20.12.21

22-ц/812/705/21

Єдиний унікальний номер судової справи 487/1326/20

Провадження № 22-ц/812/705/21

Постанова

Іменем України

20 грудня 2021 року         м. Миколаїв         справа № 487/1326/20

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання – Андрієнко Л.Д.,

за участі: представника позивача Сіхарулідзе Д.Г., представника відповідача Шевченка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Нікітіна Д.Г. в приміщенні того ж суду, за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про стягнення суми боргу,

встановив:

У березні 2020 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення боргу за договором банківського вкладу.

Свої вимоги мотивував тим, що на його ім`я у ПАТ КБ «ПриватБанк» був відкритий картковий рахунок № НОМЕР_1 , на який з карткового рахунку № НОМЕР_2 30 січня 2014 року були перераховані грошові кошти в розмірі 218 900 грн.

У зв`язку із невиконанням АТ КБ «ПриватБанк» взятих на себе зобов`язань, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2017 року та постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 вкладу у розмірі 218 900 грн. та проценти за період з 30 січня 2014 року по 30 січня 2015 року у розмірі 39 402 грн.

Посилаючись на те, що вказане рішення суду не було виконано своєчасно, позивач просив стягнути з Банка 2 409 440 грн. 32 коп., з яких: 196 146,15 грн. відсотки за договором депозиту, 2 134 275 грн. - пені в порядку ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», 19 017,31 грн. – три проценти річних, 60 001,86 грн. - інфляційні збитки.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відсотки за депозитним вкладом від 30 січня 2014 року за період з 30 січня 2015 року по 22 січня 2020 року у сумі 196 146 грн. 15 коп., 3 проценти річних за прострочення виконання зобов`язання у сумі 19 017 грн. 31 коп., інфляційні втрати у сумі 60 001 грн. 86 коп., пені в порядку ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» - 100 000 грн., а всього 375 165 грн. 32 коп. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір 10 510 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов`язання сторін за договором банківського вкладу припиняються з моменту їх належного виконання. Оскільки внесені ОСОБА_1 грошові кошти на його вимогу у визначені Договором строки повернуто не було, то він має право на отримання процентів за користування банком депозитними коштами за період з 30 січня 2015 року до 22 січня 2020 року виходячи зі ставки 18 % річних, а також на отримання інфляційних втрат та трьох процентів річних за невиконання грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України, а також пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» за цей же період.

При цьому, керуючись положеннями статті 551 ЦК України, суд з власної ініціативи вважав за необхідне зменшити розмір пені, що підлягає стягненню до 100 000 грн., на тій підставі, що розмір нарахованої пені значно перевищував розмір збитків завданих позивачу.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 жовтня 2020 року залишено без змін.

В апеляційній скарзі позивач просив рішення суду змінити, в частині стягнення з Банка пені, стягнувши 2 134 275 грн. в порядку ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, визначаючи розмір пені, який підлягає стягненню, вірно виходив із засад справедливості, добросовісності та розумності, та порівнюючи суму нарахованої пені за прострочення виконання з сумою заборгованості за депозитним вкладом, врахував, що визначений позивачем розмір пені значно перевищує реальні збитки та не відповідає принципам розумності, добросовісності і справедливості, та враховуючи положення частини третьої статті 551 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про зменшення визначеного розміру пені за договором банківського вкладу ОСОБА_1 до розміру невиплаченого депозиту.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи в частині визначення розміру пені, колегією суддів суду апеляційної інстанції не встановлено.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2021 року заяву АТ КБ «ПриватБанк» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі, поданій 04 березня 2021 року, АТ КБ «ПриватБанк» просило рішення суду скасувати, в частині стягнення з Банка відсотків по депозитним вкладам, інфляційних втрат, пені, та, в цих частинах, ухвалити нове рішення, яким стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 відсотки по депозитним вкладам у сумі 5001 грн. 29 коп., інфляційні витрати - 55 600 грн. 60 коп., пені в порядку ч. 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у сумі, що відповідатиме принципам розумності, співмірності та пропорційності.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що позивачем здійснювався розрахунок процентів після розірвання договору за ставкою визначеною цим договором, що не є вірним, оскільки договір був припиненим в односторонньому порядку та такий договір не містить визначеної процентної ставки після його розірвання.

Тому проценти у період після припинення договору банківського вкладу, починаючи з 30 січня 2015 року, мали розраховуватись не за ставкою 18 % річних визначеною за договором банківського вкладу, а за відсотковою ставкою відповідно до наказу голови Правління Банку № 07 від 05 січня 2004 року, яким встановлена відсоткова ставка по вкладам «на вимогу» в розмірі 1% річних, та витягу з протоколу Комітету управління активами і пасивами банку від 25 квітня 2017 року, яким з 04 травня 2017 року змінено відсоткову ставку по депозитах фізичних осіб в національній та іноземній валюті – рахунок «до запитання» - у розмірі 0,01% річних. Аналогічний правовий висновок викладений у низці повністю ідентичних справ «Кримських вкладників» Верховного Суду України, зокрема у справах №760/3445/15-ц, 592/6332/15-ц, 554/3200/16-ц, 316/265/17, 335/11482/16-ц, 176/630/17, №201/4722/16-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц, провадження № 14 – 64цс19.

До того ж, суд першої інстанції невірно визначив розмір інфляційних збитків, який складає 55 600 грн. 60 коп. за спірний період, а не 60001 грн. 86 коп., як визначив позивач.

Крім того, суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір пені відповідно до положень частини другої статті 551 ЦК України лише до 100000 грн., яка є явно завищеною.

Позивач правом на подачу відзиву не скористався.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року було зупинене апеляційне провадження у даній справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №320/5115/17.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року поновлено провадження у справі.

В письмових поясненнях представник АТ КБ «ПриватБанк» Шевченко А.О. просив апеляційний суд врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судом установлено, що на ім`я ОСОБА_1 у ПАТ КБ «ПриватБанк» був відкритий картковий рахунок № НОМЕР_1 , на який з карткового рахунку № НОМЕР_2 30 січня 2014 року були перераховані грошові кошти в розмірі 218 900 грн.

30 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся із запитом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про виплату грошових коштів з його рахунків, які було відкрито на території АР Крим.

На звернення позивача було повідомлено, що у зв`язку з політичними подіями у країні виникли складнощі з обслуговуванням депозитів і рахунків, відкритих у кримських відділеннях ПАТ КБ «ПриватБанк».

У зв`язку із невиконанням АТ КБ «ПриватБанк» взятих на себе зобов`язань, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2017 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2017 року та постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу у розмірі 218 900 грн. та проценти за період з 30 січня 2014 року по 30 січня 2015 року у розмірі 39 402 грн. (а.с.9-21).

Відповідно до виписки по картковому рахунку, 23 січня 2020 року стягнуті на користь позивача кошти у розмірі 260 491 грн. зараховані на рахунок ОСОБА_1 (а.с.22).

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку, або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов`язання з повернення коштів банку перед вкладником. У разі, якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України. Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв`язку з тим, що строк його дії закінчився.

Як зазначав в позові позивач та вбачається з вищезазначених судових рішень, 30 січня 2014 року, перебуваючи за кордоном, ОСОБА_1 дистанційно відкрив рахунок депозиту через «Приват24», шляхом переказу грошових коштів зі своєї картки для виплат № НОМЕР_2 , відкритої у ПАТ КБ «ПриватБанк», на депозитний рахунок № НОМЕР_1 . Цією операцією на вищезазначений депозитний рахунок було перераховано грошові кошти у сумі 218 900 грн. Договір вкладу оформлявся строком на 3 місяці зі ставкою 18% річних. Відповідно до умов цього договору, в разі не затребування суми вкладу чи його частини, він мав бути автоматично продовжений на новий строк без оформлення додаткових угод до основного договору. Повідомлень про заперечення з боку ПАТ КБ «ПриватБанк» проти продовження вкладу не надходило, грошові кошти на поточний рахунок повернуті не були, а отже відповідно до умов договору вклад мав бути автоматично продовжений.

Коли виникла потреба у зазначених коштах, 30 січня 2015 року позивач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою повернути суму вкладу із нарахованими на нього процентами за весь період перебування грошових коштів на депозитному рахунку. Вказував, що йому було відмовлено у задоволенні його вимог у зв`язку із припиненням діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим).

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2017 року, яке набрало законної сили 02 жовтня 2017 року, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 вкладу у розмірі 218 900 грн. та проценти у розмірі 39 402 грн.

Таким чином, після ухвалення судового рішення Заводським районним судом м. Миколаєва, яким стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 депозитний вклад, договірні відносин між сторонами є такими, що припинилися.

Після ухвалення рішення про стягнення депозитного вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує договірних зобов`язань, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Отже, як встановлено банк був зобов`язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договору – 30 січня 2015 року, проте повернув всю суму вкладу позивачу лише 23 січня 2020 року, чим порушив свої грошові зобов`язання.

Доказів, які б свідчили про те, що проценти у період після припинення договору банківського вкладу, починаючи з 30 січня 2015 року (день звернення позивача з вимогою про повернення банківського вкладу), мають розраховуватись за ставкою 18 % річних визначеною за договором банківського вкладу, матеріали справи не містять.

Аналізуючи викладені обставини, на думку колегії суддів, з часу припинення дії договору його умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки припинення договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання.

Однак при вирішенні спору судом першої інстанції не було враховано, що виплата встановлених статтями 1061 та 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договору вкладу та після припинення такого договору вказані проценти не нараховуються.

Після припинення договору банківського вкладу за заявою вкладника проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після припинення договору вкладу не застосовуються.

Отже суд першої інстанції помилково стягнув проценти за ставкою у розмірі 18 % . За такого, письмові пояснення банку щодо застосування правової позиції Верховного Суду у вищезазначеній справі заслуговують на увагу, а тому не підлягають задоволенню і визначені банком в апеляційній скарзі проценти, що зазвичай сплачуються банком за вкладом «на вимогу» згідно вимог статті 1070 ЦПК України.

Відповідно до положень частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи неправильне застосування норм матеріального права щодо підставності стягнення процентів за договором вкладу, колегія суддів вважає необхідним вийти за межі вимог апеляційної скарги.

З наведених підстав рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення процентів за користування вкладом з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

Крім того, позивач звертаючись до суду з даним позовом просив стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», обчислену за період з 03 березня 2019 року по 22 січня 2020 року, тобто за рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час, як договір вкладу припинено.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

У справі, яка переглядається, встановлено, що договірні відносини між сторонами припинилися 30 січня 2015 року та між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Тобто з моменту припинення договору вкладу на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується.

Оскільки між позивачем та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. Подібний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20). При цьому апеляційний суд враховує те, що доводи апеляційної скарги Банку щодо визначеного розміру пені розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що виникнення між сторонами зобов`язання є грошовими, а тому на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідач повинен сплатити позивачу суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач повинен сплатити позивачу суму боргу відповідно до положень ст. 625 ЦК України. В апеляційній скарзі відповідач хоча і посилається на те, що суд першої інстанції невірно визначив суму інфляційних витрат та навів свою таблицю, проте не вказав в чому саме полягає помилковість розрахунку таких витрат позивача, з яким погодився суд, який взяв до уваги розрахунок наданий суду позивачем. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

У зв`язку з цим, рішення суду у цій частині відповідно до статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що апеляційна скарга не містить доводів та вимог щодо не правильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних, а тому постановлені судові ріш ення в цій частині не є предметом апеляційного перегляду та підлягають залишенню без змін.

Враховуючи викладене, рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід змінити в частині загального розміру стягнення з 375 165 грн. 32 коп. до 79 019 грн. 17 коп.

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, виходячи із принципу пропорційності відшкодування судового збору до задоволених вимог (3,2 %) з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави підлягає стягненню відшкодування судового збору в розмірі 771 грн. Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні і в частині розподілу судових витрат.

Згідно положень статті 141 ЦПК України судовий збір у розмірі 5342 грн. 22 коп., сплачений за подання апеляційної скарги підлягає компенсуванню банку за рахунок держави пропорційно до задоволених вимог (77,79%) у розмірі 4 155 грн. 71 коп.

Керуючись статтями 374, 375, 376, 381,382 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 жовтня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення процентів та пені скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення процентів та пені відмовити.

Рішення суду та постанову Миколаївського апеляційного суду змінити в частині загального розміру стягнення з 375 165 грн. 32 коп. до 79 019 (сімдесят дев`ять тисяч дев`ятнадцять) грн. 17 коп.

Рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши розмір стягнутого в дохід держави судового збору з 10 510 грн. до 771 (сімсот сімдесят одна) грн.

В інших частинах рішення суду та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4 155 (чотири тисячі сто п`ятдесят п`ять) грн. 71 коп., понесений Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», компенсувати за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий                                                                 Н.В. Самчишина

Судді:                                                                 П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 22 грудня 2021 року.