Справа № 161/17998/17  Провадження № 11-кп/802/888/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1  Категорія: в порядку КПК України Доповідач:                 ОСОБА_2 

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2021 року                                 місто Луцьк

   Волинський апеляційний суд у складі:

головуючого судді  ОСОБА_2 , 

суддів  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 

з участю секретаря  ОСОБА_5 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2021 року щодо неї,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.12.2021 задоволене клопотання прокурора ОСОБА_7 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів до 05.02.2022 включно, із визначенням розміру застави у сумі 134720 (сто тридцять чотири тисячі сімсот двадцять)гривень, щодо  ОСОБА_6 ,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.3, 5 ст.185 КК України.

Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачена вважає її незаконною і необґрунтованою. Посилається на те, що жоден ризик, наведений стороною обвинувачення, не знайшов свого підтвердження. Вказує, що перебуває під вартою уже тривалий час, а саме: з 26 серпня 2017 року, що негативно вплинуло на стан її здоров`я, адже вона перехворіла на «COVID-19», після чого у неї з`явилося багато ускладнень. З огляду на наведене, просить застосувати до неї більш м`який запобіжний захід.

Відповідно до положень ч.4 ст.422-1 КПК України, розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження. 

Заслухавши доповідача, який виклав суть судового рішення та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Положення ст.177 КПК України регламентують, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід  тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.

На думку апеляційного суду, місцевий суд відповідно до положень кримінального процесуального законодавства, а також майнового і сімейного стану ОСОБА_6 , міцності її соціальних зв`язків, інших даних про її особу, ризиків, передбачених ст.177 КПК України, практики Європейського суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, підставно продовжив обвинуваченій запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів.

У кримінальному провадженні № 12016030130000661 від 24.07.2016 ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.3, 5 ст.185 КК України.

Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд повинен враховувати вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Місцевим судом у достатній мірі встановлені підстави для продовження ОСОБА_6 виняткового запобіжного заходу,з чимпогоджується ісуд апеляційної інстанції.

Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, одне з яких за ступенем тяжкості належить до категорії особливо тяжких злочинів.

Під часапеляційного розглядупровадження встановлено, що обвинувачена раніше судима за тяжкі корисливі злочини,судимість за які не знята та непогашена у встановленому законом порядку.

ОСОБА_6 офіційно не працевлаштована, законних джерел прибутку не має, що свідчить про недостатність міцності її соціальних зв`язків.

З огляду на наведене, раніше заявлені ризики не зменшилися, оскільки ОСОБА_6 може переховуватися від суду, вчинити інші кримінальні правопорушеннята перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Тому, на переконання суду апеляційної інстанції, заявлені прокурором ризики продовжують існувати.

Європейський судзправлюдининеодноразово,втомучислі у рішенні від10лютого2011рокуусправі«ХарченкопротиУкраїни»,рішеннівід29вересня2011рокуусправі «Третьяков проти України», рішенні від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України» зазначав, що тримання особи під вартою у кожному випадку повинно мати безсумнівне обґрунтування, а також, що за будь-яких обставин суд зобов`язаний розглянути можливість застосування менш обтяжливих альтернативних запобіжних заходів.

Апеляційний суд вважає, що продовжуючи обвинуваченій винятковий запобіжний захід, суд першої інстанції врахував як обставини, передбачені ст.184 КПК України, так і обставини, визначені ст.199 КПК України.

Щодо тверджень  ОСОБА_6 про те, що вона перехворілана «COVID-19»,після чогоу неїз`явилося багатоускладнень, а тому вона не може перебувати під вартою, вони були предметом перевірки апеляційним судом. 

Стан здоров`я обвинуваченої з урахуванням того, що вона перехворіла на«COVID-19», на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування до неї виняткового запобіжного заходу і виключає можливість звільнення її з-під варти, як вона про це прохає.

Жодних медичних документів, які підтверджували б неможливість перебування  ОСОБА_6 в умовах слідчого ізолятора, стороною захисту суду апеляційної інстанції не надано. 

За таких обставин, на даний час застосування до обвинуваченої більш м`якого запобіжного заходу є неможливим.

Істотних порушеньвимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування чи зміни рішення суду, суд апеляційної інстанції не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, Волинський апеляційний суд, 

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу обвинуваченої  ОСОБА_6   залишити без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2021 року щодо неї  без змін. 

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий  

Судді