ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2006 р. | № 14/122 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Щотки С.О. ( головуючий), Плюшка І.А., Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу | приватного підприємця Гузій О.М. |
на рішення та постанову | господарського суду Полтавської області від 07.07.2005 року Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.04.2006 року |
у справі | №14/122 |
за позовом | СТОВ “Прогрес” |
до | приватного підприємця Гузій О.М. |
про | стягнення 16437,36 грн., |
за участю представників : |
позивача відповідача | - Шух С.В., - Гузій О.М., Курило В.О., |
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.07.2005 року у справі № 14/122 (суддя: Гетя Н.Г.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.04.2006 року (судді: Швець В.О., Андрейцева Г.М., Федоров М.О.) позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 16437,36 грн. боргу, 164,37 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з рішенням та постановою господарських судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просив рішення та постанову у даній справі скасувати та прийняти нове рішення у справі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що місцевим та апеляційним господарськими судами неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення” від 29.12.1976 року №11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.1981 року № 4, від 25.12.1992 року № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні
висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Разом з тим, оскаржувані рішення та постанова зазначеним вимогам не відповідають зважаючи на наступне.
Господарські суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що предметом позову в даній справі є вимога про стягнення збитків.
Поняття збитків, підстави та порядок їх відшкодування визначені законом.
Зокрема, у ст. 203 ЦК УРСР передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Відповідно до ст. ст. 265, 271 ЦК УРСР наймач зобов’язаний при припиненні договору найму - повернути майно у тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором. В разі допущення наймачем погіршення найнятого майна він повинен відшкодувати наймодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення майна сталося не з його вини.
Разом з тим, господарські суди всупереч вимогам ст. 43 ГПК України не забезпечили всебічний, повний і об’єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Зокрема, господарські суди не перевірили здійснений позивачем розрахунок суми збитків.
Окрім того, господарські суди першої та апеляційної інстанцій, прийнявши до уваги як належний доказ пошкодження транспортного засобу позивача дефектну відомість, не звернули увагу на те, що дефектна відомість не містить підпису особи, яка її склала. При цьому, дефектна відомість не містить повних та точних відомостей щодо пошкоджень транспортного засобу позивача, зокрема не зазначена кількість зламаних сидінь та сидінь на яких розірвана оббивка, не вказано локалізацію виявлених слідів відновлювальних робіт.
Господарський суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що висновком спеціаліста підтверджено спричинення позивачу збитків на суму 11187,36 грн., оскільки у звіті автотоварознавчого дослідження спеціаліста від 30.05.2003 року визначено дійсну ринкову вартість автобуса (а.с. 14-16).
Місцевому та апеляційному господарським судам також належало перевірити ступінь вини відповідача у зменшенні вартості та погіршенні стану автобуса з огляду на те, що згідно звіту автотоварознавчого дослідження спеціаліста від 30.05.2003 року термін експлуатації автобуса ЛАЗ-695Н, державний номер 130-12 СН становить 14 років.
Господарські суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу на те, що у матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі автобуса, який має значення для правильного вирішення справи, адже згідно пунктів 3.1, 3.3 договору оренди автобуса укладеного сторонами 20.11.2001 року орендодавець передає в оренду автобус орендареві з моменту підписання договору оренди і згідно акту передачі. Орендодавець зобов’язується передати, а орендар повернути автобус у стані вказаному в акті передачі. Водночас, з огляду на вимоги ст. 38 ГПК України господарський суд зобов’язаний витребувати документи і матеріали необхідні для вирішення спору, якщо подані сторонами докази є недостатніми.
З огляду на викладене, господарські суди прийшли до передчасного висновку про те, що відповідач завдав позивачу збитки на суму 11187,36 грн. грн., а отже помилково задовольнили позовні вимоги у повному обсязі.
Відтак, рішення господарського суду Полтавської області від 07.07.2005 року та постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.04.2006 року у справі №14/122 підлягають скасуванню в частині стягнення збитків на суму 11187,36 грн., а справа в цій частині підлягає передачі на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об’єктивно з’ясувати всі обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу приватного підприємця Гузій О.М. задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 07.07.2005 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.04.2006 року у справі № 14/122 скасувати в частині стягнення збитків на суму 11187,36 грн., в цій частині справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.
В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 07.07.2005 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.04.2006 року у справі № 14/122 залишити без змін.
Головуючий, суддя С.Щотка
С у д д і І.Плюшко
О.Подоляк