Справа № 22ц-28
Копія
У Х В А Л А
12 січня 2011 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого-судді Ярмолюка О.І.,
суддів Юзюка О.М., Власенка О.В.,
при секретарі Щербань А.В.,
з участю представниці позивачки ОСОБА_1,
представниці відповідачки ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання майна об’єктами права спільної сумісної власності подружжя, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки і визнання її покупцем за цим договором із апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 9 листопада 2010 року,
встановила:
У квітні 2009 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 для вирішення майнового спору. В ході судового розгляду вона неодноразово збільшувала та уточнювала свої вимоги.
За останніми вимогами ОСОБА_4 просила: визнати садово-городній будинок розміром 97,6 кв.м. та земельну ділянку площею 1000 кв.м., призначену для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, що розташовані на АДРЕСА_1 об’єктами права спільної сумісної власності подружжя; визнати частково недійсним договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, який укладений 10 жовтня 2006 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, в частині особи покупця, а її –покупцем за цим договором.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_4 зазначила, що з 16 травня 1976 року перебуває з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, за час якого вони придбали садовий будинок і земельну ділянку, однак при укладенні договору купівлі-продажу покупцем цього майна виступила дочка ОСОБА_5 На думку позивачки, оспорюваний договір фактично укладався на її ім’я і в частині особи покупця є недійсним відповідно до ст.ст. 217, 235 ЦК України.
Суд залучив ОСОБА_6 до участі у справі як співвідповідача.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 9 листопада 2010 року в позові ОСОБА_4 відмовлено.
Суд виходив з того, що у придбанні садового будинку та земельної ділянки для ОСОБА_5 приймали участь усі члени сім’ї ОСОБА_4 і грошові кошти, які ОСОБА_4 та ОСОБА_3 передали дочці ОСОБА_5 для купівлі цього майна, були батьківською допомогою, а позивачка не довела, що нерухомість придбавалась лише за спільні кошти подружжя і вона є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати вказане рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Навівши доводи позовної заяви, ОСОБА_4 зазначила, що суд не врахував визнаних сторонами обставин, не дав належної оцінки дослідженим доказам і не призначив у справі почеркознавчої експертизи, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про недоведеність її вимог. На думку позивачки, факт придбання подружжям ОСОБА_4 садового будинку і земельної ділянки підтверджується належними та допустимими доказами і даний факт не спростований відповідачами.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_3 і представниця відповідачки ОСОБА_5 –ОСОБА_2 зазначили, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідачка ОСОБА_6, яка у встановленому законом порядку оповіщена про час і місце судового засідання, до суду не з’явилась. Від неї надійшла заява про розгляд справи без її участі.
Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом вірно з’ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Встановлено, що з 16 травня 1976 року до 21 вересня 2009 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_5 є їх дочкою.
10 жовтня 2006 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу садового будинку загальною площею 97,6 кв.м. та земельної ділянки площею 1000 кв.м., призначеної для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, що розташовані на АДРЕСА_1 За умовами даного правочину ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_5 купила вказане нерухоме майно.
Зазначені обставини визнаються сторонами, а також підтверджуються свідоцтвами про шлюб ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та народження їх дочки ОСОБА_5, рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 9 вересня 2009 року, правовстановлюючими документами на спірні садовий будинок і земельну ділянку.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В силу ст. 60 ч. 1 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 235 ч. 1 цього Кодексу удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
У відповідності до ст. 60 ч. 1 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 61 ЦПК установлено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
ОСОБА_4 не надала суду достатніх та об’єктивних доказів про те, що спірне нерухоме майно придбане лише за кошти подружжя ОСОБА_4, внаслідок чого останні набули на нього право спільної сумісної власності і вона є покупцем за оспорюваним договором купівлі-продажу. Також позивачка не довела, що даний правочин є удаваним.
Твердження ОСОБА_4 про доведеність цих фактів і визнання їх відповідачами не ґрунтуються на фактичних матеріалах справи. До того ж, позивачка не спростувала ту обставину, що для придбання садового будинку і земельної ділянки старша дочка ОСОБА_7 передала 3000 євро.
Представлені ОСОБА_4 письмові докази (паспорт громадянина України для виїзду за кордон на її ім’я, чорнові записи про зароблені в Італії та передані на Україну гроші, не завірені та не перекладені у встановленому законом порядку декларації про доходи за кордоном тощо) та показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 достовірно не підтверджують обставини, на які посилається позивачка, і є неналежними доказами.
Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог.
На час придбання садового будинку і земельної ділянки ОСОБА_5 досягла повноліття і між сторонами не було досягнуто домовленості про створення спільної власності на це майно. Передані їй від батьків кошти на придбання нерухомості є батьківською допомогою.
Таким чином, право власності подружжя ОСОБА_4 на спірне майно не може виникнути. Натомість, ОСОБА_4 вправі вимагати відшкодування своїх затрат на його купівлю, якщо доведе, що допомогу покупцю вона надавала не безоплатно.
Окрім того, позивачка вправі витребувати належні їй кошти у подружжя ОСОБА_3, якщо вважає, що він розпорядився цими коштами без її згоди.
В ході судового розгляду ОСОБА_4 заявила клопотання про призначення почеркознавчої експертизи її підпису на заяві від 21 червня 2006 року про згоду на представлення ОСОБА_3 інтересів дочки ОСОБА_5 при оформленні договору купівлі-продажу будинку.
Протокольною ухвалою від 23 вересня 2010 року суд правомірно відмовив у задоволенні цього клопотання, оскільки були відсутні підстави для застосування спеціальних знань у справі. Посилання ОСОБА_4 на порушення судом в даному випадку норм процесуального права є безпідставними.
Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 9 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк
Головуючий у першій інстанції –Болотов Є.В. Справа № 22ц –28
Доповідач –Ярмолюк О.І. Категорія 20