Справа № 141/813/19

Провадження № 22-ц/801/2577/2021

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Климчук С. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2021 рокуСправа № 141/813/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г.,

з участю секретаря судового засідання: Очеретної М. Ю.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Оратівська селищна рада,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою її представником – адвокатом Антоненком Сергієм Борисовичем на рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2021 року, ухвалене у складі судді Климчука С.В., в залі суду,

встановив:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , Оратівської селищної ради Оратівського району Вінницької області про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його рідна тітка – ОСОБА_3 , після смерті якої залишилось спадкове майно, яке складається із земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Оратівської сільської ради та житлового будинку в АДРЕСА_1 .

Позивач вказав, що на вищевказане майно він претендує як спадкоємець за законом п`ятої черги спадкування і 31 травня 2019 року він направив приватному нотаріусу Дроновій В.О. заяву про прийняття спадщини. В усному порядку в нотаріальній конторі йому повідомили, що існує заповіт, відповідно до якого ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_2 начебто заповіла все своє майно, де б таке не було та з чого б воно не складалося та взагалі все те, що їй належатиме на день її смерті та те, на що вона матиме право за законом. Даний заповіт був посвідчений Зарудянською сільською радою Оратівського району Вінницької області. Ні дата, ні час посвідчення заповіту не відомі.

На запит адвоката від 06 липня 2019 року щодо надання інформації про заповіт та його копії листом Оратівської селищної ради Оратівського району Вінницької області №198 від 17 липня 2019 року повідомлено, що відповідь буде надана лише на вимогу суду.

Також у позовній заяві зазначено, що за життя спадкодавець не планувала заповідати своє майно відповідачу ОСОБА_2 . Більше того, вона постійно перебувала в смт. Оратів і за його межі не виїжджала, відтак не зрозуміло, яким чином заповіт міг бути посвідчений Зарудянською сільською радою. Відразу після поховання спадкодавця, ОСОБА_2 забрала з її будинку всі документи. Складення оспорюваного заповіту не відповідало внутрішній волі ОСОБА_3 , оскільки вона не планувала і не могла його підписати, намірів заповісти все своє майно відповідачу у померлої не було. Крім того, спадкодавець за життя говорила позивачу, що її майно залишиться йому як її племіннику.

Посилаючись на те, що невиконання підпису та напису на заповіті саме ОСОБА_3 є порушення норм статей 1234, 1247, 1248 ЦК України, що свідчить про недодержанням в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 ЦК України та відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину, і тому звернувшись в суд з даним позовом ОСОБА_1 просив визнати заповіт, складений від імені ОСОБА_3 , недійсним.

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції свій висновок обґрунтував тим, що заповіт від 05.02.2019, посвідчений 05.02.2019 Зарудянською сільською радою Оратівського району Вінницької області, є нікчемним в силу закону, а саме ч. 1 ст. 1257 ЦК України, оскільки складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 – адвокат Антоненко С.Б., посилаючись на неповноту та невірне з`ясування обставин справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати частково, виключивши з мотивувальної частини рішення висновки та їх обґрунтування щодо нікчемності заповіту ОСОБА_3 від 05 лютого 2019 року, посвідченого 05 лютого 2019 року Зарудянською сільською радою Оратівського району Вінницької області.

Апеляційна скарга мотивована тим, що заповідачка з урахуванням свого фізичного стану мала право сама визначити може вона самостійно підписати заповіт чи ні та чи повідомляти секретаря сільської ради про свою хворобу.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 №3306/5 не передбачено обов`язок посадової особи органу місцевого самоврядування, яка посвідчує заповіт, вимагати документальні чи будь – які інші підтвердження того, що особа сама не може підписати заповіт.

При цьому, наявність підстав для підписання заповіту іншою, аніж заповідач особою, може доводитись в суді не лише медичними документами про стан здоров`я заповідача, а й іншими доказами, зокрема, показами свідків. Однак, судом першої інстанції не зазначено, які саме протиріччя завадили йому взяти до уваги показання свідків і в якій частині він їх відхиляє.

Оскільки позивачем не надано жодного доказу спроможності ОСОБА_3 самостійно підписати заповіт, суд не вправі мотивувати своє рішення про нікчемність заповіту.

Впродовж встановленого апеляційним судом строку, представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з підстав викладених у ній.

Представник позивача, яка приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Представник Оратівської селищної ради в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що як вбачається із повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 15.05.2019, виданого Бучанським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , в графі «Батько» зазначено ОСОБА_4 .

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , в графі «Мати» зазначено ОСОБА_5 .

Відповідно до витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України №00022837928 від 14.05.2019, ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , в графі «Мати» зазначено ОСОБА_5 .

З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00022837900 від 14.05.2019 вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 уклали шлюб 20.05.1979. Прізвище дружини після укладення шлюбу ОСОБА_8 .

Згідно заяви від 31.05.2019, посвідченої приватним нотаріусом Тетіївського районного нотаріального округу Київської області Васалатьєвою О.А., ОСОБА_1 приймає спадщину, склад якої йому невідомий, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 в с. Животівка, Оратівського району Вінницької області, та зареєстрована в АДРЕСА_1 .

Як вбачається зі спадкової справи №18/2019 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , справу розпочато 27.03.2019 за заявою ОСОБА_2 .

Згідно заповіту від 05.02.2019, посвідченого секретарем виконавчого комітету Зарудянської сільської ради Оратівського району Вінницької області, ОСОБА_3 , яка народилася в с. Животівка Оратівського району Вінницької області 23.03.1949, проживає в АДРЕСА_1 у присутності свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 . У зв`язку зі старістю заповідача, на її особисте прохання та за її дорученням, після прочитання заповіту секретарем, а також свідками уголос, даний правочин у присутності заповідача підписано ОСОБА_11 .

Із копії витягу із книги реєстрації заповітів за 2019 рік встановлено, що 05.02.2019 за номером нотаріальної дії 4 посвідчено заповіт ОСОБА_3 . Заповіт складено та посвідчено при свідках. В книзі реєстрації заповітів відсутній підпис особи заповідача, натомість містяться особисті підписи свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Згідно із положеннями статті 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Пунктом 2.1. розділу ІІ Порядку передбачено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування.

Посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти. При посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247, 1251 ЦК України і особисто подані ними посадовій особі органу місцевого самоврядування. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням точного місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому (пункти 1.1., 1.4. розділу ІІІ Порядку).

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правилами, викладеними у пункті 2.3 розділу II зазначеного Порядку, відповідно до якого у разі, якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт чи заяву, підписується інша фізична особа, посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього. Копія документа, за яким встановлюється особа, долучається до примірника документа, який залишається у справах органу місцевого самоврядування.

Частиною першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Також, як роз`яснено у пунктах 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Таким чином оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження №12-304гс18) вказано, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц (провадження №14-90цс19) зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).

Керуючись вищевикладеними нормами, висновками щодо застосування відповідних норм права та дослідивши обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який обґрунтовано виходив з того, що заповіт є нікчемним, оскільки, в порушення вимог ч. 2 ст. 1247 ЦК України, він особисто не підписаний заповідачем та у ньому відсутнє застереження, що заповіт прочитаний уголос заповідачем.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності у заповідачки права самостійно визначити її здатність підписання заповіту та повідомляти секретаря сільської ради про свою хворобу, а також про те, що Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 №3306/5 не передбачено обов`язок посадової особи органу місцевого самоврядування, яка посвідчує заповіт, вимагати документальні чи будь – які інші підтвердження того, що особа сама не може підписати заповіт, є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2.5. вказаного Порядку, при вчиненні нотаріальних дій визначається обсяг цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, встановленому статтею 44 Закону України «Про нотаріат», згідно якої під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, з врахуванням того, що згідно з ч. 3 ст. 44 ЗУ «Про нотаріат», у разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов`язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою.

Як вбачається з оспорюваного заповіту, в ньому не зазначено, що померла на день його складання, унаслідок фізичної вади або хвороби, не мала фізичної можливості власноручно підписати та прочитати заповіт, при цьому особою органу місцевого самоврядування, яка посвідчує заповіт, було встановлено та перевірено її дієздатність і встановлено, що заповідач перебувала при здоровому розумі, ясній пам`яті, усвідомлювала значення своїх дій, діяла добровільно.

Відтак, з урахуванням наявності у заповіті відомостей про стан особи і відсутності будь-яких відміток щодо неможливості підписати заповіт самостійно, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказаний заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, зокрема в порушення вимог ч. 2 ст. 1247 ЦК України, а саме, що даний заповіт особисто не підписаний заповідачем та у ньому відсутнє застереження, що заповіт прочитаний уголос заповідачем.

Щодо посилань заявника апеляційної скарги на те, що наявність підстав для підписання заповіту іншою, аніж заповідач особою, може доводитись в суді не лише медичними документами про стан здоров`я заповідача, а й іншими доказами, зокрема, показами свідків, які суд першої інстанції до уваги не прийняв, то апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Так, докази, що містяться у матеріалах справи мають бути досліджені судом в комплексі, при цьому наданими у судовому засіданні показами свідків не спростовано нікчемність оспорюваного заповіту із-за встановлення порушення вимог ч. 2 ст. 1247 ЦК України.

Також заявник в апеляційній скарзі посилається на те, що скільки позивачем не надано жодного доказу спроможності ОСОБА_3 самостійно підписати заповіт, суд не вправі мотивувати своє рішення про нікчемність заповіту.

Такі доводи апеляційної скарги також не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції з огляду на те, що нікчемність заповіту доводиться вищенаведеними доказами, зокрема, тим, що даний заповіт особисто не підписаний заповідачем та у ньому відсутнє застереження, що заповіт прочитаний уголос заповідачем.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і про наявність порушення порядку та строків внесення до Спадкового реєстру відомостей щодо посвідченого заповіту.

З Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №55629259 від 27.03.2019 (час 10:41), виданої приватним нотаріусом Дроновою В.О. вбачається, що заповіт від 05.02.2019 посвідчено 05.02.2019 Зарудянською сільською радою Оратівського району Вінницької області, номер в реєстрі нотаріальних дій 04, номер у Спадковому реєстрі 63964760, дата реєстрації у Спадковому реєстрі о 10 год. 23 хв. 27.03.2019, тобто через 24 дні після дати смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Пунктом 8 Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі, затвердженого Постановою КМУ №491 від 11.05.2011 визначено, що посадові особи органів місцевого самоврядування вносять до Спадкового реєстру відомості про посвідчені заповіти шляхом подання державному підприємству, яке належить до сфери управління Мін`юсту, або його філіям заяв про реєстрацію.

Відповідно до п. 10 зазначеного Порядку, заяви про реєстрацію подаються (надсилаються) Реєстратору: в день вчинення відповідної нотаріальної дії; протягом двох робочих днів після зміни місця зберігання заповіту, спадкового договору (відомості подаються державною нотаріальною конторою або державним нотаріальним архівом, до яких такі документи надійшли на зберігання); протягом двох робочих днів після надходження на зберігання заповітів від осіб, які зазначені в статті 1252 Цивільного кодексу України і частині першій статті 40 Закону України "Про нотаріат" ; протягом п`яти робочих днів після задоволення Мін`юстом на підставі Конвенції (994_678) запиту про державну реєстрацію заповіту, посвідченого (складеного та/або прийнятого на зберігання) в іноземних державах, а також змін до нього та скасування заповіту.

Реєстратор здійснює державну реєстрацію посвідчених заповітів і спадкових договорів, а також змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів у Спадковому реєстрі: у день вчинення відповідної нотаріальної дії; протягом п`яти робочих днів після зміни місця зберігання заповіту, спадкового договору; протягом двох робочих днів після надходження на зберігання заповітів від осіб, що зазначені в статті 1252 Цивільного кодексу України і частині першій статті 40 Закону України "Про нотаріат"; в день отримання заяви про реєстрацію, у тому числі архівних заповітів (п. 14 зазначеного Порядку).

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що аргументи поданої апеляційної скарги, в їх сукупності, не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, доводи скаржника не дають правових підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, і не вказують на допущення судом порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з даною апеляційною скаргою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Антоненком Сергієм Борисовичем залишити без задоволення, а рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Головуючий: В. В. Оніщук

Судді:    С. К. Медвецький

С. Г. Копаничук