Справа №760/11044/21

2/760/7536/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2021 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді- Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря- Фареник А.О.

позивача- ОСОБА_1

представника позивача- ОСОБА_2

представників відповідача - Чернишенко Т.П., Бабій А.Л.

представника 3 -ї особи - Федорчук Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Комунального підприємства »Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янсього району міста Києва», 3-я особа: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права користування квартирою;

та за зустрічним позовом Комунального підприємства »Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янсього району міста Києва» до ОСОБА_1 , 3-я особа: Київська міська рада про виселення без надання іншого жилого приміщення, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом і просить:

- встановити факт її проживання однією сім`єю з донькою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з 25 квітня 1989 року по 04 листопада 2019 року;

- визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_2 .

Посилається в позові на те, що з 25 квітня 1989 року по день смерті доньки ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала разом з нею однією сім`єю в квартирі АДРЕСА_2 .

Незважаючи на те, що з 20 вересня 2019 року була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_3 , фактично залишилася проживати за в квартирі АДРЕСА_2 .

Весь час до смерті чоловіка та доньки проживала з ними однією сім`єю та була пов`язана з ними спільним побутом.

06 вересня 2019 року вона отримала службове житло від організації, де працювала, проте продовжувала жити з донькою, оскільки остання тяжко хворіла та потребувала догляду.

В службовій квартирі АДРЕСА_3 жодного дня не проживала через тяжкий стан дочки та через непридатність наданого їй житла для використання за призначенням.

Службове житло їй надали для користування на час роботи на підприємстві, а після втрати зв`язку з підприємством її позбавлять права користування вказаним житлом.

Виходячи з вищевикладеного, просить задовольнити позов.

17 серпня 2021 року надійшов відзив Київської міської ради, яким останній просить відмовити у задоволенні позову.

Зазначив, що виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не є належною стороною по справі, оскільки будинок АДРЕСА_4 на підставі рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» включений до переліку об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва в додатку № 9, а отже належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

За клопотанням представника позивача до участі в справі в якості співвідповідача було залучено Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва», а 3-ю особою - Солом`янську районну в м. Києві державну адміністрацію.

23 вересня 2021 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва» звернулося до суду з зустрічним позовом про виселення позивачки з спірної квартири.

Посилається на те, що будинок АДРЕСА_4 перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва, переданий до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та відповідно до розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 травня 2015 року № 279 «Про передачу та закріплення майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації» (зі змінами від 11 листопада 2016 року № 838) закріплено на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва».

Квартира АДРЕСА_2 не приватизована, є однокімнатною, загальною площею 19.0 кв. м.

23 вересня 1995 року ордер на вказану квартиру був виданий на родину 3-х осіб: ОСОБА_4 (колишній чоловік позивачки, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_1 (дружина, позивачка в справі), ОСОБА_3 (донька, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Позивач була зареєстрована у зазначеній квартирі, а 20 вересня 2019 року вибула за адресою: АДРЕСА_5 та знята з реєстраційного обліку.

20 квітня 2021 року житлово-експлуатаційною дільницею № 904 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» було проведено обстеження квартири АДРЕСА_2 , під час якого встановлено, що в квартирі проживає позивач, про що складено відповідний акт.

20 квітня 2021 року та 06 травня 2021 року позивачу було надіслано попередження з пропозицією надати передбачені правовстановлюючі документи на квартиру та у разі їх відсутності звільнити квартиру.

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва від 27 травня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані особи відсутні.

Стверджує, що вселення та проживання позивача у спірній квартирі було здійснено з порушенням діючого житлового законодавства, а тому відсутні правові підстави вважати її проживання в квартирі правомірним.

Просить задовольнити зустрічний позов.

06 жовтня 2021 року до суду надійшли пояснення третьої особи - Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, представник якої просить відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний.

Посилається на те, що встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю не породжує юридичних наслідків для заявника, оскільки остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , де є наймачем державної квартири ти зберігає за собою право проживання в ній.

Стверджує, що з моменту отримання Ордеру на службове житло за адресою: АДРЕСА_5 та проведення реєстрації за даною адресою позивач втратила право користування жилим приміщенням у спірній квартирі з дня вибуття.

Зазначає, що за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, яке є комунальною власністю, якщо особа зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням комунальної власності.

Позивач та представник позивача первісний позов підтримали, проти зустрічного заперечували.

Представник позивача зазначив, що станом на сьогоднішній день позивач досягла майже 60 річного віку,житлом не забезпечена.

Надане їй службове житло не пристосоване для проживання, потребує капітального ремонту, на який кошти відсутні.

Крім того, в зв`язку з досягненням 60 річного віку вона не зможе відпрацювати достатній час для закріплення даного житла за нею, а тому фактично в пенсійному віці залишиться без житла.

Представники відповідача - Комунального підприємства »Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янсього району міста Києва» проти первісного позову заперечували, зустрічний підтримали.

Представник третьої особи проти первісного позову заперечувала, зустрічний позов підтримала.

Зазначає, що позивачу було відомо, у якому стані перебуває житло, яке було їй надано як службове, вона самостійно прийняла рішення про зняття з реєстраційного обліку в попередній квартирі та зареєструвалася у квартирі по АДРЕСА_5 .

Своєю згодою на отримання даного житла в тому вигляді, в якому воно є, вона підтвердила його належний для проживання стан.

Зазначає, що позивач не надала жодних належних доказів незадовільного стану житла.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення первісного позову та не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , померлому чоловікові позивачки, був виданий ордер № 117283 Серії Б на сім`ю з 3-х осіб: він, дружина та донька, на право зайняття квартири АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 04 квітня 2003 року.

В квартирі залишилися зареєстрованими та проживали позивач з донькою.

/ т.1, а.с. 14 - 19; 31; 36 /

06 вересня 2019 року позивачу був виданий ордер № 532, відповідно до якого на час роботи на посаді робітника з комплексного прибирання ЖЕД № 2 їй надається службове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 .

20 вересня 2019 року позивачка була зареєстрована у вказаній квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла донька позивачки - ОСОБА_3

/ т.1, а.с. 27; 35 /

Судом встановлено та не заперечується сторонами, позивачка після зняття з реєстраційного обліку в спірній квартирі залишилася проживати в ній і проживає в ній до нього часу.

Вказані обставини підтверджуються також довідкою ЖЕД № 904 КП »Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янсього району міста Києва» від 22 листопада 2019 року № 904-960, згідно з якою позивачка не зареєстрована, але фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Акта від 20 листопада 2019 року ОСОБА_1 в квартирі за адресою: АДРЕСА_5 не проживала жодного дня.

Позивачка зазначає, що з 1989 року постійно проживала і проживає в спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Після отримання квартири по АДРЕСА_4 та зняття з реєстраційного обліку в спірній квартирі, залишилася проживати в ній, де і проживає до цього часу.

/ т.1, а.с. 20 - 21, 23 /

Факт проживання позивачки в спірній квартирі однією сім`єю з донькою ОСОБА_3 підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Вказані особи підтвердили, що тривалий час проживають у будинку АДРЕСА_4 , заселилися у вказаний будинок, коли той ще мав статус гуртожитку.

Підтвердили, що позивачка з моменту заселення в 1989 році проживає у вказаному будинку спочатку сім`єю з 3-х осіб, а після смерті чоловіка залишилася проживати з донькою. Проживала з нею до смерті останньої в листопаді 2019 року.

Підтвердили, що позивач з донькою проживали однією сім`єю, мали спільний побут та бюджет, оскільки донька не працювала за станом здоров`я.

Відвідували надану позивачці квартиру по бульвару Кольцова в м. Києві.

Зазначили, що квартира находиться на 1 поверсі, непридатна для проживання, в квартирі відсутні двері. Під лінолеумом на підлозі стоїть вода, в квартирі антисанітарія.

Квартира потребує капітального ремонту.

Крім того, свідки зазначили, що позивачка не могла залишити доньку одну в квартирі, оскільки остання була дуже хворою, потребувала догляду і померла в листопаді 2019 року в віці 34 років.

Пояснення свідків підтверджуються наданими в розпорядження суду фотографіями квартири по АДРЕСА_6 .

/ т.1, а.с. 39 - 48 /

Відповідно до ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

З цього законодавчо сформульованого поняття сім`ї випливає, що ознаками сім`ї є, зокрема, спільне проживання, спільний побут та ведення спільного господарства.

В пункті 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 зазначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство.

Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Місцем проживання фізичної особи, згідно з ч.1 ст. 29 ЦК України є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Позивачка в судовому засіданні зазначила, що з 1989 року квартира АДРЕСА_2 була єдиним та постійним місцем її проживання, оскільки іншого житла, придатного для проживання, вона не має.

Її проживання в спірній квартирі також викликано станом здоров`я доньки, турбота та догляд за якою лежала на ній.

/ т.1, а.с.54 -60 /

Крім того, позивачка зазначила, що вирішення всіх побутових питань, оплата житлово-комунальних послуг та забезпечення сім`ї також лежали на ній, оскільки донька за станом здоров`я не могла нести цей тягар.

Ці обставини підтверджуються наданими до суду квитанціями та рахунками на сплату житлово-комунальних послуг.

/ т.1. а.с. 61 - 140 /

Тобто, приведені вище обставини свідчать про постійне проживання позивачки разом з донькою однією сім`єю до її смерті в листопаді 2019 року.

Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно із положеннями ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до позиції Врховного Суду, висловленої в постанові в справі № 1199/10302/16 від 16 січня 2019 року, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Водночас наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

За змістом ст. 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщеннях між наймодавцем, житлово-експлуатаційною організацією і наймачем -громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Статтею 62 ЖК УРСР передбачено, що до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також правила цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 824 ЦК України у разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб.

В пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01 листопада1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз`яснено, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст.33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація особи за місцем проживання це лише внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

А отже, реєстрація особи за певною адресою сама по собі не є підтвердженням її права на користування житлом, оскільки таке право виникає та може бути підтверджене на інших підставах, таких як право власності, сімейні відносини, оренда та ін.

Судом встановлено, що позивачка в спірній квартирі проживає з 1989 року, вселилася в квартиру у встановленому законом порядку, на підставі ордера, місця проживання не змінювала, не дивлячись на отримання іншої квартири та реєстрації в ній.

Дані обставини представниками відповідача та 3-ї особи не спростовувалися.

Звертаючись до суду, позивач зазначає, що не втратила право на користування спірним житлом, а лише знялась з реєстрації в ній.

Крім того, реалізації права на проживання в новому житлі перешкоджав технічний стан квартири, який не відповідав встановленим законом вимогам.

Відповідно до ч.1 ст.50 ЖК України жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам.

Надані позивачем докази свідчать про те, що таким вимогам надане їй житло не відповідає і для проживання непридатне.

Виходячи з аналізу статей 64,65 ЖК УРСР наймач і члени сім`ї, що проживають разом з ним, набувають права користування одним жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду. За особою, яка проживає у наймача жилого приміщення як член його сім`ї, не може бути визнано право користування цим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання у приватизованому нею жилому приміщенні.

З цього випливає, що визначальним при вирішенні питання про право користування житловим приміщенням є не лише сам по собі факт реєстрації в цьому приміщенні, а й факт проживання цієї особи в цьому приміщенні та характер проживання як член сім`ї чи як інша особа, порядок вселення, наявність встановленого порядку користування житловим приміщенням, а також тривалість проживання.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рішення Європейського суду є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції.

В ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що практика Європейського суду становить джерело права при розгляді справ вітчизняними судами.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Повага до права людини на житло закріплена у ст. 8 Конвенції.

Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеними чи позбавленим свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав особи на житло (рішення у справі «Пауел та Райнер проти Великобританії»).

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 року).

Крім того, Європейський суд з прав людини вказує, що при розгляді справ про виселення національні суди повинні проаналізувати пропорційність такого заходу (справа «Дакус проти України» рішення 14 грудня 2017 року; справа «Кривіцька та Кривіцький проти України», рішення від 02 грудня 2010 року).

Враховуючи викладене вище,суд вважає обґрунтованими доводи позивача про наявність у неї права на користування жилим приміщенням у спірній квартирі та задоволення її вимог про визнання права користування ним.

З урахуванням викладеного вище та встановлених судом обставин суд вважає непропорційними вжиті відповідачем заходи щодо позивача про її виселення з займаного нею протягом тривалого часу житла.

Суд не приймає до уваги заперечення представника 3-ї особи судовому засіданні, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2021 року в справа № 641/7103/19 зазначив, що за змістом статті 65 ЖК УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 12 квітня 2021 року в справі № 127/26104/18 (провадження № 61-23331св19), від 03 лютого 2021 року в справі № 643/3624/16 (провадження № 61-5000св19).

Судом встановлено та не спростовується сторонами, позивач у квартирі АДРЕСА_3 ніколи не проживала, в квартиру не вселялася, а лише зареєстрована в ній.

Тобто, з точки зору закону, не вселившись у надане житло, позивач не могла набути права користування ним, а, виходячи з цього та викладеного вище аналізу, і зберігати постійне місце проживання в ньому в розумінні вимог ст.65 ЖК України.

Крім того, сумніваючись, що надані позивачем фотографії відповідають технічному стану квартири по АДРЕСА_6 , який перешкоджав її проживанню в ній, представник 3-ї особи будь-яких доказів своїм сумнівам не надала.

В свою чергу, з Акту від 20 листопада 2019 року, затвердженого начальником ЖЕД-2, вбачається, що квартира АДРЕСА_3 непридатна для проживання, в ній відсутнє сантехнічне обладнання, газова плита та мийки.

Квартира потребує капітального ремонту всього приміщення. Ремонт в квартирі не проводився більше 20 років.

/ т.1, а.с. 23 /

З урахуванням цього твердження представника 3-ї особи судом не можуть бути прийняті до уваги.

Керуючись ст.ст.15, 16, 29, 824 ЦК України, ст. 3 СК України, ст.ст. 9, 50, 61, 64, 65 ЖК України, ст.ст.12, 76, 77, 79, 87, 89, 94, 178, 223, 258-259, 265, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Первісний позов задовольнити.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 / однією сім`єю з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 25 квітня 1989 року по 04 листопада 2019 року в квартирі АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 / право користування квартирою АДРЕСА_2 .

В позові Комунального підприємства »Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янсього району міста Києва» до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого жилого приміщення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22 грудня 2021 року.

Суддя Л.А. Шереметьєва