ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів: Щотки С.О. ( головуючий), Плюшка І.А., Подоляк О.А.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 17.01.2006 року  у справі № 10/266 (суддя Івашкович І.В.), позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 186727,46 грн. боргу, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 року (судді: Зданкевич З.І., Дух Я.В., Краєвська М.В.) рішення господарського суду Закарпатської області від 17.01.2006 року у справі № 10/266 скасовано та прийнято нове рішення: у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у даній справі скасувати, а рішення господарського суду Закарпатської області від 17.01.2006 року залишити без змін. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення та неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.    

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, зокрема, договір про постачання електричної енергії  №01-0277, укладений сторонами 25.01.2005 року (далі - Договір), договір про порядок погашення заборгованості за спожиту електроенергію, укладений сторонами 17.03.2005 року, платіжні доручення  (а.с. 28-55); належним чином проаналізував відносини сторін; вірно встановив обставини справи та підставно спростувавши помилкові висновки господарського суду першої інстанції, дійшов обґрунтованих і правомірних висновків про те, що відповідач не має заборгованості за поставлену позивачем у період з березня по вересень 2005 року  активну електроенергію.

Як встановили господарські суди першої та апеляційної інстанцій, позивач на виконання умов Договору у період з березня по вересень 2005 року поставив відповідачу активну електроенергію на суму 208177,78 грн.

Апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відповідач зобов’язання по договору виконав, розрахувавшись з позивачем за поставлену у березні-вересні 2005 року електроенергію, що підтверджується платіжними дорученнями, згідно яких призначенням платежу є оплата за поставлену у березні-вересні 2005 року активну енергію (а.с. 28-55).

З огляду на вимоги ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов до правильного висновку про те, що позивач у порушення вимог Договору зараховував оплачені відповідачем кошти у рахунок погашення боргу, який утворився в попередні періоди, за договором про порядок погашення заборгованості за спожиту електроенергію, укладеним сторонами 17.03.2005 року та неправомірно в односторонньому порядку змінив умови Договору щодо оплати за поставлену активну енергію, а відтак господарський суд апеляційної інстанції обґрунтовано та законно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглядаючи справу, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої відповідачем апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Відповідно до вимог ст. 1117 Господарського  процесуального  кодексу  України  касаційна  інстанція  не має права встановлювати  або  вважати  доведеними  обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові  господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про  достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над  іншими,  збирати  нові  докази  або додатково  перевіряти  докази.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ВАТ “Енергопостачальна компанія “Закарпаттяобленерго”  залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 року у справі № 10/266 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      С. Щотка   

С у д д і:                                                                                          І.Плюшко

                                                                                                        О.Подоляк