, що надання відповідачем кредиту в іноземній валюті не відповідає вимогам діючого законодавства, що є підставою для визнання зазначених договорів недійсними, а тому просила суд визнати недійсним кредитний договір №SUT0GA0000000001 від 03.03.20008р., укладений між нею та відповідачем; визнати недійсним договір іпотеки від 03.03.2008р., укладений між нею та відповідачем та посвідчений приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований  в реєстрі за №412; зобов’язати відповідача прийняти від позивача суму у розмірі 143351,23грн. та надати їй розстрочку в проведенні розрахунку з відповідачем строком на 62 місяці за умови сплати щомісячно 2323грн.; зобов’язати приватного нотаріуса Тростянецького районного нотаріального округу ОСОБА_2 виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане в іпотеку за договором від 03.03.2008р. між нею та відповідачем.

В процесі розгляду справи позивач уточнювала та доповнювала свої вимоги та в судовому засіданні остаточно просила суд визнати недійсним кредитний договір №SUT0GA0000000001 від 03.03.20008р., укладений між нею та відповідачем; визнати недійсним договір іпотеки від 03.03.2008р., укладений між нею та відповідачем та посвідчений приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований  в реєстрі за №412; зобов’язати відповідача прийняти від позивача суму у розмірі 115508,92грн., та надати їй розстрочку в проведенні розрахунку з відповідачем строком на 49 місяців за умови сплати щомісячно 2323грн.; зобов’язати приватного нотаріуса Тростянецького районного нотаріального округу ОСОБА_2 виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане в іпотеку за договором іпотеки від 03.03.2008р. між нею та відповідачем; стягнути з відповідача на її користь витрати, пов’язані з перерахуванням коштів банку в сумі 716грн.44коп.

При цьому позивачка пояснила, що даний договір суперечить Конституції та законам України, оскільки грошовою одиницею України є гривня, ні банк, ні вона не мали на час укладання договору індивідуальної ліцензії на здійснення операцій в іноземній валюті. Окрім того позивач вважає, що порушені її права споживача, договір є для неї несправедливим, оскільки з часу укладання кредитного договору курс долара США виріс майже вдвічі та на даний час, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною вона неспроможна сплачувати такі кошти банку,

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, подав заяву про розгляд справи без його участі та письмові заперечення, в яких зазначив, що до банку позивач звернулася добровільно та свідомо з метою отримання кредиту, договір був укладений в належній формі, банк має ліцензію НБУ, яка дозволяє використовувати іноземну валюту у випадках, передбачених законом відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України. При оформленні та видачі кредиту в іноземній валюті банк діяв на підставі ліцензії НБУ на проведення операцій з іноземною валютою.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечувала та пояснила, що договір іпотеки між позивачем та відповідачем нею посвідчено відповідно до вимог законодавства, оскільки позивач ставить питання про повернення нею боргу банку за певний період часу, підстав для скасування договору немає.      

Судом встановлено, що 03.03.2008р. між позивачкою і відповідачем укладений кредитний договір №SUT0GA0000000001 (далі кредитний договір), за умовами якого відповідач надав позивачці кредит у вигляді не поновлюваної лінії в сумі 49800 доларів США з терміном погашення по 03.03.2028р., зі сплатою за користування кредитом 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.6-11).

Згідно п.8.1 цього ж договору щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 458,79 дол. США згідно графіка погашення кредиту (додаток 2 до Кредитного договору) для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Згідно п.8.3 цього ж договору, забезпеченням виконання позичальником зобов’язань за даним договором виступає іпотека будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

За Договором іпотеки від 03.03.2008р., позивач надала в іпотеку нерухомого майна в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором №SUT0GA0000000001 від 03.03.2008р. житловий будинок з надвірними будівлями під АДРЕСА_1 на земельній ділянці, належній Тростянецькій міській раді (а.с.12-14).   

Суд вважає,що до даних правовідносин не може бути застосоване законодавство про захист прав споживачів, оскільки після укладання кредитного договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, які регулюються спеціальним законодавством.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст.192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно вимогам  ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст.1055 ЦК України).

 Однією  із загальних засад цивільного законодавства є  свобода договору (п.3 ч.1 ст.3 ЦК України).

Частина 1 статті 524 ЦК України передбачає, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, проте в частині 2 цієї ж статті сторонам надано право визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Стаття 533 ЦК України передбачає, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом  чи іншим нормативно-правовим актом (ч.2); використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

 Відповідно до ст.2 ЗУ від 07.12.2000р. №2121-III «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст.5 Декрету №15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в» п.4 ст.5 Декрету №15-93, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні в законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14.10.2004р. №483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.11.2004р. за №1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст.5 Декрету №15-93 є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому за наявності у відповідача генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України (а.с.72,73) здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Враховуючи викладене суд вважає, що 03.03.2008р., укладаючи кредитний договір сторони узгодили всі істотні і необхідні за змістом цього договору умови і позивачка взяла на себе ризик зміни курсу долара США відносно  національної грошової одиниці України (гривні. Тому суд вважає, що доводи позовної заяви про порушення  відповідачем при укладанні договору таких засад цивільного  законодавства як справедливість, добросовісність та розумність не заслуговує на увагу.

Таким чином, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним основного зобов’язання, тобто кредитного договору від 03.03.2008р., у забезпечення якого був укладений договір іпотеки від 03.03.2008р.; обґрунтування цього висновку викладене в даному рішенні суду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним і договору іпотеки, оскільки відсутні підстави для визнання недійсним основного зобов’язання.

Позовні вимоги про зобов’язання прийняти суму у розмірі 115508,92грн., та надання їй розстрочки в проведенні розрахунку з відповідачем строком на 49 місяців за умови сплати щомісячно 2323грн.; зобов’язання нотаріуса виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане в іпотеку за договором іпотеки від 03.03.2008р. та стягнення з відповідача на її користь витрат, пов’язаних з перерахуванням коштів банку в сумі 716грн.44коп. є похідними від  позовних вимог про визнання недійсними кредитного договору і договору іпотеки.  Оскільки вимоги про визнання недійсними зазначених договорів не підлягають задоволенню, то не підлягають задоволенню і похідні від них вимоги.

Враховуючи викладене в сукупності, суд вважає за необхідне               відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач при зверненні до суду, посилаючись на ЗУ «Про захист прав споживачів» не сплатила судовий збір, проте до даних правовідносин цей закон застосовуватися не може, а оскільки в позові відмовлено, слід стягнути з позивача на користь держави судовий збір в сумі 1700грн.    

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,81,88,209,212,214,215, 224-226 ЦПК України, Конституцією України, ст.ст.192,526,530,533,1054, 1055 ЦК України, ЗУ від 07.12.2000р. №2121-III «Про банки і банківську діяльність»,  Декретом КМУ від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суд –  

ВИРІШИВ:

  в позові відмовлено ОСОБА_1 до  ПАТ  КБ "ПриватБанк", третя особа приватний нотаріус Тростянецького районного нотаріального округу ОСОБА_2 про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1700 (одна тисяча сімсот) грн. на користь держави.      

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Сумської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 діб з дня його проголошення.

Суддя:Н. О. Литовченко