СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2021 року м. Харків Справа № 5023/5722/11 (922/3331/20)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ісичко С.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Співака Владислава В`ячеславовича, м.Харків,

на рішення Господарського суду Харківської області від 20.05.2021 (суддя Бринцев О.В.), ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області в м. Харкові об 11год49хв, повний текст якого складений 31.05.2021,

у справі №5023/5722/11(922/3331/20)

за позовом: ФОП Співака Владислава В`ячеславовича, м.Харків,

до 1-го відповідача: Астафурової Лідії Вікторівни , м. Харків,

до 2-го відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРІНТ», м. Київ,

про визнання недійсними договорів,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.05.2021 у справі №5023/5722/11(922/3331/20) в задоволенні позову відмовлено повністю (т.2, а.с.37-44).

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що спірний договір відступлення права вимоги від 29.06.2017 укладений з порушенням частини 3 статті 512, статті 1054, частини 3 статті 1079, частини 2 статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», у зв`язку з чим наявні правові підстави для визнання його недійсним. Разом з тим, місцевим господарським судом встановлено сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною спору, що в силу приписів частини 4 статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що як наслідок, не підлягає задоволенню і похідна вимога (ч.1 ст.173 ГПК України) про визнання недійсним договору відступлення права за договором іпотеки від 29.06.2017, укладеного між ТОВ "ФК "ФОРІНТ" та Астафуровою Л.В. , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. та зареєстрованого в реєстрі за №2176.

ФОП Співак В. В. з рішенням місцевого господарського суду не погодився та 15.06.2021 звернувся із апеляційною скаргою, яка надійшла до Східного апеляційного господарського суду 29.10.2021, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 20.05.2021 у справі №5023/5722/11(922/3331/20) та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що позовну давність щодо визнання недійсними спірних договорів для позивача слід відраховувати з 23.11.2017 - день оприлюднення ухвали Господарського суду Харківської області від 16.11.2017 у справі №5023/5722/11, в якій здійснений аналіз спірних договорів та зроблено висновок про те, що Астафурова Л.В. не може бути стороною ні кредитного договору, а ні договору факторингу, а отже положення цих договорів не відповідають вимогам закону. Також, вказує на те, що вперше копії оскаржуваних договорів позивач отримав в жовтні 2020 року, коли ознайомився з матеріалами справи, а отже, на думку скаржника, він звернувся до суду у межах позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» просить рішення місцевого господарського суду від 20.05.2021 у справі №5023/5722/11 (922/3331/20) залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначає, що позивачем ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі не зазначено які саме його права порушені оскаржуваними договорами. А також вказує на те, що у зв`язку з укладанням оскаржуваних правочинів відбулася виключно заміна кредитора (іпотекодержателя) в зобов`язанні, проте не змінилися ані обсяг обов`язків боржника, ані розмір заборгованості, ані жодні інші права або обов`язки боржника. Також 2-й відповідач з посиланням на постанову Об`єднаної Палати Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 вказує на те, що самі по собі дії особи щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права. 2-й відповідач зазначає, що відсутність порушеного або оспореного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Також зазначає, що позивач довідався про факт укладення оскаржуваних договорів не пізніше 17.08.2017, оскільки саме в цей день Господарським судом Харківської області винесено ухвалу у справі №5023/5722/11 про прийняття до розгляду заяви Астафурової Л.В. про заміну кредитора, яка обгрунтовувалась укладанням нею з ТОВ «ФК «Форінт» правочинів, визнання недійсними яких є предметом цього спору; вперше розгляд справи відбувся 05.10.2017; ФОП Співак В.В. є учасником у цій справі та, відповідно, має всі процесуальні права. А тому, на думку ТОВ «ФК «Форінт», саме з 17.08.2017 позивач мав можливість довідатись про порушення, як він зазначає, своїх прав та інтересів.

16.12.2021 1-м відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить поновити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу та долучити його до матеріалів справи; залишити апеляційну скаргу ФОП Співака В.В. у справі 5032/5722/11 (922/3331/20) без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 20.05.2021 - без змін.

Відповідно до частин 1,2 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

За змістом частин першої та четвертої статті 119 ГПК України пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК встановлено неможливість такого поновлення.

Натомість відповідно до частини другої статті 119 ГПК України за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду, але не понад встановлений ГПК України строк.

Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

Аналіз норм ГПК України свідчить про те, що всі процесуальні строки у ньому чітко розділені на дві категорії: 1) процесуальні строки, встановлені законом, в межах яких вчиняються процесуальні дії; 2) процесуальні строки, встановлені судом, в межах яких вчиняються процесуальні дії.

Відтак, законом встановлюються строки вчинення учасниками процесу найбільш важливих процесуальних дій, відповідно такі строки можуть бути поновлені за наявності поважних причин їх пропуску.

Поряд із цим суду надається можливість самостійно встановлювати строки у передбачених законом випадках. Мета встановлення судом таких строків - оперативне керування судовим процесом, забезпечення швидкого розгляду справи, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ГПК України. Застосовуючи такі строки, суд забезпечує оперативність та своєчасність розгляду на виконання вимог закону щодо розгляду справи у строки, встановлені законом.

Таким чином, строк на подання відзиву на апеляційну скаргу є строком, встановленим судом, який ухвалою Східного апеляційного господарськго суду встановлений до 17.11.2021, та не може бути поновлений, як просить 1-й відповідач в клопотанні. Разом з цим, представник Астафурової Л.В. не позбавлений можливості навести свої заперечення на апеляційну скаргу під час надання усних пояснень в судовому засіданні.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 20.05.2021 у справі №5023/5722/11(922/3331/20) та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Представник 1-го відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначив, що позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення спірного договору та заміни кредитора. Крім того, погодився з висновками місцевого господарського суду щодо пропуску позивачем позовної давності на звернення з відповідним позовом.

Ліквідатор боржника також заперечила проти вимог апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

ТОВ «ФК «ФОРІНТ» належним чином було повідомлено про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про відкладення розгляду справи, в якому міститься підпис представника 2-го відповідача.

Враховуючи належне повідомлення учасників справи про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю 2-го відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників скаржника, 1-го відповідача, ліквідатора боржника, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила таке.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.07.2011 у справі №5023/5722/11 прийнято заяву ФОП Співака В.В.; порушено провадження у справі про банкрутство (т.1,а.с.2,3).

Постановою місцевого господарського суду від 22.11.2011 у справі №5023/5722/11 визнано ФОП Співака В.В. банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором боржника Самойленко О.М.; встановлено строк для пред`явлення кредиторами до господарського суду вимог до боржника - 1 місяць з дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про визнання боржника банкрутом (т.1,а.с.115-118).

16.12.2011 ліквідатором боржника у газеті "Голос України" № 328 (5238) опубліковано інформацію про визнання ФОП Співака В.В. банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, встановлено строк для прийняття заяв кредиторів з вимогами до банкрута протягом одного місяця з моменту публікації оголошення (т.3,а.с.90).

ПАТ "Райффайзен банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції звернулось до Господарського суду Харківської області та ліквідатора боржника з заявою про визнання кредиторських вимог на загальну суму 755305,52 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 06.01.2012 складало 6034740,05грн, та задоволення їх за рахунок реалізації заставного майна (т.3,а.с.54-190).

За результатом розгляду заяви ліквідатором до реєстру вимог кредиторів окремо внесені вимоги кредиторів, забезпечених заставою, а саме: ПАТ "Райффайзен банк Аваль" у розмірі 6034740,05грн, з яких основний борг 5790292,51 грн та неустойка у розмірі 244447,53грн (т. 3, а.с. 117-118).

27.02.2017 ТОВ «ФК «Форінт» звернулось до місцевого господарського суду з заявою про заміну сторони правонаступником, в якій воно просило замінити кредитора банкрута ФОП Співака В.В. - АТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Форінт» (т.9,а.с.163,164).

11.04.2017 АТ «Райффайзен Банк Аваль» також подано заяву про заміну сторони правонаступником, в якій воно також просило замінити кредитора банкрута ФОП Співака В.В. - АТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Форінт» (т.10,а.с.101,102).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.04.2017 у цій справі, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.06.2017, задоволено клопотання ТОВ «ФК «Форінт» про заміну кредитора у справі №5023/5722/11; замінено кредитора у справі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на правонаступника ТОВ «ФК «Форінт» (т.10,а.с.153-156, а.с.232-241).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.04.2016 ліквідатором боржника Співака В.В. призначено арбітражного керуючого Ткаченка О.А.

17.08.2017 Астафурова Лідія Вікторівна звернулась до місцевого господарського суду з заявою про заміну сторони правонаступником, в якій просила замінити кредитора банкрута ФОП Співака В.В. - ТОВ «ФК «Форінт» на його правонаступника Астафурову Л.В .

В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що між нею та ТОВ «ФК «Форінт» укладений договір відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ «ФК «Форінт» відступило Астафуровій Л.В. право вимоги до ФОП Співака В.В. за: генеральною кредитною угодою від 13.03.2008 №010-2/07-01-0228-08, кредитним договором від 13.03.2008 №010-2/07-01-0228-08, договором іпотеки від 13.03.2008 №07-01-56/1-08; договором поруки від 13.03.2008 №07-01-56/2-08, договором поруки від 13.03.2008 №07-01-56/3-08 (т.11, а.с.32-50).

З доданих до заяви документів вбачається, що 29.06.2017 між ТОВ "ФК "Форінт" (первісним кредитором) та Астафуровою Л.В. (новим кредитором) укладений договір відступлення права вимоги, п.1.1 якого встановлено, що у порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення (т.11,а.с.39-41).

Згідно з розділом «Визначенням термінів (понять)» цього договору, що вжиті у даному договорі, під правом вимоги розуміється всі наявні грошові/негрошові права вимоги первісного кредитора до боржника, поручителя, станом на дату відступлення права вимоги, що включає в себе право вимагати виконання грошового зобов`язання по сплаті основної суми заборгованості по кредиту, відсотків, штрафних санкцій (за наявності) тощо.

Права вимоги були набуті первісним кредитором на підставі договору факторингу від 08.12.2016, укладеного між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Форінт».

Під поняттям "кредитний договір" розуміється: генеральна кредитна угода за №07-01-56-08 від 13.03.2008, кредитний договір за №010-2/07-01-0228-08 від 13.03.2008, які укладені між АТ "Райффайзен Банк Аваль" і боржником (ФОП Співак В.В.), а також додаткові угоди до них. Згідно з визначенням термінів (понять), що вжиті у даному договорі, під договорами забезпечення розуміються договори, укладені з метою забезпечення виконання зобов`язань боржника (ФОП Співак В.В.) за кредитним договором, а саме: договір іпотеки №07-01-56/1-08 від 13.03.2008, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карафетовою К.В. та зареєстрований у реєстрі за номером 1989, згідно з яким в іпотеку АТ "Райффайзен Банк Аваль" передано нежитлові приміщення 1-го поверху № II, ІІІ, 1-13, 15-19 у літ."А-3", загальною площею 224,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; договір поруки №07-01-56/2-08 від 13.03.2008, який укладений між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та Приватним підприємством "БОСТ - ПЛЮС"; договір поруки №07-01-56/3-08 від 13.03.2008, який укладений між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 , що укладені в забезпечення виконання зобов`язань за генеральною кредитною угодою за №07-01-56-08 від 13.03.2008, кредитним договором за №010-2/07-01-0228-08 від 13.03.2008.

Відповідно до пункту 1.3 договору відступлення права вимоги під "правом вимоги" розуміється право грошової вимоги на отримання всіх грошових коштів (заборгованості) від боржника Співака Владислава В`ячеславовича за кредитними договорами, яка існує на дату укладення цього договору та складає суму 874929 доларів США 32 цента. Одночасно з відступленням прав вимоги до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора за усіма судовими рішеннями та виконавчими провадженнями, які існують на дату підписання цього договору, щодо стягнення з боржника коштів за генеральною кредитною угодою за №07-01-56-08 від 13.03.2008, кредитним договором за №010-2/07-01-0228-08 від 13.03.2008. Також, під правом вимоги розуміється право грошової вимоги на отримання усіх грошових коштів (заборгованості) від боржника можливих сум штрафних санкцій, неустойки, збитків тощо, що належать до сплати за користування кредитними коштами, що передбачено кредитними договорами та чинним законодавством України.

Право вимоги переходить до нового кредитора з моменту зарахування всієї суми за відступлення права вимоги на умовах, які визначені у п.2.1.1 цього договору, про що складається відповідний акт (п.1.4 договору).

Згідно з пунктом 2.1 цього договору новий кредитор зобов`язаний перерахувати первісному кредитору суму за відступлення права вимоги у розмірі 130650,00 грн у день підписання договору.

Згідно з актом від 29.06.2017 приймання-передачі права вимоги до договору про відступлення права вимоги №б/н від 29.06.2017 первісний кредитор передав Астафуровій Л.В. , а остання прийняла право грошової вимоги на отримання своїх грошових коштів (заборгованості) від боржника ФОП Співака В.В. за кредитним договором в сумі 874926,75грн (т.11,а.с.41).

На виконання умов договору відступлення права вимоги від 29.06.2017 Астафурова Л.В. перерахувала на рахунок ТОВ "ФК "Форінт" 130650,00 грн, що підтверджується копією квитанції від 29.06.2017, яка міститься у матеріалах справи (т.11, а.с.45).

Крім того, 29.06.2017 між ТОВ "Фінансова компанія "Форінт" (цедент) та Астафуровою Л.В. (цесіонарій) укладений договір відступлення прав за договором іпотеки, п. 1.1 якого встановлено, що у зв`язку з укладенням між цедентом та цесіонарієм договору відступлення права вимоги від 29.06.2017, цедент передає, а цесіонарій приймає права за договором іпотеки від 13.03.2008 №07-01-56/1-08, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карафетовою К.В. та зареєстрованим в реєстрі за номером 1989 (т.11,а.с.42,43).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.08.2017 у цій справі прийнято до розгляду заяву Астафурової Л.В. та призначено розгляд заяви на 05.10.2017; зобов`язано Астафурову Л.В. направити копію заяви на адресу ліквідатора, банкрута, ТОВ «ФК «Форінт»; запропоновано учасникам судового процесу надати відзиви на заяву Астафурової Л.В. про заміну сторони (т.11,а.с.55,56).

Вказана ухвала надіслана, у тому числі ФОП Співаку В.В. та ліквідатору, про що свідчать відтиск штампу на звороті останнього аркуша ухвали місцевого господарського суду від 17.08.2017, повідомлення про вручення поштових відправлень (т.11,а.с.57-65).

ФОП Співак В.В. ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.08.2017 не отримав та вона була повернута на адресу суду з довідкою АТ «Укрпошта», в якій зазначено: «за незапитом» (т.11,а.с.58,59, 63-66). Тобто боржник не виявив бажання отримувати поштову кореспонденцію.

Ліквідатор боржника ФОП Співака В.В. арбітражний керуючий Ткаченко О.А. вказану вище ухвалу місцевого господарського суду отримав 28.08.2017, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т.11,а.с.62).

Ухвалю Господарського суду Харківської області від 05.10.2017 повторно зобов`язано Астафурову Л.В. направити копії заяви про заміну сторони правонаступником на адресу ліквідатора, банкрута, ТОВ «ФК «Форінт», докази направлення надати суду (т.11,а.с.124,125).

Вказана ухвала надіслана учасникам справи, отримана ліквідатором ФОП Співака В.В., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т.11,а.с.131). Безпосередньо Співаком В.В. ухвала місцевого господарського суду не отримана, повернута на адресу суду з довідкою АТ «Укрпошта» в відміткою: «за незапитом» (т.11,а.с.132-138).

06.10.2017, 12.10.2017 заяву про заміну сторони правонаступником від 16.08.2017 №729, копію договору відступлення права вимоги від 29.06.2017, копію акта приймання-передачі від 29.06.2017, копію договору відступлення прав за договором іпотеки від 29.06.2017, копію договору про відступлення прав за договором поруки від 29.06.2017 тощо надіслано Астафуровою Л.В. ФОП Співаку В.А. за адресою, визначеною в ЄДРПОУ, та ліквідатору Співака В.В. арбітражному керуючому Ткаченко О.А., про що свідчать фіскальні чеки та описи вкладення у цінний лист (т.11,а.с.143-148).

У письмових поясненнях від 30.10.2017 ліквідатор боржника арбітражний керуючий Ткаченко О.А. зазначив, що він не вбачає перешкод у задоволенні заяви Астафурової Л.В. про заміну сторони правонаступником (т.11,а.с.155).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.11.2017, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.01.2018, відмовлено в задоволенні заяви Астафурової Л.В. про заміну сторони правонаступником (т.11,а.с.167-172, т.12,а.с.25-32).

Постановою Верховного Суду від 09.08.2018 скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.012018 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 16.11.2017 у справі №5023/5722/11; справу у скасованій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області (т.12, а.с.180-187).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.04.2019 у цій справі задоволено заяву Астафурової Л.В. про заміну сторони правонаступником; здійснено заміну кредитора ФОП Співака В.В. - ТОВ «ФК «Форінт» на його правонаступника Астафурову Л.В. на загальну суму 6034740,05грн, з яких основний борг 5790292,51грн та неустойка у розмірі 244447,53грн та які забезпечені іпотекою нерухомого майна, а саме: нежитловими приміщеннями 1-го поверху №ІІ,ІІІ,1-13,15-19 у літ. «А-3», загальною площею 224,7кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за іпотечним договором від 13.03.2008 №07-01-56/1-08, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та Співаком В.В. (т.13, а.с.103-111).

16.10.2020 Співак В.В. звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Астафурової Л. В. та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРІНТ» про визнання недійсними:

- договору відступлення права вимоги від 29.06.2017, укладеного між Астафуровою Л.В. та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРІНТ», за яким останнє відступило право вимоги за кредитним договором (генеральна кредитна угода №07-01-56-08 від 13.03.2008, кредитний договір від 13.03.2008 №110-2/07-01-0228-08, які укладені між АТ «Райффайзен Банк Аваль» і ФОП Співаком В.В.);

- договору відступлення права вимоги за договором іпотеки від 29.06.2017, укладеного між Астафуровою Л.В. та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРІНТ», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. та зареєстрованого в реєстрі за №2176, відповідно до якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРІНТ» передало, а Астафурова Л.В. прийняла права за договором іпотеки від 13.03.2008 №07-01-56/1-08, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карафетовою К.В. та зареєстрованим за №1989.

04.12.2020 ТОВ «ФК «Форінт» подано заяву про застосування позовної давності, в якій ТОВ «ФК «Форінт» зазначає, що ФОП Співак В.В. не є стороною оскаржуваних правочинів, проте про їх укладення довідався за будь-яких обставин не пізніше 17.08.2017 - постановлення Господарським судом Харківської області ухвали про прийняття до розгляду заяви Астафурової Л.В. про заміну кредитора, яка обґрунтовувалась укладенням між нею та ТОВ «ФК «Форінт» правочинів, про визнання яких недійсними заявлений позов боржником (т.1,а.с.84).

20.05.2021 місцевим господарським судом прийнято оскаржувану ухвалу з підстав, зазначених вище (т.2, а.с.37-44).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення Господарського суду Харківської області від 20.05.2021 у справі №5023/5722/11 (922/3331/20) виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом судового розгляду у цій справі є визнання недійсними: договору про відступлення права вимоги від 29.06.2017, укладеного між ТОВ «ФК «Форінт» та Астафуровою Л.В. , та договору відступлення права вимоги за договором іпотеки від 29.06.2017, укладеного між тими ж сторонами.

Підставами позову Співак В.В. (боржник у справі) визначає те, що договір про відступлення права вимоги від 29.06.2017, який укладений між ТОВ «ФК «Форінт» та Астафуровою Л.В. , за своєю правовою природою є договором факторингу. При цьому ФОП Астафурова Л.В. не є фінансовою установою та не може надавати фінансові послуги.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною 6 статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Як зазначено вище, постановою місцевого господарського суду від 22.11.2011 у справі №5023/5722/11 визнано ФОП Співака В.В. банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором боржника Самойленко О.М.; встановлено строк для пред`явлення кредиторами до господарського суду вимог до боржника - 1 місяць з дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про визнання боржника банкрутом

21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ), п. п. 2, 4 Прикінцевих та перехідних положень якого встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Отже, з 21.10.2019 провадження у справі №5023/5722/11 підлягає здійсненню відповідно до вимог КУзПБ.

Частинами 1, 2 статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за правилами, визначеним ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа/суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного/господарського законодавства.

Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного/господарського законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором, та звернутися з відповідним позовом до компетентного суду.

За приписами частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.

Суд звертає увагу, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (аналогічний висновок викладений у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (відповідні правові висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

За змістом частини першої статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора відбувається без погодження боржника, оскільки така заміна не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов`язків, не погіршує його становища та не впливає на його інтереси.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1, пункту 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

Згідно з частиною першою статті 6 цього Закону фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Велика Палата Верховного Суду у п.51 постанови від 16.03.2021 №906/1174/18 зазначила, що якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами спору, метою договору відступлення права вимоги від 29.06.2017, який є предметом оскарження, є отримання ТОВ "ФК "ФОРІНТ" від ФОП Астафурової Л.В. фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. Так, відповідно до п. 2.1.1 договору Астафурова Л.В. зобов`язується сплатити ТОВ "ФК "ФОРІНТ" суму відступлення права вимоги в розмірі 130650,00грн. При цьому, ФОП Астафурова Л.В. (фактор) одержує плату у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Так, згідно з пунктом 1.3 договору Астафурова Л.В. (фактор) набуває від ТОВ "ФК "ФОРІНТ" (клієнта) право вимоги на суму 874929,32 доларів США. Різниця між вартістю набутого ФОП Астафуровою Л.В. (фактором) права вимоги та сумою коштів, сплачених за цим договором, є вартістю послуги, наданої клієнтові (ТОВ "ФК "ФОРІНТ").

Велика Палата Верховного Суду у п.48 постанови від 10.11.2020 у справі №638/22396/14-ц зазначила, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з укладенням між відповідачами договору відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що договір відступлення права вимоги від 29.06.2017, укладений між ТОВ "ФК "ФОРІНТ" та Астафуровою Л.В. , за своєю правовою природою є договором факторингу. Проте, фізична особа не є суб`єктом господарювання, який в силу приписів Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» має право надавати фінансові послуги, а отже оскаржувані договори укладені з порушенням вимог цивільного законодавства, що регулює порядок укладення договорів факторингу.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ФОП Співак В.В. не є стороною оспорюваних правочинів та станом на момент звернення до суду з позовом про визнання спірних договорів недійсними та на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором перед ТОВ "ФК "ФОРІНТ"; позивач не обґрунтував яким чином укладення оспорюваних ним договорів порушує його права чи охоронювані законом інтереси, зважаючи на те, що розмір його зобов`язань за кредитним договором не змінився; позивач не обґрунтував яким чином оскаржувані правочини впливають на характер, обсяг і порядок виконання боржником (ним) своїх обов`язків, чи погіршує його становище та впливає на його інтереси.

Щодо доводів скаржника про те, що він звернувся до суду у межах позовної давності, оскільки позовну давність слід відраховувати з 23.11.2017 - день оприлюднення ухвали Господарського суду Харківської області від 16.11.2017 у справі №5023/5722/11, в якій розглянуто заяву Астафурової Л.В., суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.12.2020 ТОВ «ФК «Форінт» подано заяву про застосування позовної давності (т.1 а.с.84).

Частиною 4 статті 11 ГПК України встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові від 20.01.2021 у справі №758/4388/16-ц Верховний Суд сформував такий висновок, що у статті 261 ЦК України використовуються терміни «довідався» та «міг довідатися», тому діє презумпція можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому саме по собі доведення факту, що позивач не знав про порушення свого цивільного права і через це не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, так як стаття 74 ГПК України зобов`язує його такі обставини довести.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №910/31767/15 зазначено, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Окрім цього, аналіз зазначених норм права (ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК) дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу); при цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Зазначена правова позиція щодо застосування ст. 261 ЦК викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц та Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.08.2017 у цій справі прийнято до розгляду заяву Астафурової Л.В. та призначено розгляд заяви на 05.10.2017; зобов`язано Астафурову Л.В. направити копію заяви на адресу ліквідатора, банкрута, ТОВ «ФК «Форінт»; запропоновано учасникам судового процесу надати відзиви на заяву Астафурової Л.В. про заміну сторони (т.11,а.с.55,56).

Вказана ухвала надіслана, у тому числі ФОП Співаку В.В. та ліквідатору, про що свідчать відтиск штампу на звороті останнього аркуша ухвали місцевого господарського суду від 17.08.2017, повідомлення про вручення поштових відправлень (т.11,а.с.57-65).

ФОП Співак В.В. ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.08.2017 не отримав та 28.08.2017 вона була повернута на адресу суду з довідкою АТ «Укрпошта», в якій зазначено: «за незапитом» (т.11,а.с.58,59, 64-66).

Ліквідатор боржника ФОП Співака В.В. арбітражний керуючий Ткаченко О.А. вказану вище ухвалу місцевого господарського суду отримав 28.08.2017, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т.11,а.с.62).

Ухвалю Господарського суду Харківської області від 05.10.2017 повторно зобов`язано Астафурову Л.В. направити копії заяви про заміну сторони правонаступником на адресу ліквідатора, банкрута, ТОВ «ФК «Форінт», докази надсилання надати суду (т.11,а.с.124,125).

Вказана ухвала надіслана учасникам справи, отримана ліквідатором ФОП Співака В.В., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т.11,а.с.131). Безпосередньо Співаком В.В. ухвала місцевого господарського суду не отримана, повернута на адресу суду з довідкою АТ «Укрпошта» в відміткою: «за незапитом» (т.11,а.с.132-138).

06.10.2017, 12.10.2017 заяву про заміну сторони правонаступником від 16.08.2017 №729, копію договору відступлення права вимоги від 29.06.2017, копію акта приймання-передачі від 29.06.2017, копію договору відступлення прав за договором іпотеки від 29.06.2017, копію договору про відступлення прав за договором поруки від 29.06.2017 тощо надіслано Астафуровою Л.В. ФОП Співаку В.В. за адресою, визначеною в ЄДРПОУ, та ліквідатору Співака В.В., арбітражному керуючому Ткаченко О.А. про що свідчать фіскальні чеки та описи вкладення у цінний лист (т.11,а.с.143-148).

Згідно з підпунктів 1,4 п.1 розділу ІІ Нормативів пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за №173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): місцевої - Д+2; пріоритетної - Д+1; де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Отже, зважаючи на те, що вказана заява Астафурової Л.В. разом з договорами про відступлення права вимоги надіслана на адресу, визначену боржником Співак В.В. в ЄДПРОУ, а отже останній за будь-яких обставин у разі належного користування та не зловживання своїми правами з 28.08.2017 (повернення ухвали місцевого господарського суду від 17.08.2017) та безпосередньо 14.10.2017 мав можливість отримати поштову кореспонденцію та довідатись про наявність укладених договорів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що скаржником не доведено, що заяву про заміну сторони правонаступником від 16.08.2017 №729, копію договору відступлення права вимоги від 29.06.2017, копію акта приймання-передачі від 29.06.2017, копію договору відступлення права за договором іпотеки від 29.06.2017, копію договору про відступлення права поруки від 29.06.2017 він не отримував.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 91 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення Астафурової Л.В. з заявою про заміну кредитора) у постанові про визнання фізичної особи банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури господарський суд призначає ліквідатора банкрута в порядку, встановленому цим Законом для призначення розпорядника майна.

За приписами частини 2 статті 4 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення Астафурової Л.В. з заявою про заміну кредитора) арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства - боржника.

У пунктах 10.12, 10.13 постанови від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство зазначив, що у спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись боржник в особі уповноваженого органу. При дослідженні питання пропуску позовної давності в спорі слід з`ясовувати, коли про порушення своїх прав довідався або міг довідатися боржник в особі уповноваженого органу.

З наведеного вбачається, що фактично з дати отримання ліквідатором ФОП Співака В.В. ухвали про прийняття до розгляду заяви Астафурової Л.В. про заміну кредитора (28.08.2017) боржник - Співак В.В. був обізнаний про подання заяви Астафуровою Л.В. про заміну кредитора ТОВ «ФК «Форінт» та мав можливість ознайомитись з матеріалами справи №5023/5722/11, у тому числі з договорами про відступлення права вимоги від 29.06.2017, які є предметом оскарження.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском позовної давності.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ст.91 ГПК України).

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято з встановленням всіх фактичних обставин справи, правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення Господарського суду Харківської області та спростовуються наведеними вище висновками суду, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст.275, ст.ст. 276, 281- 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Співака Владислава В`ячеславовича залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Харківської області від 20.05.2021 у справі №5023/5722/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 21.12.2021.

Головуючий суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.В. Лакіза