ПОСТАНОВА

Іменем України

16 грудня 2021 року                                                м. Кропивницький

справа № 388/36/21

провадження № 22-ц/4809/1760/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Черненка В.В.

        суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І.

        секретар Гончар В.В.

учасники справи:

ОСОБА_1 - представник ОСОБА_2

ОСОБА_3 - представник ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду  Кіровоградської області від 24.09.2021 року, суддя Кнуров О.А., по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа – Долинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання батьківства та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Долинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання батьківства та стягнення аліментів.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з лютого 2019 року вона зустрічалась з ОСОБА_1 , а з травня місяця по серпень місяць 2019 року вони почали проживати разом за адресою її мешкання однією сім`єю, як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 вона від відповідача народила дитину, записавши її на своє прізвище як « ОСОБА_5 », а батька дитини записано у порядку ч. 1 ст. 135 СК України як « ОСОБА_6 ».

Відповідач у добровільному порядку відмовляється за їх спільною заявою записати себе батьком дитини, та нести відповідні обов`язки. 

Визнання відповідача батьком дитини буде відповідати інтересам дитини та буде сприяти виникненню відповідних прав та обов`язків між ними. 

З дня народженні дитини відповідач не надає матеріальної допомоги на її утримання. Відповідач працює у поліції, отримує гідну заробітну плату і має можливість сплачувати аліменти, на утримання дитини. Зазначила, що окрім сплати аліментів на дитину, відповідач повинен сплачувати аліменти і на її утримання до досягнення їх донькою трьох років.

Просила суд визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України батьком дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виключивши з актового запису про народження дитини, вчиненого Долинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області за № 35 від 25.03.2020 запис про « ОСОБА_6 , громадянина України», як батька дитини « ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 », вказавши відповідача по справі батьком дитини. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на її (позивача) користь аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів доходу (заробітку), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня подання заяви до суду до повноліття дитини. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на її (позивача) користь аліменти на її (позивача) утримання у розмірі 1/6 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, щомісяця, починаючи стягувати від дня подання позовної заяви до суду і до досягнення дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім заявлених позовних вимог позивач просив призначити у справі генетичну експертизу, проведення якої доручити експертам комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» для вирішення питання: чи наявне кровне споріднення між ОСОБА_1 і малолітньою дитиною ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , чи являється ОСОБА_1 біологічним батьком малолітньої дитини ОСОБА_5 .

Відібрання біологічних зразків у ОСОБА_1 та дитини - ОСОБА_5 просила доручити комунальному закладу «Кіровоградське обласне бюро судово-медичної експертизи».

Рішенням Долинського районного суду  Кіровоградської області від 24.09.2021 позов задоволено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено, що висновок експерта від 09.06.2021 є необґрунтований та недостатньо мотивований, а також проведений не в повному обсязі. Під час проведення молекулярно-генетичної експертизи були допущені порушення Правил проведення судово-медичних експертиз (досліджень), в частині порядку проведення експертизи (не здійснювався збір анамнезу, відбір слини), правил збору та зберігання зразків, знищення об`єктів дослідження здійснювалося експертом одноособово, а не у складі з 3-х осіб. Суд незаконно відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-генетичної експертизи. Суд першої інстанції при розгляді справи не врахував те, що вони з позивачем жодного дня не проживали однією сім`єю, не мали спільного бюджету, не були пов`язані спільним побутом.

Ухвалами Кропивницького апеляційного суду від 15.11.2021 по справі відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду.

Позивач подав відзиву на апеляційну скаргу, в якому заперечується проти задоволення апеляційної скарги.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 познайомились у лютому 2019 року. Приблизно у період з травня по серпень 2019 року підтримували стосунки як чоловік з жінкою, вступали у статеві зносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 народила дитину - ОСОБА_5 , яку записала на своє прізвище із зазначенням ім`я батька дитини з її слів у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 135 СК України, як « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження дитини № 00029221939 від 15.012021.

Дитина ОСОБА_5 проживає з матір`ю ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 проживає окремо.

Такі, встановлені судом обставини сторони у справі не заперечували.

Відповідно до висновку експерта від 09.06.2021 № 341, складеного за результатами молекулярно-генетичної експертизи по встановленню батьківства ОСОБА_1 у відношенні дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженої ОСОБА_3 , - відповідно законам успадкування в генотипі дитини присутні тільки такі алелі, які виявляються у біологічної матері та біологічного батька. Молекулярно-генетичним аналізом встановлено: у дитини серед досліджених локусів не виявлено алелів умовно батьківського (нематеринського) походження, які б не виявлялись у припустимого батька. Таким чином встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженої громадянкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вірогідність того, що ОСОБА_1 дійсно є біологічним батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зав`язків, за результатами даної експертизи складає не менше 99,9999 %.

Суд першої інстанції зазначив, що Європейський суд з прав людини у справі «Калачова проти Російської Федерації» від 07.05.2009 зауважив, що на сьогоднішній день ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини, його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту оспорювання батьківства.

З урахуванням встановлених на підставі досліджених доказів обставин та вище наведених положень чинного законодавства, яке регулює сімейні правовідносини, практики Європейського суду з прав людини, суд констатує доведеність того, що ОСОБА_1 дійсно є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженої ОСОБА_3 .

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, причому відповідно до ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з ч. 1 ст. 183, ч. 1 ст. 184 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Положеннями ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

На підставі зазначеного, враховуючи, що обов`язок утримувати дитину до досягнення дитиною повноліття є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, при цьому, не перебування батьків у шлюбних відносин та проживання окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини до досягнення дитиною повноліття, крім того, судом під час розгляду справи, з урахуванням умов ч. 1 ст. 182 СК України та наявних у справі доказів, не встановлено наявності обставин, які б свідчили про не можливість відповідача сплачувати аліменти на утримання дитини у розмірі, визначеному позивачем, - суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині, що ґрунтуються на вимогах законодавства, яке регулює сімейні відносини, у зв`язку з чим така вимога підлягає задоволенню. Отже, з відповідача слід стягнути аліменти на користь позивача на утримання їх спільної малолітньої дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів (заробітку) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення аліментів з дня пред`явлення позивачем позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Окремо судом відзначається, що відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них.

Відповідно до ч. 2 ст. 91 СК України жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до ч. 2 - 4 ст. 84 та ст. 86 і ст. 88 цього Кодексу.

Положеннями ч. 2, ч. 4 ст. 84 СК України передбачено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

На підставі зазначеного, враховуючи встановлення судом, що дитина ОСОБА_5 проживає з матір`ю ОСОБА_3 , а батько дитини ОСОБА_1 проживає окремо і останнім не надано суду належних і достатніх доказів на підтвердження його перебування у такому матеріальному становищі, яке б унеможливлювало надання матеріальної допомоги (сплати аліментів) ОСОБА_3 у визначеному нею розмірі, - суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині, що ґрунтуються на вимогах законодавства, яке регулює сімейні відносини, у зв`язку з чим така вимога підлягає задоволенню. Отже, з відповідача слід стягнути аліменти на користь позивача на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів доходів (заробітку) відповідача щомісячно, починаючи стягнення аліментів з дня пред`явлення позивачем позову до суду і до досягнення дитиною трьох років.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання батьківства та стягнення аліментів є обґрунтованими та доведеними, а тому такі вимоги підлягають задоволенню і таке рішення суду у повній мірі відповідає завданню цивільного судочинства, зокрема, щодо справедливого вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав фізичної особи, і узгоджується з положеннями законодавства, які регулюють сімейні правовідносини, зокрема, у частині урахування інтересів дитини.

Справа розглядалась судом апеляційної інстанції  за правилами, встановленими  для розгляду  справи  в порядку спрощеного  позовного провадження  з викликом  учасників справи.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 познайомились у лютому 2019 року.

У період з травня по серпень 2019 року підтримували стосунки в тому числі і статеві.

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 народила дитину, яку записала на своє прізвище із зазначенням ім`я батька дитини з її слів у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 135 СК України, як « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження дитини № 00029221939 від 15.012021.

Дитина ОСОБА_5 проживає з матір`ю ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 проживає окремо.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 10.03.2021 у даній цивільній справі призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експерту(ам) комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради».

Відібрання біологічних зразків для проведення зазначеної експертизи доручено фахівцям комунального закладу «Кіровоградське обласне бюро судово-медичної експертизи».

Витрати, пов`язані з проведенням експертизи, покладено на відповідача. Провадження у справі зупинено.

Ухвалою Долинського районного суду Кіровоградської області від 08.04.2021 року, клопотання представника відповідач, задоволено.

Суд постановив, - відібрання біологічних зразків для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, призначеної ухвалою Долинського районного суду Кіровоградської області від 10.03.2021 (справа № 388/36/210 доручити фахівцям комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово- медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради.

Відповідно до висновку експерта від 09.06.2021 № 341, складеного за результатами молекулярно-генетичної експертизи по встановленню батьківства ОСОБА_1 у відношенні дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженої ОСОБА_3 , - відповідно законам успадкування в генотипі дитини присутні тільки такі алелі, які виявляються у біологічної матері та біологічного батька.

Молекулярно-генетичним аналізом встановлено: у дитини серед досліджених локусів не виявлено алелів умовно батьківського (не материнського) походження, які б не виявлялись у припустимого батька. Таким чином встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженої громадянкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вірогідність того, що ОСОБА_1 дійсно є біологічним батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зав`язків, за результатами даної експертизи складає не менше 99,9999 %.

Відповідно до ст.51 Конституції України та ст.5 Сімейного кодексу України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, врегульовано ст.125 Сімейного кодексу України.

Відповідно до частини другої ст.125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій ст.128 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою ст.135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що відповідно до статей 213,215 ЦПК України 2004 року рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст.89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Калачова проти Російської Федерації» № 3451/01, &34 від 7 травня 2009, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорювання батьківства».

Доводи викладені в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції при розгляді справи допущенні порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

Посилання в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції обґрунтував своє рішення лише висновками експерта №341 від 09.06.2021 по встановленню батьківства відповідача у відношенні дитини ОСОБА_5 , а також про порушення експертом Правил проведення судово-медичних експертиз у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи є необґрунтовані.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції встановив дійсні обставини по справі і обґрунтовано відмовив у проведені повторної судово молекулярно - генетичної експертизи, оскільки доводи на які посилався відповідач у клопотанні про проведення повторної експертизи не дають підстави дійти висновку для проведення повторної експертизи.

Доводи відповідача, що повторну експертизу необхідно було провести в іншому експертному закладі, оскільки відповідач не погоджується з висновками експерта №341 від 09.06.2021, є необґрунтованими, оскільки сам факт непогодження з висновками експерта не є підставою для проведення повторної експертизи.

З матеріалів справи вбачається, що при проведені експертизи комунальним закладом «Дніпропетровського обласного бюро судово- медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради відповідачем заявлялось клопотання про відібрання зразків крові для проведення експертизи, саме в цьому комунальному закладі «Дніпропетровського обласного бюро судово - медичної експертизи» і судом першої інстанції було задоволено таке клопотання.

Встановлене свідчить, що відповідач на час проведення експертизи не заперечував проти даного експертного закладу.

Посилання в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тим обставинам, що сторони не проживали однією сім`єю, є необґрунтованими, оскільки зазначені обставини не впливають на встановлення батьківства.

З матеріалів справи вбачається, що сторони не заперечували, що позивач та відповідач певний час у період з травня по серпень 2019 року підтримували стосунки, які давали можливість запліднення позивача від відповідача.

Відповідно для встановлення вірогідності батьківства відповідача по відношенні до ОСОБА_7 , по справі було призначено судово - молекулярну – генетичну експертизу, оскільки ДНК-тест за усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини.

З урахуванням положень ч. 1, 2 статті 27 Конвенції ООН «Про права дитини» 1989 року, ст.ст.84, 86, 88, 91, 180-184, 191 Сімейного кодексу України, виходячи з того, що відповідач є працездатною особою, не довів матеріальної неспроможності надавати утримання своїй малолітній дитини та її матері, суд першої інстанції правильно стягнув аліменти в розмірі 1/4 частки від його заробітку (доходу) щомісячно на утримання дитини та в розмірі 1/6 частки від його заробітку (доходу) на утримання ОСОБА_3 до досягнення дитиною трирічного віку.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги встановлені обставини зробив висновок, що доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами та суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення   Долинського районного суду  Кіровоградської області від 24.09.2021, залишити без змін.

Повний текст постанови складено 21.12.2021.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: